Вольфганг Шпете

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вольфганг Шпете
нім. Wolfgang Späte
Народився 8 вересня 1911(1911-09-08)[2][3]
Подборжаниd
Помер 30 квітня 1997(1997-04-30)[1] (85 років)
Едевехт, Аммерланд, Weser-Ems Government Regiond, Нижня Саксонія, Німеччина
Країна  Німеччина
Діяльність glider pilot, військовослужбовець
Знання мов німецька
Учасник Друга світова війна
Військове звання Оберстлейтенант
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста з Дубовим листям
Лицарський хрест Залізного хреста з Дубовим листям
Залізний хрест 1-го класу Залізний хрест 2-го класу
Золотий німецький хрест
Золотий німецький хрест
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
Орден Корони короля Звоніміра
Орден Корони короля Звоніміра
Німецька імперська відзнака за фізичну підготовку
Німецька імперська відзнака за фізичну підготовку
Нагрудний знак пілота
Нагрудний знак пілота
Почесний Кубок Люфтваффе
Почесний Кубок Люфтваффе
Авіаційна планка Люфтваффе для денних винищувачів у золоті Авіаційна планка розвідника в золоті

Вольфганг Шпете (нім. Wolfgang Späte; 8 вересня 1911 — 30 квітня 1997) — німецький льотчик-ас, майор люфтваффе вермахту, оберстлейтенант люфтваффе бундесверу. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста з дубовим листям.

Біографія[ред. | ред. код]

В 1939 році вступив у люфтваффе. Учасник Польської і Французької кампаній. У складі 5-ї ескадрильї 54-ї винищувальної ескадри брав участь у німецько-радянській війні. З 1942 року — командир своєї ескадрильї. До травня 1944 року очолював 16-те випробувальне командування в Пенемюнде, яке займалось випробуваннями нових реактивних винищувачів Me.163. З травня 1944 року — командир 4-ї групи 54-ї винищувальної ескадри, з грудня 1944 року — 300-ї винищувальної ескадри, на озброєнні якої стояли реактивні винищувачі Me.262. З квітня 1945 року — командир 7-ї винищувальної ескадри. Всього за час бойових дій збив 88 ворожих літаків, з них 72 радянських. В 1956 році вступив в люфтваффе ФРН. 30 вересня 1967 року вийшов у відставку.

Нагороди[ред. | ред. код]

Біографія[ред. | ред. код]

  • Der streng geheime Vogel Me 163, Verlag für Wehrwissenschaft (1983), ISBN 978-3821900100
  • Alles was mit F anfängt. Der Flieger und die Frau, Littmann (1986), ISBN 978-3926296009
  • Erlebnisse deutscher Testpiloten, Aviatic (1993), ISBN 978-3925505232

Література[ред. | ред. код]

  • Залесский К. А. Железный крест. — М.: Яуза-пресс, 2007. — 4000 экз. — ISBN 978-5-903339-37-2
  • Ernst Obermaier / Veit Scherzer: Die Ritterkreuzträger der Luftwaffe Jagdflieger 1939—1945, Verlag Dieter Hoffmann, Mainz 1989, S. 50, ISBN 3-87341-065-6
  • Klaus D. Patzwall: Das Deutsche Kreuz 1941—1945 Geschichte und Inhaber, Band II., Verlag Klaus D. Patzwall, Norderstedt 2001, S. 450, ISBN 3-931533-45-X
  • Die Ordensträger der Deutschen Wehrmacht (CD), VMD-Verlag GmbH, Osnabrück, 2002
  • Fellgiebel W.P., Elite of the Third Reich, The recipients of the Knight's Cross of the Iron Cross 1939—1945: A Reference, Helion & Company Limited, Solihull, 2003, ISBN 1-874622-46-9
  • Patzwall K., Scherzer V., Das Deutsche Kreuz 1941—1945, Geschichte und Inhaber Band II, Verlag Klaus D. Patzwall, Norderstedt, 2001, ISBN 3-931533-45-X
  • Kwasny A., Kwasny G., Die Eichenlaubträger 1940—1945 (CD), Deutsches Wehrkundearchiv, Lage-Waddenhausen, 2001
  • Kurowski F., Oberleutnant Otto Kittel, Der erfolgreichste Jagdflieger des Jagdgeschwaders 54, Flechsig Verlag, Würzburg, 2007
  • OBERMAIER, E., Die Ritterkreuzträger der Luftwaffe, Hoffmann, 1989.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Deutsche Nationalbibliothek Record #1035147181 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ISNI — 2012.
  3. NUKAT — 2002.