Водяной Михайло Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Водяной Михайло Григорович
Зображення
Ім'я при народженні: Вассерман Михайло Григорович
Народився 23 грудня 1924(1924-12-23)
Харків
Помер 11 вересня 1987(1987-09-11) (62 роки)
Одеса
Поховання: Друге Християнське кладовище (Одеса)
Громадянство: СРСР СРСР
Рід діяльності: актор, режисер[d] і співак
Alma mater: Російський державний інститут сценічних мистецтв
Роки діяльності: артист оперети, кіноактор
Нагороди:

Народний артист СРСР Народний артист України Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани»

IMDb: ID 0900804
Commons-logo.svg Водяной Михайло Григорович у Вікісховищі

Миха́йло Григо́рович Водяно́й (справжнє прізвище — Вассерман (можлива причина псевдоніма Водяной — Вассерман перекладається з нім. Wassermann як «водяна людина»; 23 грудня 1924, Харків — 11 вересня 1987, Одеса) — український артист оперети, конферансьє, театральний режисер, актор кіно, керівник Одеського театру музичної комедії, що тепер має його ім'я, 1957 — заслужений, 1964 — народний артист УРСР, народний артист СРСР — 1976 (вперше в історії радянського мистецтва звання присвоєне артисту оперети). Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора — 1962 та «Знак Пошани» — 1969, ювілейною медаллю ім. Георгія Димитрова (1972). Лауреат Всесоюзного кінофестивалю 1968 року в номінації «Премії за акторську роботу».

Життєпис[ред.ред. код]

Був другою дитиною із трьох — в забезпеченій єврейській родині, батько — начальник із постачання, мама, Ганна Львівна, мала добрий слух та брала участь у самодіяльних виставах — домогосподарка. Батьки пригадували, що Михайло з трьох років днював й ночував в церкві, котра була неподалік від їхнього будинку, слухаючи хор; одного разу служитель церкви вивів його до батьків, які були схвильовані довгою відсутністю сина зі словами «Ваш нащадок буде знаменитою людиною». Перед війною сім'я жила в Кисловодську — переїхали 1938-го, батько був невдоволений вибором Михайла, казав: «В сім'ї не без виродка. Старший син нормальний, два інститути закінчив, а у молодшого в голові одні драмгуртки та перевдягання». Захоплюватися театром почав ще в шкільних роках, 1941-го поступає одразу на другий курс акторського факультету, навчався до 1943 року в Ленінградському театральному інституті (причини, чому покинув навчання, волів не згадувати), в часі війни інститут було евакуйовано в Томськ.

У 1943—1945 роках — актор П'ятигорського театру музичної комедії — спектакль «Підв'язка Борджіа» С. Краузе, Граф фон Прінквіл, «Весілля Маріон», «Баядера» Імре Кальмана; в тому часі потоваришував з майбутнім журналістом-міжнародником Генріхом Боровиком — останній був задіяний в масовці, як згодом згадував — «кушать подано!». З 1946 року — почав працювати у Львівському театрі оперети — актор філармонії, згодом — мюзик-холу; вже в тому часі критики писали про надзвичайну пластику та неймовірну легкість виконання молодого актора. 1947 року у Львівському театрі — нова оперета композитора Микити Богословського «Одинадцять невідомих», постановка режисера Ізакіна Гріншпуна, Водяной грає на другому плані, за ним закріпилося амплуа «фрачного простака». Виконував роль Міккі у виставі «Вільний вітер» на музику Ісаака Дунаєвського, роль Пепіти виконувала Маргарита Дьоміна (одружилися 1953-го та прожили разом 35 років). 1953 року театр переїхав в Одесу й став Одеським театром музичної комедії (у 1979—1983 — художній керівник-директор — по Матвію Ошеровському, зміг добитися для театру нового приміщення по вулиці Пантелеймонівській).

1972 року був обраний головою правління Одеського міжобласного управління Українського театрального товариства. Запросив на роботу до театру режисера Едуарда Митницького, котрий згодом здобув звання Народного артиста України.

Леонід Утьосов першим порадив Водяному присвятити себе мистецтву оперети після того, як на одному з концертів в П'ятигорську його в ролі Бені, а Дембську — як Сільву. Згодом Утьосов нерідко зупинявся в будинку Водяного. З ініціативи Водяного в Одесі з'явилася вулиця Утьосова.

При роботі над роллю Попандопула звернувся за допомогою до одеських стиляг, один із них впізнав Водяного та подарував йому свій одяг — екзотичну сорочку з пальмами, єгипетськими пірамідами, та яскраву краватку.

