Зубицький Володимир Данилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зубицький Володимир Данилович

(Фото Г. Ганзбурга, 2012 р.)
Основна інформація
Дата народження2 березня 1953(1953-03-02) (71 рік)
Місце народженняГолоскове, Кривоозерська селищна територіальна громада, Первомайський район, Миколаївська область, Українська РСР, СРСР
ГромадянствоСРСР, Україна і Італія
Професіїкомпозитор, диригент, баяніст, педагог
ОсвітаКриворізький обласний музичний коледж (1968), Музичне училище імені Гнесіних (1971), Київська державна консерваторія імені П. І. Чайковського (1976) і Київська державна консерваторія імені П. І. Чайковського (1977)
ВчителіСкорик Мирослав Михайлович і Кожухар Володимир Маркович
Інструментибаян
ЗакладGoskont︠s︡ertd
Нагороди
ДітиЗубицький Станіслав Володимирович
accordions.com/zubitsky/

Володи́мир Дани́лович Зуби́цький (* 2 березня 1953, с. Голоскове Миколаївської обл.) — український композитор, баяніст (баяніст), диригент, педагог. Син лікаря-травозная, батько флейтиста Станіслава Зубицького.

Біографічні відомості

[ред. | ред. код]

Народився у сім’ї лікаря-фітотерапевта.

1968 закінчив Криворізьке музичне училище (тепер Криворізький обласний музичний коледж), клас баяна М. Потапова;

1971 — Музичне училище імені Гнесіних, клас баяна В. Мотова, (м. Москва, тепер РФ);

1976 — закінчив Київську консерваторію як баяніст (клас проф. Володимира Бесфамільнова, 1976) як композитор (клас проф. М. Скорика, 1977) та як симфонічний диригент у проф. Володимира Кожухаря та Вадима Гнєдаша (1979).

З 1978 — член Спілки композиторів УРСР (тепер Національна спілка композиторів України).

1976–1979 працював солістом Укрконцерту (м. Київ), дав понад 200 концертів у містах СРСР та країнах зарубіжжя. З 1980 — соліст Держконцерту СРСР, гастролював і проводив майстер-класи в Польщі, Франції, Німеччині, США тощо.

Голова секції молодих композиторів Спілки композиторів УРСР (1984–1988), президент Асоціації баяністів та акордеоністів України (1988–1998).

З 1995 мешкає в Італії. Веде активну творчу, концертну, викладацьку діяльність. Викладає на міжнародних курсах акордеоністів у Бельгії, Болгарії, Італії, Німеччині, Польщі, США, Чехії.

Як баяніст і диригент виступає з концертними програмами з провідними оркестрами України — Національним ансамблем солістів «Київська камерата», Академічним камерним оркестром «Віртуози Львова», а також з оркестрами інших країн. Співпрацює з Тамбовським державним музично-педагогічним інститутом ім. С. В. Рахманінова в галузі концертно-виконавської діяльності, арт-проектів та освітніх програм: концерти, майстер-класи, семінари, курси та конференції (2005, 2014).

Також виступає як диригент з виконанням власних творів.

Мешкає в Італії

Творчий доробок

[ред. | ред. код]

Серед його творів — 3 опери (найвідоміші — «Палата № 6» (за А. Чеховим) «Чумацький шлях», 1983); 2 балети: «Задунайські жарти» (1985, лібрето В. Літвінова і К. Єременко) і «Гей, музики!» (балет-феєрія, 1987, лібрето В. Літвінова і О. Балабана; прем’єра 1998; кантати-симфонії «Чумацькі пісні» (1982, на народні слова), «Океан долі» (1986, на вірші Шарля Бодлера); десять симфоній; камерні симфонії; твори для оркестру українських народних інструментів, для баяна;

Практично всі оркестрові і камерні твори мають програмні назви фабульного, концептуального характеру. Виняток становлять лише деякі твори камерного формату для різних виконавських складів: Струнні квартети (№1, 1978 і № 2, 1990), Концерт для скрипки і струнного оркестру № 1 (1989), «Сюїта» для фортепіано (1975–1978), «Камерна сюїта» для гітари (1988), «Соната пам’яті К. Мяскова» для бандури (2000), Концертні партити в стилі джазової імпровізації (№ 1,1978 і № 2, 1990), обидві — для баяна соло тощо. За винятком симфонії № 1 (1977), всі інші 9 мають програмну назву: для великого симфонічного оркестру — № 2 «Sinfonia concertante» (1979), № 3 «Drammatica» (1980), № 4 «Lacrimosa» (1989); симфонії для солістів, хору та симфонічного оркестру — «Чумацькі пісні» на тексти українських народних балад та історичних пісень для солістів, мішаного хору та симфонічного оркестру (1982), симфонія-реквієм «Океан доль» на вірші Ш. Бодлера для солістів, двох мішаних хорів, соліста-баяніста і симфонічного оркестру (1986), великий вокально-симфонічний цикл «Україна» — «Щедрик» (2014), «Червона калина» (2016), «Земле моя» (2018), «Пливе кача» (2019), «Покрова Богоматері», «Пам’яті М. Леонтовича» (обидва — 2021) для солістів, мішаного хору та симфонічного оркестру; 4 камерних — № 1 «Lugubre» (1983), № 2 «О, цей світ!» (1984) за поемою А. Рембо, № 3 «Пам’яті Лятошинського» (1985), № 4 «Sinfonia robusta» (1987). Його «Карпатська Сюїта», «Концертні партити» № 1 та № 2, «Болгарський щоденник» та Соната № 2 «Слов'янська» увійшли до програм провідних виконавців У 1986 році був нагороджений премією Ленінського комсомолу УРСР.

Нагороди та визнання

[ред. | ред. код]

Заслужений діяч мистецтв України (з 1992), почесний професор Київського інституту культури (з 1986), інших інститутів

Лауреат премії ім. М. Лисенка (1993), премії ім. B. Лятошинського, премії ім. M. Чюрленіса (обидві — 2012), премії М. Островського (1984), премії М. Леонтовича (2021).

Завоював «Кубок світу» (1975) на конкурсі Міжнародної конфедерації баяністів-акордеоністів у м. Гельсінкі (Фінляндія).

Лауреат 3-ї премії Міжнародного конкурсу композиторів у м. Білостоці (Польща; 1985) за маленький реквієм «Сім сльозин», 3-ї премії міжнародного конкурсу композиторів імені І. і М. Коців (1991) у рамках «Київ музик фесту» (Україна), лауреат Міжнародного конкурсу композиторів «Акко-2000» (Фінляндія) за «Фатум-сонату» для трьох баянів (2000).

Нагороджений орденом «Жива легенда» Всесвітньої асоціації акордеоністів (2013).

Як баяніст був нагороджений «Coupe mondiale» IMC-UNESCO за виконання мініатюри-реквієму «Сім сльозин» на Міжнародному Конкурсі баяністів і акордеоністів в Гельсінкі (Фінляндія, 1975). На Міжнародному конкурсі композиторів у Польщі (1985) його було нагороджено третьою премією за реквієм «Sette lacrime».

У 1986 році був нагороджений премією Ленінського комсомолу УРСР

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]