Володимир Мономах

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Всеволодович Мономах
Пам'ятник Володимиру Мономаху в місті Прилуки
Volodymyr II Monomakh Signature.jpg
Князь Смоленський
1073 — 1078
Попередник: Ігор Ярославич
Наступник: Мстислав Володимирович
Князь Чернігівський COA of Chernihiv Principality.svg
1078 — 1094
Попередник: Всеволод Ярославич
Наступник: Олег Святославич
Князь Переяславський
1094 — 1113
Попередник: Ростислав Всеволодович
Наступник: Святослав Володимирович
Великий князь Київський
1113 — 19 травня 1125
Попередник: Святополк Ізяславич
Наступник: Мстислав Великий
 
Народження: 26 травня 1053(1053-05-26)
Смерть: 19 травня 1125(1125-05-19) (71 рік)
Київ
Похований: Софійський собор, Київ, Україна
Віросповідання: Православ'я
Хрещене ім'я: Василь
Династія: Рюриковичі
Батько: Всеволод Ярославич
Мати: Марія
Дружина: Ґіта Вессекська
Діти: Мстислав, Ізяслав, Святослав, Роман, Ярополк, В'ячеслав, Марія (Марина), Євдоксия, Євфимія, Агаф'я, Юрій, Андрій

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Wikisource-logo.svg Роботи у  Вікіджерелах

Володи́мир Все́володович, відомий як Володи́мир Монома́х (давньорус. Володимеръ Всеволодовичь; 1053 — 19 травня 1125) — руський князь із династії Рюриковичів. Великий князь київський (1113-1125). Князь чернігівський (1076—1077, 1078—1094) і переяславський (1094—1113). Син князя Всеволода Ярославича і візантійської княжни Марії (за іншими даними — Анни) з роду Мономахів. Засновник князівської гілки Мономаховичів. Організатор успішних походів проти половців. Учасник Любецького (1097) і Витичівського з'їздів (1100). Розширив руське законодавство, додавши до нього свій «Статут» (бл. 1113). Автор дидактичної праці «Повчання» (бл. 1109). Хрестильне ім'я — Василь. У західній традиції — Володи́мир ІІ.

Біографія[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Володимир був за життя батька князем у Смоленську й Чернігові, часто заступав його у боротьбі з половцями, виконував дипломатичні місії. Після смерті матері (1067) покинув батьківський дім і став князем ростовським[1]. Це не в останню чергу було обумовлено тим, що в батьківському домі з'явилася мачуха, дочка половецького хана, яка, ймовірно, могла бути одного віку з Володимиром. Неприйняття мачухи, зведених сестер і брата, переросло згодом у ненависть до мачушиних одноплемінників — половців[2].

Близько 1070 року одружився з Ґітою, дочкою англійського короля Гарольда II, який загинув у битві з норманами при Гастінґсі (14 жовтня 1066). Ґіта була вивезена близькими у Швецію, а звідти потрапила на Русь. Вона померла 7 травня 1107 року у Смоленську.

Війни з половцями та руськими князями[ред. | ред. код]

Наприкінці XI століття укріпився на князюванні в Переяславі. Переяславське князівство найбільше потерпало від нападів половців, і тому Володимир Мономах особливо прагнув припинення князівських міжусобиць та об'єднання сил для боротьби проти нападників. Здобув популярність організацією спільних успішних походів князів 1103 і 1111 роках проти половців.

О. Д. Ківшенко «Долобський з'їзд князів — побачення князя Володимира Мономаха з князем Святополком»

Ініціатор Любецького з'їзду 1097 року, де була проведена радикальна реформа порядку спадкоємства (прийнято засаду прямого родового успадкування замість складної системи сеньйорату та зміни уділів) та Витечівського з'їзду 1100 року. Відновив великокнязівську владу на більшій частині давньоруських земель і тимчасово затримав процес остаточного роздроблення Давньоруської держави. За межами його володінь залишилися тільки Галицька і Чернігово-Сіверська землі та Полоцьк. Володимир Мономах мав своїх посадників і в містах по Дунаю.

