Воля (Старосамбірський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Воля
Герб Волі Старосамбірського району.png Volal h.png
Герб Волі (Старосамбірський район) Прапор Волі (Старосамбірський район)
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Старосамбірський район
Рада/громада Волянська сільська рада
Код КОАТУУ 4625181701
Основні дані
Засноване 1555
Населення 816
Площа 2,12 км²
Густота населення 384,91 осіб/км²
Поштовий індекс 82083
Телефонний код +380 3238
Географічні дані
Географічні координати 49°24′25″ пн. ш. 23°04′02″ сх. д. / 49.40694° пн. ш. 23.06722° сх. д. / 49.40694; 23.06722Координати: 49°24′25″ пн. ш. 23°04′02″ сх. д. / 49.40694° пн. ш. 23.06722° сх. д. / 49.40694; 23.06722
Середня висота
над рівнем моря
424 м
Водойми р. Крем'янка
Найближча залізнична станція Старий Самбір
Місцева влада
Адреса ради 82083, Львівська обл., Старосамбірський р-н, с. Воля, тел. 62-4-14
Карта
Воля. Карта розташування: Україна
Воля
Воля
Воля. Карта розташування: Львівська область
Воля
Воля
Мапа

Воля у Вікісховищі?

Во́ля — село в Україні, у Старосамбірському районі Львівської області. Орган місцевого самоврядування — Волянська сільська рада.

Населення становить 816 осіб (у 1928 р. проживало близько 1000 осіб, серед них двоє римо-католиків, 15 євреїв. Також відомо, що на той рік у селі було 150 школярів).

Історична дата заснування населеного пункту — 1517 рік. Територія населеного пункту 137 га, під забудову та присадибні ділянки передбачено 162 га, орної землі 61 га, пасовищ — 85,5 га, громадських лісів — 313 га.

У 1914 насипано могилу і встановлено хрест з нагоди 100-річчя від дня наодження Т. Г. Шевченка.

Волянську сільську раду утворено в 1939 за першої радянської окупації (перших совітів), яка до 1950 р. носила назву Воле Коблянська сільська рада.

У селі є храм Собору Пресвятої Богородиці споруджений 1923 року із смерекових брусів за проектом Теофіля Горницького з Самбора, коли парохом був о. Ярослав-Йосиф Пасічинський, священик Перемисько-Самбірської єпархії УГКЦ. Після Другої світової війни, та Львівського псевдособору 1946 р. храм і вірних переведено в лоно Російської Православної Церкви. Стіни в інтер'єрі церкви 1982 року оббиті прес-плитою і вкриті трафаретним орнаментом малярем Миколою з Блажева. На південний схід від церкви розташована двоярусна дзвіниця, збудована одночасно з церквою. Після ліквідації УГКЦ 1946 р. храм знаходився у юриcдикції українського екзархату РПЦ. В 90-х роках храм був у користуванні УАПЦ. Вірні УГКЦ молилися під храмом, проте з 2006 року богослужіння відбуваються почергово. Сьогодні церква належить до двох конфесій — ПЦУ[1] та УГКЦ. Храмове свято 08,01, Пресвятої Богородиці. Храмове свято 8,11, Дмитрія.

На околиці села на вершині гори Кундівська (668 м.) є військовий цвинтар часів I Світової війни. На цій горі наприкінці вересня й на початку жовтня 1914 року відбувалися запеклі бої між російськими та австрійськими військами. Російські війська зайняли гору Кундівську, а також межі села[2]. Один з найважчих боїв відбувся 17 жовтня в суботу 1914-го року між селами Воля і Звір на горі Лисий. На боці Австро-угорських військ брали участь і Українські Січові Стрільці декілька загинуло і там були захоронені. Про ці події в українській газеті «Свобода», № 57, 1915, було поміщено статтю:

