Волокитине

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Волокитине
Золоті ворота
Золоті ворота
Країна Україна Україна
Область Сумська область
Район/міськрада Путивльський район
Рада/громада Волокитинська сільська рада
Код КОАТУУ 5923881901
Основні дані
Населення 515
Поштовий індекс 41510
Телефонний код +380 5442
Географічні дані
Географічні координати 51°27′28″ пн. ш. 33°48′37″ сх. д. / 51.45778° пн. ш. 33.81028° сх. д. / 51.45778; 33.81028Координати: 51°27′28″ пн. ш. 33°48′37″ сх. д. / 51.45778° пн. ш. 33.81028° сх. д. / 51.45778; 33.81028
Середня висота
над рівнем моря
158 м
Водойми Клевень, Есмань
Місцева влада
Адреса ради 41510, Сумська обл., Путивльський р-н, с. Волокитине, вул. Миру, 3, тел. 6-32-69
Карта
Волокитине. Карта розташування: Україна
Волокитине
Волокитине
Волокитине. Карта розташування: Сумська область
Волокитине
Волокитине
Волокитине. Карта розташування: Путивльський район
Волокитине
Волокитине

Волоки́тине — село в Україні, в Путивльському районі Сумської області. Розташовано на берегах річок Клевень та Есмань, за 16 км від райцентру.

Код КОАТУУ — 5923881901. Населення за переписом 2001 року становило 515 чоловік.

Є адміністративним центром Волокитинського сільської ради, в яку, крім нього, входять села Кочерги, Кубарева і Щербинівка.

Географічне розташування[ред. | ред. код]

Село Волокитине знаходиться на правому березі річки Есмань в місці впадання її в річку Клевень, вище за течією на відстані 2 км розташоване село Кочерги, нижче за течією на відстані 1 км розташоване село Щербинівка, на протилежному березі — села Кагань і Ротівка. Річки в цьому місці звивисті, утворюють лимани, стариці (Ржавка) і заболочені озера.

Історія[ред. | ред. код]

Перша згадка[ред. | ред. код]

Перша писемна згадка датується 1684 р.

Волокитинська порцелянова мануфактура 19 ст.[ред. | ред. код]

Протягом 1839 — 1861 рр. у маєтку поміщика Миклашевського працював порцеляновий завод, який уславив край далеко за межами України. Вироби з волокитинської порцеляни тепер зберігаються в музеях Сум, Харкова, Києва, Москви, Санкт-Петербурга, Варшави, Парижа, Будапешта.

Волокитинські золоті ворота[ред. | ред. код]

Ворота «Золоті Ворота» в селі Волокитине

Золоті ворота. Автор невідомий, друга половина XIX століття. Мавританські ворота, які відкривали в'їзд на садибу поміщика Миклашевського. Ворота складаються з трьох частин: високої центральної арки для проїзду і двох бічних — для пішоходів. Верх воріт оформлений зубцями. Поряд з воротами височіє зубчаста шестигранна вежа.

Покровська церква[ред. | ред. код]

Для отримання докладнішої інформації з цієї теми, див. Покровська церква (Волокитине).
Колишня Покровська церква села Волокитине.

Колишня Покровська церква — мурована, хрещата в плані, однобанна, з триярусною дзвіницею на західному фасаді церква збудована коштом Андрія Миклашевського (1801—1895) 1857 року в перехідній стилістиці від пізнього класицизму до романтизму.

Класицистичною за характером є загальна хрещато-банева структура храму, а на романтичні впливи вказують неоготичні деталі фасадного декору. Цей храм був центром палацово-паркового ансамблю. В інтер'єрі містився великий порцеляновий іконостас, виготовлений в садибі поміщика, на Волокитинському порцеляновому заводі Миклашевських. Усе церковне начиння також було порцеляновим: кіоти, дарохоронильниці, панікадило, полікадила, метрової висоти свічники тощо. Церква простояла рівно сто років і була знищена протягом 1955—1958 років за розпорядженням Сумського облвиконкому від 26.06.1955 р. для … "побудови корівника ". При цьому були розграбовані й знищені безцінні порцелянові вироби, включно з іконостасом. Проти цього варварства протестував видатний український художник Василь Касіян, надіславши 29 червня 1956 року гострого листа до заступника голови Ради Міністрів Української PCP М. Гречухи. Проте це не допомогло. І в 1958 році М. Цапенко зафотографував процес розбирання руйнованих залишків церкви.

В 20 столітті[ред. | ред. код]

Садиба Миклашевських, побудована в кінці 19 століття в стилі «цегляний» модерн. Зараз тут рощташована школа.

У 50-ті рр. XX ст. маєток Міклашевського, де також була унікальна пам'ятка архітектури — Покровська церква, оздоблена порцеляною, знищили. Збереглися лише «Золоті ворота» (псевдоготичний стиль) Покровської церкви, старий фундамент садиби і пейзажний парк (25 га, закладений у 1829—1830 рр.).

Поблизу села є чимало археологічних пам'яток, зокрема величезний курганний могильник сіверян (VIII—X ст.).

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 602 особи, з яких 269 чоловіків та 333 жінки.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 511 осіб.[2]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]

Мова Відсоток
українська 91,46 %
російська 8,54 %

Економіка[ред. | ред. код]

Персоналії[ред. | ред. код]

  • Петро Алексєєв — український майстер декоративного розпису на порцеляні, який працював на порцеляновій мануфактурі;
  • Іван Висоцький — бандурист, який був художнім керівником Волокитинського Будинку культури.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]