Волков Роман Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Меморіальна дошка Р. М. Волкову у Чернівцях

Волков Роман Михайлович (13 жовтня 1885, Новгород-Сіверський — 6 травня 1959, Чернівці) — український фольклорист, літературознавець.

Біографія[ред.ред. код]

Будинок на вулиці Українській у Чернівцях, де мешкав Роман Михайлович Волков

У 1912 році закінчив Ніжинський історико-філологічний інститут.

Професор Одеського, Львівського, Чернівецького університетів.

Під керівництвом Володимира Рєзанова вивчав фольклорні пам'ятки. Його студентська праця «Народна драма „Царь Максиміліан“» (1912) дістала високу оцінку фахівців і була видана окремою книжкою у Варшаві.

Помер 6 травня 1959 у Чернівцях.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Наукові праці вченого пов'язані переважно з українським та російським фольклором. Досліджував народну драму, казки, билини, вивчав українсько-російсько-польські літературні зв'язки. Літературознавці виділяють працю «Казка. Дослідження з сюжетоскладання народної казки. Т. 1. казки великоруські, українські, біларуські» (1924). З квітня 1924 року по грудень 1925 року Роман Волков був головою етнографічно-діалектологічної секції Одеської комісії краєзнавства при Всеукраїнській академії наук, про що свідчить звіт за вказаний період про проведення 26-ти засідань. Як керівник цієї секції він працював над організацією музею Степової України. Крім того він вів семінари з матеріальної етнографії та фольклору, українознавства, зі стилістики казок, билин та дум, а також з ткацтва та писанкарства на Чернігівщині. Праця українського дослідника Р. М. Волкова є піонерською роботою, яка в певному сенсі задала загальний напрям семіотичних досліджень всієї проппівської традиції та визначила специфічні риси підходу до вивчення структури казки самого В. Я. Проппа. Написання цієї книги перед 1924 роком, з врахуванням недавніх буремних революційних подій, жахливого білого й червоного терору під час та відразу після громадянської війни, а також першого голодомору в Україні, слід оцінювати як наукову звитяжність.

Джерело: Кирилюк О. С. Універсалії культури і семіотика дискурсу. Казка та обряд. - Одеса - ЦГО НАНУ/Автограф - 2005 - 372 с.

Книга Р.М. Волкова "Казка. Дослідження з сюжетоскладання народної казки. Т. 1. Казки великоруські, українські, біларуські» Одеса - 1924.

Праця складається з передмови, вступу, розділів про прийоми казкового стилю, розбору казок про безвинно гнаних, огляду мотивів, висновків та додатків, задумувалась як початкове видання більш широкої програмної роботи, свідченням чого є вказівка на її волюмну нумерацію як першого тому. Розпочинається книга з констатації того, що вітчизняна наукова література в області фольклору є надзвичайно бідною і в ній є відділи, наукове вивчення яких навіть не розпочиналося. До таких маловивчених галузей українсь­кого, російського та білоруського фольклору автор відносить і казку. Вся робота над казками зводилась, по суті, до вивчення окремих казкових тем з порівняльної точки зору, тоді як широкого охоплення казки після книги О.М. Афанасьєва “Поетичні погляди слов’ян на природу”, хоча він дивився на казку як лише на матеріал для відтворення слов’янської міфології, взагалі не було.

Р.М. Волков зазначає, що як у нас, так і на Заході, відчувається розгубленість перед неосяжністю казкового матеріалу і що розібратися у всій його багатоманітності без систематичного підходу до нього неможливо. З усвідомлення цієї обставини робляться спроби систематизувати казки, що йдуть за двома напрямками. Перший з них втілюється в створенні переказів-планів казок (А. Аарне, брати Смирнови, робота “Сказки и песни Белозерского края”), другі вміщують варіанти казок (Етнографічний збірник Наукового Товариства ім. Т. Шев­чен- ка) або комбінують обидва підходи (Д. Зеленін, Б. Гринченко). Вадами цих розвідок, які присутні і в працях таких дослідників, як J. Bolte та G. Polivka, є те, що вони внаслідок підміни понять змішують казкові теми, тоді як з казкової теми як з одиниці вивчення та співставлення виходити не можна. Казкова тема, тобто, зміст даної казки, є плодом особистої творчості окремого казкаря, а отже, вона є чимось текучим, плинним, нестійкім, тобто, тема є завжди варіантом, літературним твором.

За думкою Р.М. Волкова, казкову тему можна розкласти на декілька оповідальних одиниць, які О. Веселовський називав мотивами. Вивчення варіантів даних мотивів дає надійний матеріал для наукової роботи та відповідних висновків. Проте співставлення казкових тем, що їх розбито на мотиви, показує, що варіанти тем відрізняються один від одного варіантами мотивів, їх підстановкою та введенням нових мотивів. Порівняльне вивчення казкових тем, розкладених на мотиви, дає деяку незмінну для даної теми групу мотивів, що повторюються у всіх варіантах казки. Цей постійний комплекс мотивів, незмінний для даної казки, є сюжетом.

Інакше кажучи, Р.М. Волков вважає, що константною одиницею казки є казковий сюжет, і саме з нього слід виходити при вивченні казки. Спираючись на ці засади, він окреслює методологію свого дослідження, яка замикається в колі мотивів даного сюжету. Шляхом вивчення казкових тем як варіантів даного сюжету він передбачає отримати логічну формулу даного сюжету як концентрований вираз постійного комплексу мотивів, що його складають.

Він сподівається, що, визначивши сюжети, можна буде виявити, як деякий центральний мотив виростає в сюжет та прослідити шлях від мотиву до сюжету. Надалі, проаналізувавши різні мотиви, він планує розглянути варіанти одного мотиву, яких включено до різних сюжетів, внаслідок чого створиться покажчик казкових мотивів. Матеріал свого дослідження Р. М. Волков обмежує чарівною казкою, вважаючи, що казки про тварин та казки-новели мають свою специфічну форму і повинні бути вивчені окремо.

А) Прийоми казкового стилю. Для виконання поставлених задач Р.М. Волков спочатку розглядає прийоми казкового стилю. Ще О.М. Афанасьєв зазначав, пише Р.М. Волков, що добра казка відзначається стійкістю, стереотипністю стилю та форми, яка застигає в тому, що можна назвати “казковою обрядністю”. Ця стійка форма казкового стилю зберігається дотепер лише в справжніх казкарів. До особливостей казкового стилю можна віднести повторення, частіше за все – потрійне, де третє повторення має змінене завершення за формулою 2+1. Таку ж саму числову схему маємо і в традиційній кількості персонажів казки, де фігурують, скажімо, три брати – два розумних, один – дурень, чи три сестри – одна лагідна, дві – заздрісні. Ця ж схема вбачається в тому, що в мачухи є дві дочки та одна пасербиця, три види одягу вимагає донька, яка з інцестуальною метою переслідується батьком або братом. Далі, Попелюх двічі не досягає вінця терема, і лише третього разу йому це вдається, Попелюшка двічі уникає зустрічі в церкві або на балу з царевичем, але третього разу вона губить пантофлю тощо. Отже, схема 2+1 є найбільш розповсюдженою, а з її комбінацій виникають інші казкові числові схеми (7, 9, 12). Так, царівна двічі народжує по троє дітей, їх викрадають і втретє вона народжує одного сина (3 х 2 + 1).

Другим прийомом казки є нарощування ефекту. Початкове переслідування мачухою пасербиці змінюється її замислом звести дівчину зі світу, третя складна задача є найважчою навіть для чарівного помічника героя, нібито вже переможеного смока стає все важче перемогти, оскільки в нього кількість голів після відрубування попередніх збільшується (3, 6, 12).

Третій прийом полягає в паралелізмі казкових образів, мотивів та їхніх комбінацій. Серед образів звичними є протиставлення безвольного старого та його сварливої наполегливої жінки, роботящої пасербиці та ледачої дочки мачухи, дурня та двох його братів. Серед мотивів це проявлено в протиставленні винагородження пасербиці покаранню дочки мачухи, перемоги безвинно гнаних – поразці їхніх ворогів, невдач “розумних” братів – успіхові “дурня” і таке інше.

До прийомів казкового стилю відноситься також типова казкова фраза як стилістичний казковий прийом, серед яких можна назвати такий стереотипний вислів, як “скоро казка розповідається, але не скоро справа просувається”. Коли герой перемагає ворога, йому радять бити ще раз, бо той може ожити, на що він відповідає: “Богатирська рука двічі не б’є”. Коли ж герой знаходить ворога, що спить, і хоче вбити його, його зупиняє власна думка: “Не честь, не хвала молодецька сонного бити”.

В українській казці Змій запитує героя, чи буде він з ним битися, чи буде миритися, на що отримує відповідь: “Де вже там миритись, будемо битись!” Коли мешканці усамітненої хатинки повертаються додому і бачать, що в їхній оселі хтось побував, вони вимовляють стереотипну формулу, що якщо це стара людина, то хай вона буде їм дідусем (матір’ю), якщо не стара – сестрицею, братом або нареченим (нареченою) тощо. Добрий молодець на запитання супротивника завжди заявляє, що він прийшов за своєю волею. Темні або взагалі чарівні істоти, повернувшись додому, куди за час їхньої відсутності зайшов герой, завжди заявляють “Фу-фу, руським духом тхне”.

