Володимир Святославич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володимир Святославич
Vladimir Svyatoslavovich.jpg
Володимир Святославич
Великий князь київський
979 — 15 липня 1015
Попередник: Ярополк Святославич
Наступник: Святополк Окаянний
Князь Новгородський
970 — 988/990
Попередник: відсутній
Наступник: Вишеслав Володимирович
 
Рід занять: монарх
Народження: 960 / не пізніше 963
Будятичі[1][2]
Смерть: 15 липня 1015(1015-07-15)
Берестове
Віросповідання: язичництвохристиянство
Династія: Рюриковичі
Батько: Святослав Ігоревич
Мати: Малуша
Діти: Вишеслав, Ізяслав, Ярослав, Предслава, Всеволод, Прямислава, Мстислава, Святополк, Святослав, Мстислав, Станіслав, Судислав, Борис, Гліб, Добронега, Позвізд

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Володи́мир Святосла́вич (давньорус. Володимѣръ Свѧтославичъ; 960/96315 серпня 1015) — руський князь із варязької династії Рюриковичів. Великий князь київський (9791015), правитель і хреститель Київської Русі. Новгородський князь (970988). Наймолодший син, Позашлюбний син київського князя Святослава Ігоровича від коханки-ключниці Малуші. Онук київської княгині Ольги, батько київського князя Ярослава Мудрого. Молодший брат і наступник київського князя Ярополка Святославича. Захопив київський престол після міжусобної боротьби з братом (977979). 988 року прийняв хрещення під іменем Василь, розпочав християнізацію Київської Русі, встановивши Київську митрополію Константинопольського патріархату. Приєднав до своєї держави землі в'ятичів (982), ятвягів (983), радимичів (984), білих хорватів (981). Воював проти булгарів (985), греків (988), вірменів (1000), поляків (1001), печенігів (996, 1015). Розширив межі столиці Києва, збудував Десятинну церкву (996). Першим із руських князів розпочав карбувати власну монету. Заснував фортифікаційні міста — Володимир (988), Переяслав (992) та інші. Використовував особистий знак «тризуб», що став у ХХ столітті гербом України. Помер у Берестовському палаці за Києвом. Канонізований Католицькою і Православною церквами як рівноапостольний святий. Національний герой України. Прізвиська — Великий, Святий, Хреститель, Красне-Сонечко тощо; у сагах — Вальдімар, конунг Хольмгарду[3].

Імена[ред.ред. код]

  • Володимир Святославич (давньорус. Володимѣръ Свѧтославичъ, Ст҃ославичь) — ім'я, що згадується у літописах. У різних списках писалося як «Володимѣръ» або «Володимеръ» зі східнослов'янським повноголоссям.
  • Володимир Великий, Володимир І — історіографічні імена на взірець західноєвропейських.
  • Володимир Святий, Володимир-Хреститель — імена, що вживаються в християнській та церковній літературі.
  • Василь — хрещене ім'я.
  • Вальдімар (давньоскан. Valdimarr) — ім'я, що вживається у скандинавських сагах про Еймунда[4] і Теодоріха[5].
  • Володимир Красне-Сонечко — ім'я, що вживається у билинах та фольклорі.

Біографія[ред.ред. код]

Народження і дитинство[ред.ред. код]

Дата народження Володимира невідома. Вчені в різні часи висували різні версії — між 942[6] і 970 роками (зокрема, Леонтій Войтович вважає, що не пізніше 963 року[7]). Батько Володимира Святослав народився, ймовірно, близько 938 року[8], а старший старший син Володимира — близько 979-го і не пізніше 980 року[9]. Володимир міг народитися не раніше весни 954, коли Святославу було 16—17 років (навіть роки на 3 пізніше, бо Володимир був наймолодшим з синів Святослава), і точно не пізніше весни 963 року[10], що приводить нас до 957962 років, як найбільш точного діапазону ймовірної дати народження Володимира. Твердження літописця, що Володимир на момент сватання до Рогнеди (зима 977-978 років) був «детеск»[11] не заперечує ці цифри: Святослав змужнів, згідно з літописцем, у 964 році (а згідно з літописом, йому тоді було 22-25 років), а у 903 році, згідно з літописцем, 25-26-річному (народився 877/878 році) Ігорю привели в дружини Ольгу, тому можна припустити з деякою імовірністю, що «детесками» літописець називав чоловіків віком до 24 років, що теж відводить нас не раніше ніж до 954 року.

