Володимир Святославич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володимир Святославич
Magnus Roxolanorum Bellator
Володимир Великий.jpg
Володимир Великий на монеті власного карбування (златник)
Великий князь київський
Правління 979-1015
Попередник Ярополк Святославич
Наступник Святополк Окаянний
Інші титули Князь Новгородський
Біографічні дані
Дата народження 960±3
Будятичі[1][2]
Дата смерті 15 липня 1015(1015-07-15)
Берестове
Дружина Олова (Аллоґія)
Другий шлюб Рогніда
Третій шлюб Малфріда
Четвертий шлюб Адель
П'ятий шлюб Анна Порфірогенета
Діти Вишеслав, Ізяслав, Ярослав, Предслава, Всеволод, Прямислава, Мстислава, Святополк, Святослав, Мстислав, Станіслав, Судислав, Борис, Гліб, Добронега, Позвізд
Династія Рюриковичі
Батько Святослав Хоробрий
Мати Малуша
Alex K Kievan Rus..svg

Володи́мир Святосла́вич (більш відомий як Володимир Великий, давньорус. Володимѣръ Свѧтославичъ; у саґах конунґ Вольдемар;[3] також Володимир Святий; 960±3 — 15 липня 1015) — Новгородський князь (970988), Великий князь Київський (9791015), правитель і хреститель Київської Русі. Представник варязької династії Рюриковичів. Наймолодший син, байстрюк київського князя Святослава Хороброго від коханки-ключниці Малуші. Онук київської княгині Ольги, батько київського князя Ярослава Мудрого. Молодший брат і наступник київського князя Ярополка Святославича. Захопив київський престол після міжусобної боротьби з братом (977979). 988 року прийняв хрещення під іменем Василь, розпочав християнізацію Київської Русі, встановивши Київську митрополію Константинопольського патріархату. Приєднав до своєї держави землі в'ятичів (982), ятвягів (983), радимичів (984), білих хорватів (981). Воював проти булгарів (985), греків (988), вірменів (1000), поляків (1001), печенігів (996, 1015). Розширив межі столиці Києва, збудував Десятинну церкву (996). Першим із руських князів розпочав карбувати власну монету. Використовував особистий знак «тризуб», що став гербом України. Заснував фортифікаційні міста — Володимир (988), Переяслав (992) та інші. Помер у Берестовському палаці за Києвом. Канонізований Католицькою і Православною церквами як рівноапостольний святий.
Скандинавські джерела до ХІІІ не знають Новгороду на Волхові, князя називають «конунґом Гольмґарду».[4]

У рейтинговому проекті Великі українці Володимир Великий займає позицію № 16.

Життєпис[ред.ред. код]

Народження і дитинство[ред.ред. код]

Наймолодший син Великого князя Київського Святослава і ключниці при Ольжиному дворі Малуші. Існує також версія про те, що Володимир був прийомним сином Святослава, а не позашлюбним. Якщо приймати до уваги цю версію, то вийде, що Володимира усиновив Святослав раніше 968 року, тобто тоді, коли Володимира вперше згадують літописи. Але цю версію відкинули учені, як неправдоподібну і неісторичну.

Дата народження Володимира невідома. Вчені в різні часи висували різні версії — між 942[5] і 970 роками. Батько Володимира Святослав народився близько 937 року, а старший старший син Володимира — імовірно восени 977 року. Володимир міг народитися не раніше весни 954, коли Святославу було 16-17 років (навіть роки на 3 пізніше, бо Володимир був наймолодшим з синів Святослава), і точно не пізніше весни 963 року[6], що приводить нас до 957-962 років, як найбільш точної дати народження Володимира. Твердження літописця, що Володимир на момент сватання до Рогнеди (зима 977-978 років) був «детеск»[7] не заперечує ці цифри: Святослав змужнів, згідно з літописцем, у 964 році (а згідно з літописом, йому тоді було 22-25 років), а у 903 році, згідно з літописцем, 25-26-річному (народився 877/878 році) Ігорю привели в дружини Ольгу, тому можна припустити з деякою імовірністю, що «детесками» літописець називав чоловіків віком до 24 років, що теж відводить нас не раніше ніж до 954 року.

Як повідомляють пізні джерела XVI століття (Устюзький і Никонівський літописи), Володимир Святославич народився в селі Будутині, куди розгнівана Ольга відіслала Малушу.

