Володькова Дівиця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
село Володькова Дівиця
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Носівський район
Рада/громада Носівська міська громада
Код КОАТУУ 7423887001
Основні дані
Засноване 1600
Населення 3601
Площа 0,115 км²
Густота населення 31313,04 осіб/км²
Поштовий індекс 17130
Телефонний код +380 4642
Географічні дані
Географічні координати 50°56′37″ пн. ш. 31°47′22″ сх. д. / 50.94361° пн. ш. 31.78944° сх. д. / 50.94361; 31.78944Координати: 50°56′37″ пн. ш. 31°47′22″ сх. д. / 50.94361° пн. ш. 31.78944° сх. д. / 50.94361; 31.78944
Середня висота
над рівнем моря
124 м
Водойми річка Дівиця
Місцева влада
Адреса ради с. Володькова Дівиця, вул. Центральна, 79
Карта
Володькова Дівиця. Карта розташування: Україна
Володькова Дівиця
Володькова Дівиця
Володькова Дівиця. Карта розташування: Чернігівська область
Володькова Дівиця
Володькова Дівиця

Володько́ва Діви́ця (1928—2016 Червонопартизанське, Червоні Партиза́ни) — село в Україні, в Носівському районі Чернігівської області. Населення — 3601 осіб (на 01.01.2015). Орган місцевого самоврядування — Носівська міська громада.

Географія[ред.ред. код]

Розташоване на річці Дівиці, за 16 км від районного центру. Біля села проходить залізнична магістраль Київ—Москва. Є зупинка для приміських поїздів. Сільраді підпорядковані села Дослідне, Кобилещина, Коробчине, Криниця, Ставок, Сулак.

Історія[ред.ред. код]

Неподалік села Володькова Дівиця виявлено городище часів Київської Русі.

Польський період[ред.ред. код]

Володькова Дівиця заснована в першій половині XVII ст. на так званій «королівщині» — земельних фондах короля Польщі, які розподілялися з-поміж героїв Смоленської війни. Осадник села — польський аристократ Володьковський, від прізвища якого і пішла назва села.

На території Чернігівського воєводства Речі Посполитої Володькова Дівиця проіснувала до 1648 року.

Населений пункт Dewice позначено на «Спеціальному та докладному плані України…» де Боплана (1650) та на пізніших мапах.[1][2]

Гетьманщина[ред.ред. код]

1648 населення покозачилося, взявши участь у Визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького. Село стало центром Володьково-Дівицької сотні Ніжинського полку Гетьманщини. Проте вже 1658 розформована Гетьманом Іоанном Виговським.

Наприкінці XVII ст. у селі налічувалось 155 козацьких і 88 селянських дворів. Військова адміністрація інколи відпускала селян на відходні промисли.

1770 року Катерина II, через голову Малоросійської колегії, «пожалувала» частину села з прилеглими хуторами графу П. О. Румянцеву-Задунайському.

Село в XIX столітті[ред.ред. код]

На початку XIX ст. село залишалося переважно козацьким. Побудовано цегельний завод. Аби дати роботу малоземельним і безземельним селянам, їх переселяли у побудовані на території економії бараки. Також сюди переводили ремісників для роботи на горілчаному й цегельному заводах, суконній фабриці. Залежні селяни тікали в малозаселені південно-українські степи. Тільки у сорокові роки XIX ст. 80 чоловік.

На 1861 рік у селі налічувалось 6426 чоловік населення, з них лише 2560 кріпаків, але 3800 козаків, крім того 66 дворян і духівництва.

Поряд з економією Голіцина у Володьковій Дівиці розташувалися господарства ще 7 великих господарств. Полковнику Карабиновському належало 400 десятин і 83 кріпаки.