Б) Композиційна будова казки. Сама казкова розповідь зазвичай розпочинається з зав’язки “С”. (Звертаю увагу читача на наступне подвійне позначення в Р.М. Волкова літерою “С” як зав’язок, так і мотиву “порятунку”). Всі казки про безвинно гнаних, зокрема, про недобру мачуху, починаються зав’язкою на мотив одруження діда-вдівця, в якого є донька, на удовиці, котра також має дочку (С-1). Казки, де тією, хто жене, є відьма (неважливо, мачуха, чи ні), починаються з повідомлення, що брат та сестра є сиротами (С-2). Варіанти цієї казки розповідають про те, як брат і сестра йдуть світ-за-очі (С-2-1), або як, оселившись осторонь людей, брат пантрує сестру, але та прагне звести його зі світу (С-2-2), або як після смерті батьків брат хоче видати сестру або сестер заміж (С-2-3).

Якщо ж тими, хто женуть, виступають сестри, то вони визначаються як недобрі, а молодша, гнана, визнається лагідною та доброю (С-3). Остання казка має варіанти С-3-1, С-3-2, де старші сестри через одруження молодшої з царем або через те, що батько саме їй привозить незвичний подарунок, стають завидющими. Аналогічною є четвертий тип казки, де вдовець вдруге одружується і мачуха починає переслідувати пасинка (С-4). Казки про братів мають зав’язку “Три брати” (С-5) з її різновидами “Два брати розумні, третій – дурень” (С-5-1), „Два брати невдахи, третій – небезталанний” (С-5-2), „Два зяті розумні, третій – дурень” (С-5-3) тощо. Варіантами мотиву С-5-1 є зав’язки, де йдеться про батьківський заповіт синам чергувати на його могилі, який виконує лише один “дурень” (С-5-4), та ще про те, як “дурня” через батьківський несправедливий заповіт по спадку було обділено (С-5-5). Інколи у втраті можливостей, що відкривав отриманий спадок, винен сам герой, котрий цю спадщину вітрувато марнотратить, купуючи непотріб, кішку або пса (5-5-6). Це дає мотив “Покупка телепня” .

Варіантом зав’язки С-5-2 є зав’язка казок про здобуття для хворого царя цілющої води, яблук, що молодять (С-5-7) або дивних речей (С-5-8). Таким самим варіантом даної зав’язки є зав’язка про нічного злодія, що краде плоди з саду або витоптує пшеничне поле. Виловити кривдника батько доручає наймолодшому синові (С-5-9). Часом певний мотив внаслідок свого невеликого розміру та місця в казці може відігравати роль зав’язки або служити формою переходу від однієї частини оповіді до іншої. Казкам про безневинно гнаних притаманні вставна зав’язка “Чоловік у відлучці” (С-6-1), чим користуються зла мачуха-витрих чи заздрісні сестри, або перехідна зав’язка про від’їзд героїні або героя на побачення з рідними, котра потрібна для подовження казки (С-6-2).

В казках, де героєм чи героїнею є чарівно народжені, зав’язка полягає в констатації бездітності старої жінки або оповіді про те, що цариця не мала дітей тощо (С-7). До “спеціальних” зав’язок, які зустрічаються лише в певних темах, відносяться зав’язки про збіглого солдата (С-8), про купецького сина, що марно тратить батьківське добро (С-9-1), на якого зводять наклеп, та казки про “Хитру науку”, коли батьки віддають дитину в навчання за умовну платню (С-10). До подібних казок можна також віднести казки, що починаються з важкого сватання, яке загрожує життю нареченого (С-11). Розповсюдженими є також зав’язки, не пов’язані з конкретною темою, зокрема, про порятунок змії з вогню або про чарівну рослину (дуб, горох) до неба (С-12).

Закінчується казка розв’язкою (d), принципово витриманою в дусі покарання пороку та нагородження добра, яка розпадається на дві групи. Перша група завершує казкову оповідь описом набутого добробуту героїв та позначає припинення їхніх пригод (d-1) або розповіддю про одруження героя з героїнею, яке є підсумковою винагородою за його пригоди (d-2). Друга група розв’язок розповідає про покарання злих персонажів казки (d-2-1). Якщо цим злим персонажем є відьма, її спалюють (d-2-2). В українських казках недоброго персонажа розмикають конем (d-2-3), в білоруських – розтягують на бороні (d-2-4), рідше – розстрілюють на воротах (d-2-5). У казках, де дружина розшукує загубленого чоловіка та викупає в його нової дружини право провести з ним ніч, розв’язкою є рішення суддів про вигнання або навіть страту нової дружини (d-2-6). Гинуть наприкінці казки від стріли, запущеної героєм на суд Божий догори, його підступна мати (d-2-7) та заздрісні брати (d-2-8). Особливе місце посідають розв’язки, де герої великодушно прощають своїх кривдників (d-3).

В) Loci communes, типові мотиви та образи казки. Казка, як і епічна пісня, пише далі Р.М. Волков, користується готовими оповідальними формами, мотивами, що повторюються в казках з буквальною точністю. Не постаючи пов’язаними з будь-якими темами або сюжетами, вони посідають місце службового допоміжного мотиву. Це – своєрідні loci communes, типові мотиви казки. Типовим в згаданому сенсі є мотив впізнання (е). Типи впізнавання Р. М. Волков розподіляє на дві групи. Першу групу складають такі мотиви-зв’язки, де впізнавання відбувається за предметом, як взнає за пантофлем Попелюшку царевич, що потім одружується з нею (е-1). Впізнавання Попелюшки можливе і після розкриття обману сестер, що відрізають собі пальці на ногах задля того, щоб пантофля прийшлася їм упору (е-2). У зміненому вигляді цей мотив присутній в казці, де батько або брат, плекаючи злочинні любовні почуття до доньки чи, відповідно, до сестри, та, бажаючи з нею одружитись, упізнають їх серед інших завдяки відповідності розмірів приміряного на них кільця або пояса (е-3).

Признають безвинно гнану мати підмінені та забрані від неї діти (е-4), варіантами чого є впізнання шуканих братів сином безвинно гнаної жінки (е-5) або сестрою – зачаклованих братів (е-6). В останніх варіантах впізнавання відбувається, як правило, після того, як шукач заходить до хати та смакує з кожної тарілки зі столу. Хазяї, повернувшись, запитують, хто тут є, після чого взнають персонажа. У варіанті, де підмінені діти розпізнають мати, вони пригадують її після того, як вони коштують її млинців та молока (е-7). Інколи впізнання відбувається через оповідь та супроводжується розкриттям підступності сестер безвинно гнаних, як, прем, це має місце у випадку виправдання дружини або сестри, на яких звели наклеп. Після того, як вони приходять у дім чоловіка або брата та викладають йому правду, їх впізнають, а підступниць карають (е-8).

Другу групу складають казки про впізнавання чоловіком дружини та дружиною – чоловіка. Найбільш розповсюдженим є мотив “дружина на весіллі чоловіка”. Порушивши заповіт, чоловік забуває свою жінку чи заручену суджену та збирається побратися з іншою. Перша дружина або наречена приходить на весілля з пирогом, нагадує про себе тоді, коли з нього вилітають голубка та голуб, котрий обіцяє своїй парі не забувати її, як це зробив “молодий”. В ту ж мить чоловіче згадує про свою дружину (наречену) та впізнає її (е-9). Дзеркально-­зворотній мотив присутній в казці про впізнавання нареченого безпам’ятною молодою (е-10). Останній мотив постає як loci communes в казках про привласнювача подвигу. Так, підступні брати викрадають здобуті героєм дива, серед них і красуню-наречену, котру примушують погодитися на шлюб з одним з братів. На весіллі вона впізнає автентичного героя за кільцем, що зазвичай опиняється в чаші з вином (е-11). Варіантом цього мотиву є впізнання нареченою кинутого братами в печері чарівно зачатого героя-змієборця після виконання ним складних задач за певними здобутими ним за допомогою помічників речами, що переконує дівчину в тому, що герой живий (е-12). В деяких казках про змієборця привласнювач подвигу вже справляє весілля з нареченою героя, коли на нього з’являється справжній переможець, якого впізнають за здобутими ним у бою язиками або головами змія. Наречена впізнає героя на весільному бенкеті також і за хустинкою, якою вона перетягла йому рану або оповила розпечену в бою шаблю (е-13). Останній варіант присутній в казках про незнайку-­попелюха, де героя впізнають за хустинкою, що її перев’язав йому сам цар (е-14). В інших казках такого типу впізнавання героя відбувається за печаткою на лобі, що її поставила царівна, коли той доскочив до третього вінця, а ще – за ширінкою (е-17 та е-18) або каблучкою, даними йому царівною (е-15). Серед доказів, що їх наводить на користь своєї автентичності справжній герой, є пальці з ніг і рук та паси зі спини “розумних зятів”, що умовили “дурня” віддати їм “дива”, за якими вони ходили за завданням царя (е-16). За ширінкою героя впізнає вовк-самоковт, що і рятує чоловіка його сестри від загибелі (е-18).

До дуже розповсюджених типових казкових мотивів, які не пов’язані з жодною казковою темою, Р. М. Волков відносить також мотив порушеного заповіту на кшталт перестереження нареченої герою не цілувати свою матір або сестру, що призвело до забуття ним своєї майбутньої дружини (f-10). Зазвичай, через мотив “недотримання духівниці” зав’язується казкова інтрига, тому що це порушення накликає на героя біду, що і складає зміст казки. Зміст порушеного завіту від казки до казки може змінюватися, але не міняється суть того, що недотримання тестаменту веде до бідувань.

Даний мотив у казках про відьом репрезентований в таких варіантах, як попадання дітей, що не слухалися матері, до відьми (f-1), перетворення братика, що не послухався сестринського перестереження не пити воду чи не лизати сальця, на тварину (f-2). В казках про здобуття див пригоди героя розпочинаються після того, як він порушив заповіт не брати пера жар-птиці (f-3), вузди (f-4) тощо. Є й інші варіанти зав’язки казкової інтриги через початок бідувань героя після порушення ним заповіту. Так, не послухавшись віщого порадника, герой робить “гріх” з богатиркою Сплячою Красунею і ледь-ледь рятується втечею від погоні (f-5).

