Вовче (Турківський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Вовче
Vovche.png
Герб
Vovche, Turkivskyi raion.jpg
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Турківський район
Рада/громада Вовченська сільська рада
Код КОАТУУ 4625587001
Облікова картка Вовче 
Основні дані
Населення 2450 (1990 р.) 1813 (2018р)
Площа 3,7 км²
Густота населення 490 осіб/км²
Поштовий індекс 82513
Телефонний код +380 0989760998 роб тел 03269 35531
Географічні дані
Географічні координати 49°12′40″ пн. ш. 22°54′34″ сх. д. / 49.21111° пн. ш. 22.90944° сх. д. / 49.21111; 22.90944Координати: 49°12′40″ пн. ш. 22°54′34″ сх. д. / 49.21111° пн. ш. 22.90944° сх. д. / 49.21111; 22.90944
Місцева влада
Карта
Вовче. Карта розташування: Україна
Вовче
Вовче
Вовче. Карта розташування: Львівська область
Вовче
Вовче
Вовче. Карта розташування: Турківський район
Вовче
Вовче
Мапа

Вовче у Вікісховищі?

Во́вче (назва Середа з 1969 року по 1991 р — за прізвищем спiвробiтника НКВС-героя СРСР) — село Турківського району. 18.03.1991 року за Рішенням №857-XII Президія Верховної Ради Української РСР постановила: Відновити населеним пунктам Львівської області колишні їх найменування: у Турківському районі селу Середа - село Вовче. Дата опублікування 09.04.1991 р. (“Відомості Верховної Ради України” № 15, ст.184).

Король Польський і Великий князь Литовський, Великий князь Руський з династії Ягеллонів потверджує шл. Іллі на князівстві с. Вовчої в повіті Самбірськім, 24 червня 1519 p. [Грушевський М. С. Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин Західної України (1905 р.), № 73].

Король Польський і Великий князь Литовський, Великий князь Руський з династії Ягеллонів на підставі посвідчення старости, що священики с. Вовчої мають ґрунтів ледве на півдворища, позволяє їм розробити ще на півдворище; заразом надає доживотні права па парафію їм самим і їх синам. 1 жовтня 1558 р. [Грушевський М. С. Сторінка з історії українсько-руського сільського духовенства (1899 р.), № 40].

Розташоване в Карпатах біля витоків Дністра. Населення 2450 (1990 р.).1812 (2018р).Дворів 505 (2018р). Село є центром Вовченської сільської ради. Юридично село має тільки одну вулицю - Центральна. Село історично поділяється на неофіційні сільські назви вулиць: Млаки, Постріш,Круг, Горбок, Рожниї, Ясинівський, Каплички, Савтиси, Гилитята, Шипіт, Горб, Поповята. Гора Саївка (830 м над рівнем моря). Потік Жукотинець, Тернівський, Кулави.

Географія[ред. | ред. код]

Прапо.jpg

Розташоване за 10 км від райцентру Турка і однойменної залізничної станції. Через Вовче пролягає автодорога з Турки до села Лімна та до прикордонного с Лопушанка. Село посеред Карпат дає життя одній з найбільших рік України, яка ділить його навпіл на Горішній (Верхній) і Долішній(Нижній) кінець.

Тут збережені три дерев’яні храми. У Вовчому зберігся унікальний дерев’яний храм ще з ХVII століття. Церква Введення Пресвятої Богородиці – пам’ятка архітектури національного значення. Її збудував у 1680 році дрогобицький майстер Григорій Тесля,який збудував церкву св Юри в Дрогобичі, ймовірно, на місці попередниці, бо всередині є вівтар із хрестом з надписом 1639 рік. Церква бойківського типу, тризрубна, триверха. Над входом зберігся напис «Найбільшому українському поетови Тарасови Шевченкови в столітні роковини уродин 1814-1914». В радянські часи тут була бібліотека, зараз храм використовує греко-католицька громада.

У центрі села храм УПЦ КП св великомученика Димитрія Солунського. Ще одна дерев’яна церква збудована в Горішньому кінці села у 1890 році на місці згореної попередниці. Церква Святого Дмитрія також тризрубна будівля бойківського типу на мурованому фундаменті. Сучасники помалювали стіни фарбою, а покрівлю оббили бляхою. Старі люди повідають, що ця церква повинна була бути збудована над "Святою горою" та хтось (напевно шваби) ввечері переносив хрест на місце розташування теперішньої церкви.

Храм св Миколи Чернецького УГКЦ (колишній швабський костел німецьких колоністів.).Дерев’яна неоготична каплиця Св. апостолів Петра і Павла – спадок німецьких колоністів. Ще в часи Австрійської імперії до Вовчого приїхали німці, у кінці XVIII століття вони збудували свій костел. Однак зараз у селі зберігся інший храм – початку ХХ століття. Польськомовні німецькі католики (шваби, як їх називали) профінансували спорудження цього храму у 1900 році. Однак вже в часи Першої світової костел зазнав руйнувань: його простріряли кулями, дзвони зняли і переплавили, а розписи всередині затерли. Навіть зовнішні шпиль і хрест знесли. У радянські часи костел використовували для господарських потреб, тут діяв музей атеїзму. Фахівці зараховують каплицю до 11 досі існуючих дерев’яних костелів Львівщини першої половини ХХ століття, однак він не має статусу пам’ятки архітектури. Зараз її переробили та там моляться греко-католики, церква носить назву Миколая Чарнецького.

Тут серце Бойківщини, мальовничі бескиди й ще молодий Дністер. Це Вовче – край не хижих вовків, а щирих людей. Вовче – край, де народжується Дністер.

Границя.jpg

Село починається із гори Каплонівка де межує із селом Шум"яч. З південної сторони Вовче межує з Прислопом, Верхньою Яблінкою, Шандровцем, Боберкою та Дністриком -Дубовим. Із західної сторони з Жукотином, а з північної із селом Смерічка Старосамбірського району та с Розлуч.

У 1994 році при розмежуванні земель сільських рад, землі лісового фонду Вовченського лісництва (600 га) були помилково включені в склад Верньояблунської та Шандровецької сільських рад. З давніх давень границя між селами Присліп,Верхня Яблунька, Шандровець та Боберка проходила по вододільному хребту між річкою Сян та Дністер. Громада села вимагає відновлення історичної справедливості та повернення земель лісового фонду до володінь Вовченської сільської ради. У межах села Вовче станом на 2018 рік залишилось тільки 123 га землі під лісом державного лісгоспу.

Поблизу села з джерела в урочищі " Старе Поле" на висоті 913 м з гори Чонтиївка над рівнем моря витікає одна з найбільших рік України — Дністер. Зараз витік Дністра – це пам’ятка природи, площа цього заповідника 54 гектари. Біля села також є інші джерела з чистою водою. Під час проведення випускних вечорів, випускники школи завжди зустрічали сонце у витоках Дністра.

Багата вовчанська земля і на мінеральні джерела.

- урочище «Млака» – джерело типу «Нафтуся»;

- урочище «Гилитята» – джерело типу « Нафтуся»;

- урочище «Пасіки» – джерело типу «Нафтуся»;

- урочище «Млаки 2» - джерело типу «Нафтуся»; - джерело типу « Содова.

- урочище "біля Січака" типу "Нафтуся"

- біля "Анці Шевчишиної" типу "Нафтуся".

Легенда про Дністер[ред. | ред. код]

Колись у давнину тут, де Дністер зараз плине, протікав собі маленький безіменний струмок, а вздовж нього люди жили. Були серед них мисливці, хлібороби. І мали вони свій календар. Чи то сіяти треба було, чи свята якогось чекали, то щоб не збитись з ліку, вони кожен день позначали на піску, що був на березі струмка, позначками. Що не день, то нова позначка. По тих позначках вони знали, скільки днів залишилося, наприклад, до весни...

Але одного разу струмок розлився на довколишні поля і затопив береги. Коли вранці вода спала, вийшли люди на берег, а їхніх позначок на піску нема.

—    Хтось дні стер, — бідкались люди, і самі собі відповідали:

—    Та хто?! Струмок дні стер.

З того часу і стали називати струмок, який дні стер, — Дністер.

Тепер це вже не струмок, а велика річка. А бере вона початок аж у самих Карпатах з-під могутнього дуба з урочища "Старе поле", де вода пробила одного разу дно, і б'є угору фонтаном вище того дуба.

Дністер витікає з урочища Старе поле невеличким потічком. І що далі тече, то більшим робиться, бо в зливу вимиває собі глибоке дно. Люди після кожної зливи казали, що потік "дно стер". Від того й назвали його Дністер.[1]

Криниц.jpg

У нижньому кінці села знаходиться Франкова криниця "Під липою" з якої Іван Франко полюбляв пити водичку та розказувати свої вірші.

Назва села малює в уяві давні часи і відлюдні лісові місцевості в горах, повиті туманами, з яких вчувається виття вовків. Справді, дві легенди про походження назви згадують цих хижаків, яких багато водилося у горах. Але за іншою, третьою версією, назва бере свій початок від прізвища воєводи Вовчка -Вовчанського, сини якого були священиками.

Біля Вовчого розташований регіональний ландшафтний парк «Надсянський», з іншого боку – відоме своїми туристичними базами відпочинку село Розлуч (і ще одним дерев’яним костелом). Тут, посеред чудової природи з красивими краєвидами, лісами і горами, поміж витоку ріки і безлічі джерел, відпочивається найкраще.

Гри.jpg

У лісах на території Вовченської сільської ради росте близько 50 видів їстівних грибів, але білий гриб користуються тут найбільшим попитом серед грибників. Село Вовче називають "грибним селом" через велику кількість місць популяції білих грибів. Тут дуже часто грибарі знаходять білий трюфель.

