Волинський статут

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Волинський статут, Статут Великого князівства Литовського 1566 року ─ друга редакція зводу законів Великого князівства Литовського, яке складало правову основу держави.[1] Як Віленський привілей 1563 року, так і друга редакція Статуту були досягненням насамперед протестантської шляхти і магнатів, які брали дієву участь у створенні обох документів.

Історія створення Статуту[ред. | ред. код]

У 1544 Брестський сейм звернувся до великого князя з проханням доопрацювати Статут Великого князівства Литовського 1529 року.

У 1551 була створена Статутна комісія, яка складалася з 5 католиків і 5 православних. Очолив 1-у комісію єпископ Жемайтії Ян Доманівський. Спори по окремих статтях затримали його введення в дію.

Завдяки старанням Остафія Воловича Статут був прийнятий і затверджений в 1566 році.

Привілеєм Сигізмунда II Августа від 1 березня 1566 Статут був затверджений. Привілей був надрукований в якості преамбули до Статуту і в ньому зазначалося, що саме цей звід законів є єдиним правомочним документом, «водле которого вжо вси обыватели того панства нашого Великого Княства Литовского и вси земли ку нему належачие будуть радити и судити».

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. ДРУГИЙ (ВОЛИНСЬКИЙ) СТАТУТ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО 1566 РОКУ.