Як повідомляють пізніші джерела XVI століття (Устюзький і Никонівський літописи), Володимир Святославич народився в селі Будутині, куди розгнівана Ольга відіслала Малушу[джерело?].

« «Володимеръ бо бѣ от Малки, ключницы Олгинь; Малка жъ бѣ сестра Добрѣне, и бѣ Добрѣня дядя Володимеру. И бѣ рождение Володимеру в Будутине вѣси; тамо бо в гнѣве отслала ея Олга: село бо бяше ея тамо и умираючи даде его святей Богородицы.» (Никонівський літопис).  »

У російській історичній літературі було намагання довести, що Будутина весь — це село Будник (зараз урочище Буденик) під Псковом. Але жодних підтверджень, які б доводили цю версію, немає (топонім «Будутин» походить від давньоруського антропоніму «Будята», а не від дієслова «будити»). Навіть Псковський ієромонах Іосиф (Баженов) назвав Будутин київським заміським селом.[12] Детально обґрунтована гіпотеза, що Будутино — це сучасне волинське село Будятичі, яке є околицею міста Нововолинська[1][13][14][15]. Але землі, де з часом утворились Будятичі, тільки 981 року той же князь Володимир приєднав до Київської Русі.[16] Згадка про церкву Пресвятої Богородиці, якій передали під управління літописне Будятино, корелює з документальними свідченнями XV століття, за якими Будятичі належали до угідь давнього Зимненського Свято-Успенського Святогорського монастиря.

Про подальшу долю Малуші літописи не повідомляють, а малолітній Володимир повернувся до Києва, де перебував під наглядом княгині Ольги. Вихованням його керував вірогідно дядько по матері Добриня, оскільки у звичаях Київської Русі було довіряти виховання спадкоємців членам старшої дружини.

Завоювання київського престолу[ред.ред. код]

Після загибелі 972 року князя Святослава князівство було поділено між його синами на три частини. Києвом керував його законний син Ярополк. Восени 976 року розгорілася міжусобна війна між Володимиром і легітимними синами Святослава, яку підняв київський воєвода Свенельд. Син воєводи Лют був убитий слугами Олега, за що той підбурив князя Ярополка піти війною проти брата. Під час бойових дій Олега вбили його ж воїни, скинувши з коня.

Володимир, рятуючись, втік до свого дядька в Швецію, де одразу ж одружився з Оловою і набрав з Добринею варязьке військо і повернувшись восени 978 року спершу до Новгорода, почав війну проти київського князя.

Володимир захопив місто Полоцьк, перебивши сім'ю варязького правителя міста Рогволода. Його дочку Рогніду, засватану за Ярополка, він насильно взяв за дружину. Рогніда, яку зґвалтували на очах у її батька і братів, стала дружиною Володимира. Таким способом було «узаконено» приєднання Полоцького князівства. Потім з великим варязьким військом Володимир обложив Київ, де замкнувся Ярополк. Згідно з літописом слуга Ярополка по імені Блуд, підкуплений Володимиром, залякавши заколотом киян, змусив Ярополка утекти в маленьке містечко Родня.

У Родні Володимир заманив Ярополка на переговори, де двоє варягів «підняли його мечами попід пазухи». Вагітну дружину Ярополка, колишню грецьку черницю[17], Володимир взяв у наложниці.

Коли варязьке військо, яке привів Володимир зі Швеції, стало вимагати собі за службу данину з киян, Володимир обіцяв їм, але через місяць відмовився. Частину варягів відіслав на службу в Константинополь, порадивши візантійському імператору розвести їх по різних місцях. Іншу частину варязьких найманців Володимир залишив собі для управління містами.

Залишки городища в селі Заріччя. Укріплення було збудоване за часів правління князя Володмира

За «Повісті врем'яних літ» Володимир вокняжився у Києві 980 року. Згідно з раннім «Житієм Володимира монаха Якова» («Пам'ять і похвала князю Володимиру», 2-га половина XI століття) це сталося 11 червня 6486 (978 року). Згідно з Яковом Мніхом, це сталось «въсмое» літо по смерті Святослава, тобто у 979 році (972+7). Але може бути, що «въсмое» літо насправді означає «въ смое», тобто не восьмий, а сьомий рік і справді відповідає 978 року. Що ж до літописних звісток, що Святослав княжив 28 років, Ярополк 8, а Володимир 37, то тут нічого страшного, бо з 8 років, Ярополк 2 роки був формальним співправителем батька. При додаванні 27 (літописні «28» округлені з 27) до 8 і відніманні 2 років при сумуванні результатів до 945 року (початок правління Святослава) вийде теж 978 рік. Зайняв Київський престол Володимир у віці 18-20 років.