В казках про пошуки втраченого інтрига розгортається в дещо інших варіантах цього типового мотиву, серед них – мотив забороненої світлиці, куди не можна заглядати. Після порушення цієї заборони герой напоює водою Кощія (Змія), а той викрадає його дружину (f-6). Герой втрачає дружину після передчасного спалення її шкірки (f-7) або після неповернення в строк внаслідок чаклування відьми, що наслала на нього триденний сон (f-8). Втрати несе й героїня, яка внаслідок порушення строку повернення через підступні дії її сестер втрачає свого нареченого, який мав зовнішність потвори (f-9). Казкова інтрига зав’язується після того, як цар, порушивши засторогу не відкривати скриньку до повернення додому, вимушений пообіцяти віддати тому, хто поверне назад до неї скарби, того, чого він вдома не знає, тобто, єдиного сина (f-11). Сина втрачає і той, хто порушив заборону сина-перевертня не продавати його з уздою (f-12). В іншій казці мудрий мужик ледве виплутується зі скрутного становища після порушення ним заборони царя не відкривати нікому смислу його мудрих промов (f-13). Далі Р. М. Волков знову згадує мотив забороненої кімнати, коли дівчина, заглянувши туди, бачить сліди злочинів розбійників, через що змушена тікати, рятуючись від помсти (f-14) та казку про солдата, що служив чортові (f-15).

Типовим казковим мотивом є також мотив віщого (мудрого) радника. Найбільш поширеним серед них є мотив Баби-Яги порадниці. Коли герой заходить до неї в хатинку, вона починає настирливо дізнаватися про мету його мандрів. Її розпитування він брутально перериває та наказує спочатку його напоїти, нагодувати та в лазні вимити, а після вже перепитувати. Баба-Яга так і робить, а після цього, розпитавши, дає герою важливу пораду (і-1-1). Варіантом даного мотиву є попереднє відсилання героя Ягою до середньої та (так у Р. М. Волкова – “та”) старшої сестер. Інколи спочатку йде розпитування тварин, після чого героєві вже дається рада (і-1-2). Ще один варіант надання поради включає до себе вибачення героя за свою брутальну поведінку (і-1-3). Серед радників є і мудрий старий (і-1-4), і викрадена наречена (і-1-5), і мудра дружина (і-1-6). Інколи мати або наречена переховують героя від Змія (Сонця, Вітру) і, розпитуючи їх про все, що цікавить героя за його таємної присутності, дають йому можливість підслухати все, що йому потрібно (і-1-7).

До мотиву віщих порадників близький мотив про порадників злих (і-2). Одним з них є Баба-Яга, що дає пораду, як звести героя зі світу (і-2-1). Подібні ради за чарку вина дає п’яна босота (і-2-2), або воєвода, генерал чи царський слуга (і-2-3). Варіантом даного мотиву є мотив обмови героя заздрісними царськими слугами, нібито він за допомогою чарівного коня може здобути дива. Серед порадників героя можуть бути і тварини, які виручають його в смертельній небезпеці. До тієї ж групи мотивів відносяться мотив віщих снів. Ще одним loci communes казки є мотив здобуття богатирського коня (k) або зброї (L). В казках, де героєм є богатир, поширений мотив випробування сили через відвалювання каміння (m-1-1), посвист (m-1-2), кидання ковіньки (m-1-3), натягування луку (m-1-4), об’їзд коня (m-1-5), розколювання чавунної колоди (m-1-6), здатність з’їсти залізний хліб (m-1-7). Шляхом накладання руки випробовує свого судженого наречена в першу шлюбну ніч (m-1-8). Поруч з мотивом випробування сили стоїть мотив її визнання (m-2).

Готовими типовими мотивами є мотиви вирішення неможливих задач, серед яких поширеними є такі, як задача побудувати за одну ніч чудовий палац (n-1) або міст (n-2) або церкву з воску (n-5), посадити та зібрати в той же нереальний строк врожай в саду (n-3) або в полі (n-4). Серед складних задач є об’їзд жеребця, на якого перетворюється сам герой (n-6), задача впіймати того, хто буде бігти назустріч (n-7) та впізнати наречену серед багатьох однакових дівчат (n-8). Серед задач типовим є мотив мандрівки на той світ (до Змія, Сонця тощо), який розпадається на декілька варіантів, головними серед яких є прохання перевізника узнати, скільки він ще має перевозити (о-1), прохання заклятого дуба та кита-­острова узнати, скільки дубу ще стояти (о-2), а киту – мучитися (о-3), а також прохання мешканців міста дізнатися, чому в них зникла вода (о-4) та інші.

Цікавим, за думкою Р. М. Волкова, є розповсюджений допоміжний мотив, що включається до різних тем, про те, як з крові або могили вбитого персонажу виростає дерево або інша рослина. Це такі мотиви, де чарівна рослина виростає з крові (кісток, голови) тварини, яку вбила мачуха (р-1), або де з кісток вбитого бичка з’являються чарівні собаки (р-2), або де сопілка, зроблена з рослини, що виросла на могилі, викриває злочин (р-3).

Варіантом цього мотиву є поява коцюби, граблів та колоди там, де лежали нога, рука або голова відьмака (р-4). Загальним типовим мотивом цей автор вважає і мотив величезного птаха, що перевозить героя. Основний його варіант розповідає про те, як під час перельоту герой всю дорогу годує птаха, а коли м’яса не вистачає, він дає їй частину своєї ноги (q-1). Іншим варіантаом даного мотиву є також мотив пересування героя в пошуках нареченої зашитим у конячий тулуб (q-2 та q-3). Цей мотив частково пов’я­заний з мотивом вдячної тварини, оскільки Моголь-­птиця виносить героя з потойбічного царства у вдячність за те, що він врятував її пташенят.

До більш дрібних типових мотивів віднесено мотив “герой на роздоріжжі трьох шляхів” (r-1). В казках про пошуки втрачених нареченої або нареченого присутній мотив відправки на пошуки з трафаретним зношуванням героєм трьох пар чобіт, збиттям трьох залізних посохів або гризінням трьох залізних проскур тощо (r-2). В казках про Попелюха, Попелюшку або дурня є мотив царських оглядин нареченого або нареченої (r-3), який розпадається на варіанти, де цар проводить оглядини нареченого, кинувши клич доскочити до третього вінця терема (r-3-1), або “оглядинам” піддається Попелюшка на балу (r-3-2). Загальним місцем казки, не прив’язаним до певної теми, є мотив “не продажний, а завітний” (r-4). В казках про пошуки втраченого чоловіка дружина відмовляється продати його новій дружині дивні речі, оскільки вони є “завітними”, але обмінює їх на право провести три ночі біля ліжка, де спить непробудним сном напоєний сонним зіллям її чоловік (r-4-1). В казках про підмінену дружину осліплена героїня вишиває чудесні килими, рушники, хустки (так у Р. М. Волкова – рушники, хустки) та посилає старого робити на них мін. Той заявляє, що вони не продажні, а завітні, і вимагає спочатку одне, а потім друге око героїні у підміненої дружини царя (r-4-2). У казці про важке сватання герой віддає дивні речі за дозвіл подивитися на ноги нареченої до колін або переночувати в її кімнаті (r-4-3), а в казці про мудру дружину вона посилає чоловіка продавати килим із завітом “Бери, що дадуть” (r-4-4).

Таким же загальним місцем казки вважається мотив дару виконання бажань (r-5). В чистому вигляді він знаходить прояв в казках про безвинно гнану дружину, де виконуються всі бажання її сина (r-5-3), але цей дар може бути визначений долею (r-5-1) або отриманий дурнем як викуп від щуки (r-5-2). Типовим місцем казкового стилю вважається також мотив підміни листів (r-6). В казках про визначену долю герой несе листа з наказом погубити його, але перестрічний старий, подмухав на нього, змінює зміст наказу на вінчання (r-6-1), а в казках про безвинно гнану дружину підступні сестри двічі підмінюють листи, вперше – з повідомленням про народження дитини, вдруге – з відповіддю царя (r-6-2).

Серед типових загальних мотивів Роман Волков називає мотив перебування героя в усамітненому місці (r-7). Усталеною схемою цього мотиву є оповідь про перебування героїні в безлюдному теремі, де з накритих столів вона смакує потроху кожної страви, а господарі, що повернулися, дізнаються про те, що в помешканні перебуває сторонній та задають формульне запитання на кшталт “Якщо ти старий…” (r-7). Фінальна частина мотивів відрізняється одна від одної в відповідності до змісту казки. В казках про безвинно гнану дружину підмінені діти впізнають свою мати, в казках про безвинно гнану пасербицю розбійники беруть її до себе як називану сестру, в казках про необережне слово перетворені брати впізнають сестру, а в казках, де героїнею є віща або зачаклована діва, вона погоджується стати дружиною героя. На цьому огляд найбільш головних, типових мотивів Р. М. Волков закінчує та переходить до розгляду найбільш типових казкових образів.

До одного з найбільш яскравіших казкових образів Р. М. Волков відносить поширений переважно в російських казках образ Баби-Яги (s), котрий описується в стійкому словесному кліше в пом’якшеній формі як “Баба-Яга, кістяна нога, ніс в стелю вріс”, а в більш відповідному духу російського фольклору переданні це кліше звучить як “Баба-Яга, кістяна нога, ж..а жилена, м… намилена”. Цей образ не є цілісним, в казках він подвоюється на Ягу-людожерку (s-1-1) та Ягу-порадницю (s-1-2). Хоча другий образ є більш поширеним, джерело походження цього персонажу сходить до образів старих людожерок східних сусідів росіян – башкирської убирь та сартської Баби-Яги.

