Вовк і Ягня
| Вовк і Ягня | ||||
|---|---|---|---|---|
| дав.-гр. Το αρνί και ο Λύκος | ||||
 | ||||
| Форма | байка | |||
| Автор | Езоп | |||
| Мова | давньогрецька мова | |||
|
| ||||
 Цей твір у Вікісховищі | ||||
 Цей твір у Вікіцитатах | ||||
«Вовк і Ягня» (дав.-гр. Λύκος καὶ ἀρήν) — одна з найвідоміших байок, яку приписують давньогрецькому байкарю Езопу (індекс Перрі № 155[1][2]), і яка перетворена у вірші римським поетом Федром («Lupus et agnus»). Головних героїв байки два: Вовк та Ягня. Це історія про те, як Вовк нападає на Ягня, і, намагаючись знайти цьому виправдання, звинувачує ягня і вигаданих родичів у вигаданих злочинах. Існує декілька варіантів байки, в яких описується тиранічна несправедливість, де жертву несправедливо осуджують і вбивають, попри велику кількість аргументів проти таких засуджень.
Французький письменник Жан де Лафонтен також використав цю байку у «Вовку та Ягняті». Український байкар Леонід Глібов по-своєму втілив сюжет про Вовка та Ягня. Сюжет байки використав також Іван Крилов.
У байці йдеться про вовка, який потрапив до ягняти і хоче довести своє право з'їсти його.
(лат.)
«Ad rivum eundem lupus et agnus venerant, siti compulsi.
Superior stabat lupus, longeque inferior agnus.
Tunc fauce improba latro incitatus iurgii causam intulit:
"Cur — inquit — turbulentam fecisti mihi aquam bibenti?"
Laniger contra timens:
"Qui possum — quaeso - facere quod quereris, lupe? A te decurrit ad meos haustus liquor."
Repulsus ille veritatis viribus:
"Ante hos sex menses male — ait — dixisti mihi".
Respondit agnus:
"Equidem natus non eram!"
"Pater, hercle, tuus — ille inquit — male dixit mihi!"
Atque ita correptum lacerat iniusta nece.
Haec propter illos scripta est homines fabula qui fictis causis innocentes opprimunt.»
(Федр)(укр.)
«Вовк і ягня, гнані спрагою, підійшли до одного струмка.
Вовк стояв вище, а ягня трохи нижче.
Тоді нечестивий, підбурюваний ненаситною обжерливістю, почав шукати приводу для сварки.
"Чому, — каже, — ти зробив воду, яку я п'ю, каламутною?"
А ягня затремтіло:
"Як мені, — питає, — зробити те, на що ти нарікаєш, о вовче? Вода тече від тебе до моїх ковтків."
Той, відкинутий силою правди:
"Півроку тому, — додав він, — ти говорив про мене погано!"
Ягня відповіло:
"Але насправді... я ще був не народився!"
"Клянусь Геркулесом! Твій батько, — сказав вовк, — погано говорив про мене!"
І тому, схопивши його, він вбиває його, даруючи йому несправедливу смерть.
Ця байка написана для тих людей, які під фальшивими приводами гноблять невинних».
Наприкінці Федр пише: Haec propter illos scripta est homines fabula, qui fictis causis innocentes opprimunt (Ця байка написана через людей, які з вигаданих причин чинять насильство над невинними людьми).[3]
.png)
Латинські вирази Superior stabat lupus (буквально «вовк був вищий») і Pater, hercle, tuus (буквально «Клянусь Гераклом, (це був) твій батько») — це вирази, які хочуть вказати на ситуацію того, хто, сильний у своїх засобах, але не маючи виправдання для своїх цілей, знаходить будь-яке виправдання для своїх дій.
Герої байки:
- Вовк — є алегорією сили; (жорстокості, брутальної влади, насильства, свавілля);
- Ягня — є алегорією беззахисності.
Мораль: ця байка показує, що з людьми, які мають намір чинити зло, найсправедливіший захист не має ефекту. Винуватці насильства завжди знаходять аргументи, незважаючи на правду. Тиран завжди може знайти виправдання своїй тиранії.[4] Несправедливий не буде слухати міркувань невинного.[4] У сильного завжди слабкий винен.