Язичницька реформа[ред.ред. код]

Новий князь київський вжив заходи щодо реформи язичницького культу. Спорудив у Києві капище[18] з ідолами шести головних богів слов'янського язичництва (Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Семаргла та Мокоші, без Велеса), також є відомості, що за Володимира Великого (до його хрещення) існувала практика людських жертвопринесень богам. Людські жертвоприношення існували у Київській Русі і до Володимира, про що відомо із опису візантійським істориком Левом Дияконом жертвопринесень дітей військом Святослава Хороброго.

Оскільки існують непрямі відомості про симпатії колишнього князя Ярополка до християнської віри і його контакти з латинським Заходом, то досить імовірним є припущення про язичницьку реакцію при Володимирі, тобто боротьбу з християнством, яке утверджувалось за його попередника. Археологічним підтвердженням цього може бути знахідка на місці пантеону Володимира залишків кам'яної будови зі слідами фрескового живопису, тобто церкви, що могла бути побудованою ще за Аскольда — першого князя-християнина Київської Русі[джерело?]. Можливо, що цю церкву зруйнував Ярополк. Під час язичницького жертвоприношення у Києві загинули одні з перших християнських мучеників на Русі — варяги Федір та Іван.

«Повість врем'яних літ» так передає образ життя Володимира до хрещення:

«Був же Володимир переможений похіттю, і були у нього дружини [...], а наложниць було у нього 300 у Вишгороді, 300 в Бєлгороді і 200 на Берестові, у сільці, яке називають зараз Берестове. І був він ненаситний в блуді, приводячи до себе заміжніх жінок та розтліваючи дівчат».

Православні джерела стверджують, що після хрещення князь звільнив від подружніх обов'язків усіх колишніх язичницьких дружин. Рогніді він запропонував обрати чоловіка, але вона відмовилась і прийняла чернечий постриг[19].

Зображення Володимира Великого на златнику власного карбування.

Походи[ред.ред. код]

Імовірне зображення Володимира з дружиною. Замальовка прапора привезеного з Речі Посполитої до Московії Федором Ключарєвим

Варіант літопису каже, що 981 року «йде Володимир на Ляхи и взя грады их Перемишль, Червен и иныа грады, иже есть под Русью». Того ж року «і в'ятичів він переміг, і наклав на них данину од плуга, як і отець його брав.»

982 року Володимир вдруге пішов походом на в'ятичів, які повстали проти князя.

983 року «пішов Володимир на ятвягів і взяв землю їх».

984 року пішов Володимир на радимичів і підкорив їх владі київській

985 року Володимир Святославич виступив проти Волзької Булгарії. Війна тривала з перемінним успіхом і незабаром обидві сторони погодились на мир. Умови його влаштовували більше булгар, бо булгари клялися, що «тогда не буди межди нами мира, егда камень начнет по воде плавати, а хмель погрязнути». Мир із Булгарією скріпили черговим шлюбом князя.

Головним результатом Херсонеської війни (осінь 987 — весна 988 років) було не тільки прийняття християнства у Київській Русі (988), але й союз з Візантією, якій скріпили черговим шлюбом із принцесою Анною, дочкою імператора Романа II (938963 роки) та сестрою діючого імператора Василія II Болгаробійця. Анна народилася 963 року і померла 1011 року.

993 року «пішов Володимир на хорватів» (ПВЛ). Українські історики вважають, що у результаті цього походу було зруйноване велике місто білих хорватів (городище Стільсько, Миколаївський р-н на Львівщині).

Володимир Святославич першим з київських князів почав карбувати власні монети. Златник важив 4,2 грами і за вартістю був рівним візантійській номізмі та мусульманському динару. Це була високохудожня монета з гербом-тамгою тризубом, портретом князя і словесною легендою на аверсі. На зворотному боці (реверсі) зобразили Христа Спасителя. Такими ж були і ранні срібники з легендою «Володимир на столі — а се його срібло». Пізніші срібники на звороті замість зображення Христа Спасителя мали тільки тризуб.