« «Володимеръ бо бѣ от Малки, ключницы Олгинь; Малка жъ бѣ сестра Добрѣне, и бѣ Добрѣня дядя Володимеру. И бѣ рождение Володимеру в Будутине вѣси; тамо бо в гнѣве отслала ея Олга: село бо бяше ея тамо и умираючи даде его святей Богородицы.» (Никонівський літопис).  »

У російській історичній літературі було намагання довести, що Будутина весь — це село Будник (зараз урочище Буденик) під Псковом. Але серйозних підтверджень, які б доводили цю версію, немає. Український дослідник Ю. Диба детально обґрунтував гіпотезу, що Будутино — це сучасне волинське село Будятичі, яке є околицею міста Нововолинська[1][8][9][10]. Згадка про церкву Пресвятої Богородиці, якій передали під управління літописне Будятино, корелює з документальними свідченнями XV століття, за якими Будятичі належали до угідь давнього Зимненського Свято-Успенського Святогорського монастиря. Але обидві версії — лише гіпотези. Багато дослідників с часів домінування псковської версії схилялися до нарордження Володимира в київському передмісті. Український письменник і краєзнавець Володимир Проценко стверджує[Джерело?], що княгиня Ольга передала літописне Будутино не церкві, а у власність Пресвятій Богородиці, що давало право набувачеві розпорядитися Будутином тільки за волею заповідача. Виконуючи заповіт Ольги її внук князь Володимир збудував у 996 році церкву Різдва Пресвятої Богородиці Десятинну на території Києво-Печерського монастиря і в княжу усипальницю з Вишгорода переніс прах Княгині Ольги. Таким чином літописний Будутин став власністю Десятинної церкви Києво-Печерського монастиря. А локалізувати літописний Будутин не склало труднощів. Єдиним заміським городищем «княжим замковищем» того часу, що належало до Києво-Печерського монастиря було Будаївське, що нині в Боярці Києво-Святошинського району Київської області. На території Будаївського замковища знаходився «лаврський двір» з келіями до передачі імператрицею Катериною II монастирів в державну власність. Документи згадують «посполитих лаврських», яких було в Будаївці 131 душа. Після передачі Будаївки у державну власність ченці вивезли з церкви свої келії, а лаврське замковище занепало. Києво-Печерській лаврі належала не тільки Будаївка, але і ліс, що її оточував: «Со всех сторон стоит лаврський бор, окружностью в 8 верст». То ж літописне Будотино, що належало Княгині Ользі, було великим заміським помістям, мало замковий двір, надійні тогочасні укріплення, гарний краєвид і слугувало для різноманітних князівських потреб.

Про подальшу долю Малуші літописи не повідомляють, а малолітній Володимир повернувся до Києва, де перебував під наглядом княгині Ольги. Вихованням його керував вірогідно дядько по матері Добриня, оскільки у звичаях Київської Русі було довіряти виховання спадкоємців членам старшої дружини.

Завоювання київського престолу[ред.ред. код]

Після загибелі 972 року князя Святослава князівство було поділено між його синами на три частини. Києвом керував його законний син Ярополк. Восени 976 року розгорілася міжусобна війна між Володимиром і легітимними синами Святослава, яку підняв київський воєвода Свенельд. Син воєводи Лют був убитий слугами Олега, за що той підбурив князя Ярополка піти війною проти брата. Під час бойових дій Олега вбили його ж воїни, скинувши з коня.

Володимир, рятуючись, втік до свого дядька в Швецію, де одразу ж одружився з Оловою і набрав з Добринею варязьке наймане військо і повернувшись восени 978 року спершу до Новгорода, почав війну проти київського князя.

Володимир захопив місто Полоцьк, перебивши сім'ю варязького правителя міста Рогволода. Його дочку Рогніду, засватану за Ярополка, він насильно взяв за дружину. Рогніда, яку зґвалтували на очах у її батька і братів, стала дружиною Володимира. Таким способом було «узаконено» приєднання Полоцького князівства. Потім з великим варязьким військом Володимир обложив Київ, де замкнувся Ярополк. Згідно з літописом слуга Ярополка по імені Блуд, підкуплений Володимиром, залякавши заколотом киян, змусив Ярополка утекти в маленьке містечко Родня.

У Родні Володимир заманив Ярополка на переговори, де двоє варягів «підняли його мечами попід пазухи». Вагітну дружину Ярополка, колишню грецьку черницю[11], Володимир взяв у наложниці.