Кожна локальна місцина має свою сільську назву, а саме: Пляц, Ровінь, Дерихвістка, Горб, Глубока, Вирх, Чиртіж, Кошарище, Лава, Малинівський. Гибицівський, Корнать, Митлашівка, Ланицький, Вершки, Васьківський, Бистра, Храпків, Ями, Щовб, Сафатова Купа, Ференцова купа, Малинівський, Ясінь, Кичерка, Ріг, Соничів кут, Бухівка, Долина, Татарини, Ковальова яма,Берберки, Перебина, Ітрени, Млачки,Канів,Делязина,Ростики,Саївка,Жукотинець,Бринівка,Струцьова купа, Буцьовець,Луги,Менджола,Середня долинка,Сад,Над млином,Завалина,Прути,Зарослий,Кароль.

Історія[ред. | ред. код]

H vovche 400.jpg

Герб Вовчого: щит розтятий ялинопагоноподібним січенням, у верхньому зеленому полі срібна вовча голова з червоним язиком, у нижньому золотому полі відділене хвилясто синє геральдичне вістря.

Вовча голова є номінальним символом і вказує на назву поселення. Синє геральдичне вістря вказує, що на території села бере свій початок р. Дністер. Зелений колір та ділення щита означає багаті лісові ресурси, а золотий (на прапорі - жовтий) є символом добробуту та щедрості місцевих мешканців.

Герб, згідно з правилами сучасного українського місцевого герботворення, вписано у декоративний картуш, увінчаний золотою сільською короною, що свідчить про статус поселення. Запропонований проект прапора несе елементи та кольори герба, він повністю відповідає вексилологічним вимогам та історичній традиції.

Герб розроблений Українським геральдичним товариством (Андрій Гречило) на замовлення голови Турківської районної ради - Юрія Лила.

Королівське село Вовче вперше згадується в документах 1519 року.

Селяни брали участь у повстаннях опришків XVIII століття.

1886-го село під час мандрівки відвідав Іван Франко.

У 1863 році село  Вовче стає адміністративним  центром Вовченської фервальтерії,  в  яку входять  маєтки  10  сіл.

Еміграція до США, Канади, Бразилії, Аргентини, Бельгії із села Вовче розпочалася ще в останній чверті XIX століття, набравши масового характеру в період 1890-х років і до початку Першої світової війни. Вона тривала і в міжвоєнний період, хоча і в значно менших масштабах.Вона триває і зараз, молодь покидає рідні домівки у зв'язку із відсутністю роботи.

На 1900  рік в  селі проживало 2497 осіб. В 1895 році в  селі був  збудований великий паровий  тартак.  Під час  радянської влади в 70-тих роках  до села Вовче  адміністративно  належало село  Присліп. Ці  два населені  пункти відносились до  колективного   господарства « ім. Кірова».

У межах примусової колективізації радянська влада 1941 року створила у селі колгосп імені Шевченка[2].

У Радянсько-німецькій війні на боці СРСР воювали 262 селяни, з них загинули 75. У їхню пам'ять в селі встановлено обеліск.

Після повернення радянської влади у селі створено колгосп імені Кірова. Тут же розташувалася і його головна садиба. Колгосп розпався після настання незалежності України.

Село Вовче розташоване і тягнеться  вниз по течії гирла  витоку  річки Дністер.  Загальна протяжність населеного  пункту 7,4 км.  Через  село  Вовче  проходить центральна  дорога від західного  кордону з Республікою  Польща до районного  центру м Турка. Село  Вовче розміщене по  середині дороги  «Турка- Лопушанка». Відстань з села  Вовче  до м  Турка  -  10 км, а  з села Вовче  до с  Лопушанка -11 км. На  території  Вовченської сільської ради бере  початок річка  Дністер. Загальна  площа сільської  ради  становить 3703 га, з  них 912 га в межах населеного  пункту. Площа  лісів – 1659 га,

Матвієнко Андрій уродженець села Минківка Валківського району Харківської області. Батька та заможного діда вивезли на Сибір, мати передчасно померла.[1]

Закінчивши військове училище, молодший лейтенант РСЧА. У 1939 році Андрій Матвієнко був направлений на Галичину. Тут познайомився із місцевою дівчиною Ганною, почав висловлювати антирадянськіі погляди і був ув'язнений у львівській в'язниці. Військовим трибуналом засуджений до розстрілу.

Із початком німецько-радянської війни втікає з тюрми і встановлює контакти із українськими націоналістами. На 1944 рік — в підрозділі УПА, курені «Скажені» Василя Андрусяка («Різуна»). Брав участь у розробці військових операцій проти НКВС в Карпатському краї, зокрема завдяки Андрію Матвієнку були розбиті підрозділи ВВ НКВД між селами Ясінка та Ластівки, біля річки Стрий, поблизу села Головецького біля гори Магура та у селі Вовчому, де повстанці знищили чекістську заставу та захопили кількох старшин, зокрема підполковника Лаптєва.

«Зір» також був крайовим провідником СБ ОУН(б) Карпатського краю, вів роз'яснювальну роботу серед привезеної зі Східної України інтелігенції. Зустрічався із Романом Шухевичем під час наради у селі Вовчому (Турківський район Львівської області).

Загинув Андрій Матвієнко («Криниця», «Зір») в липні 1949 року в урочищі Стебний біля села Лімна, на Львівщині, обложений чекістами. Поранений, не бажаючи потрапити в полон, «Зір» пустив кулю в скроню. Разом із ним загинули двоє охоронців — «Хвиля» та «Бучко».

Хрес.jpg

Бойки завжди були сміливими та честолюбними, відтак ці краї завжди давали мужніх борців проти гніту і несправедливості. Є свідчення, що у 1744 році в селі перебував Олекса Довбуш, який серед місцевих селян обрав собі побратимів, зокрема Шиясоханя та Цеканя. Поруч були місця його схову і навіть, подейкують, скарбів.

У часи Першої світової мешканці села активно вступали в Українську галицьку армію. У 1918 році там містився курінь Самбірської бригади УГА. Боротьба тривала далі і вже у 1932 році у Вовчому був організований осередок ОУН, в роки війни він був досить міцний. Боївка Дмитра Пухира (Орла) налічувала 16 хлопців. А вовчанин Андрій Ференц був господарським керівником Турківського районного проводу ОУН. Криївку в урочищі Завалина енкаведисти підірвали газом у Святвечір 1948 року. П’ятеро бійців загинули. Зараз там встановлений пам’ятний знак загиблим. Ще одна криївка, між селами Вовче та Шандровець, проіснувала найдовше. Її вояків розбили у 1953 році, тоді загинули 20 осіб.

Після  встановлення восени 1939  року більшовицького тоталітарного режиму  діяльність громадських організацій,політичних партій була  заборонена. Заарештовані   сиділи у  Самбірській  в’язниці -Володимир Хаджай, другий  зять В  Яремкевича парох села  Тарнави - Зіновій  Крупський, Михайло  Максим. На  початку німецько-радянської  війни З.Крупський був  розстріляний, В.Хаджаю чудом  вдалося врятуватися, долю  М.  Максима встановити не вдалося. Члени осередку  ОУН пішли в підпілля.

Репресії  та  інші  заходи по  радянізації  підірвали довір”я до  властей навіть  тих,хто  привітно  чи  лояльно зустрічав червоноармійців у 1939 році. У результаті панічного  відступу радянських  військ, в тому числі  бійців застави с Вовчого, очолюваної І.Середою,вже 24  червня 1941 року терен  був зайнятий німецькими  військами.

Оскільки  «нові  визволителі» спочатку  не розкривали своїх  справжніх  планів  щодо України,вовчани взяли  активну  участь у  формуванні повітової  влади, місцевого  управління, відзначення  Акту  про  відновлення Української  Самостійної Соборної Держави 30  червня 1941 року. Але ситуація дуже швидко  змінилася. Осередок  ОУН пішов  в підпілля і  на  основі  директив крайового Проводу поступово  налагоджує роботу  у  справі підготовки  сил і  засобі збройної  боротьби у  сприятливий  час за  державну  самостійність. Таємно  проходив вишкіл, створювались  бази в  лісі, надавалась  допомога біженцям  східних теренів  від  нової  більшовицької  навали. Безпосередньо цим  займались Дмитро  Пухир, Олекса  Зинич, Семен  Цебак та  інші. Андрій  Ференц  був господарським керівником  Турківського  проводу  ОУН.

Перед  приходом більшовиків у 1944 р В.Хаджай і  К.Яремкевич з  сімями  емігрували  до  Польщі. З  відновленням  радянської влади дорослих  чоловіків  мобілізували і  відправили до  збірного  навчального  пункту в село  Бітля. О.Зинич, Федір  Себій, Степан  Валько, Іван  Мимош були  знову заарештовані більшовиками.

Радянське керівництво розробило широкомасштабні і  різноманітні заходи у справі знищення націоналістичного  підпілля,починаючи з  закликів з'явитися  з  повинною і закінчуючи погрозами  швидкого  знищення  патріотів, вивезення їх  родин у  віддалені  райони  СРСР.

Ще до  завершення  війни Дмитро  Пухир (ОРЕЛ) організував боївку із 16 хлопців,мобілізовані до  армії Семен і  Михайло  Цебаки, Михайло  Староста і  інші  однодумці задумали одразу після відправки на  фронт залишити  окопи, добратися до  рідних  місць, навести зв'язки з  підпіллям і  включитися  в  боротьбу.

Однак, М.Старосту до  цього  моменту було  заарештовано і  на  10  років відправлено у  Сибір. Не чекаючи подібного, Семен  Цебак 5  грудня 1944 року і ще  сім чоловік із  зброєю покинули  окопи і  через  кілька  днів добрались додому.На  початку січня 1946  року покинув  свою частину  Михайло  Цебак,Вони  влилися в  боївку Д.Пухира(Орла), яка  налічувала до 18 чоловік і  підпорядковувалася станиці УПА Підбузького  проводу.Боївка на  початку січня 1946  року напала  на  Вовченську  сільраду,знищила документи про  хлібоздачу державі  та  інші  документи.

Влітку  1946  року в  одному з  боїв загинув  Дмитро  Пухир,керівництво  боївкою  перейшло до  Семена  Цебака (Старого) і  була  підпорядкована Стрілківському проводові  Служби Безпеки(керівник «ЧАЙКА»).В  цей  час одну  групу вояків  очолював Михайло  Цебак (Степовий).Під  час однієї з бойових  операцій в  районі  Верхньої  Яблуньки він  і загинув.В  цьому  ж  році у  Вовчому  загинув Дмитро  Вовчанський.

