Вознесенський Микола Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Мико́ла Олексі́йович Вознесе́нський (18 листопада (1 грудня) 1903 року, село Тепле Чернського повіту, Тульська губернія — 1 жовтня 1950 року, Ленінград) — радянський політичний і державний діяч, економіст. Доктор економічних наук (1935). Член ЦК ВКП(б) (1939—1949), кандидат у члени Політбюро ЦК ВКП(б) (1941—1947), член Політбюро ЦК ВКП(б) (1947—1949), депутат Верховної Ради СРСР 2-го скликання. Депутат Верховної Ради УРСР 2-го скликання. Академік АН СРСР (27.09.1943). Лауреат Сталінської премії (1947).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в селі Тепле Чернського повіту Тульської губернії в родині службовця лісової контори. Батько, Олексій Дмитрович, був молодшим прикажчиком у лісопромисловця, мати — Любов Георгіївна. Його старший брат — відомий радянський економіст Олександр Вознесенський.

Трудову діяльність розпочав з 14 років учнем в магазині. Працював столяром і робітником типографії. У 1918—1919 роках був конторником земельного відділу.

Член РКП(б) з 1919 року.

У 1919—1920 роках очолював Чернську повітову комсомольську організацію. У 1920 році був висунутий в Тульський губернський комітет комсомолу, очолював планово-фінансовий відділ. У 1920—1921 роках працював головним редактором Тульської обласної газети «Юний комунар».

У 1921 році був направлений на навчання в Комуністичний університет імені Свердлова, який закінчив у 1924 році.

У 1924—1926 роках працював в місті Єнакієвому завідувачем відділу агітації і пропаганди Єнакіївського районного комітету КП(б)У, секретарем партійного комітету Єнакіївського металургійного заводу. У 1927—1928 роках — заступник завідувача відділу агітації і пропаганди Артемівського окружного комітету КП(б)У.

У 1928 році Вознесенського направили на навчання в економічний Інститут червоної професури. З 1931 року він сам викладає у цьому інституті. З початку 1930-х років почали з'являтися його праці, присвячені аспектам економічної політики радянської влади. У 1935 році захистив дисертацію і йому було присуджено вчений ступінь доктора економічних наук.

Одночасно, в 1932—1934 роках працював у ЦКК РСІ. У 1934—1939 роках — член Комісії радянського контролю при РНК СРСР. З лютого 1934 року — уповноважений Комітету радянського контролю по Донецькій області. У 1935—1937 роках — голова Ленінградської міської планової комісії та заступник голови виконкому Ленінградської міської ради.

У листопаді 1937 року  був призначений заступником голови Державної планової комісії при Раднаркомі СРСР. З 19 січня 1938 по 10 березня 1941 і з 8 грудня 1942 по 5 березня 1949 р. — голова Державної планової комісії при Раднаркомі (Раді міністрів) СРСР.

З 4 квітня 1939 року заступник, з 10 березня 1941 року 1-й заступник голови Ради народних комісарів СРСР. На цій посаді він, як зазначає д-р іст. наук Хлевнюк, «виконував основну частину роботи в уряді». У 1938—1950 роках був депутатом Верховної Ради РРФСР по Єфремовському виборчому округу.

У роки Німецько-радянської війни був членом Державного Комітету оборони (ДКО) і членом комітету при РНК СРСР з відбудови господарства в районах, звільнених від німецько-фашистських окупантів. Відразу після війни включений до складу Спеціального комітету при ДКО — для спрощення постачання проекту з виробництва атомної зброї.

З 21 лютого 1941 року був кандидатом у члени, а з 26 лютого 1947 року став членом Політбюро ЦК ВКП(б). 27 вересня 1943 року був обраний дійсним членом АН СРСР по Відділенню економіки і права. У 1947 році опублікував монографію «Військова економіка СРСР в період Вітчизняної війни» за яку був удостоєний Сталінської премії першого ступеня (1948 рік).

У березні 1949 р. у зв'язку з «ленінградською справою» знятий з усіх посад, 7 березня знятий з посади заступника голови Ради міністрів СРСР і виведений зі складу Політбюро ЦК, а у вересні 1949 опитуванням виключений зі складу ЦК ВКП(б). 27 жовтня 1949 року заарештований, вночі 30 вересня 1950 року засуджений до виняткової міри покарання за «ленінградською справою». Через годину після винесення вироку був розстріляний. Реабілітований 30 квітня 1954 року. КПК при ЦК КПРС підтверджено членство в партії.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — з 1928 року Марія Андріївна Литвинова (1909—2000). Дочки — Майя і Наталя.

Нагороди[ред. | ред. код]

Був позбавлений всіх нагород 11 грудня 1952 року, після посмертної реабілітації — нагороди відновлені.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Ім'я Вознесенського присвоєне в 1963 році Ленінградському фінансово-економічному інституту (нині Санкт-Петербурзький університет економіки і фінансів).

Література[ред. | ред. код]

  • Колотов В. В. Николай Алексеевич Вознесенский. — М., Политиздат, 1974. — 351 с. с илл. (рос.)
  • Хлевнюк О. В. Советская экономическая политика на рубеже 1940—1950-х годов и «дело Госплана».
  • Народные избранники Карелии: Депутаты высших представительных органов власти СССР, РСФСР, РФ от Карелии и высших представительных органов власти Карелии, 1923—2006: справочник / авт.-сост. А. И. Бутвило. — Петрозаводск, 2006. — 320 с. (рос.)
  • Санкт-Петербург. 300 + 300 биографий. Биографический словарь / St. Petersburg. 300 + 300 biographies. Biographic Glossary // Сост. Г. Гопиенко. — На рус. и англ. яз. — М.: Маркграф, 2004. — 320 с. — Тир. 5000 экз. — ISBN 5-85952-032-8. — С. 54.
  • Н. А. Вознесенский. Избранные произведения. 1931—1947. — М., Политиздат, 1979. — 606 с. (рос.)
  • Лазарев С. Е. Вознесенский, Николай Алексеевич // Тульский биографический словарь: новая реальность / Гл. ред. и составитель М. В. Майоров. — М.: Минувшее, 2016. — С. 118—120. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]