Волзька Болгарія
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Во́лзька Болга́рія[1], Во́лзька Булга́рія або Во́лзько-Ка́мська Булга́рія — держава, яка існувала у VII–XIII сторіччі навколо злиття Волги і Ками. Сьогодні, республіки Татарстан, і Чувашія, а також деякі інші області Російської Федерації розташовуються на землях колишньої Волзької Булгарії.
Витоки[ред. | ред. код]
Оскільки булгарські письмові джерела до сьогодення не дійшли, більшість інформації йде від їх сучасників: арабських, перських, індійських, монгольських, татарських або руських джерел. Частину інформації підтверджено розкопками.
Первісно стародавнє державне утворення, відоме під назвою Булгарія (Велика Булгарія), виникло у вигляді союзу кочових племен різного походження (прототюрків, протоугро-фінів, протослов'ян). Питання про племена, які були панівними у цьому союзі, остаточно залишається невирішеним. Можливо, у різні періоди влада перебувала у представників різних племен.
Враховуючи те, що стародавня Булгарія була союзом різних племен, отримує своє пояснення той факт, що в джерелах тих часів поряд з назвою булгари вживається назва гуни, що може означати, що так звана Гунська держава і Велика Булгарія — насправді одне й те ж утворення в різні періоди свого існування.
Вважається, що землі Волзької Булгарії були спочатку заселені угро-фінськими народами. Тюркомовні[2][3] булгари перекочували з Приазов'я у 660 році від Р. Х., під головуванням Котрага, сина Кубрата. Вони досягли Ідель-Уралу у 8-му сторіччі. Наприкінці 9-го сторіччя вони об'єднали навколо себе інші племена різного походження, які жили в цій області[4]. Пізніше, єдина Булгарія розпалася на тюркську і слов'янську частини — так звані Волзьку і Дунайську Булгарію. З часом серед дунайських булгар здобуло поширення православ'я, а серед волзьких — іслам.
Більшість дослідників погоджуються, що Волзька Булгарія була частиною Хозарського каганату. Наприкінці IX-го сторіччя була заснована столиця Булгар на 160 кілометрів на південь від сучасної Казані. Більше за все дослідники мають сумніви, що держава могла мати незалежність від хозарів, поки останні не були знищені Святославом у 965.
Розквіт[ред. | ред. код]
Населення Волзької Булгарії на відміну від Дунайської було переважно тюркомовним: булгари, сувари, барсили, біляри, баланджари і частина буртасів (згідно з ібн Русте). Сучасні чуваші і казанські татари походять від волзьких булгар (з істотними домішками фіно-угрів і кипчаків). Інша частина населення була фінською і угорською (есегели і паскатири), від яких і походять бесерм'яни.
Іслам був прийнятий як державна релігія на початку десятого сторіччя, під протегуванням Алмиша під ім'ям Джафар ібн Абдаллах, про що свідчать срібні монети, вперше в Булгарії відкарбовані Алмишем. Монети випускалися в Булгарі і Суварі впродовж всього X століття, остання з них датується 387 роком за мусульманським календарем (997/998)[5]. )). Ібн Фадлан був відісланий до аббасидського халіфа Аль-Мухтадира у 922/933, щоб встановити відносини і привезти каді і викладачів шаріату до Волзької Булгарії, а також будівельників для будівництва фортеці.[6]. Проте велика частина населення не прийняла іслам, і на чолі з князем Вирагом залишилася в поганстві, що дало поштовх до утворення чуваської нації. Тенгріанство й інші релігії продовжували використовуватись.
Пануючи у середній течії Волги, Волзька Булгарія тримала в своїх руках торгівлю між Європою і Азією, до хрестових походів (коли з'явились інші торгові маршрути). Столиця, Булгар, була процвітаючим містом, конкуруючи за розміром і багатством з найбільшими центрами мусульманського світу. Торгові партнери булгар були вікінги, Б'ярмія, югра і ненеці на півночі та Багдад і Константинополь на півдні, Західна Європа, Китай. Інші головні міста: Bilär (Біляр), Сувар, Qashan(Кашан) і Cükätaw Жукотин. Сучасні міста Казань і Єлабуга були засновані як прикордонні фортеці Волзької Булгарії.