У названих та  інших  боївках боролися  протиіснуючого  режиму понад  20  осіб,зокрема.Михайло  Баран, Микола  Баран,Федір  Цебак, Василь  Лукачович, Семен  Староста, Іван  Суп, Дмитро  Вовчанський, Федір  Вовчанський, Василь  Савчин, Васил  Заєць, Лука Себій, Семен  Лило, Михайло Лило, Андрій  Ференц, Семен  Ференц, Василь  Гвоздецький.

21  вересня 1946  року підвідділ під  командуванням «Тараска» вчинив  напад на  Вовченську заставу  МВД,під  час  якої загинуло 10 енкаведистів і 7 поранено. Самі  повстанці не  зазнали жодних  втрат.

6  січня  1948  року в урочищі  «Завалина» у с Вовче, використавши газ, енкаведисти  підірвали Криївку.Пять  повстанців, в тому числі керівник Стрілківського  проводу СБ  «Чайка», загинули, а керівник боївки Семен Цебак, важко  поранений і  контужений залишився  живим,засуджений на  25  років,засланий на Колиму.

Найдовше  в  районі в умовах тоталітарного стеження протрималася Криївка  між  селом  Вовче  та Шандровець (в урочищі Кароль) на чолі з уродженцем с Боберка  Федором Копанишиним (Голубом).У  квітні  1953  року криївку розбили,загинуло  20  осіб. Важко  пораненого  керівника  замучили у  селі Жукотин.

Савчин  М.С. "Село у  витоках Дністра".

42432892 10210284425306823 749377039730999o.jpg

Під час бою між ОУН с МВС в лісі між селами Вовче-Смерічка  Турківского району Дрогобицької області загинув Василь Дупіряк- 39 років.

У 1995 році депутати Вовченської сільської ради прийняли рішення "Про спорудження памятника УСС" на місці зруйнованого сільгосп магазину у центрі села та це рішення не виконано до сьогоднішнього дня, а на місці планового встановлення пам'ятника збудували магазин.

Село Вовче було поділено на дві частини.

Горішня частина села називалась Щорса

Долішня частина називалась Паризька Комуна.

- Перший голова колгоспу:

Струць Іван Федорович (із Роду Струців)

- Перший Бухгалтер с.Вовче:

Бурич Іван ....

(батько Бурич Катерини Іванівни - жила на Савтисах).

- Другий голова колгоспу с.Вовче Турінець Микола (Сеничів з Ясинівського).

День Дністра.jpg

У райцентрі Турці, що за 12 км від Вовчого, бойківська спільнота зі всього світу кожні п’ять років організовує Всесвітній конгрес бойків – Бойківські Фестини, а в самому Вовчому щорічно влаштовують "Еко -культурний фестиваль «День Дністра». В його межах проводять змагання із збору білих грибів, велопробіг та змагання позашляховиків і квадроциклів.

Засновником фестивалю являється головний спеціаліст з питань реалізації проектів місцевого розвитку Турківської районної ради - Лило Микола Миколайович. Мета фестивалю – популяризація традиційної культурної спадщини, необхідності популяризації екологічної свідомості серед широких верств населення, зміцнення контактів і культурних зв’язків із містами Дністровського басейну, обмін знаннями, культурними та народними традиціями, особливостями, досвідом, розширення світогляду. Організатори фестивалю роблять особливий акцент на молодь і залучають юнаків та дівчат до співпраці, розуміючи, що саме в їхніх руках майбутнє, хоча фестиваль – це чудове та змістовне проведення дозвілля для людей різних вікових категорій. Провести вихідні без міської напруги та розпеченого літнім сонцем асфальту на мальовничих бескидах села Вовче, біля самого Дністра, серед запашної зелені та у колі друзів. Пожити в наметовому містечку на вовченській землі, що вже 500 років приховує таємниці однієї з найдревніших бойківських культур, запрошують щорічно усіх охочих.

Упродовж 23-24 липня у с. Вовче Турківського району тривав еко-фестиваль "День Дністра – 2016".

23-24 липня в с.Вовче, Турківського району проходив Другий "Еко- культурний фестиваль «День Дністра». Свято відбулося за участі голови районної державної адміністрації Олександра Лабецького, заступника голови райдержадміністрації Юрія Лила, заступника голови районної ради Василя Костишака, депутатів Львівської обласної ради Михайла Дзюдзя, Михайла Ільницького, Михайла Гички.

«День Дністра 2016 року» – це еко-культурний фестиваль у витоків джерела річки Дністер у с Вовче Турківського району із різноманітною культурною, спортивною, туристичною та розважальною програмою, що поєднує українські і бойківські традиції та сучасні тенденції

Фестиваль розпочався 23 липня 2016 року з  виступів колективу  Народного дому  с  Явора  та  юної  співачки - Христини Косолович. Після  запалення   бойківської  ватри ,для  молоді  організували дискотеку  просто  неба.

24 липня 2016 року фестиваль розпочався о 8:00  годині походом до витоку р.Дністер в  урочищі "Старе  поле". Участь  у  поході  взяли  працівники  та начальник  Самбірського  управління  водного господарства  - Степан  Фур. Джерело витоку  річки  Дністер було урочисто  освячено  священнослужителями вовченських  храмів. В 11:00 год до витоку  Дністра  прибула  група  велосипедистів,  що  брала  участь  у  велотурнірі, що  стартував  з  м Турка та фінішував у  с  Вовче  під  керівництвом Андрія Дубравського. Після  велосипедистів до витоку річки Дністер  прибули  учасники  змагань  серед  квадроциклів та  мотоциклів під  керівництвом  Володимира  Варварича. В 11 :00  год  на місцевому  стадіоні  розпочався футбольний  турнір  серед  шкільних  команд  із  сіл Вовче,  Присліп,  Шум'яч  та  Лімна. Офіційна церемонія відкриття фестивалю відбулась після виконання гімну України та  благословіння священнослужителів. З вітальним словом, до учасників фестивалю та гостей,  звернулися депутати обласної ради М.Дзюдзь, М.Гичка, помічники депутата Верховної ради України Орест Бонк та Ірина Кіра,Юрій Лило,  Василь  Костишак, сільський голова Вовченської  сілсьької ради - В.Дупіряк.

Серед заходів фестивалю – похід по гриби, бойківські  латканки,виступ народних колективів художньої самодіяльності району: народний фольклорний колектив «Дністер» народного дому с.Вовче, народний колектив «Бойківчанка» народного дому с.Риків, народний колектив «Бойківчани» народного дому смт.Бориня, вокальний колектив народного дому с.Лімна,  Богослужіння в храмах, виставки народних товарів, творів образотворчого, декоративно-ужиткового мистецтва Бойківського краю, бойківська кухня, покладання квітів воїнам УПА, футбольний дитячий турнір «Кубок Дністра 2016», матч між командами ветеранів ФК «Карпати» Львів – ФК «Дністер» Вовче, концерти за участі артистів України Андріани та Зиновія Гучка, концерти за участю переможців обласних та Всеукраїнських фестивалів – Діана Костевич, Ольга Комарницька, Христина Косолович.

Лопушанський  Андрій Ярославович посприяв  у  виступі співачки Андріана.Квіти  від  Лопушанського  Андрія  Ярославовича  були урочисто встановлені на  могилі   воїнів  УПА. Також, Лопушанський  Андрій Ярославович  надав  сертифікати на безкоштовне проживання  у  санаторії   м Хирів, організаторам  фестивалю  -  Миколі  Лило, Аллі Кузан та  Вірі Дупіряк. Отримали сертифікати  на оздоровлення  всі  чотири  команди  школярів із  футболу із  сіл  Вовче,  Присліп,  Шумяч, Лімна  та  ветерани  ФК  "Дністер"  Вовче. Організатор велотурніру - Андрій Дубравський,  організатор змагань  серед квадроциклів і  мотоциклістів - Володимир  Варварич також отримали сертифікати на безкоштовне проживання у  санаторії "Женева" м Трускавець. Номінант  премії  найкращий  грибар також  ортимав сертифікат  на безкоштовне проживання у санаторії "Женева" м Трускавець.

Дипломами Львівської обласної державної адміністрації та обласної ради було нагороджено найстарших жителів с.Вовче Музику М.П – 91 рік та Семків Г.М – 93 роки.

Подяками  голови  Львівської  обласної  ради  були нагороджені  Микола  Лило,  Іван Вовчанський  та  Василь  Ференц.

Подяки  від  Вовченської  сільської  ради  отримали:

Лопушанський  Андрій  Ярославович, Ганущину  Олександру  Олександровичу,Гичка  Михайло  Михайлович, Дзюдзь  Михайло  Семенович,  Лабецький  Олександр  Миронович, Лозюк Володимир  Омелянович,  Козицький  Максим  Зіновійович,  Дубіль  Микола Федорович, Дубравський  Андрій  Васильович, Варварич  Володимир  Олексійович,  Шийович Ярослав  Лукович,  Барабаш  Василь Михайлович, Цикаляк  Дмитро  Михайлович.

Надали  фінансову  допомогу приватні підприємці с Вовче та  вихідці із села  Вовче - Вовчанський  Василь Іванович, Дубіль Микола  Федорович та  Шийович Ярослав Лукович. Грошові призи футбольним  командам серед  школярів та  ветеранам ФК "Карпати "Львів  надав  -  Дзюдзь Михайло Семенович.

Завершився фестиваль святковим феєрверком та  дискотекою просто  неба  на шкільному  стадіон.

За словами організаторів, всі охочі мали змогу переглянути кіно під відкритим небом, послухати виступ народних колективів художньої самодіяльності району, взяти участь у велопробігу, оглянути виставки народних товарів, де можна було придбати сільськогосподарську продукцію, твори образотворчого й декоративно-ужиткового мистецтва Бойківського краю, а також  скуштувати страви Бойківської кухні.