Коли варязьке військо, яке привів Володимир зі Швеції, стало вимагати собі за службу данину з киян, Володимир обіцяв їм, але через місяць відмовився. Частину варягів відіслав на службу в Константинополь, порадивши візантійському імператору розвести їх по різних місцях. Іншу частину варязьких найманців Володимир залишив собі для управління містами.

За «Повісті врем'яних літ» Володимир вокняжився у Києві 980 року. Згідно з раннім «Житієм Володимира монаха Якова» («Пам'ять і похвала князю Володимиру», 2-га половина XI століття) це сталося 11 червня 6486 (978 року). Згідно з Яковом Мніхом, це сталось «въсмое» літо по смерті Святослава, тобто у 979 році (972+7). Але може бути, що «въсмое» літо насправді означає «въ смое», тобто не восьмий, а сьомий рік і справді відповідає 978 року. Що ж до літописних звісток, що Святослав княжив 28 років, Ярополк 8, а Володимир 37, то тут нічого страшного, бо з 8 років, Ярополк 2 роки був формальним співправителем батька. При додаванні 27 (літописні «28» округлені з 27) до 8 і відніманні 2 років при сумуванні результатів до 945 року (початок правління Святослава) вийде теж 978 рік. Зайняв Київський престол Володимир у віці 18-20 років.

Дохристиянське правління[ред.ред. код]

Новий князь київський вжив заходи щодо реформації язичницького культу. Спорудив у Києві капище[12] з ідолами шести головних богів слов'янського язичництва (Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Семаргла та Мокоші, без Велеса), також є відомості, що князь запровадив, подібно до скандинавів, практику людських жертвопринесень богам.

Оскільки існують непрямі відомості про симпатії колишнього князя Ярополка до християнської віри і його контакти з латинським Заходом, то досить імовірним є припущення про язичницьку реакцію при Володимирі, тобто боротьбу з християнством, яке утверджувалось за його попередника. Археологічним підтвердженням цього може бути знахідка на місці пантеону Володимира залишків кам'яної будови зі слідами фрескового живопису, тобто церкви, що могла бути побудована Ярополком. Під час гонінь у Києві загинули одні з перших християнських мучеників на Русі — варяги Федір та Іван.

«Повість врем'яних літ» так передає образ життя Володимира до хрещення:

«Був же Володимир переможений похіттю, і були у нього дружини [...], а наложниць було у нього 300 у Вишгороді, 300 в Бєлгороді і 200 на Берестові, у сільці, яке називають зараз Берестове. І був він ненаситний в блуді, приводячи до себе заміжніх жінок та розтліваючи дівчат».

Православні джерела стверджують, що після хрещення князь звільнив від подружніх обов'язків усіх колишніх язичницьких дружин. Рогніді він запропонував обрати чоловіка, але вона відмовилась і прийняла чернечий постриг[13].

Походи[ред.ред. код]

Можливо на прапорі зображений Володимир з дружиною. Замальовка прапора привезеного з Речі Посполитої до Московії Федором Ключарєвим

Варіант літопису каже, що 981 року «йде Володимир на Ляхи и взя грады их Перемишль, Червен и иныа грады, иже есть под Русью». Успіх Володимира пов'язаний також з тим, що йому вдалося порозумітися з окремими хорватськими племінними князями, про це ж свідчить поява серед його дружин двох «чехинь» Мальфріди та Аделі. Того ж року «і в'ятичів він переміг, і наклав на них данину од плуга, як і отець його брав.»

982 року Володимир вдруге пішов походом на в'ятичів, які повстали проти князя.

983 року «пішов Володимир на ятвягів і взяв землю їх».

984 року пішов Володимир на радимичів і підкорив їх владі київській

985 року Володимир Святославич виступив проти Волзької Булгарії. Війна тривала з перемінним успіхом і незабаром обидві сторони погодились на мир. Умови його влаштовували більше булгар, бо булгари клялися, що «тогда не буди межди нами мира, егда камень начнет по воде плавати, а хмель погрязнути». Мир із Булгарією скріпили черговим шлюбом князя.

Головним результатом Херсонеської війни (осінь 987 — весна 988 років) було не тільки прийняття християнства у Київській Русі (988), але й союз з Візантією, якій скріпили черговим шлюбом із принцесою Анною, дочкою імператора Романа II (938963 роки) та сестрою діючого імператора Василія II Болгаробійця. Анна народилася 963 року і померла 1011 року.

