Волошин Августин Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Волошин Авґустин Іванович)
Перейти до: навігація, пошук
Августин Іванович Волошин
Августин Іванович Волошин

Час на посаді:
15 березня 1939 — 18 березня 1939
Попередник він сам як Прем'єр-міністр Карпатської України
Наступник немає

Flag of Ukraine.svg Прем'єр-міністр Карпатської України
Час на посаді:
26 жовтня 1938 — 15 березня 1939
Попередник Андрій Іванович Бродій
Наступник Юліян Ревай

Flag of Ukraine.svg Міністр здоров'я і соціальної опіки Карпатської України
Час на посаді:
8 жовтня 1938 — 15 березня 1939
Попередник посада запроваджена
Наступник Микола Долинай

Народився 17 березня 1874(1874-03-17)
Келечин, Березький комітат, Угорське королівство, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Помер 19 липня 1945(1945-07-19) (71 рік)
Москва, Російська РФСР, СРСР СРСР
Національність українець
Політична партія Народно-християнська партія
Релігія греко-католик
Нагороди Герой України (орден Держави) (посмертно)
Підпис 128px

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Августи́н Іва́нович Воло́шин (нар.17 березня 1874(18740317), Келечин, Міжгірський район, Закарпатська область — пом.19 липня 1945, Москва, РРФСР, СРСР) — український політичний, культурний, релігійний діяч, греко-католицький священик Мукачівської єпархії, 1938 прем'єр-міністр автономного уряду Карпатської України, в 1939 став президентом цієї держави, Герой України (посмертно).

Походження[ред.ред. код]

Родовід бере свій початок від русинів-лібертинів. О. Іван Волошин, тобто дід, був вихідцем із села Великі Лучки, де був священиком у 20-30-х рр. XIX століття. Важлива особливість статусу Великих Лучок була в тому, що його жителі перебували у становищі лібертинів, які за виконання певної служби одержували землю, аж до XVIII століття були звільнені від феодальних повинностей. Служба жителів села полягала в тому, що вони перевозили пошту до близьких й далеких країв. Нові господарі домінії Шенборни у XVIII столітті закріпачили лібертинів і примусили їх виконувати повинності. Перша згадка про діяльність о. Івана Волошина у Великих Лучках датується 1830 роком. Своєму синові Івану він передав естафету — служити людям. У сан священика батько о. Августина Волошина був висвячений у 1867 році, згодом отримав парохію в селі Келечин Волівського округу (нині — Міжгірський район). Подружжя Емілії Замбор-Волошин й Івана Волошина мало, окрім сина, ще трьох дочок — Ольгу, Олену та Елеонору.

Життєпис[ред.ред. код]

Августин Волошин, кінець ХІХ ст.

Народився в с. Келечин Волівського округу (нині — Міжгірського району) на Закарпатті, в сім'ї сільського священика. З 1884 по 1892 рік навчався в Ужгородській гімназії. Після цього вступив на теологічний факультет у Будапешті, де провчився лише рік через поганий стан здоров'я. 1893 року повернувся до Ужгороду, закінчив теологічні студії. У 1897-му р. його було висвячено на священика і призначено на парохію в Цегольнянській церкві.

1900 р. закінчив Вищу педагогічну школу в Будапешті з дипломом викладача математики і фізики в середніх навчальних закладах. З 1900 по 1917 рр. працював професором, а з 1917 по жовтень 1938 рр. — директором учительської семінарії в Ужгороді.

Активною політичною діяльністю в українських громадсько-політичних організаціях Закарпаття почав займатися з 1919. 17 грудня 1919 увійшов до складу Директорії Підкарпатської Русі. Заснував і очолював Народно-християнську партію (19231939), від якої обирався послом до чехословацького парламенту (19251929). Був провідним діячем Учительської Громади Підкарпатської Руси.

1933 року Папа Пій XII іменував о. Августина Волошина папським прелатом у самостійній Мукачівській греко-католицькій єпархії.

26 жовтня 1938, після того як празька влада заарештувала прем'єр-міністра Андрія Бродія, оголосивши його угорським шпигуном, і розпустила уряд, Волошин був призначений новим прем'єр-міністром автономного уряду Карпатської України, а 15 березня 1939 став президентом цієї держави.

Під час окупації краю Угорщиною емігрував разом з урядом за кордон і поселився в Празі, де працював в Українському вільному університеті професором педагогіки, деканом, ректором.

У травні 1945 р. заарештований радянськими спецслужбами СМЕРШ. Помер у московській Бутирській в'язниці (Лєфортово — надпис на надгробку Президента А. Волошина) 19 липня 1945 року, за офіційною версією — від паралічу серця.

15 березня 2002 року Президент України Леонід Кучма підписав указ про надання Авґустину Волошинові посмертно звання «Герой України» з врученням ордену Держави[1].

