Старосольський Володимир Якимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Володимир Старосольський)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Старосольський
Володимир Старосольський
Coat of Arms of UNR.svg в.о. Міністр закордонних справ Директорії Української Народної Республіки Україна
жовтень 1919 — квітень 1920
Попередник Андрій Лівицький
Наступник Андрій Лівицький
5-й Голова Української соціал-демократичної партії
1937 — 1939
Попередник Лев Ганкевич
Народився 8 січня 1878(1878-01-08)
Ярослав, Королівство Галичина і Володимирія, Австро-Угорщина
Помер 25 лютого 1942(1942-02-25) (64 роки)
Маріїнськ, Новосибірська область, Російська РФСР, СРСР
Відомий як адвокат, політик
Місце роботи Львівський національний університет імені Івана Франка
Країна ЗУНР ЗУНР, Flag of Ukraine.svg УНР, Чехословаччина Чехословаччина, ПольщаПольська Республіка, СРСР СРСРАвстро-Угорщина Австро-Угорщина
Національність українець
Alma mater юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Політична партія Українська соціал-демократична партія
У шлюбі з Дарія Шухевич (18811941)
Діти Юрій (19071991), Ігор (19081988), Уляна (19122011)
Професія Політичний діяч, громадський діяч, адвокат, вчений
Звання OF-1a USR Oberleutnant.svg Поручник (обер-лейтенант)

Володи́мир-Степан Яки́мович Старосо́льський (8 січня 1878, Ярослав — 25 лютого 1942, Маріїнськ) — український громадсько-політичний діяч, соціал-демократ, голова Української соціал-демократичної партії у 19371939 рр., в. о. міністра закордонних справ УНР у 19191920 роках, соціолог, правник, адвокат, професор, дійсний член НТШ1923 року), автор «Теорії нації». Батько Юрія, Ігоря та Уляни Старосольських.

Біографія[ред. | ред. код]

Володимир-Степан Старосольський народився 8 січня 1878 року в м. Ярославі (нині — Польща) в родині голови повітового суду в Ярославі, українця, діяча польського підпілля Якима (Йоахима[1]) Старосольського (18221884) та спольщеної австрійки Юлії Рапф (18451919), батько якої був бурмістром Сяніка. Мав старшу сестру Ядвіґу Литвинишин (18761939). Дитинство та юність пройшли в Ярославі. Рідною мовою Володимира Старосольського була польська, однак, починаючи зі старших класів гімназії, він переходить на українську мову.

Товаришами з дитинства були Станіслав Людкевич, Іван Рак, Михайло Станько.[2]

1906 року одружився з Дарією Шухевич (18811941), донькою українського громадського діяча, етнографа, педагога Володимира Шухевича. Мав трьох дітей: Юрія (19071991) — український діяч у США, правник, Ігоря (19081988) — архітектор у Львові та Уляну (19122011) — українська журналістка, письменниця, діячка в США і Канаді.

Освіта[ред. | ред. код]

Іван Труш «Портрет студента Володимира Старосольського», 1898.

Громадсько-політична діяльність[ред. | ред. код]

1896—1914 роки[ред. | ред. код]

Володимир Старосольський почав цікавитися політичними ідеями у старших класах гімназії, зокрема соціалізмом (у тому числі марксизмом)[3]. Брав активну участь в українському студентському житті, один із лідерів українського молодіжного руху в Австро-Угорській імперії кінця XIX-початку XX ст.

1897 року вступив до «Академічної громади», згодом, на початку 1900-х років, один з її керівників.

1898 року як студент Віденського університету став членом української студентської організації «Січ» у Відні. 26 березня4 вересня 1899 року — голова віденської «Січі».[4]

Один з організаторів та активний учасник І віча (з'їзду) українського студентства Австро-Угорської імперії у справі заснування українського університету у Львові, що відбулося 13 липня 1899 року у Львові. Тоді ж було засновано молодіжну організацію «Молода Україна», членом-засновником та одним із її лідерів був Володимир Старосольський. У жовтні 1899 року голова редакційного комітету друкованого органу цієї організації журналу «Молода Україна».