Через популярність свого словесного образу Баба-Яга попадає в казки про змієборців, де вона б’ється з героєм, а потім уходить від нього в підземне царство. Більш звичним супротивником героя в цих казках є мужичок “сам перст, борода на сім верст” (s-2), хоча для казок про змієборця найбільш природним супротивником героя виступає багатоголовий крилатий Смок (s-3), котрий викрадає красунь (s-3-1) або є страшним людожером (s-3-2). До цієї ж категорії образів відноситься і Кощій Невмирущий, що виконує функції Змія як викрадача красунь (s-3-4).

До загальних місць казки відносяться також і чарівні предмети (t), серед яких є власно чарівні предмети, такі, як хатинка на “курячій лапці, на собачій п’ятці, що крутиться навколо себе”. В ній, як правило, мешкає Баба-Яга, ворота до неї зроблено з ніг людей, на паркані навішані черепи, замок виглядає як паща з гострими зубами (t-1-1). Такі ж риси має і подвір’я Яги, де на жердинах, окрім однієї, стримлять черепи, і вона попереджає героя, що у випадку невиконання ним задачі його голова опиниться на останній з них (t-1-2). Схожий вигляд мають також двір вередливої красуні або двір Морського царя (t-1-3). До чарівних предметів відноситься і чарівний клубочок, що вказує герою дорогу (t-2), образ, який пішов від уявлень про здатність відьмаків та злої сили взагалі перекидатися вальком. До поширених образів казки відносяться ті предмети, що їх кидає позаду себе герой, рятуючись втечею, з яких виникають перешкоди на шляху переслідувачів – гребінець, щітка та ширінка (t-3-1). Близькими до них є образ хустини, після змаху якою з одного боку створюється міст, а з іншого – він зникає (t-3-2). Часом останню чарівну дію герой здійснює саме тоді, коли переслідувач вже зайшов на міст, міст руйнується і переслідувач гине. Дані типові образи зазвичай пов’язані з мотивом спасіння від погоні.

Серед чарівних предметів, що фігурують у казках, чільне місце посідають невичерпні предмети (t-4), такі, як скатертина-самовертка (t-4-1), стілець-накрийся (t-4-2), невичерпна судина (t-4-3), чарівні жорна (t-4-4) та гаманець-самотряс (t-4-5). Варіантом останнього образу є нерозмінний карбованець (t-4-6), а різновидом – чарівна тварина, що за магічною формулою розсипається золотом або сріблом (t-4-7). Поряд з невичерпними предметами в казках зустрічаються образи речей, що самі рухаються (t-5). Найбільш поширеними серед них є летючий килим (t-5-1), летючий корабель (t-5-2) та чоботи-скороходи (t-5-3). До таких предметів відноситься ще казан, що сам кипить (t-5-6), гуслі-самогуди (t-5-7), чарівна сопілка або скрипка (t-5-8), а також предмети, завдяки яким можна стати невидимим, зокрема, шапка-невидимка (t-6). Невидимість дає також свіча з людського жиру, коли той, хто її тримає, на час, поки вона горить, стає невидимим, а також мертва рука.

Чарівні предмети по ходу казкової оповіді часто використовуються разом, через що стійким стає смислове сполучення шапки-невидимки, летючого килима та скатертини-самовертки, завдяки яким герой виконує важку задачу (t-7). У казках про змієборця або про підступну дружину є образ чарівної судини, в якій міститься ціле царство, багатство або щось таке подібне (t-8). Цей образ розпадається на образи скриньки (t-8-1) та яйця (t-8-2). Видну групу становлять предмети, в яких замкнена сила або душа героя (t-9). Серед таких предметів ми знову зустрічаємо чарівне яйце (t-9-1). Звичайна типова схема в казках про Кощія описує дуб, під яким зарито скриньку, в скриньці є заєць, у зайці – качка, в качці – яйце, а в ньому – смерть Кощія. Її варіантом є опис чарівного яйця, в якому міститься любов дружини, що позабула героя. До предметів з аналогічними функціями відноситься і чарівна сорочка (t-9-2).

Особливу групу становлять образи чарівного питва, а серед них першість тримає образ живої та мертвої води (t-10), що часто розростається до цілого мотиву. Найбільш поширеними є такі варіанти його казкового втілення, коли героя кроплять мертвою та живою водою, чим повертають його до життя (t-10-1). Розповсюдженою формою даного мотиву є оповідь про те, як істота, що допомагає героєві, ловить мале воронятко, рве його на камуз та посилає крука за мертвою та живою водою, яких спочатку випробують на пташеняті, а потім їх використовують для повернення до життя героя (t-10-2).

У варіанті даного мотиву герой, спіймавши Ягу, вимагає, щоб вона вказала на цілющу (мертву та живу) воду. Карга спочатку прагне ошукати героя, вказавши на мертву (вогняну) воду, але, перевіривши цю воду, герой вдало її використовує (t-10-3). Є ще один варіант, де герою стає відома цілюща сила листячка, яким змія оживила своє змієня, завдяки чому він теж скористався цим листячком на добро (t-10-4). Змія як мудра тварина тут відповідає образу крука. До образу цілющої води примикають образи води, що дає силу герою та віднімає її в супротивника (t-11) і води, що є замовленою (t-12).

Остання може перетворити людину на тварину (t-12-1) або навести на неї непробудний сон (t-12-2). До цього ж образу близьким є образ предметів, що наводять сон або смерть, а саме, сонне зілля (t-13-1), булавка, кільце або гребінець (t-13-2). Названі предмети, увійшовши в тіло (кільце – на пальці), призводять до непробудного сну або смерті персонажу, а їхнє висмикування (зняття з пальця) веде до пробудження або оживлення. Смочий зуб (t-13-3) також грає таку ролю, впиваючись у голову героя, але після того, як рятівник виймає його звідти, він знов впивається в голову рятівника і лише кинутий на сковороду або встромлений в дуба зуб втрачає свою силу. Типовим образом казки є яблуко, що навіює мертвий сон (t-13-4). З образом яблука (ягід) пов’язані і інші, часом протилежні явища. Яблуко може надати молодість та силу (t-14-1), зробити потворним або рогатим (t-14-2), або знов повернути людський образ (t-14-3).

Віщі предмети (u) в наших казках зустрічаються в образах рукавиць та рушників, з яких, коли герой в біді, точиться кров, ((u-1 та u-2), діжки, яка наповнюється кров’ю (u-3) або чаші з кров’ю, що чорніє (u-4), срібної ложки або табакерки (u-5), що також чорніють. До образів цього кола відноситься сорочка, що залишається чистою доти, поки дружина зберігає вірність (u-6).

Близькими до цих образів є образи казкових речей, див та диковинок взагалі (v). Перше місце за популярністю тут посідає жар-птиця (v-1-1), яка зустрічається в багатьох темах та мотивах. Серед них – мотив порушення заборони торкатися пір’я жар-птиці, через що герой має виконати складну задачу. Не менш розповсюдженими є такі образи, як пташка золотий чубчик (v-1-2), качка золоте пір’ячко (v-1-3), золотогривий кінь (v-1-4), олень із золотими рогами (v-1-5) або свиня із золотою щетинкою (v-1-6). До дивних предметів відносяться також золоті та срібні яблука (v-2-1), чарівне дерево (сад) із золотим та срібним листям, що виростає на могилі (v-2-2), срібна тарілочка із яблучком (золотим яєчком), що показує міста, ріки та землі (v-2-3), золоті прядка та веретенце, цебро та дзбан, отримані від віщої порадниці (v-2-4), чарівний гусак, що за наказом хазяїна оживає після того, як його засмажили та з’їли (v-2-5), або гусак, до кого липне кожний, хто його торкнеться (v-2-6) та, нарешті, торба, в яку мимоволі залазить той, кому її господар це накаже (v-2-7). До розглянутих вище образів близькими є образи тварин, що розмовляють, а саме кіт-балакун (v-3-1), птах, що розмовляє (v-3-2) та кабан, що рилом оре, хвостом сіє (v-3-3).

Тваринні образи подовжують віщі тварини. Це – дивний чарівний кінь (w-1-1), що з’являється за покликом героя та допомагає герою, який, залізаючи в його вуха та вилазячи з нього, отримує силу й красу. Другий тип коня грає роль мудрого порадника, що рятує героя в мить небезпеки (w-1-2). Роман Волков особливо виділяє образ пташини долі, коли той, хто з’їсть її серце, стане царем, печінку – стане плювати золотом тощо (w-2). З цим образом пов’язаний ще й образ золотих яєць.

Не більш, як варіантом образів чарівних предметів, є, за Р. М. Волковим, образи чарівних істот. Найбільш поширеними серед них є чудесні товариші (х), такі от, як Усиня, Гориня та Дубиня (в українських казках це Вернигора, Вернидуб та Прудиус) (х-1), Об’ідало, Обпивало та Мороз-тріскун (х-2), Чуткий, Швидкий та Зіркий (х-3), брати-умільці (х-4). В деяких казках роль чудесних товаришів грають тварини-перевертні (Орел, Сокіл, Крук), причому інколи ці образи розростаються до мотиву, що служить зав’язкою. Типовою схемою є оповідь про смерть батьків, обіцянку брата видати заміж трьох сестер, приліт Орла, що, вдарившись о землю, обертається добрим молодцем, його сватання за першу сестру, видачу заміж таким самим чином й інших сестер та допомогу герою з їхнього боку в майбутньому.

