Децикевич Володимир

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Децикевич
Volodymyr Decykevyc 1916.jpg
Народився 29 грудня 1865(1865-12-29)
Львів, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Помер 1946 або 14 квітня 1949
Гданськ, Польська республіка
Поховання парафіяльний цвинтар, Сопот
Громадянство ЗУНР ЗУНР
Національність українець
Alma mater Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Посада шеф департаменту, віце-намісник
Партія Українське національно-демократичне об'єднання

Володимир Децикевич (29 грудня 1865(18651229), Львів — 14 квітня 1946, Гданськ (в інших джерелах 14 квітня 1949)) — український галицький громадсько-політичний та освітній діяч, урядник. Дійсний член НТШ. За фахом правник.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у м. Львові.

У 1906—1916 роках — очільник Галицького департаменту МВС Австро-Угорщини (Відень). У 1916—1918 роках — віце-президент намісництва у Львові (його шеф — намісник Карл фон Гуйн).

1 листопада 1918 після полудня шеф зокрема, після підписання протоколу, передав усю владу Володимирові Децикевичу, який, у свою чергу — на основі цісарського маніфесту від 16 жовтня 1918 р. — Українській Національній Раді ЗУНР.[1]

Протягом 1920—1928 років — член галицького «Самоврядного виділу». У 1921—1925 роках — голова Кураторії українських високих шкіл у Львові, професор адміністративного права Українського таємного університету. Голова Товариства прихильників освіти (1927—1932).

У 1928—1938 роках — сенатор сейму Польщі від УНДО.

Від 1930 року — голова кураторії Українського національного музею (нині — імені митрополита Андрея Шептицького) у Львові.

Перший голова Українського католицького союзу (з 1931).

Під час московсько-більшовицької окупації 1939—1941 років уникнув репресій НКВС.

Під час гітлерівсько-німецької окупації — заступник голови Тимчасової управи Львова. У 1943 році разом з дружиною виїхав до рідні (місто Новий Торг). У 1945 році переїхав до Сопота, де писав мемуари.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Литвин М., Науменко К.. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — іл. — С. 36—37. — ISBN 5-7707-7867-9/

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]