Економіка[ред.ред. код]

12 великих землевласників у XIX ст. — з колишніх козаків. Вони мали від кількох десятків і до сотні десятин землі, власні підприємства — олійниці, лісопильні, млини, скуповували і перепродували худобу. Решта селян, теж з колишніх козаків, землі мала набагато менше, не мала маєтностей та тяжко працювала задаром на землях 12 великих землевласників. На середній двір державних селян (колишніх козаків) припадало по 6—8 десятин. Державні селяни жили окремою від поміщицьких селян громадою, мали своє самоврядування: волосну управу, суд, свій порядок віддачі рекрутів. Був спільний гамазей для зберігання хліба на випадок недороду чи іншого стихійного лиха, громадські пасовища, сіножаті. При сільській церкві була школа для хлопчиків.

Пореформенна економіка[ред.ред. код]

Після реформи 1861 року норма земельного наділу становила від 1,5 до 2,75 десятини. Голіцин виділив колишнім своїм кріпакам лише по 1,5 десятини, залишивши у своїй власності велику кількість землі. Це стало приводом до неодноразових виступів жителів села у пореформений період. До того ж 325 дворових залишились без землі. Скрізь — у полі, на бурякових плантаціях, цегельному й горілчаному заводах, сукновальні — переважала ручна праця.

1868, коли власницею маєтку після смерті Голіцина стала його дружина О. Голіцина, селяни знову зажадали, щоб їм повернули 4 тис. десятин землі, привласнених під час проведення реформи. Конфлікт розтягнувся до 1884, коли тридцять чоловік покарали, п'ять — заслали до Сибіру.

Боротьба за землю[ред.ред. код]

У травні-серпні 1903 року відбувся виступ колишніх кріпаків проти М. Долгорукової (дочка О. Голіциної). Вони відмовилися сплачувати орендну плату за землю і вимагали повернути у власність ділянки, відібрані під час реформи 1861. Тоді Долгорукова наказала переорати і засіяти орендовану землю. А коли на ній з'явилися сходи, селяни вигнали на них свою худобу, яка все дощенту витоптала. Під час сутички було поранено 5 селян, 8 — заарештовано та віддано до суду.

Село в ХХ столітті[ред.ред. код]

В роки Першої світової війни[ред.ред. код]

Понад 1500 чоловік (селян та колишніх козаків) було мобілізовано на Першу світову війну в Російську Імператорську армію. Більш як 400 із них загинуло на фронтах. Багато учасників війни повернулися інвалідами. Селянські господарства занепали. В той же час поміщиця нажилась на вигідних замовленнях військових відомств на різні продукти та худобу.

Влада УНР[ред.ред. код]

Після Лютневої революції у Володьковій Дівиці було скасовано старе волосне управління, розпущено місцеву поліцію. Почав діяти місцевий орган УНР — волосний виконавчий комітет. До його складу увійшли й солдати, які повернулися з фронту влітку 1917 року. Під тиском цих солдатів комітет прийняв рішення про звільнення солдатських родин від грошових і натуральних податків на утримання армії.

29 січня 1918 року військові загони українських більшовиків під командою Юрія Коцюбинського, сина видатного українського письменника Михайла Коцюбинського, захопили село. Проте вже за два місяці прийшла німецько-австрійська окупаційна влада.

Австрійська окупація[ред.ред. код]

Ефективно було організовано збір контрибуції з населення, боротьбу з антинімецькою більшовицькою пропагандою, переслідувалися місцеві повстанські загони, зокрема — під командою Кропив'янського. 17 травня повстанці Кропив'янського були в селі, де агітували селян до виступу проти окупантів та їх посіпак. Наприкінці червня окупаційна влада роззброїла селян (колишніх козаків), багато з них було знищено.

5 липня 1918 зареєстровано один з найуспішніших боїв повстанців Миколи Кропив'янського (під час їх нападу на село загинуло 32 бійця «державної варти» гетьмана Скоропадського).