14 липня 1900 року відбувся ІІ з'їзд українського студентства Австрії у Львові, організований проводом «Молодої України» (головою з'їзду обраний В. Старосольський). На цих з'їздах було вперше висунуто вимогу створення українського університету у Львові[5], а також справа державної самостійності України стала головним питанням діяльності українського студентства.[6]

На знак протесту проти репресивних заходів адміністрації Львівського університету щодо українських студентів В. Старосольський виступив одним із організаторів сецесії українських студентів Львівського університету у 1901-1902 роках Справа сецесії була підтримана III (8 жовтня 1901 року) та IV (19 листопада 1901 року) з'їздами українського студентства Австрії у Львові.

1902 року В. Старосольський був одним із організаторів та брав активну участь у селянському страйку в Галичині. Того ж року обраний членом Закордонного Комітету Революційної української партії.

1903 року — увійшов до Української соціал-демократичної партії (УСДП). 1907 року — вступив до робітничого товариства «Воля», що перебувало під керівництвом УСДП.

В. Старосольський один з організаторів товариства Січових Стрільців, а з 1913 року — його голова (головний отаман).

Володимир Старосольський в однострої УСС

1914—1920 роки[ред. | ред. код]

З початку першої світової війни у серпні 1914 року — член Головної української ради від УСДП, з 1915 року — Загальної української ради і Бойової управи Українських січових стрільців (УСС). У 1915—1918 роках — постійний представник Бойової управи при Легіоні УСС. Співпрацював зі стрілецьким журналом «Шляхи».

Володимир Старосольський разом із Дмитром Вітовським були головними ідеологами УСС.[7][8][9]

З 1916 року — член таємного товариства УСС — «Лицарство Залізної Остроги».

Група старшин УГА (зліва направо): отаман Никифор Гірняк, поручник Володимир Старосольський, чотар Микола Саєвич, полковник Дмитро Вітовський, чотар Михайло Гаврилко, Іван Боберський, сотник Осип Семенюк, до 2.08.1919

Співпрацював з Союзом Визволення України у Відні. У жовтні 1918 року входив до складу Українського генерального військового комітету, який підготував Листопадове повстання 1918 року у Львові. Під час українсько-польської війни 1918-1919 роках ув'язнений у польському таборі для військовополонених у Домб'ю (під Краковом), визволений у жовтні 1919 року через міжнародний Червоний Хрест і переданий уряду УНР.

З листопада 1919 року — товариш міністра закордонних справ Директорії УНР в уряді Ісаака Мазепи.

Брав участь у переговорах Директорії УНР з Польщею в січні-лютому 1920 року.

1920—1939 роки[ред. | ред. код]

19201927 роки на еміграції у Австрії й Чехословаччині. 1927 року повертається до Львова.

Залишаючись до кінця свого життя соціал-демократом (з 1937 року — голова УСДП), користувався особливою повагою серед діячів усіх політичних партій і напрямів. Зокрема, В. Старосольський разом з Дмитром Донцовим були єдиними діячами, які без застережень відвідували Академічний дім — головний осередок молодіжного українського націоналістичного підпілля у 1920-1930-х роках. Володимир Старосольський був прихильником співпраці та порозуміння українців з поляками у 1930-х роках.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Науковими дослідженнями розпочав займатися в студентські роки під керівництвом професора Станіслава Дністрянського. Завдяки йому та на підставі опублікованих наукових статей В. Старосольський отримав державну стипендію для продовження студій (навчання) в університетах Берліна, Гайдельберга.

Під керівництвом професора Гайдельберзького університету, відомого німецького правознавця Ґ. Єлінека розпочав написання наукової праці про право більшості — «Das Majoritätsprinzip», яка вийшла друком у 1916 р.

1920 року В. Старосольський став професором новоутвореного Українського вільного університету у Відні.

Адвокатська діяльність[ред. | ред. код]

У 1901 р. розпочав адвокатську практику як аплікант (помічник) адвоката в адвокатській конторі К. Чарніка у Львові. Найдовше проходив її у видатного львівського адвоката, поляка М. Грека. Також В. Старосольський працював у адвокатських канцеляріях визначних українських адвокатів у Львові К. Левицького, М. Шухевича та ін. 1908 р. брав участь у захисті М. Січинського.

1909 р. після складання відповідних іспитів та присяги став адвокатом у Львові.