1107 року Володимир Мономах одружився з дочкою половецького хана Аепи.

Велике княжіння[ред. | ред. код]

16 квітня 1113 року в Києві помер Святополк Ізяславич. Невдоволені економічною політикою Святополка (потурання лихварям, спекуляції сіллю його урядовцями), городяни піднялися на повстання. Міське віче, що зібралося у Софійському соборі, закликало Володимира на престол. Проте він відмовився, можливо, тому, що були ще живі старші від нього в роду Ярославичів — Олег Святославич і Давид Святославич. Повстання не вщухало, загрожуючи князівській владі, тому Володимир зрештою прийняв друге запрошення і став великим князем київським. Йому виповнилося тоді 60 років.

Придушивши повстання, Володимир Мономах, проте, змушений був піти на поступки народним масам, затвердивши закон, опрацьований зокрема Ратибором, за яким зменшив рези (відсотки) за позички і тимчасово трохи полегшив становище закупів, скасував холопство за борги (у розширеній редакції «Руської правди» ці постанови відомі під назвою Статут Володимира Мономаха).

Володимир Мономах був мудрим і розважливим, політично далекоглядним государем. Відновив централізовану монархію на Русі. Подібно до Володимира Святославича і Ярослава Мудрого, самовладно правив державою. У 1117—18 рр. Мономах вигнав з Волині Ярослава Святополчича і зосередив у своїх руках владу над усіма руськими землями. Проводив активну зовнішню політику: 1116 року посадив на короткий час своїх посадників у залежних від Візантії дунайських містах, але потім відновив дружні стосунки з Візантією; був у напружених відносинах з Малопольщею Болеслава III Кривоустого й Угорщиною Іштвана II.

Був похований біля батька в Софійському соборі[3].

Творчість[ред. | ред. код]

Володимир Мономах — автор вміщеного в Лаврентіївському літописі «Повчання» своїм дітям — видатного давньоруського літературного світського твору, в якому засуджувалися князівські міжусобиці й закликалося до об'єднання давньоруських земель. В літописі наведено легенду, нібито Володимир Мономах одержав від свого діда по матері, візантійського імператора Костянтина IX Мономаха (звідси походить і його прізвисько) барми і корону, які були символом царської влади[4].

Характеристика[ред. | ред. код]

Мономах відпочиває після полювання. Віктор Васнєцов, 1900 р.

Володимир

« був красивий лицем, очі у нього були великі, волосся рудувате й курчаве, чоло високе, борода широка. Зростом він не був особливо високий, але міцний тілом і дуже сильний »

На схилі своїх років Володимир Мономах із задоволенням згадував:

« От коли я жив у Чернігові, я своїми руками стриножив у лісових пущах десятки три диких коней, та ще й доводилося їздити по степу, то також власноручно ловив їх. Два рази тури піднімали мене разом з конем на роги, олень бив мене рогами, лось ногами топтав, а другий колов, дикий вепр зірвав у мене із стегна меч, ведмідь укусив коліно, а рись один раз, скочивши мені на стегна, звалила разом із конем… »

Ніби на підтвердження правдивості цих спогадів, у 1821 році в лісах під Черніговом було знайдено важкий змійовик вартістю у 100 гривень кун, загублений князем під час однієї з мисливських пригод або шаленої скачки до Києва («А з Чернігова я сотні разів скакав до батька у Київ за один день до вечірні»).

На думку С. О. Висоцького Мономах єдиний із тогочасних можновладців, який залишив на стінах Софії Київської два графіті[5], що робить його винятковою особою як з історичного, так і з психологічного погляду[6].:

« Господи, поможи рабу своєму Василеві, грішному, поможи йому, Господи »

та

« Господи, поможи рабу своєму Володимиру на многії літа і дай прощення гріха на день судний »

У Лаврентіївському, де подано ширшу характеристику Володимира Мономаха, говориться[7]:

« І посидів він у Києві на отчім столі тринадцять літ, і в рік 6633 од початку світу Преставився, травня місяця в дев'ятнадцятий день, живши од народження свого сімдесят і три роки. Преставився він на [ріці] Альті, коло улюбленої церкви, що її він спорудив великими засобами [на честь Бориса і Гліба]. Сини ж його і бояри однесли його до Києва, і він покладений був у святій Софії коло отця свого». У Татіщева характеристика Володимира Мономаха набагато яскравіша. До того, що «найбільше страшним він був для поганих», додано: («і любили його всі навколишні і підвладні йому. Він не був гордим, не возносився у своїх добрих ділах, а славу і честь за всі побіди воздавав насамперед Богові, на Нього одного надіявся, і за те Бог йому престол помимо інших дарував і багатьох супротивників покорив. До всіх він був милостивим І щедрим на пожертви, у правосудді додержував законів, і хоча винних карав, але більше зменшуючи їх вину і прощаючи. З лиця був гарний, очі великі, волосся рудувате і кучеряве, чоло високе, борода широка, на зріст не вельми великий, але міцний тілом і сильний. У ратях вельми хоробрий і вмілий виладнувати війська. Він багатьох своїх ворогів переміг і покорив, сам же один раз біля Треполя був переможений, про що ніколи згадувати не міг, почасти від жалю за братом Ростиславом, який тоді втопився і якого він вельми любив, а почасти від сорому, що нелад Святополків його до цього спонукав. Володів Руссю 13, а всього жив 73 роки »

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Україна[ред. | ред. код]

  • У 2002 році була випущена пам'ятна монета номіналом 10 гривень.

Росія[ред. | ред. код]

Родина[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Повість врем'яних літ: Літопис за Іпатським списком. — К., 1990.
  2. Чепа М.-Л. А. Сім'я Всеволода Ярославича (1030—1093) — великого князя Руси-України (історико-психологічна реконструкція) / Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка "Проблеми загальної та педагогічної психології. Т. ІІІ. Ч. 3. — К., 2001. — С. 236.- 248. ISSN 2077—2289.
  3. Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей.— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.— С. 15
  4. Чепа М.-Л. А. Чому важка шапка Мономаха? / П'ять великих таємниць історичної психології. — К., 2005. ISBN 966-8356-50-0.
  5. Древнерусские надписи Софии Киевской XI—XIV века. Вып.1. -К., 1966. 240 с.
  6. Чепа М.-Л. А. Історико-психологічне дослідження графіті Софії Київської / Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка. — Т. IV — Ч. I. — К., 2002. — С. 291—301.
  7. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — XVI+591 с. ISBN 5-308-00052-2

Джерела[ред. | ред. код]

Твори[ред. | ред. код]

  • Владимир Мономах. Духовная великого князя Владимира Всеволодовича Мономаха детям своим, названная в летописи Суздальской поученье. СПб., 1793. Х + 61 стор. Видання здійснив О. Мусін-Пушкін; подано текст творів Володимира Мономаха з перекладом їх російською мовою.
  • Буслаев Ф. Историческая хрестоматия… На стовп. 464—478 — уривок з Поученія Володимира Мономаха (з І тома літоп., виданого Археограф, ком.); з коментарем.
  • Памятники древнерусской церковно-учительной литературы. Вып. 3:1. Поучения о разных истинах веры, жизни и благочестия. 2. Слова на св. Четыредесятницу. 3. Поучения против язычества и народных суеверий. Под ред. А. И. Пономарева. СПб., изд. журн. «Странник», 1897. XVIII+330 стор. На стор. 134—140—текст Поученія Володимира Мономаха (із Лаврент. літопису, вид. Археограф, комис, СПб., 1872).
  • Білецький О. І. Хрестоматія давньої української літератури… На стор. 66—70—текст (із скороченнями) Поученія Володимира Мономаха (за вид. Археограф, комис: Повъсть временных літ по Лаврентьевскому списку, СПб., 1910); з короткою характеристикою твору.
  • Гудзий Н. К. Хрестоматия по древней русской литературе… На стор. 35—40 —уривки тексту Поученія Володимира Мономаха (за Лаврентіївським списком літопису, вид. Археограф, комис, СПб., 1897); коротка характеристика твору.
  • Еремин И. П. и Лихачев Д. С. Художественная проза Киевской Руси XI—XIII веков… На стор. Ill—XII — стаття Д. С. Ляхачова: Литературные памятники Киевской Руси (загальний огляд); на стор. 117—126—текст Поученія Володимира Мономаха; на стор. 126—128 — текст листа Володимира Мономаха до Олега Святославича; на стор. 128—129 — текст Молитви Володимира Мономаха (всі тексти в російському перекладі Д. Лихачова за Лаврентіївським літописом).