«За провідника взяли ми якогось газду; мав біля 30 літ. Ми не знали точного положення. Світла світити не вільно, мапу читати годі. З тим провідником вийшли ми о 3-й годині з Лужка і прийшли якраз добре на Лисий верх. Гора не поросла, на збочах галявини, далі в діл смерековий ліс, село Звірна на полудневім сході, на північ Воля Кобилянська, і Воля Барилова. В тих двох селах були Москалі, що обсадили північну збіч Лисого верха. На полудне від тої гори було видно пасмо гір від сходу на захід… Поляг з наших Фірчук, поляг Чихут і Завалик. Крім них було ще кільканадцять ранених. Не було ран, аби не можна було вилічити, смерть не грозила жадному.»[3]

До 100 річчя від трагічного початку Першої Світової війни, у неділю, 21 вересня, у с. Воля Старосамбірського району на Львівщині відбулось освячення пам'ятного знаку встановленого на місці захоронення українців, австрійців, росіян вояків різних національностей, які загинули у 1915 році в околицях села Воля.

Організатор заходу — "Товариство пошуку жертв війни «Пам'ять», Волянська сільська рада[4].

Народилися[ред. | ред. код]

Володимир Володимирович Васюта (2015) — громадський діяч, політв'язень, багаторазовий депутат Старосамбірської районної ради, багаторічний голова районної організації Конгресу Українських Націоналістів[5].

Василь Ількович Васюта — учасник бойових дій УПА, громадський діяч с. Воля.

Степан Данилович Топорович (14.07.1965 — 14.10.2009) — священик Самбірсько-Дрогобицької єпархії, парох с. Блажів[6][7].

Люба Олексіївна Пятночко-Топорович (24.01.2013) — перша станична відновленого Пласту в м. Самборі[8][9].

Любомир Антонович Яким (06.09.1936 — 27.09.2014) — український композитор, музикант, педагог, автор пісні « Смерека» (Ой, смереко, розкажи мені, смереко…)[10][11][12].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Про парафію на сайті Львівської єпархії УАПЦ
  2. Сторінки історії І Світової війни: Битва за гору Острогірка. 
  3. Сторінки історії І світової війни: Спогади сотника українських січових стрільців про битву на Старосамбірщині. 
  4. Товариство пошуку жертв війни ПАМ'ЯТЬ - Освячення пам’ятного знаку в с. Воля Старосамбірського району(ОНОВЛЕНО). www.memoria.com.ua (uk). Процитовано 2018-03-04. 
  5. Помер провідник Старосамбірського Конгресу українських націоналістів Володимир Васюта. zik.ua (ua). Процитовано 2018-03-06. 
  6. Administrator. Упокоївся у Бозі протоєрей Степан Топорович. sde.org.ua (uk-ua). Процитовано 2018-03-06. 
  7. Administrator. Архиєреї та священнослужителі прощались з покійним протоєреєм Степаном Топоровичом. sde.org.ua (uk-ua). Процитовано 2018-03-06. 
  8. Княжий Самбір: » Відкриття Пластового року 2016 в Самборі: посвята пам’ятної таблиці Любі Топорович та традиційне пластове містечко. www.sambir.in.ua. Процитовано 2018-03-06. 
  9. Адміністратор. Такі як Люба Топорович не помирають після смерті. sambirwz.lviv.ua (uk-ua). Процитовано 2018-03-06. 
  10. Замок, Високий (2014-05-21). Любомир Яким: «Я звик, що мою пісню «Ой, смереко» приписують народові». Високий Замок (uk-UA). Процитовано 2018-03-06. 
  11. На Львівщині провели в останню дорогу Любомира Якима – автора знаменитої пісні «Смерека». zik.ua (ua). Процитовано 2018-03-06. 
  12. З книги «Співає і танцює «Підбужанка» - Люди і їх долі - Матеріали конкурсу - Турка-перлина Карпат. turka-ua.net. Архів оригіналу за 2018-03-07. Процитовано 2018-03-06. 

Посилання[ред. | ред. код]