У листопаді 1911 року В. Старосольський відкрив власну адвокатську контору у Львові на вул. Коперника, 14. Займався адвокатською діяльністю до початку першої світової війни (серпня 1914 р.).

Після повернення до Львова 1927 р. відновив адвокатську діяльність. У 1927—1939 рр. був провідним діячем Союзу українських адвокатів у Львові, а також Львівської адвокатської палати. Його обирали до Головної адвокатської ради Польщі у Варшаві. Славу відомого авторитетного адвоката здобув завдяки блискучим ґрунтовним промовам на політичних судових процесах у 1927—1939 роках проти членів УВО, ОУН, КПЗУ та інших учасників українського національного руху в Польщі.

В. Старосольський був адвокатом[10],[11] на таких резонансних процесах над:

Також В. Старосольський захищав на політичних процесах колишніх послів-українців польського сейму і сенату: у 1930 році — В. Кохана, Юліяна Татомира, С. Біляка, Івана Ліщинського; у 1931 році — Д. Левицького, Д. Паліїва (останнього також у 1932, 1933 роках) та багато ін.

Останні роки життя. 1939—1942 роки.[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка Володимиру Старосольському у Львові

Після радянської окупації Львова у вересні 1939 року призначений професором державного права Львівського державного університету ім. І.Франка. Через декілька тижнів заарештований НКВС, засуджений 25 жовтня 1940 року у Києві терміном 8 років ув'язнення за ст. 58а. 4 (Кримінального кодексу СРСР). До січня 1941 р. перебував в ув'язнені в Лук'янівській в'язниці, а згодом переправлений «етапом» до концтабору в Сибір.

Помер 25 лютого 1942 року у концтаборі в м. Маріїнську (нині — Кемеровська область, Російська Федерація). До 1943 року польський еміграційний уряд намагався звільнити В. Старосольського.

Праці[ред. | ред. код]

  • Реформа похатньої торгівлі і австрійському законодавстві // Часопись Правнича і Економічна. — Львів, 1900.  — Т. 2. — С. 1–39.
  • Причинки до теорії соціольоґії // Часопись Правнича і Економічна. — Львів, 1902.  — Т. 4–5. — С. 1–36.
  • Національний і соціяльний момент в українській історії. — Відень, 1915.
  • Das Majoritätsprinzip. — Wien ; Leipzig: Deuticke, 1916.  — X, 158 S.
  • Теорія нації. — Відень, 1921; Ню Йорк, 1966; Київ, 1998.
  • Держава і політичне право: у 2 т. — Подєбради : Видавництво УГА, 1923—1925.
  • Методологічна проблема в науці про державу // Ювілейний збірник в честь проф. Станіслава Дністрянського. — Прага, 1925.
  • До питання про форми держави // ЗНТШ. — Львів : Друкарня Наукового Товариства ім. Шевченка, 1925. — Т. 138–140.
  • Bohdan Kistiakowskyj und das russische soziologische Denken. — Berlin, 1929.
  • Політичне право: курс лекцій. — Реґенсбурґ ; Новий Ульм: УТГІ, 1950. — 373 с.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Володимир Старосольський, 1878—1942… — С. 10–11.
  2. Володимир Старосольський, 1878—1942… — С. 20–24.
  3. ЦДІАУ у Львові. Ф. 309, оп. 1, спр. 2239 — арк. 58.
  4. Спис голов «Січи» 1868—1908 // «Січ» 1868—1908. Альманах. — С. 535.
  5. Жерноклеєв О. С., Райківський І. Я. Володимир Старосольський // Лідери західноукраїнської соціал-демократії: політичні біографії. — Київ: Основні цінності, 2004. — С. 197.
  6. Огородник Т. В. Старосольський та часопис «Молода Україна» (1900 — 1903 рр.) / Тарас Огородник // Українська періодика: історія і сучасність. — Львів, 2003. — С. 957—963.
  7. Ріпецький С. Українське Січове Стрілецтво.— Львів: НТШ, 1995. — C.139, 322.
  8. Кедрин І. Володимир Старосольський (У 100-річчя народин) // Володимир Старосольський. 1878—1942 // Записки НТШ. — Т. 210. —С. 389.
  9. За волю України: Історичний збірник УСС. — Ню Йорк,1967. — C. 445.
  10. Огородник Т. Правозахисна і громадсько-політична діяльність В. Старосольського 1929—1931 рр. (за матеріалами газети «Діло») / Тарас Огородник // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. — Львів, 2000. — Вип. 7. — С. 375—393.
  11. Огородник Т. Участь В. Старосольського у судових політичних процесах проти українців у ІІ Речі Посполитій 1932—1934 рр. (за матеріалами газети «Діло») / Тарас Огородник // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. — Львів, 2003 — Вип. 11. — С. 269—279.