Порівняно рідкими в наших казках є образи речей-талісманів, хоча зустрічаються казки, як, скажімо, казка про невірну дружину, де вони грають видну ролю. Головними варіаціями loci communes даного виду в нас є кремінь й кресало, перстень, сопілка або пір’ячко, яким підпорядковані сокира та дубинка, чудесні істоти або дванадцять молодців, що виконують всі бажання володаря талісману (у-1, у-2, у-3, у-4 та у-5). До числа типових Р. М. Волков відносить ще й такі доволі поширені казкові образи, яких він не зміг віднести до жодної з наведених вище категорій і через це виділив їх в особливу групу varia, позначивши літерою z. Це – солома яка наводить мороз, коли її розсипати (z–1), солома або дрова, з яких у такому ж випадку з’являється військо (z-2), або чарівні майстри (кравці та шевці), що шиють військо для Баби-Яги (z-3).

Г) Казка про мачуху та пасербицю. Здійснивши огляд найбільш типових прийомів казкового стилю, мотивів та образів, Р. М. Волков переходить до виконання поставленої на початку роботи дослідницької задачі, конкретизуючи її зверненням до обмеженого тематичного типу казок про безвинно гнаних. Однією з найбільш розповсюджених казкових тем цього типу як за кількістю варіантів, так і за поширеністю, є казкова тема 1) про мачуху та пасербицю. До неї безпосередньо примикають казкові теми про 2) підмінену дружину (наречену), 3) про безвинно гнану дружину та 4) про скривджену наклепом сестру (Криворуку). “Чоловічою” паралеллю до першої з названих казкових тем є тема 5) про героя-дурня.

Вказані п’ять казкових тем за розвитком переказу та за композицією можуть бути зведені до спільної оповідальної схеми. Р.М. Волков вважає, що через порівняння структури всіх цих п’яти казкових тем легко встановити спільну для всіх них стійку комбінацію мотивів. Це дозволяє говорити про один спільний, загальний для всіх п’яти казкових тем казковий сюжет, до якого мають бути приведені всі згадані казкові мотиви. Цим сюжетом є сюжет про безвинно гнаних. Надалі цей автор змальовує перспективу своїх подальших дослідницьких ходів, пропонуючи спочатку розглянути кожну казкову тему окремо, але у всіх її варіантах та редакціях та на цій підставі встановити в підсумку загальну для кожної з п’яти казкових тем схему-формулу. Наступним кроком стає порівняння всіх встановлених для кожної окремої теми схем-формул з метою виведення спільної схеми, однакової для всіх цих казок про безвинно гнаних.

Структура казки 1. Старий після смерті дружини одружується вдруге зі старою удовою, в якої, як і в нього, була дочка або дочки (с-1-1). 2. Зла мачуха та її дочка/и пригнічують пасербицю, покладаючи на неї всю важку роботу. 3. Мачуха замислює звести пасербицю зі світу і з цією метою відправляє її до лісу. 4. Через свою лагідність пасербиця не тільки не гине, але й отримує багатий подарунок від страшного хазяїна лісу  –  Кобилячої голови (так у Р.М. Волкова), Ведмедя, Морозка, Лісовика тощо. 5. На другий день мачуха відправляє старого в ліс за пасербицею, гадаючи, що той привезе лише її “кісточки”, але старий привозить свою доньку живою та здоровою. 6. Тепер мачуха відправляє до лісу вже свою доньку, сподіваючись, що та повернеться ще з більшим багатством. 7. На відміну від пасербиці та брутально зустріла хазяїна лісу, за що і була покарана смертю. 8. На другий день мачуха замість дочки з багатим приданим зустрічає лише її “кісточки”.

Ця казка, за Р. М. Волковим, складається з комбінації мотивів переслідування пасербиці мачухою (А) з посиленням його до прагнення звести її зі світу (А-2), рятування безвинно гнаної від загибелі та отримання нею багатих дарунків (С) та її торжества над ворогами (С-2). Комбінації останніх мотивів С та С-2 відповідає аналогічна комбінація ex contrario – загибель мачушиної дочки C-3 та отримання мачухою, проти її сподівань В-1, замість багатства – дочкиних кісточок C-4. З врахуванням зачину (а), зав’язки (с-1-1) та фіналу (b) формула цієї казки буде виглядати так:

а. с-1. А. А-2. С. С-2. – В-1. С-3. С-4. b

Казки про мачуху та пасербицю розпадаються на декілька варіантів, що зводяться до основних редакцій, або тем. Ці казкові теми мають спільну для всіх них комбінацію (комплекс) мотивів. Проте відмінності між українським, російським та білоруським варіантами казки дозволяють говорити про них як про особливі, окремі редакції. Надалі Р. М. Волков розглядає ці окремі варіанти. Переказуючи їх, він часто наводить вже відомі з попереднього викладу елементи казки. Для уникнення повторень я буду наводити лише ті особливості різних редакцій, які цікавлять нас в загальному контексті універсально-культурного підходу.

У варіанті, де хазяйкою лісу є Кобиляча голова, пасербиця ласкаво служить їй, підсаджуючи на піч та годуючи вечерею, за що і отримує нагороду. Ця нагорода інколи пов’язана з трансформацією героїні, коли, за наказом Кобилячої голови, вона пролазить крізь її вуха, стаючи красунею та отримуючи багатство. Таким самим шляхом пасербиця отримує у вже готовому, виконаному вигляді непідсильну роботу, що її задала їй мачуха. Трансформації піддається і сам чарівний помічник, померла тварина (корова), на могилі якої виростає чудесне дерево або з’являється чарівний собака. Прямим аналогом цього мотиву в казці про Попелюшку є перетворення її на красуню шляхом простого отримання прекрасного вбрання, а зворотнім – перетворення мачушиної дочки, що теж пройшла крізь вуха, на потвору. В деяких українських варіантах казки є мотив собачки, який віщує, кого або що саме везуть з лісу – живу пасербицю або кістки мачушиної доньки. Смерть останньої настає внаслідок того, що її з’їдає або Кобиляча голова, або інші істоти, зокрема, вовки-перевертні. Записаний на Полтавщині варіант розповідає, що до лісової хатинки, де перебуває пасербиця, по черзі заходять ведмідь, вовк і лише згодом – Кобиляча голова. Є варіанти, де замість Кобилячої фігурує людська голова. Нагородою дівчині за її лагідне ставлення до них є одруження з вовком-перевертнем, тоді навідування нею дому відбувається разом з чоловіком та ще й в багатстві, і це викликає сильну заздрість мачухи. Саме вовки потім з’їдають мачушину дочку за її образливе ставлення до них.

У білоруському варіанті мачуха дає пасербиці в дорогу неїстівні речі (замість хліба – каміння, замість борошна – попіл), але вони в лісі чарівно перетворюється на їжу, тоді як дані матір’ю дочці в дорогу хліб та борошно стають камінням та попелом. В російському варіанті ведмідь, що посідає місце Кобилячої голови, грає з пасербицею в піжмурки в темній хаті, але вона рятується від нього, передавши дзвіночка миші, або коту чи когуту, яких вона передбачливо пригостила кашкою і за якими безуспішно ганяється клишавий. Тут нагороду пасербиця отримує саме за своє вміння грати в піжмурки. Мачушина дочка, не нагодувавши миші, не отримує від неї допомоги та гине. Другою російською традиційною версією казки про мачуху та пасербицю є казка “Морозко”. Пасербиця також опиняється за злої волі мачухи в лісі під смерекою з метою “одруження з Морозком”. Той морозить її, але, почувши смиренні відповіді, дає їй доху та багату дівизну. Мачушина дочка, навпаки, відповідає Морозку грубо, за що і гине, заморожена ним.

В українських та білоруських варіантах казки замість пасербиці фігурує свекруха, яку переслідує невістка. В український казці син везе свою мати під стіг, але вона через свою лагідну поведінку отримує від Морозка кожуха та виживає. Заздрісний сусіда відвозить туди і свою мати, але її лайливість призводить до того, що вона гине. Варіантом засобу порятунку пасербиці від Кобилячої голови або Мари є її винахідливість у відповідях на їхню пропозицію потанцювати з нею, коли вона в своїх відмовах посилається на відсутність у неї черевиків, спідниці, корсетки. Поки ці речі страшні істоти їй приносять, настає ранок, вони зникають, а дівчина залишається живою та ще й з цінним надбанням. Мачушина ж дочка “замовляє” всі речі відразу і їй не залишається нічого іншого, як погодитися на танці зі страховиськами, під час яких вони розносять її на шматочки. Цей мотив притаманний казкам про мерців або про нечисту силу взагалі, порятунок від яких один – протягнути час до перших півнів. Засобів для цього є два – або весь час кидати в бік нечисті яку-небудь річ, щоб, поки та в ярості її шматує, вбігти як можна далі, або якимось чином задурити потвору хитрощами.

В білоруській казці мачуха вже пізно вночі відсилає пасербицю в лазню, яка є таким самим небезпечним місцем, як і “могилки” в наступних наведених Р. М. Волковим варіантах казок. З лазні треба було забрати намисто, що його жінка в ній забула, коли там вже перебував чорт, який, за повір’ями, завжди миється після людей. Чорт запрошує пасербицю помитися разом з ним. Пасербиця відмовляється, посилаючись на те, що вона вже вимилась, але врешті дівчина змушена на цю пропозицію погодитись. Для зволікання часу вона каже, що їй не вистачає води, і тоді чорт починає носити воду в підрешітці. Нарешті, коли дівчина помилась, чорт пропонує їй “жанитца”, але вона, посилаючись на відсутність вбрання, знов затягує час. Коли вже відмовлятись було нічим, вони виходять на вулицю, але тут співають перші півні, чорт провалюється, а дівчина рятується. Мачуха, побачивши, що пасербиця повернулася з лазні в багатому вбранні, наступної ночі посилає туди свою дочку, але та, замовивши весь одяг відразу, була розірвана чортами. Я ж додам, що, вочевидь, спочатку їй довелося з ними і “жанитца”.