Володимир Святославич першим з київських князів почав карбувати власні монети. Златник важив 4,2 грами і за вартістю був рівним візантійській номізмі та мусульманському динару. Це була високохудожня монета з гербом-тамгою тризубом, портретом князя і словесною легендою на аверсі. На зворотному боці (реверсі) зобразили Христа Спасителя. Такими ж були і ранні срібники з легендою «Володимир на столі — а се його срібло». Пізніші срібники на звороті замість зображення Христа Спасителя мали тільки тризуб.

Володимир-Василь Святославич помер 15 липня 1015 року у своїй приміській резиденції Берестові. Останки Володимира вночі таємно перевезли до Києва і захоронили в мармуровому саркофазі збудованої ним Десятинної церкви.

Хрещення[ред.ред. код]

Хрещення святого князя Володимира. Фреска у Володимирському соборі Києва
Докладніше: Хрещення Русі

8 років на Старокиївській горі навпроти княжого двору простояв облаштований Володимиром храм-капище, уособлюючи останню хвилю язичництва. На той час єдинобожжя у різних формах (християнство, мусульманство, юдаїзм) вже поширилося в тогочасному світі. Тоді на східнослов'янських землях, особливо у великих містах, поряд з язичниками існували спільноти християн, мусульман, юдеїв тощо. Постало питання вибору одного з єдинобожних віровчень як державного. Після довгих вагань Володимир Святославич разом з оточенням зупинив свій вибір на православ'ї — східної частини Римської (Ромейської) імперії, віровченні найвпливовішої наддержави тогочасного світу.

Безпосереднім поштовхом стали політико-династичні причини. Восени 987 року головнокомандувач східної візантійської армії Барда Фока, племінник імператора Никифора II Фоки, проголосив себе імператором; невдовзі узурпатора визнали Мала Азія, Вірменія та Грузія. Законному імператорові Василію II Болгаробійці (9761025 роки) загрожувала катастрофа, і він звернувся за допомогою до київського князя, пославши до нього посольство взимку 987988 років. Той погодився, але за умови, що Василь ІІ віддасть йому руку своєї сестри Анни; до угоди був доданий ще один пункт — Володимир зобов'язувався охреститися разом з усім народом своєї країни, а вони «народ великий» (як записав один з тогочасних східних авторів).

Навесні 988 року 6-тисячна армія русів разом з військом імператора розбила збройні сили Фоки. Трон був таким чином врятований, але Василь ІІ не квапився віддавати багрянородну, тобто царствену від народження сестру за варвара. Тому у липні 988 року Володимир взяв в облогу Корсунь, і протягом 9 місяців таки здобув його. Про це є згадка у Лева Диякона. Згідно з ним, узяття тавроскіфами Корсуня супроводжувалося «вогняними стовпами». Вважають, що мова тут іде про «вогненний стовп» поблизу Каїра, якого спостерігали 7-12 квітня 989 року. Версія Н. М. Богданової, що слово «ознаменували» вказує на доконану подію, допомагає вирахувати, що взяття Корсуня відбулося в березні 989 року. Уклавши в Корсуні шлюб з царівною, Володимир разом із дружиною повернувся до Києву, де почав насаджувати християнство.

Основні складові сюжетної лінії Корсунської легенди, у якій висвітлено події Володимирового хрещення, буквально збігаються з повір'ями, пов'язаними зі святим джерелом та чудотворною іконою Пресвятої Богородиці в селі Будятичі (ототожнюваних з місцем народження Володимира). Ця обставина свідчить про те, що в Будятичах функціювали легенди про Святителя Київської Русі. Доказом давності цієї легендарної традиції, яка не зазнала впливів кабінетного зацікавлення літописами, є відсутність прямого вживання імені Володимира[14].

