Вознесенська церква (Кудрявець)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вознесенська церква
Стара Вознесенська церква.jpg
Вознесенська церква
50°27′32″ пн. ш. 30°30′26″ сх. д. / 50.45889° пн. ш. 30.50722° сх. д. / 50.45889; 30.50722Координати: 50°27′32″ пн. ш. 30°30′26″ сх. д. / 50.45889° пн. ш. 30.50722° сх. д. / 50.45889; 30.50722
Тип споруди церква
Розташування Україна УкраїнаКиїв
Засновник Іоасаф Кроковський
Початок будівництва 1718
Зруйновано 1879
Відбудовано не відбудовувалась
Стиль бароко
Епонім Вознесіння Господнє
Вознесенська церква (Кудрявець). Карта розташування: Київ
Вознесенська церква (Кудрявець)
Вознесенська церква (Кудрявець) (Київ)

Це́рква Вознесіння Господнього (Кудрявська[1]) — православний храм у Києві, в місцевості Кудрявець, збудований 1718 року[2] та розібраний у 1879 році[3]. Знаходилася приблизно на місці незабудованої ділянки між будівлею Академії образотворчого мистецтва (Вознесенський узвіз, 20) та будинком № 18 на Вознесенському узвозі[4].

Історія[ред. | ред. код]

Місцевість, де стояла Вознесенська церква, історично належала київським митрополитам, тут розташовувався їхній літній заміський палац, який з 1604 року, за литовсько-польської доби належав католицьким єпископам[1][5]. У другій половині XVII століття указом Богдана Хмельницького ці землі знову перейшли у власність до київських митрополитів[6] і 1718 року митрополит Іоасаф Кроковський збудував тут нову заміську резиденцію із дерев'яною домовою церквою Вознесіння[4][7][6][8][5], яка постала на фундаменті старої Спаської церкви, що існувала тут у XVI столітті[9]. На північний захід від Вознесенської церкви були знайдені фундаменти культових споруд часів Київської Русі, досліджені археологами у 1947 році; ймовірно, це були залишки монастиря святого Симеона, заснованого 1073 року князем Святославом II, сином Ярослава Мудрого[7][10][9]. Близько 1763 року митрополит Арсеній Могилянський розбив при митрополичому палаці регулярний сад[9].

У 1788 році резиденцію митрополитів перенесли на Шулявку, тому Вознесенська церква з домової стала парафіяльною[4][9][8][5]. У колишньому палаці розташували військовий шпиталь, який 1804 року згорів; після пожежі був спустошений і сад при колишньому палаці[9][8].

Станом на середину XIX століття парафія храму включала увесь Кудрявець та Лук'янівку і налічувала 2264 особи православних та 53 особи католиків і лютеран[11]. Вознесенська церква розташовувалася у вельми незручному місці — на самому краї парафії[5], тому, коли в 1850 році постало питання створення в Києві болгарського монастиря, з'явилася думка відвести під нього Вознесенську церкву із навколишніми землями[9][8]. Хоча ці ідеї так і не були втілені в життя, Вознесенську церкву в рамках впорядкування парафій через стрімку забудову Лук'янівки та Кудрявця все ж вирішили перенести на колишній Старокиївський цвинтар, що розташовувався в районі сучасної вулиці Січових Стрільців[8][5]. Первісно планували фізично перемістити будівлю старої дерев'яної церкви на нове місце, але у зрештою 1862 році єпархіальний архітектор Павло Спарро розробив проєкт нового теплого мурованого храму. Будівництво останнього через брак коштів тривало досить довго, з 1863 по 1872 рік[4][9][8], а 1879 року будівлю старої Вознесенської церкви розібрали[4][7]. У 1899—1901 роках[10] на її місці спорудили навчальний корпус Духовної семінарії (сучасна будівля Академії образотворчого мистецтва та архітектури)[4][7].

Пам'ять про Вознесенську церкву лишилася у місцевих топонімах — Вознесенському узвозі, Вознесенському провулку (сучасна назва — Киянівський) і вулиці Вознесенський Яр (сучасна назва — Петрівська)[7][6].

Сповідні розписи, метричні книги і клірові відомості церкви (з 1737 року) зберігаються в Центральному державному історичному архіві України, м. Київ (ЦДІАК України)[12].

Опис[ред. | ред. код]

Вознесенська Кудрявська церква була дерев'яною із шальованими стінами, тризрубною, трибанною, зведеною у стилі українського бароко[4][2]. Центральна нава завершувалася великою, бічні зруби — меншими грушоподібними банями на гранчастих світлових барабанах[2]. Після 1788 року, коли церква стала парафіяльною, до неї прибудували окремо поставлену дерев'яну, квадратну у плані двоярусну дзвіницю[4], із півциркульними отворами на другому ярусі та приземкуватою грушоподібною банею[2]. Вирізьблена на стіні дзвіниці дата «1603», ймовірно, свідчила про те, що будівлю перенесли з іншого місця[3].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Похилевич, 1865, с. 80.
  2. а б в г Третяк, 2004, с. 19.
  3. а б Третяк, 2004, с. 20.
  4. а б в г д е ж и Кальницький, 2012, с. 70.
  5. а б в г д Захарченко, 1888, с. 226.
  6. а б в Звід, 1999, с. 354.
  7. а б в г д Малаков, 2015, с. 23.
  8. а б в г д е Закревский, 1868, с. 434.
  9. а б в г д е ж Похилевич, 1865, с. 81.
  10. а б Звід, 1999, с. 353.
  11. Похилевич, 1865, с. 82.
  12. Церква Вознесіння Господнього (Вознесенська) на Кудрявці у Старокиївській частині у м. Києві // Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів, ЦДІАК України

Джерела[ред. | ред. код]

  • Малаков Д. В. Від Кудрявця до Лук'янівки. — К. : Либідь, 2015. — 80 с. — (Твій Київ) — ISBN 978-966-06-0705-7.
  • Третяк К. О. Втрачені споруди та пам'ятники Києва: довідник. — К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. — 248 с. — 500 прим. — ISBN 966-594-548-3.
  • Білокінь С., Бондаренко Р., Кальницький М., Криволапов М. Духовна семінарія (Академія образотворчого мистецтва і архітектури), 1899—1901 // Київ: Кн. 1, ч. 1: А—Л Звід пам'яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. У 28 томах / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. Упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Л. Федорова. — К. : Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1999. — 608 с. — 3900 прим. — ISBN 966-95478-1-4.
  • Кальницький М. Б. Зруйновані святині Києва: втрати та відродження. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. — 224 с. — 600 прим. — ISBN 978-966-489-183-4.
  • Захарченко М. М. Кіевъ теперь и прежде. — К. : «С. В. Кульженко», 1888. (рос. дореф.)
  • Похилевичъ Л. Монастыри и церкви г. Кіева: Прежнее и нынешнее состояніе и средства содержанія причтовъ, а также иноверческие молитвенные дома. — К. : Въ типографіи губернского управленія, 1865. — 134 с. (рос. дореф.)
  • Закревский Н. Описаніе Кіева. — М. : Типографія В. Грачева и комп, 1868. — Т. 1. — 455 с. (рос. дореф.)