Під час гастролей у Києві шість вечорів підряд виконував роль Тев'є-молочнка в «Скрипалі на даху». Тими днями у столиці УРСР перебував Михайло Ульянов, котрий вирішив скористатися нагодою перед відходом потяга на Москву та відвідати виставу. Вільних місць не було, Ульянов весь спектакль простояв, забувши про квиток на потяг у кишені.

Доноси та репресії як невід'ємна складова радянського життя[ред.ред. код]

Помер від серцевого нападу — група людей, що прагнула за будь-яку ціну зганьбити свого керівника, інкримінувала йому відвідини притону і розбещення неповнолітніх. Людмила Сатосова згодом писала, що Водяной був ініціатором зняття з посади Ошеровського, про написав у своїй оповіді Георгій Голубенко «Трагедія в легкому жанрі».

Переслідування Водяного розпочалося в одеській пресі, продовжилося на сторінках «Литературной газеты». Окрилені лозунгом «Дайош театр без Водяного!», заздрісники (серед них і його учні) розраховували добити актора, котрий перед тим переніс другий інфаркт, масованим натиском «доказів». Почалися анонімні дзвінки, коли слухавку брала дружина, питали: «Скажіть, коли відбудеться похорон? А він повісився чи застрелився? Вінки куди привозити?» Водяной перестав підходити до телефону. «Колеги» тим часом клепали анонімки, в яких зокрема звинувачували Водяного, що він «разом з Кальманом і Фельцманом готує сіоністську змову».

Однак один із тих, що робили свідчення, не витримав: «Як ви можете цілити в серце беззбройного? Люди вам цього не пробачать!» Несподівано справа почала розвалюватися на очах, «очевидиць» та «постраждалих» розвінчували у брехні на різниці в алібі Водяного та їх «показах» й очні ставки із звинувачуваним. Одна із тих, що давала свідчення, розплакалася прямо в залі суду, зізнавшись у брехні. Справу закрили згодом, допити припинилися, але здоров'я було підірване, пережив три інфаркти, товариші від нього відвернулися. Про це йдеться у статті «Бешкетник» з «Великого напівтолкового тлумачника одеської мови»: «Так ніжно зоветься чоловік похилого віку, що свято повірив в слова пісні „Не розстанусь із комсомолом, буду вічно молодим“ та зберігаючий до кінця життя юнацький запал по відношенню до прекрасної статі, щойно встиглої перейти в період остаточного статевого дозрівання. Саме по облудному звинуваченню в подібних пустощах був зацькований та доведений до гробової дошки єдиний в Одесі Народний артист СРСР М. Водяной. Після смерті артиста з'ясувалося, що регулярно бешкетував він лише на сцені. Помилка була виправлена: на будинок, де він жив, причепили меморіальну дошку, оперету пойменували в його честь і Водяному на тому світі відразу полегшало».

Похований на Другому Християнському цвинтарі в Одесі; люди буквально висіли на деревах та дахах будинків, «Пішов наш Мишко!» — ридали одесити.

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg На морском песочке я Марусю встретил...
Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg В Одессе жил, купался в море
Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Біла акація
Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Куплети Мишка Япончика з оперети “На світанку”

Ролі[ред.ред. код]

  • Яшка Буксир («Біла акація» Ісаака Дунаєвського); однойменний фільм — 1958.
  • Мишко Япончик («На світанку» Оскара Сандлера).
  • Попандопуло («Весілля в Малинівці» Олексія Рябова); однойменний фільм — 1967, режисер Андрій Тутишкін,
  • Серед інших ролей у кіно:
    • «Біла акація», фільм-спектакль — Наконечников, 1957, екранізація Георгія Натансона, Тоська — Ідалія Іванова, Лора — Євгенія Дембська,
    • «Киянка» — Юра, на лижній прогулянці, 1960,
    • «Мій божевільний брат» — фільм-спектакль, головна роль, 1967,
    • головна роль — «Приємний сюрприз», короткометражний, 1969,
    • Акім, ліфтер, що заїкається — «Факір на годину», 1971,
    • Сосін Роберт Аркадійович («Інспектор карного розшуку», «Будні карного розшуку», 1971, 1973),
    • «Одинадцять надій» — Сан Санич — таксист, вболівальник, 1975,
    • «12 стільців» — Персицький, репортер газети «Станок»,
    • Арнольд, господар ресторану («Особливо небезпечні», 1979),
    • Батько — «Небезпечний вік», 1981,
    • Георг Стен — «Вільний вітер», 1983,
    • «Я повертаю ваш портрет», документальний фільм, 1983, режисер Владислав Виноградов;
  • знімався в програмах
    • телепрограма «В гостях у Леоніда Утьосова» — «Михайло Водяной Леоніду Утьосову до юбілею», 1966
    • Михайло Водяной та Маргарита Дьоміна, вогник «Дороги рнибальські», 1969
    • «Михайло Водяной. Побачення з Одесою», серія «Театральні зустрічі», 1977

Театральні роботи[ред.ред. код]

Загалом зіграв понад 150 ролей, в Одеському театрі — понад 100, з них:

Здобув 1968 року в Ленінграді нагороду Третього всесоюзного фестивалю «За найкращий комедійний ансамбль» у фільмі «Весілля в Малинівці» — разом з акторами Михайлом Пуговкіним, Володимиром Самойловим та Зоєю Федоровою.