Час і місце його особистого хрещення дискусійні, натомість примусове навернення киян, яке він здійснив відразу після Корсунського походу, літопис упевнено датував 988-го року, описуючи його так:

« «І коли прибув, повелів він поскидати кумирів — тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив'язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому [узвозу] на Ручай, і дванадцятьох мужів приставив бити [його] палицями… Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: «Якщо не з'явиться хто завтра на ріці — багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, — то мені той противником буде…» А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду… а попи, стоячи, молитви творили. І було видіти радість велику на небі й на землі, що стільки душ спасається…»  »

Щодо радості великої, то літописець, схоже, перебільшив. Християнізація в усій Європі просувалася з труднощами, долаючи спалахи опору. Не стала винятком з загального правила і Київська Русь. Так, мешканців Новгорода вдалося охрестити лише наступного року, і то в злій січі. Майже через 100 років літопис зафіксував спалахи язичницького спротиву в Новгороді, Ростовській землі та Києві. Найконсервативніший з обрядів — поховальний — зберігав елементи язичництва аж до рубежа ХІІ-ХІІІ століть. Яскравим феноменом поверхового закорінення християнського світосприйняття є язичницькі ремінісценції знаменитого «Слова о полку Ігоревім» (кінець ХІІ століття): автор практично не апелював до християнської символіки, натомість розлого покликався на язичницьку, згадавши Дажбога, Велеса, Хорса, Стрибога та інших.

Вимова імені[ред.ред. код]

Усі давні літописи писали ім'я князя як «Володимер», з українською вимовою й повноголоссям. Навіть у російських билинах, написаних у XIX столітті, його ім'я записане як «Владимір», аж ніяк не «Владімір». Все це свідчить про безпідставність спроб росіян привласнити саме собі Володимира Великого[15]. У скандинавських сагах його називали, зокрема, «конунґ Вольдемар».[16]

Фольклорний образ[ред.ред. код]

Парні образи Володимира (у хрещенні — Василя) і його матері Малуші представлені в українських обрядових піснях новорічного циклу, де відобразилися у фольклорних фігурах Василя і Маланки (Меланки, Миланки). У церковному календарі день святої Меланії римлянки завершує річне коло, день святого Василя Великого його починає. Ця календарна обставина зблизила в народній уяві святого Василія і преподобну Меланію, перетворивши їх у стійку фольклорну пару, зберігши не тільки згадки про реальних історичних персонажів (Володимира і Малушу), а й цілий ряд деталей, які відбивають правові норми Х ст. і характеризують тодішній побут[17].

Сімейне дерево[ред.ред. код]

Ігор
 
 
 
Ольга
 
князь Мал
 
 
 
невідомо
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Святослав
 
 
 
 
 
 
 
Малуша
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Володимир Святославич
 
 

Дружини і діти[ред.ред. код]

Володимир і Рогнеда, картина Антона Лосенка (1770 р.)
Володимир, Ізяслав і Рогніда. Мініатюра з Радзивилівського ліпопису

До прийняття християнства за літописами Володимир утримував великі гареми. 300 наложниць у нього було у Вишгороді, 300 — у Білгороді (зараз село Білогородка), 200 — у Берестові. Але літописці зафіксували тільки «законні шлюби» князя і нащадків від них.

З літа 980 року третьою дружиною Володимира стала вдова Ярополка. Коли від цього зв'язку народився Святополк, супротивники Володимира говорили, що він «от двою отцю, от Ярополка и от Володимера.» Подальша доля «грекині» невідома.

У 989 7-ю дружиною Володимира стала Анна. Перед нею була болгариня, яка згідно з «Повістю врем'яних літ» народила Бориса і Гліба. При цьому пізні літописи кажуть, що Борис і Гліб були дітьми Анни. Сьогодні більш схиляються до версії про те, що Борис і Гліб народилися від Анни, аргументуючи це можливими болгарськими коренями царівни.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Пам'ятники Володимиру[ред.ред. код]

Пам'ятник Володимиру Великому, на честь Хрещення Київської Русі на Володимирській гірці є одним із символів Києва, часто зображуваних на картинах і фотографіях міста.

Україна

Зарубіжжя

Князь Володимир у боністиці, нумізматиці, філателії[ред.ред. код]

Враховуючи загальновизнаний вплив Володимира Великого на розвиток державності та суспільного життя на землях сучасної України, його зобразили на лицьовому боці усіх різних видів банкнот номіналом 1 гривня і чотирьох монетах України (за вагомий внесок у историю України). Також пам'ятник Володимиру Хрестителю на Володимирській гірці в Києві зобразили на банкноті номіналом 100 000 купонів. Портрет Володимира Святославича є на поштовій марці України, присвяченій 1000-річчю з дня смерті князя.