Володимир-Василь Святославич помер 15 липня 1015 року у своїй приміській резиденції Берестові. Останки Володимира вночі таємно перевезли до Києва і поховали в мармуровому саркофазі збудованої ним Десятинної церкви.

Хрещення[ред.ред. код]

Докладніше: Хрещення Русі
Хрещення святого князя Володимира. Фреска В.М.Васнецова у Володимирському соборі Києва, 1890
«Кумири», картина О.Кулакова, 2000

8 років на Старокиївській горі навпроти княжого двору простояв облаштований Володимиром храм-капище, уособлюючи останню хвилю язичництва. На той час єдинобожжя у різних формах (християнство, мусульманство, юдаїзм) вже поширилося в тогочасному світі. Тоді на східнослов'янських землях, особливо у великих містах, поряд з язичниками існували спільноти християн, мусульман, юдеїв тощо. Постало питання вибору одного з єдинобожних віровчень як державного. Після довгих вагань Володимир Святославич разом з оточенням зупинив свій вибір на православ'ї — східної частини Римської (Ромейської) імперії, віровченні найвпливовішої наддержави тогочасного світу.

Безпосереднім поштовхом стала політико-династична боротьба у центрі тодішнього цивілізованого світу Константинополі. Молодий спадкоємець престолу - старший син імператора Романа IIВасилій (9761025 роки) був генералами, вельможами та коханцями своєї матері поступово усунутий на політичне узбіччя. У віці 18 років, він за законам мав право очолити державні справи. Але його противники швидко об'єднали свої сили і восени 987, зібравши армію в Малій Азії, оголосили контр-імператором фактичного регента, племінника імператора Барда Фоку. Невдовзі узурпатора визнали імператором Мала Азія, Вірменія та Грузія. Молодому спадкоємцю Василію ІІ загрожувала катастрофа, і він звернувся за допомогою до київського князя-Володимира, пославши до нього посольство взимку 987988 років. Той погодився, але за умови, що Василь ІІ віддасть йому руку своєї сестри Анни; до угоди був доданий ще один пункт — Володимир зобов'язувався охреститися разом з усім народом своєї країни, а вони «народ великий» (як записав один з тогочасних східних авторів).

Наприкінці 987 року Володимир послав 6-тисячне військо варязьких вояків, яке навесні 988 разом з армією Василія ІІ розбила збройні сили Фоки. З тої пори варяги стали «озброєною сокирами гвардіює» — ядром охорони візантійських імператорів[20]. Але Василь ІІ не квапився віддавати багрянородну, тобто царствену від народження сестру за варвара. Тому у липні 988 року Володимир взяв в облогу Корсунь, і протягом 9 місяців таки здобув його. Про це є згадка у Лева Диякона. Згідно з ним, узяття тавроскіфами Корсуня супроводжувалося «вогняними стовпами». Вважають, що мова тут іде про «вогненний стовп» поблизу Каїра, якого спостерігали 7-12 квітня 989 року. Версія Н. М. Богданової, що слово «ознаменували» вказує на доконану подію, допомагає вирахувати, що взяття Корсуня відбулося в березні 989 року. Уклавши в Корсуні шлюб з царівною, Володимир разом із дружиною повернувся до Києва, де почав насаджувати християнство.

Основні складові сюжетної лінії Корсунської легенди, у якій висвітлено події Володимирового хрещення, буквально збігаються з повір'ями, пов'язаними зі святим джерелом та чудотворною іконою Пресвятої Богородиці в селі Будятичі (ототожнюваних з місцем народження Володимира). Ця обставина свідчить про те, що в Будятичах функціювали легенди про Святителя Київської Русі. Доказом давності цієї легендарної традиції, яка не зазнала впливів кабінетного зацікавлення літописами, є відсутність прямого вживання імені Володимира[21].