Засуджуються: легковажне ставлення до життя, тиранія, насильство, несправедливість.
Мова байки: лаконічна суха, ділова; сюжет — найпопулярніший у світовому байкарстві.
Байка має чисельні версії.
Інший варіант байки, що базується на грецьких джерелах, є байкою про Півня і Кішку, яка знаходиться окремо під номером 16 в Індексі Перрі.[5] У пошуках причин вбити Півня, Кішка звинувачує його в криках на світанку, адже так він будить людей, а також в інцесті з його сестрами та дочками. Не дивлячись на аргумент Півня, що його дії приносять людям користь, Кішка жаліється на власний голод, який «не годується розмовами».[6] Основою обох байок служить латинське прислів'я[7] «Порожній живіт не має вух» або ж іспанський вислів «Lobo hambriento no tiene asiento» (голодний вовк не має місця).[8]
Існують також східні аналоги. Одним з них є притча Джатаки [9], де головними героями виступають Пантера і Коза. Жертва намагається уникнути своєї долі та ввічливо домовитись із Пантерою. Козу звинувачують в тому, що та ступає на хвіст пантери, чим і відлякує жертву, тому стане її заміною.[10]
Подібна історія зустрічається в перських казках «Панчатантра» під назвою «Куріпка і Яструб».[11] Приводом для вбивства послужило неправдиве звинувачення Куріпки в тому, що та відбирає всю тінь, залишаючи Яструба на палкому сонці. Коли ж Куріпка пояснює, що зараз північ, Яструб вбиває її за суперечливість.
Упродовж століть, інтерпретатори вкладали у свої байки мораль несправедливості, що була присутня в їхні часи. «Моральні байки» шотландського поета Роберта Гендрісона[12] описують широкий суспільний занепад 15-го століття. Ягня посилається на природні закони, на Писання тощо, але чує відповідь Вовка про збочення всього цього. Потім автор у власних коментарях вказує на три види «вовків», які пригнічують та гноблять бідних: нечесні адвокати, землевласники, які прагнуть розширити власні маєтки та території, аристократи, які експлуатують своїх орендарів.[11]
Політичним використанням байки у міжнародних відносинах стала публікація у британському сатиричному журналі «Панч» за 1893 рік. Випуск опублікований у часи, коли Британія та Франція прагнули поширити свій колоніальний вплив на території сучасного Таїланду. Вовк у журналі зображувався у військовій французькій уніформі, дивлячись на тайське Ягня через річку Меконг.
Набагато раніше подібне політичне використання байки відбулося завдяки англійським вишивальницям, що висловлювали свою незгоду та жах з приводу вторгнення норманів на територію Британії у 1066 році.
Дана історія включена до Байок Лафонтена[13] (№ 10)[14] і використана в музичних творах французьких композиторів, серед яких:
- Луї Ніколя Клерамбо (початок 18-го століття)[15]
- Луї Лакомб, серед його Байок Лефонтена (72, 1875)
- Шарль Лекок у Шести байках Лефонтена для голосу і піаніно (1900)[16]
- Андре Каплет[en] у Трьох байках Лефонтена для голосу і піаніно (1919)
- Марі-Мадлен Дуруфле (1921—1999) в Шести байках Лафонтена для жіночого хору капели (1960)
- Ізабель Абулкер[en] у «Чарівних байках» (1979)[17]
- Клод Балліф (останній із його шансонетів): П'ять байок Лафонтена для малого змішаного хору (72, Nº1 1995)
- Саша Чабан, постановка для оркестру та читання (2012)[18]
Байка також була предметом кількох картин Жана-Батіста Удрі, включаючи одну, що знаходиться у Версальському палаці(1747) і полотно, що на сьогодні знаходиться в музеї Меца.[19][20] Пізніше вона з'явилась на двох французьких марках.