Окрім цього, в рамках фестивалю відбулися ще ряд цікавих заходів: похід до витоку річки Дністер, освячення джерела, змагання позашляховиків та квадроциклів "Дністер Трофі", дитячий футбольний турнір "Кубок Дністра 2016", а також матч між командами ветеранів ФК "Карпати" Львів - ФК "Дністер" Вовче.

Завершилось свято концертом за участі співаків Адріани, Зиновія Гучка та переможців обласних і Всеукраїнських фестивалів – Діани Костевич, Ольги Комарницької, Христини Косолович. Заключною родзинкою фестивалю став феєрверк.

Довідково.

"День Дністра" – це еко-культурний фестиваль біля витоку річки Дністер із різноманітною культурною, спортивною, туристичною та розважальною програмою, що поєднує українські і бойківські традиції та сучасні тенденції.

У 2017 році фестиваль відвідали Степан Гіга, Андрій Заліско.

23 квітня 1986 року в місті Гамільтон у родині Володимира та Люби Петлюр народився перший нащадок – син Юрій. Він був онуком полковникa УНР Олександра Петлюри (рідний брат Симона), а також походив зі шляхетної родини Вітковицьких (по бабусі зі Станиславова) і національно свідомих патріотичних родин Максим та Іванечко.

Юрій, котрому, на жаль, судилося топтати земні рясти лише 28 років, з юних літ брав активну участь у культурному житті української громади в Канаді. 1999-го він із родиною вперше відвідав Україну. Побував у місті Львові, відвідав село Вовче Турківського району, а також провів декілька днів у Києві (мріяв побувати і в Полтаві та Івано-Франківську, але не судилося…). Ця подорож значно збагатила й розширила світогляд Юрія щодо українського життя, історії та культури, дала нагоду краще зрозуміти походження родинного коріння, переконання та моральні основи цілого роду Вітковицьких-Петлюр.

В 2011 році у Києві проходив молодіжний конкурс української пісні “Червона рута”. Участь у ньому брав фольклорний ансамбль Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка “Ладканка”.

Учасницями гурту є майбутні педагоги – здебільшого сільські дівчата. Василина Мураль, наприклад, – родачка села Вовче Турківського району. З гурту лише вона може похвалитися добре збереженими народними традиціями у селі, де народилася, каже, що ще живуть у Вовчому носії автентичного фольклору.

Наталка Фіцич розповіла про Андріївські вогні і пісні про сіяння конопель на Львівщині. Село Вовче, Турківського району, це фактично на кордоні із Польщею. Я приїхала туди на Андрія (13 грудня). І мені здавалось, що Андрія — це звичай, який зберігся лише у музеях, десь відтворюють його, але він не дуже живий, скажімо так. А ми принципово шукали живі звичаї, ті, які люди зараз продовжують робити. І я просто не повірила своїм очам.

Їдеш селом на Андрія, а там вогні, і там вогні, і там. У них є звичай палити вогні на Андрія, співати спеціальних пісень про сіяння конопель, але вони кажуть не «коноплі», а «колопні» (усміхається). І чи приїхали б ми, чи ні, люди все одно це робили б. П'ятнадцять градусів морозу, у мене руки-ноги замерзають, а вони ходять по пагорбах і співають. Це вражає! Вони ще й колесо підпалюють, котять його з горба. Як у центральній Україні на Івана Купала, але це загальновідоме, а про таке святкування Андрія я дізналась уперше. Я не могла повірити, що воно до цього часу збереглось.

25 листопада 2018 року у Вовченському НВК провели урочисте святкування 200 -річчя запровадження тривіальної школи у с Вовче. Участь у святкуванні взяли: вихідці із села Вовче, депутат ВРУ Андрій Лопушанський. депутат Львівської обласної ради Михайло Дзюдзь, заступник голови Львівської ОДА Ростислав Замлинський,заступник голови Турківської РДА Брій Лило, депутат районної ради Микола Лило, сільський голова Віра Дупіряк.

Військові[ред. | ред. код]

Під час війни на сході України до лав ЗСУ у 2014-2016 роках були призвані вовчани, а саме:[ред. | ред. код]

Лило Роман Васильович -учасник бойових дій.

Лило Михайло Михайлович -учасник бойових дій.

Зварич Андрій Павлович- учасник бойових дій.

Староста Володимир Михайлович - учасник бойових дій.

Бучок Василь Васильович - учасник бойових дій.

Савка Олег Володимирович - учасник бойових дій.

Ференц Юрій Михайлович- учасник бойових дій.

Вовчанський Володимир Дмитрович - учасник бойових дій.

Вовчанський Михайло Михайлович - учасник бойових дій.

Вовчанський Іван Іванович - учасник бойових дій.

Жук Сергій Володимирович - учасник бойових дій.

Суп Іван Іванович - учасник бойових дій.

Сенів Володимир Олегович- учасник бойових дій

о.Роль Роман Богданович - учасник бойових дій.

Демко Андрій Васильович - учасник бойових дій.

Максим Вікторія Володимирівна - учасник бойових дій.

Хмелівська Галина - учасник бойових дій.

Суп Дмитро Вячеславович - учасник бойових дій.

Гвоздецький Дмитро Михайлович - учасник бойових дій.

Маудза Андрій - учасник бойових дій.

Римарчук Андрій Анатолійович.

Лило Юрій Дмитрович.

Під час радянсько -афганської війни в Збройних Силах СРСР воювали і вовчани. Ми вдячні вам за мужність і патріотизм, за стійкість та витримку. Ваші діти можуть по праву пишатися своїми батьками.[ред. | ред. код]

1 Максим Василь Семенович

2 Мориконь Василь Семенович

3 Пацкан Михайло Дмитрович

4 Пуршак Богдан Васильович

5 Розлуцький Іван Михайлович

6. Роман Володимир Іванович

7. Розлуцький Степан Харитонович.

8. Сенів Володимир Федорович

9. Староста Іван Степанович

10.Розлуцький Зеновій Михайлович

Загинули[ред. | ред. код]

Мураль Микола Миколайович - загинув в Афганістані.[ред. | ред. код]
Розлуцький Ігор Васильович[ред. | ред. код]
Розлуцький.jpg

Cолдат

25.04.1991 – 19.11.2014

Розлуцький Ігор Васильович – водій-санітар автомобільного відділення взводу забезпечення медичної роти 128-ї окремої гвардійської гірсько-піхотної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України, солдат.

Народився 25 квітня 1991 року в місті Турка Львівської області. Мешкав у місті Ужгород Закарпатської області. Закінчив 9 класів загальноосвітньої школи №8 міста Ужгорода та професійно-технічне училище за спеціальністю «автослюсар». Працював охоронником, на автомийці, вантажником у супермаркеті «Сільпо» в місті Ужгород.

У Збройних Силах України з травня 2013 року: у травні-вересні 2013 року проходив строкову військову службу, з вересня 2013 року – за контрактом. Служив водієм-санітаром автомобільного відділення взводу забезпечення медичної роти 128-ї окремої гвардійської гірсько-піхотної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А1778, місто Мукачеве Закарпатської області).

З липня 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

19 листопада 2014 року солдат Розлуцький загинув під час виконання бойового завдання в районі селища міського типу Станиця Луганська Луганської області. Разом з ним загинув старший солдат Руслан Семчище.

26 листопада 2014 року похований на пагорбі Слави кладовища «Кальварія» в Ужгороді.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (23.05.2015; посмертно).

Почесний громадянин міста Ужгорода (2015, посмертно).

Залишились батьки та двоє братів.

21 листопада 2016 року в місті Ужгород на будівлі загальноосвітньої школи №8 (вулиця Академіка Корольова, 4), де навчався Герой, йому відкрито меморіальну дошку. У квітні 2016 року розпорядженням Голови Закарпатської обласної державної адміністрації у місті Ужгород вулицю Сергія Лазо перейменовано на вулицю Ігора Розлуцького.

Населення[ред. | ред. код]

  • 1890—2102 мешканців, 342 доми (1913 греко-католиків, 100 католиків, 103 юдеїв; т.ч. 1896 русинів-українців, 204 поляка)[3].
  • 1921—2242 мешканця.
  • 1970—2501 мешканець, дворів - 531.[4]
  • 1989—2073 (1026 чол., 1047 жін.)[5]
  • 2001—1813[6].
  • 2018 - 1812. 505 дворів -будинків.

Церкви[ред. | ред. код]

У селі Вовче збереглась церковна книга домових записів актів реєстрації шлюбів з 1930 року.

Нижня церква.jpg

У селі є православна на даний момент УГКЦ (1680 р.) та дві греко-католицькі церкви.

Визвольна війна 1648—1654 рр. завдала досить відчутного удару по унії — уніатська церковна організація фактично розпалася. Вона поволі відновлювалася тільки на тих українських землях, які залишилися під владою феодальної Польщі. Так, згідно з Андрусівським договором 1667 р., Правобережна Україна, крім Києва, перейшла під владу шляхетської Польщі, котра зобов´язалася не обмежувати "грецько-руську" релігію. Тільки на Галичині, на Волині і Поділлі польська влада була відносно міцною, однак і тут унія не набуває значного поширення до кінця XVII ст. Наприклад, Перемишльська єпархія переходить до унії (УГКЦ) лише в 1692 р., Львівська — в 1700 р., Луцька — в 1702 р. Всі церкви Турківщини, що побудовані до 1700 року були православними.

Введення.jpg
Стара фотка.jpg

У нижньому кінці села на пагорбі над Дністром стоїть дерев'яна церква ведення в храм Пресвятої Богородиці, споруджена у 1639-1680 роках. Храм є пам'яткою архітектури національного значення. Майстер - Григорій Тесля з Дрогобича. На вході до церкви Введення Пресвятої Богородиці висить пам’ятна дошка з таким надписом: “Найбільшому украіньскому поетови Тарасови Шевченкови в столітнї роковини уродин 1814 - 1914”.