Перша комуністична присутність[ред.ред. код]

У січні 1919 українські радянські війська під командою Миколи Кропив'янського знову захопили Володькову Дівицю. Проте 29 серпня їх вибили денікінці. Майже всі чоловіки з Володькової Дівиці організовано пішли в ліс, частина їх була в диверсійному загоні під командуванням двоюрідного брата Миколи Кропив'янського — Г.Кропив'янського, що вів боротьбу з білогвардійцями. Люди громили денікінські гарнізони, руйнували засоби зв'язку, залізничні мости і колії.

З 1921 року в селі установилась стабільна радянська влада. У лютому 1923 року Володькодівицьку волость було приєднано до Носівського району. На цей час налічувалося 1696 дворів і проживало 8193 чоловіка. Для дітей-сиріт створили так звану «дитячу трудову колонію», де неповнолітні працювали та харчувалися.

1928 року Володькова Дівиця отримує назву Червонопартизанське в цілковито партійно-адміністративний спосіб — без будь-яких попередніх обговорень чи формальних зборів мешканців села. У окружній газеті «Нове Село» читаємо щодо цього таке:[3]

«Президія Ніжинського окрвиконкому ухвалила з нагоди 10-річчя Червоної армії відзначити та представити до нагороди такі села: по Носівському району — перейменувати с. Володькову Дівицю як місце партизанщини, на Червонопартизанське і надати почесну адресу від ВУЦВК

Комуністи почали атеїстичну пропаганду, тероризували віруючих, ламали церкву. 1932 року комуністи вдалися до терору голодом. Від голоду померли цілі родини, включаючи дітей та старих.

Рух опору у роки 2СВ[ред.ред. код]

13 вересня 1941 року село було окуповано військами нацистської Німеччини. Багато жителів села вступило до партизанського загону. Було створено партизанське з'єднання «За Батьківщину», командиром його 2-го полку став уроженець Червоних Партизан Симоненко Микола Дмитрович.

Після того, як партизани влітку 1942 року вбили гітлерівського офіцера, гітлерівці в Червоних Партизанах схопили і розстріляли за вбитого 175 заручників. Після цього партизанський загін поповнився.

16 вересня 1943 року Червона Армія повернулася. Партизанський полк Миколи Симоненка у повному складі ввійшов до військ 60-ї армії генерала Івана Черняховського та взяв участь у операції з форсування Дніпра.

За період Німецько-радянської війни із села було мобілізовано понад 2 тис. уродженців села, 1206 з них загинуло.[4]

Післявоєнний період[ред.ред. код]

До кінця 40-х років у Червоних Партизанах комуністи практикували голодомор. Селяни примусовою важкою працею спорудили 352 житлових будинків для колгоспників, відремонтували й переобладнали приміщення лікарні. У голодний 1946 рік відкрито середню школу.

Звільнення України від СРСР[ред.ред. код]

19 травня 2016 року Верховна Рада України прийняла постанову Про перейменування окремих населених пунктів та районів, в наслідок чого селу Червоні Партизани повернуто історичну назву Володькова Дівиця.[5]

Люди[ред.ред. код]

Уродженцями Володькової Дівиці також є доктор філологічних наук, професор Київського державного університету П. П. Плющ, доктор історичних наук І. Д. Бойко (1899—1971), генерал-лейтенант П. Д. Сірик, генерал-майор О. М. Ляшко, доктор юридичних наук, Заслужений юрист України М. Я. Скотар (р.04.05.1947)

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Спеціальна та докладна карта України на сайті vlasenko.net
  2. Мапа Боплана 1670
  3. Як Ніжинщина відзначить 10-річчя Червої Армії// Нове Село (Ніжин). — 1928. — № 232. — 5 лют.
  4. Симоненко М. В лісах над Остром. — К. 1969: Політвидав України. — 74 с.
  5. Про перейменування окремих населених пунктів та районів | від 19.05.2016 № 1377-VIII. zakon5.rada.gov.ua. Процитовано 2016-06-03. 

Посилання[ред.ред. код]