Казка “Як дівка мерця ошукала” зі збірки білоруських казок М. Федоровського розповідає про те, як мачуха з донькою, відправившись на весілля (у “Попелюшці” – на бал), залишають пасербицю вдома. Та йде за приском до сусідів та, проходячи повз “могилки”, скаржиться на свою сумну долю. Мрець з могили обіцяє прийти до неї ночувати. Переполохавшись, дівчина міцно зачиняє двері, але мрець наполегливо вимагає впустити його. Дівчина ставить умову пригнати 12 пар волів, потім 12 пар коней тощо, і тягнеться це аж поки не світає, через що мрець “летить на могилки”. Наступної ночі в хаті з ухвали матері залишається її дочка, що попередньо сказала біля “могилок”, нібито їй страшно залишатися самотній в домі. Приходить мрець, вона відразу “замовляє” йому всі цінні речі, той виконує побажання, вривається до хати та розриває заздрісницю. В другому варіанті казки, ”До чого заздрість довела”, мачуха мішає гарнець маку з гарнцем попелу та відправляє вночі дочку на “могилки” перебрати мак від приску. Два біса пропонують свою допомогу в цій роботі в обмін на те, щоб дівчина пішла з ними “погуляти”. Пасербиця примушена погодитись, але, коли роботу вже виконано, вона звичайним чином затягує “розплату”. Друга частина казки відповідає загальній схемі з моральною сентенцію “От табе маеш, да чаго заздрасць давела”.

У галицькому варіанті казки О. Роздольського замість пасербиці фігурує пасинок, котрого мачуха, скориставшись хворобою батька, виганяє з дому. В лісі хлопець натрапив на хату, де танцюють “пани”, що запрошують його до себе. Він відмовляється, посилаючись на відсутність “чобіт, штанів, “пойаса”, шапки, грошей” та, затягнувши час до співу півнів, рятується, а від тих панів “лише смола залишилась”. Прибуття пасинка додому в новому одязі та з повними кишенями грошей викликає заздрість мачухи. Вона відправляє до лісу свою дочку, яка, через своє жадібне бажання мати всі речі відразу, загибає. В іншому західноукраїнському (галицькому) варіанті цієї казки знов з’являється пасербиця, яка просить у чорта з заклятої хати в лісі, що запрошує її до танку, “спідницю, черевики, хустку, коралі”, і тим рятується, натомість мачушина дочка з типових для цієї казки причин конає. За вказаною схемою побудовані й інші казки, хоча в деяких варіантах, як у Д. Зеленіна, мачушина дочка не гине, а повертається додому з розпущеним волоссям, всі її сприймають за відьму та виганяють геть. Деякі мотиви даної казки – півні як засіб порятунку від мерців, танок з чортом або задавання чортам складних задач для того, щоб їх позбавитися та уникнути смертельної небезпеки, утворюють окремі оповідання.

Порівнюючи всі розглянуті варіанти казки, Р. М. Вол­ков припускає, що на цій підставі можливо встановити постійну комбінацію її мотивів, котра у формульному запису виглядає таким чином:

с1. А. А-2-1. С-4. С-2-1. b-1. С-3-4. С-4-1.

Цей запис читається як ”Переслідування пасербиці (А), прагнення звести її зі світу (А-2-1), порятунок пасербиці від смертельної небезпеки завдяки відтягування часу до ранку (С-4), її повернення з лісу живою та з багатим приданим (С-2-1) проти очікування мачухи (b-1), загибель мачушиної дочки (С-3-4), повернення проти очікування мачухи не живої дочки з багатим приданим, а її “кісточок (С-4-1)”.

Д) Казка “Попелюшка” Казку “Попелюшка” Р.М. Волков вважає особливою редакцією казок про пасербицю та мачуху, яка в європейському фольклорі виглядає як комбінація наступних мотивів. Зла мачуха та її доньки перекладають на пасербицю всю важку роботу, через що вона ходить брудна та називається Попелюшкою. Мачуха з доньками збирається на бал, де принц робить оглядини наречених. Уходячи, вони задають пасербиці особливо складну роботу, яку та виконує за допомогою чарівної тварини. Ця ж тварина перетворює її на красуню, якою вона появляється на балі. Принц зачарований нею, але кожного разу опівночі вона зникає з палацу. На третій раз принц наказує облити крильце смолою, і Попелюшка губить на ньому черевичок. Принц розшукує хазяйку пантофлі, наказавши приміряти її усім дівчатам. Мачуха, заради того, що б загублене дівчинкою взуття прийшлося по нозі її дочкам, наказує їм відтяти собі пальці, але хитрість не проходить. Мачусі доводиться зізнатися, що в неї є ще одна донька. Далі йде впізнання героїні та одруження її з принцом. Казка, таким чином, підсумовує Роман Волков, складається з мотивів гоніння мачухою пасербиці та її торжества над гонителькою.

В одному з українських варіантів казки пан бере зустріту на дорозі дівку у вошивому кожушку в найманки. Під таким відразливим виглядом скривалася красуня, що з’являється в церкві в розкішному вбранні, звернувши на себе увагу царя. Втретє вона теж губить черевичка, оскільки під ноги її вилили олію, а потім цар впізнає її за звичайною схемою. Інколи впізнання відбувається завдяки колечку, яке героїня заліплює в поданий герою вареник. Відмінності іншої казки на цю тему (Аф., 61 b) полягали в тому, що на своїй доньці-красуні хоче одружити удовий піп. Рятуючись від злочинних любовних зазіхань, дівчина, що переодягнулася в свинячий кожух, провалюється крізь землю, де її бере до себе царенко. Коли той збирається до церкви щоб побачити красуню, яка стала там появлятися, вона подає йому кухоль, рушник та гребінець, але він кожного разу заганяє її під піч ударами цих речей. У церкві він розпитує красуню, звідки вона, та не розуміє її натяків – “з-під Кухлєва”, “з-під Рушниківки”, “з-під Гребінцівки”, не знаходячи цих місцевостей в своєму царстві. Мотиву загубленої пантофлі тут немає, але також є  щасливе одруження.

Ще одним варіантом цієї типової казки є оповідь про доньку, яку з любовними цілями переслідує батько. Вона також надягає на себе відразливу одежу, якійсь свинячий кожух, живе в удовиці і, лише розкривши свою таємницю її синові, одружується з ним. Під впливом новел про кровозмішення ця казка має цікаве нарощування. Батько дівчини, покаявшись у своєму гріховному бажанні, відмовляється від царства, жебракує і під виглядом сіромахи приходить до своєї доньки. Та наливає йому вина, кидаючи в чашу кільце матері, за яким той і впізнає свою дочку. Дочка залишає старого жити біля себе і тільки після його смерті розповідає чоловікові, ким був цей старий.

В іншому варіанти дочка ховається від інцестуального переслідування батька в ліжку з таємним ящиком. Надалі йде конгломерат мотивів, коли ліжко продають Івану-царевичу, той ставить його в себе в кімнаті, дівчина виходить з ящика, щоб поїсти, царевич ловить її та частує царської їжею. Коли одного разу її не погодували, вона тікає, переховується на просвирні та дає Іванові знати про себе відбитком персня на проскурі. Відбувається впізнання та одруження. За усім цим, зазначає Р. М. Волков, приховуються основні відомі мотиви схеми “Попелюшки” – дівчина переховується, її впізнають, потім вона одружується. У варіанті П. Семенова всі ці мотиві також присутні, за тією відмінністю, що дівчина ховається від переслідувань батька в золотому ліхтарі.

Порівнявши всі розглянуті варіанти та зробивши деякі зауваження щодо варіацій окремих мотивів, Р. М. Волков робить висновок, що постійна комбінація мотивів цієї казки зводиться до переслідування, задавання неможливих завдань або важкої роботи, втечі або переховування, пошуку, впізнання та одруження. Ця схема розпадається на дві частини, схему теми про батька, що переслідує свою дочку, та схема теми про Попелюшку. Тема любовного переслідування дочки (сестри) може контамінувати з темою переслідування мачухою пасербиці, через що сама схема суттєво міняється і переслідувачем виступає батько (брат). Більш поширеною є контамінація теми про дочку (сестру), яка рятується утіками через те, що її переслідує батько (брат), з темою про відьму-людожерку.

Е) Казка “Корівка" ("Бурьонушка”). Особливу редакцію казки про мачуху та пасербицю складає, як вважає Роман Волков, казка О. Афанасьєва “Бурьонушка”, відмінною рисою якої є мотив про чарівну тварину, що допомагає безвинно гнаному персонажеві, хоча вона виходить далеко за межі цієї основної теми. Як і в основній казці, мачуха покладає на пасербицю неможливі завдання, вона виконує їх за допомогою чарівної корови, часто шляхом входження у вухо та виходу з нього. З такою ж дією пов’язаний мотив трансформації героїні та перетворення її на красуню. Мачуха, здивована тим, що пасербиця виконала всі складні задачі, посилає своїх дочок, що мали кожна по одному, по два та по три ока, підзирити, в чому полягає її таємниця. Пасербиця заговірною формулою “Спи, очечко, спи, друге” присипає однооку та двооку з дочок, але триока, в якої третє око не заснуло, відкриває тайну. Розлючена мачуха добивається того, щоб корову зарізали. Після смерті тварини дівчина отримує допомогу від чарівної рослини, що виростає з її кісток, шлунку чи знайденого в шлунці камінця. За аналогічних умов допомогу надає також чарівна лялечка, материнське благословення.

Мотив допомоги від чарівної стоти (тварини) ізустрічається також в інших казках, де Іван-дурень (Незнайко) отримує її від чарівного коня (Сивки-Бурки) або діти, котрі мають бути віддані під владу злої істоти – від бичка. Заїжджий купець (царевич) обіцяє одружитися з тою, хто нарве яблук з чарівного дерева. Мачушиним дочкам це не вдається, а пасербиця виконує ці умови та виходить за парубка заміж.