Найдавніші дані про сільську церкву походять з податкового реєстру 1507 р. В 1558 р. церква отримала привілей на лан грунту від польського короля Сигізмунда Августа. У 1680 р. на лівому березі Дністра на горбку, званому Маудзин, майстер-тесля Григорій з Дрогобича громадським коштом виставив існуючу церкву, про що повідомляє різьблений напис на перехресному сволоку нави.

Ймовірно, цей майстер збудував нову наву та бабинець з дзвіницею, залишивши попередній вівтар, на якому є прибитий (не перебиваний) поховальний дерев'яний хрест з написом про поховання (1639 р.). Отже, вівтар походить з перед 1639 р. У 1899 р. добудовано північну ризницю, про що сповіщає напис олівцем на надпоріжнику дверей.

Коло 1937 р. простір під піддашшям перед бабинцем зашили дошками. У 1957-1989 рр. в зачиненій церкві було влаштовано бібліотеку. В 2002 р. з півдня добудовано муровану з цегли ризницю. Тоді ж розпочато будову загати з вівтарної сторони, в рівень з піддашшям. При цьому зрізані випусти вінців зрубу. Церква у користуванні громади УГКЦ.

Долішня церква розташована скраю села на пагорбі, за Дністром, на сільському цвинтарі. Будівля дерев'яна, тризрубна, триверха бойківського типу. Складається з квадратової в плані нави, до якої зі сходу прилягає гранчастий вівтар, а з заходу - прямокутний бабинець. Над бабинцем здіймається стовпова вежа-дзвіниця, могутні стовпи якої охоплюють його ззовні, подібно до лемківських церков.

На другому ярусі бабинця влаштована каплиця, оточена відкритою галереєю (тепер закрита), а на третьому - стовпова дзвіниця. Наву вінчає чотирибічний наметовий верх з трьома заломами, над бабинцем - такий же верх з одним. Вівтар вкритий цибулястою бароковою банею з ковніром, встановленою на восьмерику. Церкву оточує піддашшя на фігурних випустах вінців зрубів.

Під стовповою дзвіницею був відкритий простір, перетворений тепер в закритий ганок. Стіни надопасання, восьмерика і заломів кожуховані гонтами. На захід від церкви розташована нова дерев'яна триярусна дзвіниця, вкрита наметовим дахом, зведена у 2002 р.

У центрі села знаходиться храм Св. Дмитра Солунського.

Vovche-horishne turkivskiy RizdvaPr.Bohorodyci1890 foto2011.10.23 IhorPunda.jpg

Вперше місцева церква згадується у 1558 р., у зв'язку з наданням їй привілею польським королем Сигізмундом Августом. Церква, попередня сучасній, збудована в 1681 р. при ній була метрика з 1785 р, з тесаного дерева коштом громади, згоріла у 1889 р.

На її місці у 1890 р. зведена дерев'яна церква у бойківському типі, про що доносить різьблений напис на одвірку західних дверей церкви: "Въ роцъ 1890 дна 4того чєрвця". Закрита з 1957 по 1989 р. Після відкриття для богослужінь у 1989 р. переосвячена на церкву Св. Дмитра. Церква у користуванні громади УПЦ КП.

Горішня церква розташована посеред села на підвищенні, недалеко від Дністра-Шепоту. Тризрубна будівля на мурованому фундаменті. Складається з трьох квадратових зрубів (нава - ширша), розташованих по осі схід-захід. До вівтаря, по обидві сторони, прилягають вузькі прямокутні захристії, до бабинця з заходу добудований ганок, пізніше засклений.

Три основні об'єми вінчають високі тризаломові пірамідальні верхи, вкриті наметами зі зрізаними гранями та завершені сліпими восьмибічними ліхтарями з маківками. Оперізує церкву піддашшя, оперте на випусти вінців зрубів, під яким сховані захристії та ганок. Стіни підопасання - відкритий зруб, надопасання - ошальовані вертикально дошками і лиштвами.

На південний-захід від церкви, розташована дерев'яна триярусна дзвіниця. Нижні два квадратові яруси її зрубної конструкції, а верхній восьмибічний - стовпової. Вкрита дзвіниця восьмибічним стіжком з маківкою. На одвірку вхідних дверей вирізьблена дата побудови - "1893".

Жукотинський деканат, с.Вовче.

Церква Введення в храм Пресвятої Богородиці - 1680

Церква Різдва Пресвятої Богородиці 1890

1868 р.

Долішне Попівство.

от. Онуфрій Ганкевич

от. Михайло Солтис

На парафії в с. Вовче (приблизно) із 1883 р.

от. Володимир Бозюк

от. Василь Яремкевич 06.01.1860 - 1947

Було Одне Попівство - де жили сім'ї священників.

Богослужіння у церквах села відбувалось двома священниками.

Кі.jpg

Інша сільська церква святого Миколая Чарнецького, збудована 1900 року у стилі неоготика. Спершу тут була кірха святих апостолів Петра і Павла. У 1917 році військові забрали на переплавку два з трьох дзвонів, встановлених у храмі. У радянські часи храм використовувався для господарських потреб, а ще у ньому діяв музей атеїзму. При цьому всі розписи на стінах замазали. .У червні 2003 р. передана греко-католицькій громаді горішньої частини Вовчого та освячена на церкву Св. Миколая Чарнецького. Церква у користуванні громади УГКЦ.

Розташована церква при пагорбі "Свята гора" при сільській дорозі. Орієнтована вівтарем на північ. Однонавова дерев'яна будівля з прямокутною навою та вужчим гранчастим вівтарем.

"До вівтаря у 2009 р. з обидвох сторін прибудували невеликі дерев'яні захристії накриті односхилими дахами, мають стіни вертикально шальовані дошками - моє доповнення". До нави прилягає квадратова в плані вежа-дзвіниця, в підвежжі якої міститься невеликий присінок.

Нава вкрита двосхилим дахом, вівтар - п'ятисхилим. Стіни шальовані вертикально дошками і лиштвами. Внутрішній вистрій ще не був уряджений.

29 червня владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, відвідав з душпастирським візитом парафію с. Вовче на Турківщині. Єпископ після оновлення місцевий храм та новий престіл.

Під час Архиєрейської Літургії владиці Григорію співслужили о. Михайло Савчак, адміністратор парафії, та священики Турківського і Бориславського деканатів.

Наприкінці богослужіння владика Григорій подякував о. Михайлу Савчаку за душпастирське служіння і нагородив його протоієрейським хрестом.

Протоієрей  Василь  Лило включений  у  склад  української  делегації,що  була  у  Стамбул  для  під час отримання  Томосу.

Господарство[ред. | ред. код]

Колгос.jpg

Місцевий колгосп у радянські часи мав за собою закріплено 2617 га сільгоспугідь, з них 1378 га ріллі. Колгосп було створено у 1941 році ім Шевченка. Щоб краще фінансово розвиватися головою колгоспу у 80 роках було ініційовано перейменування на честь Кірова, що давало можливість від партії вимагати більшої фінансової уваги до розвитку колгоспу. До складу колгоспу входила територія села Присліп. Колгосп було зруйновано за 7 днів мешканцями села у 1999 році. Останнім головою колгоспу під новою назвою "Дністер" був Михайло Староста. Спеціалізація — вирощування зернових культур, льону, м'ясо-молочне тваринництво, свинарство. У 1996 році у с Вовче зареєстровано МПП "Дністер -2" -керівник Михайлик Б.О.

Територія сільської ради багата на ліси та лісові ресурси, які є основою економічного розвитку місцевого населення. Розширена інформація про наявну флору та фауну на цій території, оцінку загроз, орієнтири, заходи та рекомендації щодо ведення лісового господарства та наступного лісовпорядкування наведено в додатку «Настанови збереження біорізноманіття у лісфонді Вовченського лісництва». Тут переважно зростають високопродуктивні ялинові та ялиново-ялицево-букові деревостани. Щорічний розрахунковий розмір рубок головного користування переважно в ялиновому господарстві встановлений лісовпорядкуванням 1998 року для згаданих лісництв лісгоспу . Цей вид користування намічено проводити переважно способом суцільно вузько лісосічних рубок.Рубки, пов’язані з веденням лісового господарства щорічно проводяться в цих лісництвах . Основними видами рубок є рубки догляду і вибіркові санітарні рубки. З побічних лісових користувань в лісництвах здійснюється: випасання худоби, заготівля сіна, дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин. Наявних сіножатей для задоволення потреб лісового господарства і сільської громади в лісництвах вистачає. Випасання худоби на території лісництв проектується з розрахунку 1 голова ВРХ на 5 га загальної площі. Фактично на території лісового фонду випасається всього близько 2700 голів великої рогатої худоби.

Корисні копалини За геологічними даними в околицях села знаходяться родовища нафти та газу, це ділянки: Вовчанська, які знаходяться в 1-3 км на південний захід від с. Вовче.

Громада с. Вовче має достатню кількість сінокісних, а особливо пасовищних угідь для випасу худоби в літній період на території за межами населеного пункту. З обласного та державного бюджетів виділяються значні дотації для розвитку тваринництва. Молода яловичина, сир особливо зараз користуються великим попитом та значно виросли в ціні. Вовчани вирощують 4100 свиней  які утримуються в приватних стійлах Все це дозволяє господарям, які утримують свиней та корів не тільки забезпечувати себе окремими продуктами харчування, але й фінансово підтримати свою сім’ю. Вирощування поросят -основний засіб існування.

Розвиток сільського господарства.

1.Посилення сприяння товарного спрямування селянського господарства на основі кооперації - розвиток вівчарства,свинарства, тваринництва, бджільництва.

2. Підтримка інших напрямків сільського господарства – розведення птиці, кролів, організація рибних господарств на відновлених колгоспних ставках.

3. Створення пунктів приймання (закупки) сільськогосподарської продукції (м’ясо, молоко, сир, вовна, шкіра).

4. Відбудова та утримання гірських доріг до пасовищ.