Час і місце його особистого хрещення дискусійні, натомість хрещення киян, яке він здійснив відразу після Корсунського походу, літопис упевнено датував 988-го року, описуючи його так:

« «І коли прибув, повелів він поскидати кумирів — тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив'язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому [узвозу] на Ручай, і дванадцятьох мужів приставив бити [його] палицями… Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: «Якщо не з'явиться хто завтра на ріці — багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, — то мені той противником буде…» А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду… а попи, стоячи, молитви творили. І було видіти радість велику на небі й на землі, що стільки душ спасається…»  »

Християнізація в Європі іноді просувалася з труднощами, долаючи спалахи опору язичницьких жерців та їх прихильників. Якщо у Києві хрещення відбувалося без перешкод, як пише літопис, завдяки винятковому авторитету князя (ПВЛ, 988 р.), то у північних володіннях Київської Русі все було інакше. Так, мешканців Новгорода вдалося охрестити лише наступного року, після придушення повстання, організованого місцевим жерцем Велеса. Майже через 100 років літопис зафіксував спалахи язичницького спротиву, що також мало місце у Ростовській землі. Найконсервативніший з обрядів — поховальний — зберігав елементи язичництва аж до межі ХІІ-ХІІІ століть. Яскравим феноменом поверхневого закорінення християнського світосприйняття є язичницькі алюзії знаменитого «Слова о полку Ігоревім» (кінець ХІІ століття): автор практично не апелював до християнської символіки, натомість розлого покликався на язичницьку, згадавши Дажбога, Велеса, Хорса, Стрибога та інших.

Сім'я[ред.ред. код]

Докладніше: Рюриковичі

Родовід[ред.ред. код]

Дружини і діти[ред.ред. код]

Володимир і Рогнеда, картина Антона Лосенка (1770 р.)
Володимир, Ізяслав і Рогніда. Мініатюра з Радзивилівського ліпопису

До прийняття християнства за літописами Володимир утримував великі гареми. 300 наложниць у нього було у Вишгороді, 300 — у Білгороді (зараз село Білогородка), 200 — у Берестові. Але літописці зафіксували тільки «законні шлюби» князя і нащадків від них.

З літа 980 року третьою дружиною Володимира стала вдова Ярополка. Коли від цього зв'язку народився Святополк, супротивники Володимира говорили, що він «от двою отцю, от Ярополка и от Володимера.» Подальша доля «грекині» невідома.

У 989 7-ю дружиною Володимира стала Анна. Перед нею була болгариня, яка згідно з «Повістю врем'яних літ» народила Бориса і Гліба. При цьому пізні літописи кажуть, що Борис і Гліб були дітьми Анни. Сьогодні більш схиляються до версії про те, що Борис і Гліб народилися від Анни, аргументуючи це можливими болгарськими коренями царівни.

У фольклорі[ред.ред. код]

Парні образи Володимира (у хрещенні — Василя) і його матері Малуші представлені в українських обрядових піснях новорічного циклу, де відобразилися у фольклорних фігурах Василя і Маланки (Меланки, Миланки). У церковному календарі день святої Меланії римлянки завершує річне коло, день святого Василя Великого його починає. Ця календарна обставина зблизила в народній уяві святого Василія і преподобну Меланію, перетворивши їх у стійку фольклорну пару, зберігши не тільки згадки про реальних історичних персонажів (Володимира і Малушу), а й цілий ряд деталей, які відбивають правові норми Х ст. і характеризують тодішній побут[24].

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Пам'ятники[ред.ред. код]

Україна

Закордон

Князь Володимир у боністиці, нумізматиці, філателії[ред.ред. код]

Враховуючи загальновизнаний вплив Володимира Великого на розвиток державності та суспільного життя на землях сучасної України, його зобразили на лицьовому боці усіх різних видів банкнот номіналом 1 гривня і чотирьох монетах України (за вагомий внесок у історію України). Також пам'ятник Володимиру Хрестителю на Володимирській гірці в Києві зобразили на банкноті номіналом 100 000 купонів. Портрет Володимира Святославича є на поштовій марці України, присвяченій 1000-річчю з дня смерті князя.

1 гривня зразка 1996-го року. 
100 000 купонів. 
1 гривня зразка 2006-го року. 
«Володимир Великий»
обігова монета номіналом 1 гривня, 2004 рік 
«Володимир Великий»
пам'ятна срібна монета номіналом 10 гривень, 2000 рік 
«1025-річчя хрещення Київської Русі»
пам'ятна золота монета номіналом 100 гривень, 2013 рік 
«Київський князь Володимир Великий»
пам'ятна срібна монета номіналом 20 гривень, 2015 рік 

Пам'ятна поштова марка України, присвячена 1000-річчю з смерті князя Володимира Великого, 2015 рік 

Топоніми[ред.ред. код]

1000-річниця упокоєння[ред.ред. код]

25 лютого 2015 року Президент України Петро Порошенко підписав Указ «Про вшанування пам'яті князя Київського Володимира Великого — творця середньовічної європейської держави Руси-України»[25]. У 2015 році поставлено пам'ятник Володимиру Великому у Гданську (Польща)[26]. Національний банк України випустив пам'ятну монету «Київський князь Володимир Великий»[27].

