Вольфсангель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вертикальний
Горизонтальний

Вольфсангель (нім. Wolfsangel — вовчий гак) — позаалфавітний рунічний символ. Символізує захист, взяття ворога в полон[1]. Використовується в геральдиці, присутній на гербах багатьох міст. В горизонтальному положенні міг символізувати вервольфа. У XV столітті Вольфсангель був емблемою кількох селянських повстань, завдяки чому набув значення боротьби за свободу і незалежність. У нацистській Німеччині Вольфсангель використовувався як символ на емблемах дивізій СС «Райх» (воювала на території України), «Ляндштурм Нідерлянд» (комплектувалася з голляндців), 4-ї поліційної дивізії та инших підрозділів. Спрощений варіант «вовчого гаку» був емблемою голландської нацистської партії.

Походження

Ймовірно походить від середньовічного способу ловлі вовків. Двосторонній металевий гак кріпили на дерево, на гак підвішували шматок м'яса, вовк з'їдав м'ясо й «попадався на вудку»[2]

Руни

Вольфсангель не належав до відомих рунічних алфавітів, хоча часто проводять паралель між ним і руною Ейваз.[2] В Арманічному футарці Гвідо фон Ліста є схожий символ — Гібор, але значення в нього зовсім інше. Крім того, Гібор передає звук [g], а Вольфсангель (імовірно) — [ai].[1]

Нацистська символіка

В 1910 році німецький письменник Герман Ленс опублікував роман «Вервольф», в якому йдеться про селянський загін самооборони в період Тридцятирічної війни. Тон роману, що оспівує доблесний супротив окупантам, зробив його популярним в 20-30-і роки. Став популярний і символ Вольфсангель, що використовувався загоном як емблема[3].

За часи Третього Рейха «Вольфсангель» використовувався як емблема чи як тактичний знак для різних військових та парамілітарних підрозділів. Зокрема створений у 1934 році начальником штабу СА Віктором Лютце елітний охоронний штандарт СА «Фельдхеррнхалле» мав на правих петлицях цю емблему (з 1938 року).[4]. Штандарт мав подвійне підпорядкування (шеф штандарту був Герман Герінг) до СА та Люфтваффе. З початком Другої світової війни частина особового складу штандарту ввійшла до Люфтваффе, інша частина до Вермахту, як основа 271 –го піхотного полка «Фельдхернхалле». У 1943 році з розшматованої під Сталінградом 60-тої моторизованої дивізії та 271–го полка «Фельдхернхалле», було утворено. панцергренадерську дивізію «Фельдхернхалле». Тактичним знаком дивізії був «Вольфсангель». У 1945 році була сформована танкова дивізія «Фельдхернхалле 2», з залишків 13-тої танкової дивізії та танкової дивізії «Фельдхернхалле». Поповнення особового складу дивізія отримала з лав СА. Тактичним знаком дивізії, також був «Вольфсангель». Ці обидві дивізії входили до Танкового корпусу «Фельдхернхалле» (до 1944 року 4-й танковий корпус), який також мав за емблему «Вольфсангель».

«Вольфсангель» був також емблемою 19-ї танкової дивізії Вермахту.

«Вольфсангель» був обраний емблемою (тактичним знаком) танкової дивізії СС «Дас Райх», що воювала на території України. Крім того, цей знак в різних варіаціях використовувався в інших підрозділах СС і вермахту, зокрема в 4-ій поліційній гренадерській дивізії СС (емблема), 23-ій добровольчій танково-гренадерській дивізії СС «Недерланд» (петличний знак), 34-ій добровольчій гренадерській дивізії «Ландсторм Недерланд» (дивізіонна емблема і петличний знак) й багатьох інших.[5]

Широкого розповсюдження «Вольфсангель» зокрема набув також у середині XX століття у Нідерландах. Націонал-соціалістичний рух (НСБ) використовував цей символ, як одну зі своїх емблем. Після окупації Нідерландів у 1940 році та затвердження НСБ як єдиної партії у державі, цей символ набув широкого розповсюдження. Сформовані в тому ж році нідерландські СС, використовували «Вольфсангель» на своїй уніформі. Ця емблема з легіонерами потрапила до Німеччини, де використовувалася у підрозділах СС, спочатку у полку «Вестланд»[6]. (5-та танкова дивізія СС), з 1941 року у добровольчому легіоні «Нідерланди». Після заснування «голландської» добровольчої бригади (пізніше формальних дивізії[7]) СС у 1943 році, емблема використовувалася також там. З 1943 року національна гвардія «Ландвахт Недерланд» перейшла до складу СС, ставши «ландстормом». З 1944 року на базі цієї організації, посиленою членами НСБ почалося формування нової дивізії СС, яка в 1945 році стала дивізією «Ландсторм Недерланд»[8]. «Вольфсангель» використовувався також в цьому підрозділу.


Сучасне використання

«Вольфсангель» використовується послідовниками різноманітних германо-скандинавських неоязичницьких культів (Асатру та ін.) в ритуалах і як розпізнавальний знак.

Іноді в зміненому вигляді «Вольфсангель» використовується неонацистськими орґанізаціями[9]. У США, наприклад, використовуэться білими расистами з «Арійських націй»[10].

Вольфсангель у геральдиці сучасної Німеччини

Незважаючи на те, що націонал-соціалісти Третього рейха використовували «Вольфсангель» як емблему для підрозділів СА, СС та Вермахту, він є частиною національного та культурного спадку Німеччини. В сучасній Німеччині ця емблема використовується у гербах населених пунктів.

Крім того, цим знаком відмічали кордони — помічали прикордонні камені.

Див. також

Примітки

  1. а б А. Платов, А. ван Дарт Практический курс рунического Искусства. — К.: «София», 2000. — с. 43 (рос.)
  2. а б Белое общество: Волчий Крюк — Wolfsangel (рос.)
  3. В. Акунов Белые рыцари
  4. Бендер Роджер Регалії Люфтваффе/переклад з англійської Т. К. Гладкова –М.: ЗАТ «Ценртполіграф»,2007.-С.189-318 с.
  5. В. Акунов Танкова дивизія СС «Дас Рейх». Історія другої дивізії військ СС (1939—1945 р.)
  6. Уільямсон Г.СС-інструмент терору (в перекладі Бушуєва О. В., Соколова І. С.) —Смоленськ: «Русич», 1999. —С.204— 415с.
  7. Уільямсон Г.СС-інструмент терору (в перекладі Бушуєва О. В., Соколова І. С.) —Смоленськ: «Русич», 1999. —С.232— 415с.
  8. Уільямсон Г.СС-інструмент терору (в перекладі Бушуєва О. В., Соколова І. С.) —Смоленськ: «Русич», 1999. —С.250— 415с.
  9. Hate on Display: Hate Symbols Database—Wolfsangel
  10. Aryan Nations

Джерела

  • Макнаб Кріс Третій рейх.1933-1945 (в перекладі М. Борисова)—М.: ТОВ «АСТ», «Астрель», «ОГИЗ», 2011. — 288с. —ISBN 978-5-17-070099-8, 978-5-271-30807-9, 978-1-906626-51-8(рос.)
  • Уільямсон Г. СС-інструмент терору (в перекладі Бушуєва О. В., Соколова І. С.) —Смоленськ: «Русич», 1999. — 415с. —ISBN 5-88590-961-X, 0-283-06280-0(рос.)

Посилання