Дружина — Маргарита Іванівна Дьоміна, була актрисою Одеського театру музичної комедії, народна артистка УРСР. З чоловіком разом виконували головні партії в спектаклях, із концертними програмами також їздили всюди разом. Дітей у родини не було.

Починаючи 1990-ми роками, в Одеському театрі музичної комедії здійснюють постановку «Бал в честь короля», спектакль присвячений Водяному.

Цікавинки[ред.ред. код]

Будинок китобійної флотилії, в якому жив М. Г. Водяной

Популярність Водяного була величезною; одного разу, коли він запізнювався на гастрольний спектакль, пілоти здійснюють посадку рейсового літака на військовому аеродромі замість запланованого летовища обласного центру; при цьому ніхто із пасажирів не обурювався, ще б пак — вони летіли із самим Попандопуло!

Одного разу Олексію Арбузову, що саме відпочивав в Одесі, оповіли про постановку по його п'єсі «В цьому милому старому місті» спектаклю «Пізня серенада», де Гусятникова грав Водяной. Арбузов закричав: «Водяной грає Гусятникова! Не піду». На спектакль драматурга затягли силоміць. Після спектаклю Арбузов говорить Водяному: «Ви — не явище. Ви — справжнє театральне чудо», після цього дістає свою книжку та підписує її: «Найкращому Гусятникову на радянській сцені».

В 1960-х роках Одеський театр готував постановку «На світанку» Оскара Сандлера, ним мали відкритися московські гастролі трупи. В тому часі у Одесі ще жили люди, які пам'ятали Мишка Япончика, рідний брат Мишка чистильник взуття Юдій прийшов до головного режисера театру Матвія Ошеровського в намаганні з'ясувати, як намагатимуться показати його родича — як бандита чи нальотчика, адже це «дві великі різниці».

Актори, яким довелося грати з Водяним, згадували, що він не намагався грати себе, а серйозно та зосереджено працював над кожним новим спектаклем, був вимогливим до себе та інших. Ретельно продумував для кожної ролі акторські прийоми та штрихи, котрі згодом на сцені виконував імпровізаційно розв'язано, весело та легко. Багато читав при підготовці ролей, вивчаючи характери персонажів та часи, в яких вони жили.

Газета «Радянська культура» 1975 року про нього писала: «Він одночасно фокусник й чарівник. Він вміє бути цікавим в нецікавій ролі, тому що може бути на сцені просто Водяним, а це саме по собі захоплює й веселить, це призводить глядача до стану радісного напруженого очікування. В цьому „фокус“ його майстерності, таємниця артистизму».

Валентин Валовой, котрий в театрі музкомедії з 15-ти років, пригадував, що під час київських гастролей театру в 1980-х роках публіка чубилася, щоби потрапити на виставу, де Водяной грав Тев'є, квитки випитували іще в метро.

Водяной мав невеликий дефект мовлення від природи, тому постійно працював над сценічною мовою, в результаті його було чітко чутно у всіх куточках глядацької зали — при поганій акустиці та відсутності за тих часів радіомікрофонів.

За його керівництва театр здійснив велику кількість безоплатних шефських концертів — в райцентрах, військових частинах колгоспах, Водяной казав: «Адже там теж люди живуть. Їм теж хочеться радості».

Вшанування[ред.ред. код]

1999 року до 75-ліття Водяного вийшла друком книга Валентина Максименка — театрознавця, голови Одеського театрального товариства «Ім'я: Михайло Водяной» із бесідами Максименка та Водяного, споминами про артиста, цитатами відомих журналістів й критиків СРСР.

В одеському дворику по вулиці Єврейській, 32, у серпні 2014 року п'ятьма художниками створено найбільшу фреску в Україні площею 333 квадратні метри, що зафіксовано в українській книзі Гіннеса.

Творіння названо «Стіна видатних одеських персонажів», де зображені 24 особи, причетні до Одеси — справжні та вигадані, серед персоналій зображений Водяной — як персонаж фільму «Весілля в Малинівці».

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Радянські актори Це незавершена стаття про радянського актора або акторку.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.