Володимир (Богоявленський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володимир
Владимир (Богоявленский).jpg
Народився 13 січня 1848(1848-01-13)
Тамбовська губернія, Російська імперія
Помер 7 лютого 1918(1918-02-07) (70 років)
Київ, УНР
Громадянство (підданство) Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність священик
Посада Metropolitan of Moscow and All Russia[d] і митрополит

Володи́мир Священому́ченик (в миру Василій Никифорович Богоявленський, *1 січня 1848, Тамбов — †7 лютого 1918, Київ) — церковний діяч Російської імперії, педагог. Православний митрополит РПЦ (синодальної) з титулом Київський і Галицький у 1915–1918. Перший новомученик часів російської окупації України 20 століття, розстріляний російськими військами біля стін Києво-Печерської Лаври.

Біографія[ред.ред. код]

Народився Василь Богоявленський 1 січня 1848 у Росії, у селі Мала Моршка, в Тамбовській губернії, у сім'ї священика. Рано став сиротою.

Після закінчення Тамбовської духовної семінарії навчався у Київській духовній академії (1870).

Владика писав про ті часи:

Свята Лавра давно близька моєму серцю. Ще під час навчання в місцевій Академії, я не раз і не два прогулювався сюди насолодитися духовною радістю, насититися глибокими релігійно-моральними переживаннями. І скільки радості, скільки насолоди в дивних службах церковних святої Лаври, скільки втіхи, скільки весілля жити серед сонму святих угодників Божих, котрі почивають в місцевих печерах.

Після закінчення в 1874 році академії Василь Никифорович прочитав кілька пробних лекцій на теми: «Оріген — його життя і проповіді», «Епітимії, поняття про них і їх властивості», «Поняття про літургіку та її завдання; наукова постановка літургіки; ставлення літургіки до інших богословських наук».

Після Академії Василій Богоявленський викладає у Тамбовській семінарії гомілетику, літургіку, пастирське богослов'я, Священне Писання.

У 1882 році висвячується, а після смерті матінки (своєї дружини) та малолітнього сина постригається з іменем Володимир і невдовзі стає архімандритом та настоятелем Козловського Троїцького монастиря в м. Козлов.

У 1888 Володимир висвячений на єпископа Староруського, вікарія Новгородської єпархії РПЦ (синодальної).

В році 1891 призначається на Самарську кафедру, а 1892-го — архієпископом Картлінським і Кахетинським у Грузії зі званням члена Святійшого Синоду РПЦ.

Бувши єпископом Самарським, під час масштабної епідемії холери і неврожаю, владика Володимир організовує комітет взаємодопомоги, збирає пожертвування постраждалим від холери та голоду, влаштовує безкоштовні їдальні для голодуючих. Він безстрашно відвідує і служить в холерних бараках, на холерних кладовищах і місцях, охоплених епідемією. У численних друкованих відозвах і повчаннях владика Володимир закликає всіх прийти на допомогу тим, хто голодує. За словами сучасників, «голос не замовкав до тих пір, поки не вщухла буря народного лиха».

За той час, поки владика Володимир ніс служіння екзарха Грузії, там було збудовано понад сто храмів і відкрито понад триста церковно-парафіяльних шкіл, серед учнів яких були і мусульмани, і іудеї, і протестанти, і вірмени, і старообрядці, і діти сектантів.

У 1898 високопреосвященний Володимир поставлений митрополитом Московським і Коломенським, священно архімандритом Троїце-Сергієвої лаври.

Тут святитель продовжив свою просвітницьку діяльність. В його єпархіальному будинку проводилися лекції, читання, бесіди, діяла бібліотека з читальним залом для всіх охочих, також він розпочав боротьбу з народним пияцтвом, особисто беручи участь у проповіді християнства серед робітників.

В 1912 році митрополита Володимира перевели в Петербург.

В 1915-му приїхав до України, де посів кафедру Київських митрополитів під контролем Синоду Російської імперії.

Убивство[ред.ред. код]

Під час першої радянсько-української війни, Київ було захоплено військами Ради народних комісарів РРФСР та їх прибічниками із так званої Української Народної Республіки Рад. У місті почався червоний терор, що супроводжувався грабунки та розстрілами «класових ворогів».[1]

25 січня, а за новим стилем 7 лютого, 1918 озброєні погромники ввірвалися в покої митрополита Володимира і після знущань над ним вивели за стіни Лаври і розстріляли. Перед смертю архіпастир звершив молитву, благословив своїх убивць і нібито сказав: «Господь вас хай простить».

Знайдене братією його тіло, було спотворене великою кількістю колотих та вогнепальних ран.

Акт медичного огляду тіла убитого митрополита показує, що архіпастиря-мученика розстрілювали розривними кулями і кололи холодною зброєю. Гетьман Скоропадський встановив на місці розстрілу пам'ятник святителю, який був зруйнований, коли місто знову було захоплено більшовиками.

Поховали митрополита Володимимира в Хрестовоздвиженському храмі, що на території Ближніх печер Києво-Печерської лаври. А в лику святих архіпастиря-сповідника було прославлено влітку 1992 року.

В тому ж році було відкрито для вшанування і його чесні мощі, які зараз почивають в Благовіщенському храмі Дальніх печер[2], поряд з мощами святителя Павла Конюшкевича.

Пам'ять[ред.ред. код]

Пам'ять священномученика Володимира вшановується 7 лютого.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Праці Київської Духовної Академії. 1874. Липень. С.417, 419.
  • При­бав­ле­ния к Цер­ков­ным ве­до­мо­стям. Пет­ро­град, 1918. № 9-10. С. 339.