Повна формула казки про корову, враховуючи розглянуті варіанти буде, за Р. М. Волковим, такою: Переслідування пасербиці через задавання неможливої роботи – виконання роботи – викриття тайни – загибель корови – чарівне дерево – невдалі спроби дочок мачухи побратися з царевичем – шлюб пасербиці.

Торжеством пасербиці подібні казки про чарівну корову (вола) не закінчуються. Вслід за ним йде комбінація мотивів, де мачуха перетворює пасербицю на пташку та підміняє її собою або своєю дочкою. Підмінена та перетворена героїня годує ночами свою осиротілу дитину, гірко плачучи над своєю долею. Чоловік підслуховує лемент своєї дружини та звільняє її від чар (спаливши шкурку), після чого вона знову займає своє місце, а ті, хто її підмінили, несуть справедливу кару. Цим у даному випадку розвивається мотив “Підмінена дружина”. Даний мотив додається до першої частини мотивів у вигляді “Перетворення пасербиці, її підміна, звільнення від чар, повернення на своє законне місце, покарання підступниць”. Варіанти цієї казки не мають значних відмінностей від основної.

Ж) Реєстр казкових мотивів. Надалі Р. М. Волков приступає до огляду казкових мотивів, наводячи ті з них, що лежать в основі казок про безвинно гнаних.

А. Мотиви А (переслідування та прагнення звести зі світу)

А – халепи (фактично, переслідування – О.К.) безвинно гнаної або гнаного, з варіантами: А-1 – мачуха переслідує пасербицю, покладаючи на неї всю роботу; А-2 – мачуха тримає падчерку в чорному тілі, брудною, через що вона зветься Попелюшкою; А-3 – мачушина дочка виманює в пасербиці зроблену роботу та видає за свою; А-4 – мачуха відправляє пасербицю з дому, даючи замість їжі каміння, яке потім перетворюється на хліб; А-5 – мачуха дає своїй дочці достобіса  їжі, але ця їжа, після того, як дівчина не поділилася з перестрічним, перетворюється на каміння; А-6 – мачуха, вибанившись у лазні з донькою, посилає туди падчерку; А-7 – мачуха виживає з дому пасербицю; А-8 – батько-гонитель (брат) бажає одружитися з донькою (сестрою); А-9 – переслідувана нечистим коханням, дівчина приховується відразливим виглядом; А-10 – в такому вигляді вона живе під піччю; А-11 – рятуючись від переслідування брата, дівчина провалюється під землю; А-12 – мачуха їде з дочками на бал, а пасербицю залишає вдома, задавши їй непідсильні задачі; А-13 – мачуха з дочками йде до церкви, на ярмарок, кидаючи пасербицю вдома; А-14 – мачуха відправляє пасербицю попасати бичка, задавши їй непідсильні задачі; А-15 – героїня переховується в старої, на проскурні; А-16 – чоловічий аналог Попелюшки, дурень-попелюх сидить на печі, весь у попелі; А-17 – дурень їде верхи на шкапі, обличчям до хвоста; А-18 – герой під видом дурня-незнайки робить подвиги;

А-2. За мотивом А йде мотив нарощування шкідливих дій мачухи, що прагне звести пасербицю зі звіту, який отримує позначення А-2. Він також розпадається на декілька варіантів.

А-2-1 – прагнучи звести пасербицю, мачуха відсилає її в ліс; А-2-2 – в ліс її відводить батько та обманом залишає там; А-2-3 – мачуха посилає пасербицю взимку в ліс, під смереку, або А-2-4 – посилає вночі в лазню, А-2-5 – на “могилки”, А-2-6 – в заклятий дім, А-2-7 – до відьми-людожерки Баби-Яги; А-2-8 – мачуха наказує служанці вбити пасербицю, та її щадить; А-2-9 – батько (брат) дає доручення синові (прислужникові) вбити скривджену наклепом дочку; А-2-10 – мачуха зводить пасербицю за допомогою чарівних речей; А-2-11 – мачуха прагне звести пасинка зіллям; А-2-12 – мачуха зводить зі світу чарівних тварин, що допомагають пасербиці; А-2-13 – та, що підмінила справжню дружину, зводить її зі світу.

А-3. Казка про підмінену дружину під позначкою А-3 теж розпадається на декілька варіантів:

А-3-1 – перетворивши дружину на пташину (тварину), відьма підміняє її; А-3-2 – звівши дружину, відьма (мачуха) заміняє її; А-3-3 – осліпив дружину, служниця переміняє її; А-3-4 – обмінявшись платтям з нареченою, покоївка підміняє її;

А-4. Наступний мотив розповідає про халепи підміненої дружини. Він отримав відмітку А-4 та має, як і попередні мотиви, розгалуження на декілька варіанті:

А-4-1 – підмінена та перетворена на тварину дружина приходить годувати свою дитину, гірко жалкуючись на свою долю; А-4-2 – підмінена дружина прилітає до вікна кухні та розпитує повара про чоловіка та дитину; А-4-3 – підмінена дружина, перетворена на пташину, прилітає до вікна в’язниці, де сидить її брат, гірко ганячи свою та його долю; А-4-4 – підмінена та перетворена на пташину дружина приплакує долю своїх дітей, яких звела зі світу відьма; А-4-5 – втоплена відьмою та підмінена дружина слухає порікування свого брата-козенятка та ремствує зі свого безталання;  А-4-6 – осліплена покоївкою та підмінена наречена знаходить притулок у старого; А-4-7 – царська дружина, на яку звели наклеп сестри, кинута в кухві в море, або А-4-8 – замкнена в стовпцеві (погребі) чи А-4-9 – вигнана або А-4-10 – осліплена; А-4-11 – брат відводить сестру, що її обмовила його дружина, до лісу, та відрубає їй руки (Криворука); А-4-12 – підмінена наречена (сестра) міняється місцем зі служницею (відьмою), яка її підмінила, або А-4-13 – підмінений слугою герой під загрозою смерті міняється з ним роллю; А-4-14 – підмінена героїня, посівши місце служниці, мусить випасувати худобу, або А-4-15 – товар випасає підмінений герой; А-4-16 – та, хто підмінила (відьма), зводить зі світу дітей тієї, кого підмінили; А-4-17 – брата підміненої, якого підозрюють в обмані, кинуто за грати; А-4-18 – спроби звести зі світу підмінену та перетворену з наступними її трансформаціями.

А-5. Позначення А-5 Р.М. Волков надав мотивам про переслідування злочинним коханням. Варіантів тут не так багато, і вони втілені в такі різновиди:

А-5-1 – невдала спроба дядька (духовної особи) спокусити красуню, що її залишили під його нагляд, на його піклування; А-5-2 – невдала спроба супутників заволодіти красунею;

А-6. Мотив А-6 розповідає про обмовлену.

А-6-1 – заздрісні сестри, підмінивши дітей царської дружини, зводять на неї наклеп та неславлять перед чоловіком, інколи А-6-2 – як варіант, за допомогою підмінених листів; А-6-3 – звинувачення у вбивстві улюблених тварин (коня, сокола) або дитини; А-6-4 – чоловікові говорять, що його дружина злягла з братом; А-6-5 – красуню, яку давно та безуспішно прагнув спокусити дядько-попечитель, обмовлено перед її батьком.

С. Мотиви С (порятунок та торжество)

Паралельно групі мотивів А в казці йдуть мотиви порятунку безвинно гнаної від загибелі (С) та її торжество над ворогами (С-2). Перший з них розпадається на ряд варіантів: С-1 – лагідна пасербиця, беззаперечно виконуючи всі накази страшного хазяїна лісу (Кобилячої голови та інших), нагороджується багатим посагом; С-2 – пасербицю, що нагодувала мишку, остання замінює в грі в піжмурки, ведмідь її не ловить і нагороджує дівчину багатим приданим; С-3 – Морозко, якого пасербиця ласкаво зустріла, дає їй шубу та нагороджує багатою виправою; С-4 – розумна пасербиця хитрістю відтягує час початку танців з нечистою силою до перших півнів, просячи принести їй то одну, то другу, то третю одежу; С-5 – пропущено у Р. М. Волкова; С-6 – Попелюшка з’являється на балу в розкішному вбранні, полонить своєю красотою царевича, двічі без полики зникає, втретє губить пантофлю, і це відбувається С-7 – в церкві, на ярмарку тощо; С-8 – залишена в лісі пасербиця знаходить пристановище в розбійників (богатирів); С-9 – порятунок обмовленої дружини; С-9а – підмінених дітей обмовленої дружини врятовано садівником; С-10 – порятунок Косоручки;

С-2. Мотив С-2 торжества безвинно гнаної над ворогами має такі варіанти:

С-2-1 – проти очікування мачухи, що старий привезе з лісу “кісточки” пасербиці, та повертається живою та з багатим приданим; С-2-2 – безвинно гнана бере шлюб з царем; С-2-3 – не дивлячись на протидію мачухи, з Попелюшкою одружується царевич (панич), що знаходить її за загубленим черевичком; С-2-4 – панич (так у Р.М. Волкова) обіцяє побратися з тією, хто зірве чудесні плоди з чарівного дерева, що виросло на могилі віщої тварини, і це вдається зробити, не дивлячись на перешкоди мачухи, пасербиці; С-2-5 – підмінена дружина, звільнившись від чар, посідає своє чільне місце;

С-3. Паралельні мотивові С-2 мотиви ex contrario про невдачі рідної мачушиної дочки під шифром С-3 мають наступні варіанти:

С-3-1 – недоладно зустрівши хазяїна лісу (Кобилячу голову), зла мачушина дочка гине; С-3-2 – мачушина дочка, не отримавши допомоги від мишки, гине від ведмедя; С-3-3 – дочку мачухи, яка кострубато зустріла Морозка, заморожено; С-3-4 – дочку мачухи розносить вихор, коли вона змушена танцювати з нечистою силою, замовивши собі весь одяг відразу; С-3-5 – покарану потворністю за пурявість та перекірливість дочку мачухи виганяють з хати.

