Вогнище

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вогнище з кухонним начинням (казан на регульованому гаку, сковорода, ручні жорна та ін.)
Вогнище в голландському стилі. Будинок Гофвейк[nl], Ворбюрг, Нідерланди.

Во́гнище[1][2], рідше о́гнище — місце для розкладання вогню, як правило, усередині приміщення.

У культурі[ред. | ред. код]

Домашнім (домовим, ро­динним, сімейним) вогнищем прийнято називати свою оселю, родину. Це йде з давніх часів, коли святинею дому було вогнище, де горів вогонь — джерело тепла в оселі. Всі обряди, пов'язані з до­мовим вогнищем, виконував бать­ко, голова родини. Божеством домового вогнища був домовик[2].

У Стародавньому Римі простір у середині житлового будинку був відомий як атріум (atrium) — його назва походить від ater («чорний», «темний») і пов'язана зі стінами, закіптявілими від вогнища, що первісно розташовувалося в його центрі. На честь богині вогнища Форнакс справляли свята — форнакалії.

Згідно з однією з гіпотез, зі словом огнище в значенні «вогнище, дім» пов'язана назва давньоруської посади огнищанина (за іншим припущенням, вона походить від іншого значення слова, а саме вирубаної і випаленої ділянки в лісі)[3].

Інші значення[ред. | ред. код]

  • Вогнище — те ж саме, що й багаття
  • Вогнище — місце, де горіло багаття

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Вогнище // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. а б Вогнище // Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 104.
  3. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.