Основні шляхи досягнення цілей:

- зацікавлення тих громадян, які утримують овець та корів в збільшенні їх поголів’я, створення нових сільських господарств з розведення овець, корів, бджіл, птиці, кролів, вирощування риби, шляхом виділення земельних ділянок, допомоги в реалізації продукції, відзначення на святах села та району, інше;

- стимулювання розведення української гірсько карпатської породи овець;

- залучення до створення приймальних пунктів сільськогосподарської продукції (м’яса, молока, сиру, вовни, шкіри) управління агропромислового комплексу райдержадміністрації, підприємців не тільки з мешканців села, а всіх зацікавлених;

- проведення ремонту та утримання гірських доріг (розчистка від каміння, містки, підсипка дороги) та розчистки сінокосів і випасів на основі добровільних громадських робіт з числа зацікавлених у сінокосінні та випасі на пасовищах худоби, та за підтримки сільської ради, держлісгоспу, тощо; започаткування проведення таких робіт обов’язково один раз на рік, інше – по потребі;

- не погодження вилучення земель с\г призначення,сінокосів та пасовищ під розширення території для лісового фонду.

Стратегічна ціль. Забезпечення комфортних умов проживання мешканців села.

Сіноко.jpg

1. Створення сільськогосподарського кооперативу «Дністер».

2. Будівництво локальних очисних споруд.

3. Розроблення заходів по збору та утилізації сміття.

4. Ремонт існуючих та будівництво нових доріг.

5. Будівництво берегоукріплень.

6. Булівництво  літніх  таборів для молоді.

7. Будівництво малих вітрових та сонячних електростанцій

В межах сіл Присліп, Вовче, Шум'яч, Жукотин, Дністрик Дубовий, Бережок, Лімна, Хащів,Боберка,Шандровеь,Верхня Яблунька,Нижня Яблунька та  Лопушанка діє Вовченське лісництво ДЛГП «Турківського лісгоспу». Лісовий фонд Вовченської сільської ради знищений суцільними рубками.

ВОВЧЕНСЬКЕ  ЛІСНИЦТВО ДП «ТУРКІВСЬКИЙ  ЛІСГОСП».

На  даний  момент лісництво  має у  власності двоповерховий  цегляний  будинок загальною  площею – 380 м кв. Вільна площа – 120 м кв. Лісництво  обслуговує 680 га  лісових угідь на  території Вовченської сільської  ради, до  його складу входить  територія  сіл Хащівської  сільської  ради, Лімнянської сільської  ради, Присліпської  сільської ради,Шандровецької,Верхньояблунської  та  с Дністрик -Дубовий Боберківської сілсьської  ради. Кількість  працюючих – 70 чол.

У  селі  Вовче  також  розміщена центральна садиба Вовченського лісництва КП Турківське лісове господарство "Галсільлісу" .

На схід від села розташована комплексна пам'ятка природи «Витік р. Дністер». Поблизу села Вовче біля гори Розлуч тече маленький струмочок, під назвою Старе Поле. А насправді цю тоненьку ниточку холодної води варто називати гучною назвою Дністер, тут починається водна артерія Галичини, яка завершується впадінням в Чорне Море неподалік від міста Одеса. Село Вовче стоїть на двох берегах ріки. Тутешні села ще можуть похвалитися тим, що ріка тече центром населеного пункту.

Витік Дністра.jpg

Зараз витір Дністра – пам’ятка природи, розміщена між селами Шум’яч, Розлуч, Вовче, але очевидно ближче до Вовчого. Площа заповідника 54 гектари, розміщений на території Турківського держлісгоспу Вовчанського лісництва. Тут багато ялинок і смерек, ці хвойні і охороняються. Крім витоку Дністра тут є інші мінеральні джерела з чистою водою, мальовниче заповідне місце.

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

Нвк.jpg

У селі Вовче рорзташований Вовченський НВК - загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів (розрахована на 750 дітей), вона розміщена в одному корпусі,який побудований 1972 році. Станом на 2017 р у школі навчається 142 учня. Вовченський  НВК може стати центром освітнього округу для  всіх  населенних пунктів від  Вовчого  по  Лопушанку. При школі до 2000 року існував гуртожиток для учнів із інших сіл, будинок для вчителів, спортзал, баня, гаражний комплекс,кочегарка. Біля школи  знаходиться   шкільний футбольний  стадіон  та спортивний  ігровий   майданчик.

У 2013 -2014 рр було реалізовано два  проекти  ПРООН та  ЄС « Місцевий  розвиток, орієнтований  на громаду»  «Енергозберігаючі заходи - заміна вікон у  школі села  Вовче»

У 2015 році село Вовче стало переможцем обласного  конкурсу мікропроектів  місцевого  розвитку Львівської  обласної  ради «Заміна вікон  у  шкільній їдальні", а у 2016 році громада знову переможець проекту ЛОР "Заміна вікон у шкільному спортзалі села  Вовче».

У 2017 році громада знову перемогла у конкурсі мікропроектів з проектом "Реконструкція санвузлів у Вовченському НВК". За кошти Львівської обласної та Турківської районної ради відремонтовано внутрішні туалети НВК, проект був поданий ГО "Агенція регіонального розвитку Турківщини" ( голова ГО - М.Лило).

Важливим  чинником  суспільного життя є  стан шкільної  освіти, освіченість населення.

Німецький  канцлер Отто фон  Бісмарк говорив: «Дайте мені 2 тисячі  учителів, і я збудую велику і сильну Німеччину».

На жаль, наш народ на  довгі роки втратив свою  самостійність. Монголо-татарська навала привела до того, що  Київська  Русь, а  потім Галицько-Волинське  князівство потрапили в залежність від інших держав, Галичину у XIV ст. загарбала  Польща. Їй не  потрібні  були  освічені  люди. Більшість населення  не вміли ні  читати, ні  писати, це  була темна  ніч  неуцтва. Шкіл, які б давали освіти не було. І лише в рідких  випадках  батьки тих дітей, які цікавилися наукою, посилали їх зимою до  дяка або до якогось газди і там вчилися читати, рахувати та  співали церковні  пісні. В деяких селах самі  священники вчили дітей грамоти.

Пройшов  час, і Польщу спіткала така сама доля. У 1772 році відбувся поділ Речі  Посполитої. Потім був другий, третій. Польську державу розділили між  собою Австрія, Пруссія, Росія. Частина польських  земель і  Галичина увійшли до складу Австрії. Там у той  час правили освічені монархи  Марія Терезія та її син Йосип II.

У 1774 році  був  прийнятий  закон, за яким всі діти шкіьного віку мали вчитися в школі, але тоді школи ще не прийшли в наш край. Першу  школу в повіті було відкрито в Турці у 1785 році.

У Вовчому перша  школа була  відкрита у 1818 році, це була тривіальна(державна школа).Таких  шкіл у повіті було 6: у Лімні, Либохорі, Бітлі, Верхній  та  Нижній  Яблінці. Ці школи  належали до цісарського двору. У Жукотині, Шум’ячі і Прислопі працювали парафіяльні школи(дяківки).Покищо невідомо, де була у селі Вовче розміщена перша  школа в часи її закладення. Можливо, спочатку в домі пароха, як і в більшості парафіяльних шкіл. Але невдовзі громадою села було збудовано спеціальне приміщення.

Перед школою стояло завдання: не продукувати вчених, а залучити до ремесла тих дітей, яких батьки займаються, давати дітям більше знань і  умінь. Дітей  вчили катехизму, читати,писати,рахувати, а також основ  ремесла. Дівчат вчили шити,вишивати,вязати. Хлопчаків – основ бджільництва,городництва, садівництва. Школа  була  2-річна.

I вчителем у с Вовче був Г Скрипух. Він віддав школі  більше 40 років. Щорічно навчав 50-60дітей.Закінчив Дрогобицьку учительську  школу у 1821 році і мав високі знання.

У школі того часу була  сувора дисципліна. За  непослух дітей карали різками. Вчитель мав статус державного службовця. Йому надавали безоплатне житло, паливо та  прислугу. Платили щороку по 100 злотих римських.

У XX ст до I світової війни завідував школою Степан Волосянський. Учителями працювали його дружина Марія  Волосянська, Дмитро Гординський, Володимир Ходжай, Іванка  Ходжай(Яремкевич),дочка  місцевого священника. Школа не була  обов’язковою. У 1910 році із 265 дітей, які проживали в селі школу відвідувало 160 учнів. Багато дітей  батьки не посилали до школи через те, що діти влітку допомагали батькам працювати на полі. А взимку не було в що взутися. Тому  багато людей  були не письменними. Про це Іван  Франко. Який побував на  Турківщині у 1861 році в поемі «Вандрівка русина з бідою» писав:

Приїхали аж у Турку

Ходять бойки, як на шнурку

Пита  русин: є в вас школи?

Є, та дуже вчать поволи.


Перша  світова  війна  привела до того,що в 1981 році в Австро-Угорщині почалась революція. Клавптикова імперія  розпалася. У краї знову, ще недавно самі поневолені, почали панувати поляки. У 1924 році був виданий  закон, який заборонив навчати дітей рідною мовою. Колонізатори організовували шкільний  плебісцит, сподіваючись, що населення байдуже  поставиться до мови навчання,проте вони помилилися. Вже у серпні 1925 року інспектору  шкіл у Турці було вручено 1 декларацій від 23 дітей,щоб навчання у школі  велося українською мовою. Дещо  пізніше така заява була  надіслана у Львів від батьків153 домів.

На цей  час у селі  були3 школи,2 українські у центрі, в яких навчалось 283 дітей, і на Каплунівці –польська, в якій навчалось 22 учні, в тому  числі 6 євреїв. Активну  участь у відстоюванні української мови взяли вчителі Володимир та Іванна Хаджай.

20 вересня 1927 року таку заяву було відправлено у польське Міністерство освіти. Сім років  відстоювали вовчани рідну  мову та  не встояли. Школи стали двомовними(польсько-українськими).

У 1923 році вводяться 3 ступенів шкіл.

I – ст 4 класні  школи

II – ст 6 класні  школи

III -7 класні  школи.

Школу в центрі  села  було віднесено до II ст.