Сім'я, приватний сиротинець[ред.ред. код]

Був одружений із донькою професора Ужгородської гімназії Іриною Петрик — родичкою Будителя русинів греко-католицьким священника Мукачівської єпархії О. Духновича. У подружжя не було дітей, тому вони вирішили опікуватися цілим приватним сиротинцем (дитячий будинок сімейного типу), де виховувалися 22-є сиріт. Діти жили у великому двоповерховому будинку, який для цих потреб купив отець Августин. Вони були забезпечені харчуванням, гарним одягом, навчанням, вихованням та розвитком творчих здібностей. Існував цілий домашній оркестр, танцювальна група і хор.

13 березня 1936 року Ірина Волошин після двох днів хвороби несподівано померла. Велелюдний похорон видатної громадської діячки жіночого руху та просто милосердної жінки відбувався в Ужгородському катедральному соборі. Від різних організацій та діячів краю було півсотні вінків із синьо-жовтими стрічками. Щире співчуття вдівцеві висловив Президент Чехії Томаш Гарріг Масарик.

Наукова, редакторська діяльність[ред.ред. код]

Августин Волошин

Протягом 18991944 написав і видав понад 40 підручників та посібників майже з усіх вищеназваних дисциплін.

Упродовж 19031918 був редактором єдиної в Угорщині української газети «Наука»; за часів Чехословацької республіки (19201938) вона виходила під назвою «Свобода».

Редагував релігійний журнал «Благовісник» (19221938). Був ініціатором заснування на Закарпатті товариства «Просвіта» (1919), «Учительської громади» (1929) та головою Етнографічного товариства Підкарпатської Русі (1935), які проіснували до окупації Закарпаття Угорщиною у березні 1939.

Волошин відомий також як автор праць з проблем літературно-писемної мови на українському Підкарпатті. Перший посібник Волошина «Методическая грамматика угро-русского литературного языка для народныхъ школъ» (1901), перевиданий під назвою «Методическая грамматика карпато-русского языка для народныхъ школъ» (1919) і насичений народно-розмовними елементами. Третє видання, що вийшло 1923 вже під назвою «Методична граматика карпато-русского языка для низших клас народных школ», повністю базується на народному мовленні підкарпатських українців і до війни витримало кілька перевидань.

Свою прихильність до народної мови Волошин виявив ще в «Практичній граматиці малоруської (рутенської) мови», виданій угорською мовою в Ужгороді (1907), де фактично описав живу систему мовлення закарпатців, трохи «олітературивши» її традиційно-книжними елементами та етимологічним правописом.

У вступі до цієї праці Волошин обстоює окремішність української мови.

У писаній живою мовою «Читанці для руської молодежи», що виходила кілька разів у 20 — 30-х рр., він уміщував твори як місцевих, так і загальноукраїнських письменників. Його брошура «О письменном языцѣ подкарпатских русинов» (1921) відіграла помітну роль в історії української літературної мови Закарпаття і фактично була відповіддю москвофілу І. Гусьнаю, котрий у брошурі «Языковый вопросъ въ Подкарпатской Руси» (1921) заперечував існування української мови взагалі і вважав, що літературною мовою на Закарпатті має бути російська.

Волошин спростував ці вигадки, довівши, що зближення літературної мови на Закарпатті із загальноукраїнською (це й сталося в кін. 30-х рр) є природним.

Волошин активно боровся проти намагань угорських властей на початку 20 ст. замінити на Закарпатті й Пряшівщині кирилицю угорською графікою (ст. «Оборона кирилики. Як оборонялися підкарп[атські] русини проти останнього атаку мадяризації перед переворотом?», 1937, та ін.).

Спогади про Августина Волошина[ред.ред. код]

Зі спогадів В. Марчука з Житомирщини, сокамерника Августина Волошина у Бутирській тюрмі:

« До мене в камеру-одиначку помістили Августина Волошина... Це був невисокий повний чоловік, років йому було за 70. Він мав хворий шлунок і не міг їсти. Свою їжу він віддавав мені. Кожного дня Волошин розповідав про життя Ісуса Христа, також про себе, як він їздив до Риму, до Праги. Я дізнався, що Волошин зустрічався з Ріббентропом, С. Бандерою, А. Мельником... З кожним днем Августин Іванович слабнув. Навіть сам уже не міг виходити на прогулянку. Ми брали його під руки і виводили гуляти... На все життя запам'ятав я цю добру і розумну людину...[2]  »
Надгробок Авґустина Волошина, Прага

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Указ Президента України № 257/2002 «Про присвоєння звання Герой України»
  2. Реєнт О. П. Україна між світовими війнами (1914-1939). Події. Люди. Документи: Нариси історії: Навч. посіб. / Реєнт О. П., Коляда І. А. — К.: Школа, 2004. — 544 с.

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]