1 гривня зразка 1996-го року. 
100 000 купонів. 
1 гривня зразка 2006-го року. 
«Володимир Великий»
обігова монета номіналом 1 гривня, 2004 рік 
«Володимир Великий»
пам'ятна срібна монета номіналом 10 гривень, 2000 рік 
«1025-річчя хрещення Київської Русі»
пам'ятна золота монета номіналом 100 гривень, 2013 рік 
«Київський князь Володимир Великий»
пам'ятна срібна монета номіналом 20 гривень, 2015 рік 

Пам'ятна поштова марка України, присвячена 1000-річчю з смерті князя Володимира Великого, 2015 рік 

Назвали на честь Володимира Святославовича[ред.ред. код]

1000-річниця упокоєння[ред.ред. код]

25 лютого 2015 року Президент України Петро Порошенко підписав Указ «Про вшанування пам'яті князя Київського Володимира Великого — творця середньовічної європейської держави Руси-України»[20]. У 2015 році поставлено пам'ятник Володимиру Великому у Гданську (Польща)[21]. Національний банк України випустив пам'ятну монету «Київський князь Володимир Великий»[22].

На прийомі на честь 1000-річчя після смерті князя й дня Хрещення Київської Русі, президент Росії В. Путін заявив, що київський князь Володимир поклав початок створенню «єдиної російської нації» і централізованої Російської держави[23].

Президент України П. Порошенко в свою чергу заявив, що понад 1000 років тому князь Володимир заклав основи вільної і незалежної України. Він зазначив, що з прийняттям християнства Володимир не лише визначив європейський напрямок України, а й сприяв її духовному та науковому розвитку і поклав основи зв'язку держави із країнами Заходу.

Канонізація[ред.ред. код]

Князі Володимир (по центру), Борис і Гліб, з житіями Бориса і Гліба (московська ікона, XVI ст., Третьяковська галерея)

Володимира Святославовича вшановують як рівноапостольного святого у католицькій і православній традиціях. Проте церковних документів про офіційну канонізацію київського князя немає. За юліанським календарем (старим стилем) християни згадують його 15 липня, а за григоріанським (новим стилем) — 28 липня.

Перші свідчення про вшанування святості київського князя Володимира Святославича датують XIV століттям. У календарі Євангелія 1380-х років, що походить з Московського князівства, Володимира назвали «святим»[24]. На думку Горбика С. цим московські князі намагалися довести своє право на спадщину Київської Русі[25]. Натомість в руській київській традиції — українських і білоруських церковних текстах — згадок про святість Володимира немає до XVII століття[25].

1635 року київський митрополит Петро Могила став вшановувати «мощі Володимира», які він знайшов у руїнах Десятинної церкви[26]. Відтоді Володимира проголосили рівноапостольним, помісним святим, патроном Київської митрополії й православної Русі-України, що перебувала на той час у складі Корони Польської. Проте «Требник» (1646 рік) Петра Могили не згадує князя Володимира серед святих[25].