На прийомі на честь 1000-річчя після смерті князя й дня Хрещення Київської Русі, президент Росії В. Путін заявив, що київський князь Володимир поклав початок створенню «єдиної російської нації» і централізованої Російської держави[28].

Президент України П. Порошенко в свою чергу заявив, що понад 1000 років тому князь Володимир заклав основи вільної і незалежної України. Він зазначив, що з прийняттям християнства Володимир не лише визначив європейський напрямок України, а й сприяв її духовному та науковому розвитку і поклав основи зв'язку держави із країнами Заходу.

Канонізація[ред.ред. код]

Князі Володимир (по центру), Борис і Гліб, з житіями Бориса і Гліба (московська ікона, XVI ст., Третьяковська галерея)

Володимира Святославовича вшановують як рівноапостольного святого у католицькій і православній традиціях. Проте церковних документів про офіційну канонізацію київського князя немає. За юліанським календарем (старим стилем) християни згадують його 15 липня, а за григоріанським (новим стилем) — 28 липня.

Перші свідчення про вшанування святості київського князя Володимира Святославича датують XIV століттям. У календарі Євангелія 1380-х років, що походить з Московського князівства, Володимира назвали «святим»[29]. На думку Горбика С. цим московські князі намагалися довести своє право на спадщину Київської Русі[30]. Натомість в руській київській традиції — українських і білоруських церковних текстах — згадок про святість Володимира немає до XVII століття[30].

1635 року київський митрополит Петро Могила став вшановувати «мощі Володимира», які він знайшов у руїнах Десятинної церкви[31]. Відтоді Володимира проголосили рівноапостольним, помісним святим, патроном Київської митрополії й православної Русі-України, що перебувала на той час у складі Корони Польської. Проте «Требник» (1646 рік) Петра Могили не згадує князя Володимира серед святих[30].