1 вересня 1939 року почалась II світова  війна. За  домовленістю між Гітлером та  Сталіном, так званим пактом «Молотова –Ріббентропа» 17 вересня 1939 року  Червона  армія перейшла  р Збруч. Почалась нова  окупація. Впровадження  радянської  системи освіти.

Під час німецької  окупації навчання в школах було припинено і відновлено у 1944 році.

Тепер перед школою  було поставлено нове  завдання: формувати в учнів марксистсько-ленінський  світогляд на  прикладах Павлика  Морозова та  Зої Космодемянської. У кожній  школі створювались піонерська та комсомольська організації, діти початкових класів мали обов’язково бути жовтенятами та  носити червону  зірочку на  грудях із  зображенням вождя  світового пролетаріату Володимира  Ульянова –Леніна. Було заборонено вивчати релігію.Почалась русифікація, яка з  кожним роком посилювалася все більше і мала привести до того, що всі нації мали зникнути і мала утворитися «нова нація» – радянський  народ. Мова спілкування – звичайно російська.

Директором школи після  війни протягом 9 років був Чучупак Степан Демянович. Він  намагався відмежувати навчання  від гострих політичних процесів, які відбувались в краї.

Наприкінці 1950 року почався новий  етап у розвитку  школи. ЇЇ було реорганізовано у середню. Громадкість села  власними силами виготовила  необхідне обладнання для  класу, а протягом наступних  років з власних матеріалів і власними силами збудували нове одноповерхове приміщення  школи. Та всі учні у новій  школі не вміщувалися.

У нижньому кінці села, у колишньому попівстві,і у верхньому  кінці на  Каплунівці(старе  шкільне приміщення( вчилися  діти початкових класів.

У 50-60 рр за скеруванням  міністерства  освіти в село прибули випусники з різних вузів України. Це  Леонід  Бурчак – закінчив Київський  інститут іноземних  мов, директор школи, Михайло Гайовий –Київський державний  університет, вчитель фізики,Людмила  Солодка –Харківський університет, вчитель математики, Марія  Волосожар-Кіровоградський інститут, вчитель історії.

У 1972 році була  збудовано нова школа, в якій і зараз навчаються  школярі. Багато сил для її будівництва віддав тодішній директор школи Федько М.М. Вже у новозбудованій  школі  директорами були Кузан М.М, Пасьович А.Г.

З 1953 року по 2017 рік Вовченська  школа  випустила 3 тисячі випусників, переважно жителів села та  найближчих сіл, де були відсутні на той  час середні  школи. Багато із них  продовжили навчання у різних навчальних  закладах України та  світу. Ось деякі з них:

Крупський Юрій –професор. Лехновський  Павло – жірналіст,Лило Василь –адвокат,Маудза Семен – викладач Київського бронетанкового заводу,Петрович  Йосиф- доктор економ наук , Вовченський  Іван – заслужений тренер.

Вірю, що війна  скоро закінчиться,загарбники будуть вигнані з нашої землі.

Максим Л.Д. вчитель історії Вовченського  НВК.

В селі  є постійно діюча  футбольна команда  «ДНІСТЕР». Команда  бере участь  у   обласних змаганнях та  у  чемпіонаті Турківського  району  з футболу.

В селі наявні сільська Лікарська амбулаторія, поштове відділення,відділення ощадбанку, ФАП,Будинок культури (350 місць), а при ньому – сільська бібліотека(8000 книг) і музична школа. Також функціонують 10 магазинів та 5 пилорам. У центрі села Вовче розміщений молодіжний диско-бар "МАГНАТ".

Лікарська  амбулаторія розміщена  у центрі  села Вовче у  приміщенні адмінбудинку Вовченської сільської  ради.

Загальна площа -- 90,9 м.кв.

Штатна чисельність  працівників – 9 осіб (  з них 1 особа лікар, 5 осіб-молодший  медичний  персонал.

У 2018 році в лікарській амбулаторії села Вовче реалізовано проект ООН та ЄС "Місцевий розвиток, орієнтований на громаду -III". За кошти Європейського Союзу та ООН було встановлено сучасне інноваційне опалення (тепловий насос повітря - вода) та замінено двері. Такого опалення немає в жодній установі Турківського району.

ФАП

Загальна площа – 68,96 м кв.

Чисельність  працюючих – 2  особи.

Стан споруди  хороший

Народний дім

Кількість працюючих – 4 особи. В  складі будинку «ПРОСВІТА» діє фолькльорно-етнографічний народний  колектив «ДНІСТЕР» - 20  осіб, діє 6   гуртків  народної творчості. Стан  будівлі    хороший, в  останні роки  проведено поточний  ремонт, оновлену  сценічний  одяг та музичний інвентар.

Сільська бібліотека.

Загальна площа 78,4 м кв.

Чисельність працюючих – 2 чол.

Стан приміщення  -  задовільний.

Відділення  «УКРПОШТИ».

Загальна площа -80,2 м кв.

Чисельність працюючих – 3 осіб.

Стан  приміщення  - хороший.

Відділення  зв’язку  «УКРТЕЛЕКОМ»

Загальна  площа -30,2 м кв.

Чисельність працюючих – 2 осіб.

Стан   приміщення - хороший.

У 2017 році за сприяння сільської голови - Віри Дупіряк у приміщенні Вовченської сільської ради відкрито АПТЕКУ.

У 2018 році за підтримки депутата ВРУ Андрія Лопушанського на футбольному майданчику встановлено роздягальню для футболістів та обгороджено Народний дім.

Вовченська  сільська рада  - має у  своїй власності двоповерховий  адміністративний  будинок загальною  площею – 447,6 м кв. Вовченська  сільська рада  надає в  оперативне користування  приміщення для   сільської лікарської  амбулаторії ,  відділення «УКРПОШТИ», сектору  зв’язку «УКРТЕЛЕКОМ». На даний  період  часу у наявності вільні  площі  – 140  м кв, є в наявності актовий  зал на 50 осіб.  Штатна чисельність – 7 осіб. Стан будівлі хороший, проведено капітальний ремонт. На балансі  сільської  ради є  в наявності облаштований  сільський футбольний  стадіон ФК  «Дністер»  та літня  концертна площадка.

БЮДЖЕТНА  ХАРАКТЕРИСТИКА.

Загальний обсяг  бюджету  сільської ради  на 2016  рік – 360 тисяч  грн.

З  них:

Закріплені доходи

1.     Акцизний  збір – 7,5 тис  грн.

2.     Попенна  плата – 15,8 тис грн.

3.     Земельний  податок – 0,9 тис грн.

4.     Орендна  плата з фізичних осіб  - 1,5 тис  грн.

5.     Єдиний  податок – 33,4 тис  грн.

6.     Інші  доходи та  збори – 16,4 тис грн

7.     Дотація – 264,5 тис  грн.

ПЕРСПЕКТИВА  ЗБІЛЬШЕННЯ  БЮДЖЕТНИХ   НАДХОДЖЕНЬ.

Вовченська сільська рада  має потенціал для збільшення податкових надходжень та  зменшення дотаційності  до  50%  після реалізації трьох інвестиційних проектів.

1.     Побудова  каскаду вітрових електростанцій (ВЕС)   підприємством  ТзОВ «ДНІСТЕР ЕНЕРДЖІ».

2.     Відкриття  молокозаготівельного та  переробного підприємства ( СГ кооперативи).

3.     Будівництво  рекреаційної бази  відпочинку  біля витоку річки  Дністер.

Вовченською сільською  радою проводиться  інтенсивна робота по створенню на території  ради обслуговуючих сільськогогосподарських  кооперативів,  малих підприємств з виготовлення будівельних  матеріалів  та надання  послуг з ремонту  автомобілів, аптечного  обслуговування.

На території  Вовченської сільської  ради діє громадська  організація «Агенція місцевого розвитку села Вовче» - голова  ГО  - Володимир  Кузан.

Голова колгоспу 1980 рр - Анатолій Римарчук любив дуже футбол, що у свою чергу привело до успіхів місцевої команди ФК "ДНІСТЕР" на обласному рівні.

У 2016 році у с Вовче завдяки мікропроекту Львівської обласної ради відновлено освітлення вулиці Центральна (центр села). У 2018 році планується зробити освітлення з Каплонівіки до центра села ( 2 км 100 метрів).

У 2015 році  Вовченська  сільська рада  стала  переможцем конкурсу  Львівської  обласної ради  «Екологічно  чистий населений  пункт». За призові кошти  громада села  Вовче  закупила та  встановила контейнери  для сміття.

На даний момент Вовченська  сільська рада являється  центром культурного  життя молоді та  освіти. Культурно  - масові заходи Народного  дому  села Вовче відвідує  молодь із сіл  Жукотин,  Бережок, Лімна,  Присліп та Хащова

ТРАНСПОРТНЕ  СПОЛУЧЕННЯ.

На  даний  момент це єдине  транспортне сполучення з Лопушанки через село  Вовче  до м  Турка  та до  м  Львів. Всі автобусні  маршрути  з кінцевої  станції  села Лопушанка,  яке є  прикордонним селом проходять  через  село Вовче  у напрямку  районного та обласного  центру.

У 2018 році за сприяння депутата Львівської обласної ради Михайла Дзюдзя розпочато роботи по підведення газопроводу високого тиску з м Турки до с Вовче.

Вовченський кущ потребує відкриття митного  переходу із  Польщею у с Лопушанка.

ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ

• відсутність генерального плану села;

• поширення непродуктивної самозайнятості;

поганий стан інфраструктури доріг села ( в критичному стані "Стара" та "Нова" дороги);

• нерозвиненість туристичної галузі (сільського зеленого туризму).

Клу.jpg

дрібнотоварність сільськогосподарського виробництва, відсутній розвиток фермерства та відсутність сільськогосподарського кооперативу.