1995 року випущено поштові марки, присвячені третій річниці смерті Лафонтена, на яких зображувалося Ягня, що лякається віддзеркаленням Вовка у воді.[21]
1977 року в Бурунді вийшов наклад поштових марок, де зображені байки Густава Доре. Одною з них була і ця байка.[22]
- Черепаха і Заєць
- Лисиця і виноград
- Крук і Лисиця
- «The Lamb and the Wolves», in Ignacy Krasicki, Fables and Parables (1779)
- ↑ Індекс Перрі [Архівовано 27 січня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ THE WOLF AND THE LAMB. mythfolklore.net. Архів оригіналу за 30 грудня 2018. Процитовано 26 січня 2019.
- ↑ Архівна копія на сайті Wayback Machine., Історико-порівняльна лінгвістика, семінар класичної філології Базельського університету
- ↑ а б The Aesop for Children, Chicago 1919, p. 42 [Архівовано 2 травня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ THE CAT AND THE ROOSTER. mythfolklore.net. Архів оригіналу за 4 грудня 2018. Процитовано 26 січня 2019.
- ↑ 1. A CAT AND A COCK (Sir Roger L'Estrange). mythfolklore.net. Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 26 січня 2019.
- ↑ latin Via Proverbs / group162. latinviaproverbs.pbworks.com. Архів оригіналу за 26 січня 2019. Процитовано 26 січня 2019.
- ↑ Urbina, Jesús Cantera Ortiz de (16 листопада 2005). Refranero Latino (ісп.). Ediciones AKAL. ISBN 9788446012962. Архів оригіналу за 26 січня 2019. Процитовано 26 січня 2019.
- ↑ Джатаки [Архівовано 26 січня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ Francis, H. T. (Henry Thomas); Thomas, E. J. (Edward Joseph) (1916). Jataka tales. Cambridge [England] : University Press.
- ↑ а б The thirteen moral fables of Robert Henryson - The Wolf and the Lamb. www.arts.gla.ac.uk. Архів оригіналу за 22 серпня 2018. Процитовано 26 січня 2019.
- ↑ Роберт Гендрісон [Архівовано 26 січня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ Байоки Лафонтена [Архівовано 19 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- ↑ Fontaine, Jean de La; Robinson, Alan J. (1997). Fifty Fables of La Fontaine (англ.). University of Illinois Press. ISBN 9780252066498. Архів оригіналу за 26 січня 2019. Процитовано 26 січня 2019.
- ↑ skopas69, Les Fables de la La Fontaine : Le loup & l'agneau, архів оригіналу за 20 січня 2022, процитовано 26 січня 2019
- ↑ orsolina, Marina Comparato: "Le loup et l'agneau" (Charles Lecoq), архів оригіналу за 9 липня 2021, процитовано 26 січня 2019
- ↑ Etienne Venier, Le loup et l'agneau, архів оригіналу за 14 квітня 2016, процитовано 26 січня 2019
- ↑ eobordeaux2012, Extrait Fables de la Fontaine, архів оригіналу за 28 грудня 2015, процитовано 26 січня 2019
- ↑ музей Меца [Архівовано 23 січня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ Jean-Baptiste Oudry | The Wolf and the Lamb | Artsy. www.artsy.net (англ.). Архів оригіналу за 26 січня 2019. Процитовано 26 січня 2019.
- ↑ Creighton University :: Aesop's Fables: Individual Stamps. www.creighton.edu. Архів оригіналу за 24 червня 2018. Процитовано 26 січня 2019.
- ↑ Creighton University :: Aesop's Fables: Burundi. www.creighton.edu. Архів оригіналу за 26 січня 2019. Процитовано 26 січня 2019.
- The Aesop for Children, Chicago 1919, p. 42 [Архівовано 2 травня 2019 у Wayback Machine.]
- Ілюстрації «The Wolf and the Lamb», book illustrations
- Ілюстрації «The Cat and the Cock», book illustrations4
- Байка Езопа «Вовк і Ягня» (укр.) / Зібрав для української дітвори Михайло Таранько. — Львів, накладом видавництва «Світ дитини», 1935 р., стор. 19 — 21. [Архівовано 11 листопада 2023 у Wayback Machine.]