С-4. Близьким до мотиву С-3 є мотив покарання ворогів С-4:

С-4-1 – проти очікування мачухи, що старий привезе з лісу її дочку з багатою дівизною, він привозить лише її “кісточки”; С-4-2 – пропущено; С-4-3 – мачушиним дочкам вдається натягнути на ногу пантофлю, відтявши пальців на нозі, але обман розкривається або не вдається з самого початку; С-4-4 – мачусі не вдається видати своїх дочок заміж, сховавши пасербицю під нецьки; С-4-5 – мачушині дочки не можуть зірвати плодів з чудесного дерева; С-4-6 – ту, хто підмінила дружину, заслужено покарано.

С-5. Мотив С-5 розповідає про віщих (вдячних) тварин, що допомагають безвинно гнаним:

С-5-1 – нагодована кашкою мишка допомагає пасербиці в грі в піжмурки з ведмедем і тим рятує її; С-5-2 – дочка мачухи не нагодовує мишку і гине; С-5-3 – віща корова (“Бурьонушка) або бичок-третячок допомагає пасербиці у виконанні заданих мачухою неможливих завдань; С-5-3а – віщий бичок плюндрує роботу, зроблену мачушиною дочкою; С-5-4 – пропущено; С-5-5 – Попелюшка за допомогою чарівних тварин виконує неможливі задачі; С-5-6 – подарована батьком рибка, яку пасербиця пожаліла та не стала їсти, виконує неможливі задачі; С-5-6а – варіант: “хвірточка”, подарунок батька, виконує неможливі задачі; С-5-7 – як інший варіант: допомогу гнаній пасербиці надає її небіжчиця-мати; С-5-8 – допомогу гнаній пасербиці надає її хрещена мати, чарівниця;

***

У наступному розділи своєї праці Р. М. Волков робить підсумок свого аналізу структури мотивів казок про мачуху та пасербицю, які складаються з трьох пар мотивів А – А-2, С – С-2, С-3 – С-4, причому кожна пара посилює попередню шляхом наростання ефекту, де, скажімо, група мотивів А – А-2 посилюється мотивами С – С-2, тобто, мотив переслідування та прагненням звести зі світу посилюється мотивом порятунку та торжества. Загальна для всіх редакцій схема виглядає так:

С-1. – А. А-2 – С. С-2 – В-1 – С-3. С-4.

Цікаво, що мотив народження чудесних дітей, разом з мотивом про заздрісних сестер В-3 Роман Волков розглядає лише як інтродукцію до мотивів переслідування А. Його загальні висновки полягають у тому, що все сказане дозволяє говорити про спільний сюжет про безвинно гнаних, який de facto зводиться до схеми, загальної для всіх розглянутих казкових тем А – А-2 – С-2 (переслідування – прагнення звести зі світу – торжество гнаної – О.К.), яка варіюється тільки за різновидами, а не за суттю. Всі казки про безвинно гнаних, зазначає Р. М. Волков, становлять розвиток одного мотиву, тобто, тут йдеться про схему, що її побудовано на одному мотиві у вигляді послідовного його посилення. Джерело: Кирилюк О. С. Універсалії культури і семіотика дискурсу. Казка та обряд. - Одеса - ЦГО НАНУ/Автограф - 2005 - 372 с.

Оцінки критиків[ред.ред. код]

Посилань на дослідження Р.Волкова, окрім досить епізодичних, немає, а критика поверхнева. Дослідник у своїй праці, використовуючи широкий матеріал українських, російських і східноєвропейських казок та ретельно порівнявши різні варіанти казок про мачуху та пасербицю, довів, що ці твори мають композиційну єдність. Р. М. Волков, як це видно з викладу його позиції, окреслив свою задачу досить чітко. Серед фахових зауважень відносно концепції Романа Волкова слід назвати ті важливі дорікання, що їх висловив В. Я. Пропп. Їх буде наведено в цій главі в наступному параграфі, проте залишається ясним одне, що критика пройшла повз головного концептуального ядра праці Романа Волкова. Саме чітке усвідомлення стану справ у вивчення структури казки та фольклору взагалі є однією з важливих особливостей авангардної розвідки вченого. Оцінка ним попередніх робіт як фрагментарних, не систематичних та не повних, без чітко визначених предметних областей та інструментарію досліджень, свідчить не тільки про наявність у нього методологічної рефлексії, але й про те, що серед нарядів, що він їх задавав собі, була також задача подолання цих вад. Він усвідомлював також, що необхідною умовою позитивного вирішення теоретичних задач є критично-заперечувальний перегляд ранішніх підходів до вирішення даного питання.

Класифікація казкових мотивів[ред.ред. код]

Задля подолання безсистемності в класифікації Р. М. Волков пропонує своє, достатньо чітке розуміння співвідношення між казковою темою, мотивами та сюжетом, наголошуючи на виявленні інваріанту тематично споріднених казок, в результаті чого можна буде скласти методологічно коректний покажчик казкових мотивів. Дослідник поставив за мету виявити інваріант у варіаціях казкового тексту, що є вкрай плідним методологічним прийомом. Цей дослідник, з огляду на плутанину та фактичну безсистемність у наявний на той час покажчиках казкових мотивів, прагнув провести достатньо просту класифікаційну операцію, довівши наявність в тричленах ABC, CBD та DBF одного спільного члена B. Нетривіальним та новаторським було застосування цього методу до казкового матеріалу, який до цього розподілявся за окремими рубриками досить довільно, без чіткого визначення одиниць, що підлягали класифікації (сюжет, тема, мотив), що до того ж супроводжувалось логічно некоректним перекриттям класифікаційними розрядами один одного. Про це вже говорилося при аналізі класифікаційних систем А. Аарне та С. Томпсона, на мінуси яких вперше в контексті структурного аналізу казки вказав не В. Я. Пропп, а Р. М. Волков.

Джерело: Кирилюк О. С. Універсалії культури і семіотика дискурсу. Казка та обряд. - Одеса - ЦГО НАНУ/Автограф - 2005 - 372 с.

Вплив на діяльність В.Проппа[ред.ред. код]

Особливим моментом оцінки роботи Р. М. Волкова є визначення його впливу на В. Я. Проппа. Прикладом є те, що в своїх працях В. Я. Пропп виділяє такі структурні казкові одиниці, походження яких стає зрозумілим лише після ознайомлення з роботою Р. М. Волкова. Значну кількість казкових епізодів, термінів та навіть посилань на конкретних авторів у працях В. Я. Проппа, присвячених казці, без перебільшення можна вважати використаними в подовження розвитку ідей, закладених в роботі Р. М. Волкова. Це саме ті інваріантні елементи казки, або синтагматичні одиниці, які в інтерпретації В. Я. Проппа через їх трансформацію в семантичні одиниці отримали загальновідомий вигляд функцій актантів, визначених за колами їх дії, котрі потім стали парадигмальними.

Джерело: Кирилюк О. С. Р.М. Волков та В. Я. Пропп: питання пріоритету та впливу німецької фольклористично-наратологічної традиції на дослідження ними структури казки // Dоξа /Докса. Зб. наук. праць з філософії та філології. – Вип. 12. – Одеса - 2008 - 478 с.  – СС. 308-317. 

Джерела[ред.ред. код]

  • Волков Роман Михайлович // Богаймук М. А. Література і мистецтво Буковини в іменах: словник-довідник /Микола Богайчук.- Чернівці: Букрек, 2005. -С. 57.
  • Рудницьки М. Всім прихильна людина. Дніпро — 4 — (1981): 143–145
  • Бєлйяєв В. Г. Самовіддане служіння науці (До 100-річча з дня народження Р. М. Волкова) Рад. літературознавство — 10 — (1985): 45-50
  • Кирилюк О. С. Універсалії культури і семіотика дискурсу. Казка та обряд. - Одеса - ЦГО НАНУ/Автограф - 2005 - 372 с. Глава 2. Концептуалізація структурно-функціонального вивчення казки (Р.М. Волков) § 1. Виклад піонерської праці Р.М. Волкова “Казка. Розшуки з сюжетотворення народної казки” § 2. Розбір методології Р.М. Волкова...50
  • Кирилюк О. С. Р.М. Волков та В. Я. Пропп: питання пріоритету та впливу німецької фольклористично-наратологічної традиції на дослідження ними структури казки // Dоξа /Докса. Зб. наук. праць з філософії та філології. – Вип. 12. – Німецька традиція в філософії, гуманістиці та культурі. Одеський нац. ун-тет ім. І.І. Мечникова ; Одеська гуманітарна традиція. Ред. вип. Н. А. Іванова-Георгієвська і В. Л. Левченко ; бібліограф. наприкінці статей. (Видається за сприяння ПосольстваНімеччини в Україні) - Одеса - 2008 - 478 с.  – СС. 308-317. .– 0,5 д.а.Сорокина М. Н. Отличная щкола филологических знаний и лекторского мастерства /К 110-летию со дня рождения профессора Р. М. Волкова/ — Наука в Одеському педагогічному інституті (тези доповідей) — 1994 — Одеса — с.83-86.
  • Гусар Ю. «Один з найвидатніших учених…»: [про Романа Волкова] / Юхим Гусар // Буковинське віче.- 2010.- 29 вересня (№ 73). — С. 3.
  • «Пушкин на юге.» Труды Пушкинской конференции Одессы и Кишинёва. Т. 2, Кишинёв, 1961