З Православної церкви традиція вшанування Володимира перейшла до Української Греко-Католицької Церкви та Римо-Католицької Церкви.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Диба Ю. Літописне Будятино (про місце народження князя Володимира Святославовича та розташування найдавнішої церкви Пресвятої Богородиці) // П'яті «Ольжині читання». Пліснеськ. 7 травня 2010 року. — Львів—Броди, 2011. — С. 23—28.
  2. Його ж. Історично-географічний контекст літописного повідомлення про народження князя Володимира Святославовича: Локалізація Будятиного села // Княжа доба. Історія і культура. — Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. — Вип. VI. — С. 37—70.
  3. Войтович Л. Гольмґард… — С. 40-41.
  4. Yngvars saga víðförla
  5. Þiðreks saga af Bern
  6. Рапов О. М. Русская церковь в IX — первой трети XII в. Принятие христианства. — С. . (рос.)
  7. Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти… — С. 232.
  8. Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти… — С. 219.
  9. Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти… — С. 245.
  10. Смерть Олега відбулася імовірно у вересневому 6485, що відповідає осені 976 року. Приблизно одразу ж після смерті брата, Володимир взяв шлюб, і очевидно, що в покладений термін у нього народилася дитина. Це мав бути початок-середина осені 977 року. Якщо від початку 977 року відрахувати 14 — відмітку візантійського повноліття (і мінімального шлюбного віку), вийде, що народитися він міг точно не пізніше від весни 963 року.
  11. Взагалі це давньоруська назва придворного чиновника (дѣтескъ) [1]
  12. Літописне БУДЯТИНО. Про місце народження князя ВОЛОДИМИРА Святославовича та розташування НАЙДАВНІШОЇ церкви ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
  13. Диба Ю. Історично-географічний контекст літописного повідомлення про народження князя Володимира Святославовича: Локалізація Будятиного села // Княжа доба. Історія і культура. — Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. — Вип. VI. — С. 37—70.
  14. Диба Ю. Батьківщина святого Володимира: Волинська земля у подіях X століття (Міждисциплінарні нариси ранньої історії Руси-України). — Львів : Видавництво «Колір ПРО», 2014. — іл. — С. . — (Невідома давня Україна. — 1).
  15. Мицько І. Нові монографії про давню Україну
  16. Герман Марков (2014). От Гипербореи к Руси (російською). Trafford Publishing. с. 341. ISBN 978-1-4907-2729-5. 
  17. Дружину Ярополку привів його батько Святослав з походу на Візантію 970 року
  18. Імовірно цей пантеон виявили археологи в 1977 року
  19. Приблизно 987 року Рогніда зважилася помститися за скоєне і вбити чоловіка, великого князя київського Володимира. Однак ця спроба завершилася невдачею. За замах на великого князя Рогніді загрожувала смерть. За легендою, розгніваний Володимир наказав дружині ошатно одягнутись і взяв у руки меч, проте на крик прибіг їхній первісток Ізяслав і став на захист матері також з мечем в руках. Володимир не зміг вбити Рогніду на очах у сина. Замість цього він наказав заслати їх обох у полоцьку вотчину — місто у верхів'ях річки Свіслоч, назване Ізяславом
  20. Die Zeit: Das Geheimnis der Wikinger-Söldner von Byzanz.(нім.)
  21. Диба Ю. Інтерпретація Корсунської легенди в Будятицькій традиції вшанування Святого джерела // Старий Луцьк (Матеріали наукової конференції «Любартівські читання», 30-31 березня 2012 р.).- Луцьк, 2012.- Вип. 8.- С. 26-39
  22. Так її ідентифікувала російська дослідниця Г. Глазиріна на основі вивчення «Саги про Інгвара Мандрівника»
  23. Войтович Л. Гольмґард: де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославич та Ярослав Володимирович? // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 3 (522) за травень-червень. — С. 42. ISSN 0130-5247
  24. Диба Ю. Образ матері святого князя Володимира Малуші в українській обрядовій поезії // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Християнство в історії і культурі Володимира-Волинського та Волині. Науковий збірник. Випуск 47. Матеріали XLVII Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції. — Луцьк, 2013. — С. 212—227
  25. Указ Президента України від 25 лютого 2015 року № 107/2015 «Про вшанування пам'яті князя Київського Володимира Великого — творця середньовічної європейської держави Руси-України»
  26. У польському Гданську відкрили пам'ятник Володимиру Великому
  27. Національний банк України презентував пам'ятну монету «Київський князь Володимир Великий» // Прес-реліз Національного банку України, 24 липня 2015
  28. Путін вважає, що князь Володимир поклав початок Росії та нації
  29. Российский государственный архив древних актов. — Син. тип. 9. — С. 181.
  30. а б в Горбик С. До питання історії канонізації київського князя Володимира
  31. Жиленко І. Історія знайдення мощей святого рівноапостольного князя Володимира святителем Петром Могилою за різними джерелами // Жиленко І. В. Синопсис Київський. Лаврський альманах . — Київ, — 2002.>

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Українською[ред.ред. код]

Російською[ред.ред. код]

  • Гильфердинг А. Ф. Неизданное свидетельство современника о Владимире Святом и Болеславе Храбром. — Москва : Типография А. Семёна, 1856. — 39 с.
  • Владимир Святой // Православная Богословская Энциклопедия. Том 3. — Петроград, 1902.
  • Федотов Г. П. Канонизация Святого Владимира. Владимирский сборник. — Белград, 1938.
  • Карпов А. Ю. Владимир Святой. — М. : Молодая гвардия, 1997. — № 738. — (Жизнь замечательных людей). — ISBN 5-235-02274-2.
  • Древняя Русь в свете зарубежных источников / под редакцией Е. А. Мельниковой. — Москва : Логос, 1999.
  • Ульянов О. Г. Венчание на царство Владимира Святого и утверждение царского титула Ивана Грозного в грамоте Константинопольского патриарха Иоасафа II // Историк и общество: Исторический факт и политическая полемика / Отв. ред. М. П. Айзенштат. — Москва : ИВИ РАН, 2011. — С. 80—97.
  • Велько А. В. Святой равноапостольный великий князь Владимир. — Минск, 2015. — 80 с.: ил. — ISBN 978-985-511-837-5.

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Ярополк Святославич
Alex K Kievan Rus..svg Великий князь Київський
979-1015
Alex K Kievan Rus..svg Наступник
Святополк Окаянний