Дослідження[ред. | ред. код]

  • Лашнюков И. Владимир Мономах и его время.— Унив. изв., 1873, ноябрь, стор. 1—44.
  • Протопопов С. Поучение Владимира Мономаха как памятник религиозно-нравственных воззрений и жизни на Руси в дотатарскую эпоху.— ЖМНП, ч. CLXXI, 1874, февраль, стор. 231—292.
  • Огоновський О. Історія літератури руської… С. 39—42
  • Рогозинников И. Начала воспитания на основании «Поучения Великого кн. Владимира Всеволодовича Мономаха детям».— Филолог, зап., 1892, вып. VI, стор. 1—6.
  • Шляков Н. О поучении Владимира Мономаха.— ЖМНП, ч. СССХХІХ, 1900, май, стор. 96—138; ч. СССХХІХ, 1900, июнь, стор. 209—258; ч. СССХХХ, 1900, июль, стор. 1—21.
  • Гринів О. Імператив Володимира Мономаха. Непретензійні но¬татки. — Львів, 2000. — 332 с.
  • Франко Ів. Нарис історії українсько-руської літератури…, стор. 12
  • Возняк М. Історія української літератури. Т. І…, стор. 147—152
  • Алексеев М. П. Англо-саксонская параллель к Поучению Владимира Мономаха.— Труды отд. др.-рус. лит. Инст. рус. лит. АН СССР, т. II, 1935, стор. 39—80.
  • Історія української літератури. Т. І, ч. 1…, стор. 129—133
  • Орлов А. С. Владимир Мономах. — М.: Издательство АН СССР, 1946. — 191 с.
  • Данилов В. В. «Октавий» Минуция Феликса и «Поучение» Владимира Мономаха.— Труды отд. др.-рус. лит. Инст. рус. лит. АН СССР, т. V, 1947, стор. 97—107.
  • Будовниц И. У. «Изборник» Святослава 1076 года и «Поучение» Владимира Мономаха и их место в истории русской, обще-, ственной мысли.— Труды отд. др.-рус. лит. Инст. рус. лит. АН СССР, т. X, 1954, стор. 44—75.
  • Чепа М.-Л. А. Чому важка шапка Мономаха? / П'ять великих таємниць історичної психології. — К., 2005. — С. 30-65. ISBN 966-8356-50-0.
  • Погодин М. П. О Поучении Мономаховом.— Изв. АН по отд. рус. яз. и слов., т. X, 1861—1863, стовп. 234—244.
  • Ищенко А. С. Владимир Мономах в русском общественно-историческом сознании: мифологический образ и историческая реальность. — Ростов-на-Дону: Антей, 2014. — 276 с.

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник
Святополк Ізяславич
Alex K Kievan Rus..svg Великий князь Київський
1113-1125
Alex K Kievan Rus..svg Наступник
Мстислав Великий
Попередник
Всеволод Ярославич
COA of Chernihiv Principality.svg Князь чернігівський
1076-1077
COA of Chernihiv Principality.svg Наступник
Борис В'ячеславич
Попередник
Олег Гореславич
COA of Chernihiv Principality.svg Князь чернігівський
1078-1094
вдруге
COA of Chernihiv Principality.svg Наступник
Олег Гореславич
Попередник
Ростислав Всеволодович
Coat of arms of Pereyaslav-Khmelnytsky 1620.svg Князь переяславський
1094-1113
Coat of arms of Pereyaslav-Khmelnytsky 1620.svg Наступник
Святослав Володимирович