Основні шляхи досягнення цілей:

- виділення земель за меж населеного пункту для розширення території села;

- придбання спецтехніки для вивезення сміття на облаштоване сміттєзвалище, придбання урн для збору сміття на кожне дворогосподарство та біля громадських місць (магазини, бари, кафе,адмін будівель);

- розробка та затвердження на сесії сільської ради «Порядку залучення коштів на розвиток інфраструктури села»;

- проведення обстеження на предмет будівництва водозабору та очисних споруд для обслуговування населеного пункту,

виготовлення проектно-кошторисної документації на розміщення цих споруд;

- обстеження небезпечних ділянок берегів річки Дністер, потічків та розробка проектно-кошторисної документації на берегоукріплювальні роботи;

- приведення до ладу наявної відпочинкової території, виготовлення та встановлення тут місця для відпочинку та дитячого спортивного майданчику (відновлення 3 ставків,бесідки,лавочки, спортивне знаряддя, дитячий куточок, освітлення, тощо). - заміна непридатних чи аварійних ліній електропередач на центральній і в першу чергу на бічних вулицях села

Culture and life, 37-2016.pdf

Бачення майбутнього села Вовче – це екологічно чиста місцевість з красивими бескидами, вмілим використанням природних лісових ресурсів, це туристичний край з розвинутими туристичними маршрутами,екологічно чистими сільскогогосподарськими продуктами, збереженими національними традиціями  та гостинними забезпеченими бойківськими ґаздами.

Постаті[ред. | ред. код]

  • Валько Г. Ф. — комуніст, обраний до радянських маріонеткових Народних зборів Західної України.
  • Вендзиловський Іван (1810-?) — український художник-самоук, який проживав у селі.
  • священник Онуфрій Ганкевич - у селі Вовче Іван Франко зустрічався зі священиком Онуфрієм Ганкевичем, який був знайомий з Маркіяном Шашкевичем.
  • Струць Іван Федорович - перший голова колгоспу Щорса або Французької комуни.
  • Савчин Михайло Семенович (07.07.1935 -24.02.2016рр) - декан історичного факультету ДДПУ.
  • Федорко Іван Іванович ( 1942 - 10.08.2013) - під час сходження на найвищу вершину Карпат – Говерлу раптово помер. Досвідчений нейрохірург за час своєї лікарської праці не одному врятував життя, а в нього самого воно обірвалося на високій кручі, де йому ніхто нічим не міг допомогти. 
  • Римарчук Анатолій Васильович - голова колгоспу ім Кірова
  • Лукачович (Цимбрило) Людмила - лісничий Вовченського лісництва
  • Кузан Микола Миколайович- директор школи.
  • Крупський Юрій Зіновійович - (01. 06. 1941, с. Вовче Турків. р-ну Львів. обл. у родині священника, батько був закатований НКВС у 1941 році, мати померла у 1951 році) – геолог. Д-р геол. н. (2000). Закін. Львів. політех. ін-т (1962). Працював 1962–75 у Пасічнян. конторі буріння (Надвірнян. р-н Івано-Фр. обл.); 1975–81 – у Іва­но-Фр. ін-ті нафти і газу; 1981–86 – гол. геолог Калус. нафтогазорозв. експедиції глибокого буріння, 1986–2003 – гол. геолог підпр-ва «Західукргеологія» Нац. акц. компанії «Надра України»; від 2005 – гол. н. с. НДІ нафтогаз. пром-сті Нац. акц. ком­панії «Нафтогаз України» (Київ). 2001–11 – проф. кафедр корис. копалин, істор. гео­логії, екол. та інж. геології і гідрогеології Львів. ун-ту. Брав без­посе­ред­ню участь у відкритті бл. 30 родовищ нафти і газу в Зх. нафтогазонос. регіоні України і 4-х в Уренгої (РФ). Вивчає проблемні питання геодинаміч. роз­витку складчастопокрив. струк­тури Карпат, Передкарп. і Закарп. прогинів, Волино-Поділля, а також їх нафтогазоносності, перспективи подальших напря­мів геол.-розв. робіт у цих регіонах.У 1957 році закінчив Вовченську школу із золотою медаллю.
  • Крупський Богдан Любомирович - народився 24 січня 1955 року у с. Вовче Турківського району Львівської області. Начальник Департаменту з видобування газу та нафти — члена правління НАК “Нафтогаз України”, академіка УНГА, кандидата геолого-мінералогічних наук.Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, Грамотою Президента України
  • Лукачович Катерина Онуфріївна - секретар сільської ради.
  • Пасьович Андрій Григорович - директор школи.
  • Кузан Володимир Миколайович - директор школи (2017).
  • о.Кавчак Роман Йосипович - декан Турківського деканату УПЦ КП.
  • Струць Іван Іванович - сільський голова (1994-1998 рр), начальник управління АПР Турківської РДА.
  • Шийовець Михайло Васильович - сільський голова.
  • Паленичка Микола Миколайович -сільський голова.1998-2002 рр).
  • Дубіль Михайло Миколайович - сільський голова. (2002-2006 рр).
  • Бурич Василь Васильович - сільський голова (2006-2015 рр).
  • Дупіряк Віра Дмитрівна - сільський голова (2015 -2020 рр). Заступник начальника управління ПФУ у Турківському районі.
  • Лило Василь Семенович -представник Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі у Львівській, Закарпатській, Рівненській та Волинській областях, заступник голови громадської колегії,адвокат.
  • Дзюдзь Михайло Семенович - начальник Управління державної пенітенціарної служби України у Львівській області. Депутат Львівської обласної ради IV скликань.
  • Роль Василь Федорович - начальник відділу експлуатації будівель і споруд та соціального забезпечення ГПУ.
  • Вовчанський Василь Іванович - керівник військового санаторію "Трускавецький".
  • Лило Юрій Дмитрович - голова районної ради 2002 -2010 рр, заступник голови РДА 2015 р.
  • Дубіль Микола Федорович - начальник Дрогобицького районного відділу Управління поліції охорони у Львівській області.
  • Шийович Ярослав Лукович - перший заступник начальника - начальник ОУ Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області.
  • Максим Ярослав Васильович - державне підприємсто "Буське лісове господарство"
  • Роль Софія Василівна - переможниця дитячого Євробачення -Україна 2016 р.
  • Лило Микола Семенович - начальник Самбірського МРЕВ ДАІ.
  • Ференц Михайло Васильович - художник.
  • Будз Ярослав Дмитрович - директор ТОВ "СОРТОВЕ НАСІННЯ ЕЛІТ"
  • Роль Дмитро Богданович - начальник СВ Турківського ВП Самбірського ВП ГУ НП у Львівській області
  • ігумен Пантелеймон (Володимир) Староста ( 28.05.1967 рн) - настоятель храму Великомученика Пантелеймона с Жукотин
  • Розлуцький Зіновій Михайлович - директор Закарпатська філія ДП МВС України "Інформ-ресурси".
  • Лило Микола Дмитрович - директор ПП "Пантеон".
  • Вовчанський Іван Дмитрович - депутат Турківської районної ради (2006-2010 рр).
  • Лило Микола Миколайович - депутат Турківської районної ради (2006-2010 рр). (2015-2020рр).
  • Роль Михайло Михайлович 4.03.1958 рн - Громадсько-політичний діяч з 1983 р. Один із засновників кількох громадсько-політичних структур. Автор гострих аналітичних та публіцистичних статей. Дослідник української національної символіки. Автор, режисер і продюсер телевізійних програм та інших проектів. Один із авторів графічного знака гривні. Нагороджений дипломом за найкращу інформаційно рекламну телепрограму (1998 р.) та дипломом за експертну аналітику резонансних подій в Україні (2004 р.), керівник рекламно-продюсерського центру "М-ROLL".
  • Струць Валерій Дмитрович - депутат районної ради 1998-2002р.помічник лісничого Вовченського лісництва ДП !Турківський лісгосп".
  • Ференц Микола Богданович - начальник Миколаївської ОДПІ.
  • Старорста Любомир Михайлович - засновник ТЗДВ ЧЕРВОНОГРАДСЬКЕ АТП 14628.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Користувач:Mykola Lylo. Вікіпедія (uk). 2018-09-11. Процитовано 2018-09-11. 
  2. Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область/ — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — стор. 696
  3. Вовче у «Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innyh krajów słowiańskich», druk «Wieku» Nowy-Świat Nr 59, Warszawa 1880(пол.)
  4. «Історія міст і сіл УРСР. Львівська область», 1978, стор. 696
  5. Головне управління статистики Львівської області
  6. Вовче (Турківський район) // Облікова картка на офіційному веб-сайті Верховної Ради України.

Література[ред. | ред. код]

  • О. Крушинська. Сорок чотири дерев'яні храми Львівщини.— К.: Грані-Т, 2007.— 120 с.
  • Мер'є О. Дерев'яні костели Львівщини першої половини ХХ ст. // Вісник Укрзахідпроектреставрації, 2005.— № 15.— С. 54-61
  • Лило Василь Семенович - Вийшли у світ дві нові збірки  сучасного українського поета, члена Національної спілки письменників України, жителя Городка Василя Лила «Поцілунок долі» та « Буськи радість принесли». Ці книги поповнили вже немалу колекцію поета, адже його перу належать збірки «Струни моєї душі» (2014 рік); «Мить життя» (2015 р.); «Бабагапка» (гуморески 2016 р.). Творчість поета, різноманітна за тематикою і настроєм, поетично ототожнюється з нашим життям, буденністю, мріями. Для нього притаманне зріле, контрольоване почуття реальності, яке й домінує у його творчості, як для дорослого населення, так і для дітей. І чи не найбільше поціновувачів своєї творчості набув Василь Семенович серед дітвори, адже дитячі книжки з чудовими віршами «Світить сонечко на небі» (2015 р.) та «В гості друзів запросили» (2016 р.)  вже за короткий час знайшли своїх читачів серед міських та сільських хлопчиків та дівчаток. Тепер черга за новою збіркою, яка вмістила 48 віршів для юних читачів, кожен із яких – це своєрідний повчальний життєпис про добро і зло, людину і природу, братів наших менших, котрі своїми вчинками підказують дітворі, як творити добро та боротися зі злом. Детальніше про нові збірки талановитого краянина читайте у наступному номері міської газети «Голос ратуші».
  • Савчин Михайло Семенович - " Село у витоках Дністра"

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]