Література[ред. | ред. код]

  • Володимир Старосольський, 1878—1942 // Записки НТШ. — Нью-Йорк та ін., 1991. — Т. 210. — 411 с.
  • Головченко В. І. Старосольський Володимир Якимович // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
  • Древніцький Ю. Володимир Старосольський: громадсько-політична та наукова діяльність (1978—1942) / Юрій Древніцький ; передм. І. Райківський. — Тернопіль : Вид-во ТНПУ ім В. Гнатюка, 2012. — 304 с. — ISBN 978-617-595-002-9.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
  • Древніцький Ю. Організаційно-педагогічна діяльність Володимира Старосольського // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія «Історія». — Тернопіль, 2009. — 2009. — Вип. 1.
  • Жерноклеєв О., Райківський І. Я. Володимир Старосольський: політичний портрет: до 125-річчя від дня народження / О . Жерноклеєв, Ігор Райківський // Людина і політика. — 2003. — № 5. — С. 135—150.
  • Жерноклеєв О., Райківський І. Я. Володимир Старосольський // Лідери західноукраїнської соціал-демократії: політичні біографії. — К. : Основні цінності, 2004. — С. 196—219.
  • Кресіна І. Свідомість і воля — основа нації // Старосольський В. Теорія нації. — Нью-Йорк ; Київ, 1998. — С. I-XL.
  • Згурська В. Л. Раціональне та ірраціональне в національній ідеї за концепцією Володимира Старосольського / Валентина Згурська // Держава і право: збірник наукових праць. — 2002. — Вип. 15. — С. 593—595.
  • Згурська В. Л. Концепція федеративної держави В. Старосольського / Валентина Згурська // Держава і прав: збірник наукових праць. — 2006. — Вип. 31. — С. 599—610.
  • 'Згурська В. Л. Особливості публічно-правової суб'єктності національної автономії (за В. Старосольським) / В. Згурська // Держава і право: збірник наукових праць. — 2008. — Вип. 41. — С. 599—610.
  • Огородник Т. Володимир Старосольський  — публіцист, редактор, видавець / Т. Огородник // Українська періодика: історія і сучасність. — Львів, 2000. — С. 485—489.
  • Огородник Т. Громадсько-політична діяльність В. Старосольського у період Першої світової війни (1914—1918) / Т. Огородник // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. — Львів: ЛНБ ім. В. Стефаника, 2007. — Вип. 15. — С. 289—304.
  • Огородник Т. Правозахисна і громадсько-політична діяльність В. Старосольського 1929—1931 рр. (за матеріалами газети «Діло») / Т. Огородник // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. — Львів, 2000. — Вип. 7. — С. 375—393.
  • Огородник Т. Участь В. Старосольського у судових політичних процесах проти українців у ІІ Речі Посполитій 1932—1934 рр. (за матеріалами газети «Діло») / Тарас Огородник // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. — Львів, 2003 — Вип. 11. — С. 269—279.
  • Огородник Т. В. Старосольський та часопис «Молода Україна» (1900—1903 рр.) / Тарас Огородник // Українська періодика: історія і сучасність. — Львів, 2003. — С. 957—963.
  • Панок О. В. «Національне» та «соціальне» в політологічній концепції Володимира Старосольського / Ольга Панок // Відродження соціал-демократії в Україні: можливості і перспективи. — Київ: Стилос, 1997. — С. 156—163.
  • О. Яковлєв Старосольський Володимир Якимович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — С. 688. — ISBN 978-966-611-818-2.
  • Янишин Б. М. Старосольський Володимир // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 826. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.

Посилання[ред. | ред. код]