Деякі з міст Волзької Булгарії досі не знайдені, але вони згадуються в староруських джерелах. Ними є: Aşlı (Ашли), Tuxçin (Тукчин), İbrahim (Бряхімов), Тау Ілі. Деякі з них були зруйновані після і протягом монгольського вторгнення.
В XІ ст. Волзька Булгарія була спустошена декількома походами Руських князів. У ХІІ та ХІІІ століттях правителі Ростовсько-Суздальського князівства Андрій Боголюбський і Всеволод Велике Гніздо систематично робили походи на міста Волзької Булгарії (Ошель). Під їхнім натиском із заходу, булгарам довелось перемістити столицю з Булгара в Біляр (столиця до 1236).
Волзька Булгарія в Євразії на 1200
Занепад[ред. | ред. код]
У вересні 1223 року біля Самари головному загону Чингізової армії під головуванням Урана, сина Субедея було завдано поразку в битві при Самарській Луці. У 1236 році монголи повернулись, але у них зайняло п'ять років, щоб підкорити цілу країну, яка у той час страждала від внутрішньої війни. Надалі Волзька Булгарія стала частиною улусу Джучі, або Золотої Орди. Вона мала поділ на декілька князівств; кожне з них стало васалом Золотої Орди і отримало певну автономію. У 1430-му Казанське ханство було встановлено як найголовніше з цих князівств.
У 1487 році московитські війська зайняли Казань, в результаті чого був встановлений московський протекторат над ханством, який тривав до 1521 року, а Великий князь московський Іван III Васильович додав до свого титулу «Великий князь Болгарський» (залишаючись васалом кримського хана Менглі І Герая).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Історія України (Мирончук В. Д., Ігошкін Г. С.). Архів оригіналу за 25 вересня 2011. Процитовано 29 лютого 2012.
- ↑ The New Cambridge Medieval History — Volga Bulgars
- ↑ Britannica Online — Bolgar Turkic
- ↑ Шаблон:TES
- ↑ Экономические контакты и монетная чеканка в Восточной Европе X — начала XI в. — статья А. А. Молчанова в трудах конференции 1999 г.
- ↑ Vikings in the East, Amazing Eyewitness Accounts. Архів оригіналу за 15 лютий 2008. Процитовано 7 березень 2008.
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Плахонін А. Г. БОЛГАРИ ВОЛЗЬКІ // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 330. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
Література[ред. | ред. код]
- Фахрутдинов Р.Г. Очерки по истории Волжской Булгарии. М., 1984
- Халиков А.Х. Татарский народ и его предки. Казань, 1989
- Казаков Е. П. Культура ранней Волжской Булгарии. Этапы этнокультурной истории. М., 1992
Посилання[ред. | ред. код]
- We are Bulgars, not Tatars (Мы болгары, а не татары), Bulgar National Congress
- Volga Bulgars: History and Culture (Волжские Булгары : история и культура)
- Кучкин В. А. О маршрутах походов древнерусских князей на государство волжских болгар в XII — первой трети XIII в.
- Димитриев В. Д. «Мирное присоединение Чувашии к Российскому государству»
- Иванов В. П., Николаев В. В., Димитриев В. Д. «Чуваши: этническая история и традиционная культура»
- Статья о Волжской Болгарии на сайте Казанского Государственного Университета
- Куда исчезла Волжская Болгария?
- Николаев В. В., «Чуваши. Этническая культура и традиционная культура.», Москва, 2000.
- Николаев В. В., «История предков чувашей. XXX в. до н.э. — XV в. н.э.», Чебоксары, 2005.
- Марджани Ш.(Багауддинов Шихабуддин, мулла). Очерк истории Болгарского и Казанского царств.
- Риза Бариев. Волжские Булгары: история и культура
- Ибн-Фадлан «Записка» о путешествии на Волгу
- Болгар: зеленая альтернатива
- Эпиграфические памятники города Булгар. Фарид Хакимзянов, Дина Мустафина
- Болгаро-татарские надгробные памятники. Гамирзян Давлетшин
_Autonomy.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
| |||||||||||||||||