Воздвиженська вулиця (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Воздвиженська вулиця
Київ
Воздвиженська вулиця.jpg
Місцевість Гончарі-Кожум'яки
Район Подільський
Назва на честь Хрестовоздвиженська церква
Історичні відомості: колишні назви
вулиця Ладо Кецховелі
Загальні відомості
Протяжність 710 м
Координати початку 50°27′45″ пн. ш. 30°30′28″ сх. д. / 50.46250° пн. ш. 30.507833° сх. д. / 50.46250; 30.507833Координати: 50°27′45″ пн. ш. 30°30′28″ сх. д. / 50.46250° пн. ш. 30.507833° сх. д. / 50.46250; 30.507833
Координати кінця 50°27′35″ пн. ш. 30°30′55″ сх. д. / 50.459750° пн. ш. 30.515306° сх. д. / 50.459750; 30.515306
Поштові індекси 04071
Транспорт
Найближчі станції метро Kiev Metro Second Line logo.svg «Контрактова площа»
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Храми Хрестовоздвиженська церква
Забудова житлова багатоповерхова 1880–10-х років; сучасна, що імітує забудову Києва межі XIX–ХХ століть
зовнішні посилання
Код у реєстрі 10263
У проекті OpenStreetMap r2177497
commons:Воздвиженська вулиця у Вікісховищі

Воздви́женська ву́лиця — вулиця в Подільському районі міста Києва, урочище Гончарі-Кожум'яки. Пролягає від Верхнього Валу до Андріївського узвозу.

Прилучаються Воздвиженський провулок, Дегтярна та Гончарна вулиці.

Історія[ред. | ред. код]

Є однією з найдавніших вулиць Києва і існує ще з часів Київської Руси. Сучасна назва з'явилася у XVIII столітті після спорудження 1748 року дерев'яної Хрестовоздвиженської церкви — парафіяльного храму Гончарів-Кожум'як. Церква згоріла 1811 року і того ж року почалося будівництво нового храму. А впродовж 1823–1841 років було споруджено верхній храм.

Вулиця ж у ті часи відносилася до найнижчого, 4-го розряду і була забудована виключно одно- та півтораповерховими міщанськими будинками, три- і п'ятивіконними. Лише у останній чверті XIX століття на вулиці з'являються будинки на 2-3 поверхи. 1914 року вулицю «підвищили» — перевели до 2-го розряду, однак війни і революції не сприяли покращенню забудови — тут так і не склалося по-справжньому яскравої забудови.

1936 року набула назву вулиця Ладо Кецховелі[1] на честь революціонера Ладо Кецховелі[ru] (назву підтверджено 1944 року[2]). Історичну назву вулиці було відновлено 1984 року[3].

Аж до початку 1980-х років тут домінували міщанські, переважно 2-поверхові, обкладені цеглою будинки. Попри те, цей куточок міста зберігав свій колрит і давав змогу відчути себе у Києві кінця XIX століття. Існувала ідея створення у заповідних урочищах «Міста Майстрів», мета якого було збереження за умов реставрації частини існуючої забудови та побудову нових споруд у історичному стилі із влаштуванням в них закладів культури. На жаль, все обмежилося лише знесенням протягом 1984–1989 років більшої частини забудови з поступовим занепадом вулиці.

Вже на початку XXI століття вулицю було забудовано фактично наново — було створено цікавий проект забудови цих урочищ новими будинками, переважно 3-5 поверховими, у стилі, що імітував би забудову міста 100-річної давнини. Проект цей було втілено і вулиця, хоча б і таким чином, відродилася і набула впорядкованого вигляду. Збережена стара забудова реставрується.

Історично цінні будівлі, стара забудова[ред. | ред. код]

а також будинки № 2, 3, 25, 33 — вцілілі будинки «старої» Воздвиженської вулиці.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Вулиця Ладо Кецховелі // Більшовик : вечірня газета. — Київ, 1936. — № 265 (1083). — 15 листопада. — С. 1. Архівовано з першоджерела 9 вересня 2018.
  2. Постанова виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 6 грудня 1944 року № 286/2 «Про впорядкування найменувань площ, вулиць та провулків м. Києва». Дод. № 1. Дод. № 2. // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 4, спр. 38, арк. 65–102. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.
  3. Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 7 серпня 1984 року № 714 «Про перейменування вулиць м. Києва» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 8, спр. 2814, арк. 137–140. Архівовано з першоджерела 4 листопада 2013.

Джерела[ред. | ред. код]