З Православної церкви традиція вшанування Володимира перейшла до Української Греко-Католицької Церкви та Римо-Католицької Церкви.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Диба Ю. Літописне Будятино (про місце народження князя Володимира Святославовича та розташування найдавнішої церкви Пресвятої Богородиці) // П'яті «Ольжині читання». Пліснеськ. 7 травня 2010 року. — Львів-Броди, 2011. — С. 23-28.
  2. Диба Ю. Історично-географічний контекст літописного повідомлення про народження князя Володимира Святославовича: Локалізація Будятиного села // Княжа доба. Історія і культура. Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. — Вип. VI. — С. 37-70.
  3. Войтович Л. Гольмґард… — С. 41.
  4. Войтович Л. Гольмґард… — С. 40.
  5. Рапов О. М. «Русская церковь в IX — первой трети XII в. Принятие христианства»
  6. Смерть Олега відбулася імовірно у вересневому 6485, що відповідає осені 976 року. Приблизно одразу ж після смерті брата, Володимир взяв шлюб, і очевидно, що в покладений термін у нього народилася дитина. Це мав бути початок-середина осені 977 року. Якщо від початку 977 року відрахувати 14 — відмітку візантійського повноліття (і мінімального шлюбного віку), вийде, що народитися він міг точно не пізніше від весни 963 року.
  7. Взагалі це давньоруська назва придворного чиновника (дѣтескъ) [1]
  8. Диба Ю. Історично-географічний контекст літописного повідомлення про народження князя Володимира Святославовича: Локалізація Будятиного села // Княжа доба. Історія і культура. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. — Вип. VI. — С. 37-70
  9. Диба Ю. Батьківщина святого Володимира: Волинська земля у подіях X століття (Міждисциплінарні нариси ранньої історії Руси-України). — Львів: Видавництво «Колір ПРО», 2014. — 484 с.: іл. — (Серія «Невідома давня Україна». — 1)
  10. Мицько І. Нові монографії про давню Україну
  11. Дружину Ярополку привів його батько Святослав з походу на Візантію 970 року
  12. Імовірно цей пантеон виявили археологи в 1977 року
  13. Приблизно 987 року Рогніда зважилася помститися за скоєне і вбити чоловіка, великого князя київського Володимира. Однак ця спроба завершилася невдачею. За замах на великого князя Рогніді загрожувала смерть. За легендою, розгніваний Володимир наказав дружині ошатно одягнутись і взяв у руки меч, проте на крик прибіг їхній первісток Ізяслав і став на захист матері також з мечем в руках. Володимир не зміг вбити Рогніду на очах у сина. Замість цього він наказав заслати їх обох у полоцьку вотчину — місто у верхів'ях річки Свіслоч, назване Ізяславом
  14. Диба Ю. Інтерпретація Корсунської легенди в Будятицькій традиції вшанування Святого джерела // Старий Луцьк (Матеріали наукової конференції «Любартівські читання», 30-31 березня 2012 р.).- Луцьк, 2012.- Вип. 8.- С. 26-39
  15. Князь Володимир Великий здивувався би: російські маніпуляції з історією не витримують жодної критики
  16. Войтович Л. Гольмґард… С. 42.
  17. Диба Ю. Образ матері святого князя Володимира Малуші в українській обрядовій поезії // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Християнство в історії і культурі Володимира-Волинського та Волині. Науковий збірник. Випуск 47. Матеріали XLVII Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції. — Луцьк, 2013. — С. 212—227
  18. Так її ідентифікувала російська дослідниця Г. Глазиріна на основі вивчення «Саги про Інґвара Мандрівника»
  19. Войтович Л. Гольмґард: де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославич та Ярослав Володимирович? // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 3 (522) за травень-червень. — С. 42. ISSN 0130-5247
  20. Указ Президента України від 25 лютого 2015 року № 107/2015 «Про вшанування пам'яті князя Київського Володимира Великого — творця середньовічної європейської держави Руси-України»
  21. У польському Гданську відкрили пам'ятник Володимиру Великому
  22. Національний банк України презентував пам'ятну монету «Київський князь Володимир Великий» // Прес-реліз Національного банку України, 24 липня 2015
  23. Путін вважає, що князь Володимир поклав початок Росії та нації
  24. Российский государственный архив древних актов. — Син. тип. 9. — С. 181.
  25. а б в Горбик С. До питання історії канонізації київського князя Володимира
  26. Жиленко І. Історія знайдення мощей святого рівноапостольного князя Володимира святителем Петром Могилою за різними джерелами // Жиленко І. В. Синопсис Київський. Лаврський альманах . — Київ, — 2002.>

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Українською[ред.ред. код]

Російською[ред.ред. код]

  • Владимир Святой // Православная Богословская Энциклопедия. Том 3. — Петроград, 1902.
  • Гильфердинг, А.Ф. Неизданное свидетельство современника о Владимире Святом и Болеславе Храбром. — Москва : Типография А. Семёна, 1856. — 39 с.
  • Древняя Русь в свете зарубежных источников / под редакцией Е. А. Мельниковой. — Москва: Логос, 1999.
  • Карпов А. Ю. Владимир Святой (Cерия: Жизнь замечательных людей, № 738). — Москва: Молодая гвардия, 1997. ISBN 5-235-02274-2.
  • Ульянов О. Г. Венчание на царство Владимира Святого и утверждение царского титула Ивана Грозного в грамоте Константинопольского патриарха Иоасафа II // Историк и общество: Исторический факт и политическая полемика / Отв. ред. М. П. Айзенштат. — Москва: ИВИ РАН, 2011. — С. 80-97.
  • Федотов Г. П. Канонизация Святого Владимира. Владимирский сборник. — Белград, 1938.
  • Велько А. В. Святой равноапостольный великий князь Владимир. — Минск, 2015. — 80 с.: ил. ISBN 978-985-511-837-5.

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Ярополк Святославич
Alex K Kievan Rus..svg Великий князь Київський
979-1015
Alex K Kievan Rus..svg Наступник
Святополк Окаянний