Воронцова-Дашкова Катерина Романівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дашкова Катерина Романівна
Yekaterina Vorontsova-Dashkova.jpg
Катерина Дашкова на монументі імператриці Катерині ІІ в Петербурзі
Народився 17 (28) березня 1743(1743-03-28)
Санкт-Петербург,
Помер 4 (16) січня 1810(1810-01-16) (66 років)
Москва
старість
Громадянство Російська імперія
Національність росіянка
Діяльність державний діяч, президент двох академій, мемуаристка
Титул княгиня
Конфесія православ'я
Родичі Воронцови та Дашкови
Чоловік князь Дашков Михайло Іванович
Діти син і донька

Катерина Романівна Дашкова (17 (28) березня 1743(17430328), по іншим джерелам 1744, Санкт-Петербург — 4 (16) січня 1810), уроджена Воронцова, в шлюбі — княгиня Дашкова. Подруга і сподвижниця імператриці Катерини II, учасниця державного перевороту 1762 року (після здійснення перевороту Катерина II охолола до подруги і княгиня Дашкова не грала помітної ролі в справах державного правління). Одна з помітних особистостей Російського Просвітництва. У її мемуарах знайдені важливі відомості про час правління імператора Петра III і прихід на престол Катерини II («Mon Histoire, Mémoires de la princesse Dachkoff», «Мемуари княгині Дашкової», видані в 1840 в Лондоні).

Життєпис. Походження[ред.ред. код]

Походить з вельможної родини Воронцових. Її батько - Воронцов Роман Ларіонович, молодший брат російського канцлера Михайла Воронцова, пізніше граф, генерал-аншеф, намісник володимирський, пензенський, тамбовський. Мати - Марфа Іванівна Сурміна була з багатої купецької родини. Родина мала низку земель і садиб в Україні. Мати рано померла ( в 26 років від тифу ) і залишила сиротами п'ятеро дітей, бо батько не був схильний займатися вихованям власних дітей. Двох старших дітей Романа Воронцова імператриця Елизавета Петрівна забрала в царський палац, синів виховував Воронцов-дід, а малу Катерину разом з єдиною власною донькою виховували в родині канцлера Михайла Воронцова. Брати Воронцови не відрізнялись чеснотами і відомі сучасникам як хабарники, а Михайло Воронцов брався за ризиковані фінансові операції заради власного збагачення.

Освіта і шлюб[ред.ред. код]

Катерина отримала домашню освіту, яка для молодих панянок її стану обмежувалася навичками малювання, вивченням іноземних мов і нових танців. Вона і залишилась би на цьому рівні, аби не доба просвітництва, не мода на французьких письменників, не пристрасть до читання і пришвидшення історичного процесу в імперії. Вона — представниця нового покоління російського дворянства, що опанувало іноземні мови, залучилось до наукових знань і дожило до наказів, що звільнили російське дворянство від обов'язкової до цього служби на користь державі і від побиття. В імперії вперше виростало некаране (небите) покоління людей (але тільки серед дворянського стану).

Наближеність до імператорського двору і родинні зв'язки Воронцових відкривали перед молодою і амбітною дівчиною широкі і небачені до цього перспективи. І Катерина Воронцова ці можливості — використала. Перш за все вона закохалася в князя Михайла Дашкова і зробила усе можливе, аби він узяв з нею шлюб, хоча нареченій було шістнадцять років. Схоже на те, що в молодій родині головувала саме Катерина. Народження дітей, смерть молодого чоловіка, раннє вдовство загартували її характер, зробили нетерплячою, рішучою, упертою і - деспотичною. Всі ці риси будуть характерні для її діяльності ( родинної і державницької) і надалі.

«Революційний» період в житті[ред.ред. код]

У середині 18 століття в Російській імперії зовсім інше змістове навантаження мало слово «революція». Представники дворянського стану тоді називали революціями кожний палацовий переворот, котрими була так багата історія і буденність імперії і причетність до яких мала гвардія (кістяк якої становило дрібне, неродовите дворянство). Саме завдяки підтримці гвардії на російський престол зійшла Єлизавета Петрівна. Саме цим шляхом пішла і Велика княгиня, що стане імператрицею Катериною ІІ.

Саме це слід мати на увазі про «революційний» період в житті пані Дашкової, тобто її активна участь в черговому палацовому перевороті. Цьому стрияло декілька обставин : хитрість Великої княгині, що рекрутувала собі прихильників серед російської аристократії і на яку «купилася» і Дашкова, активна позиція самої Дашкової, якій під час перевороту було лише дев'ятнадцять (19) років, нестримне бажання самої Дашкової брати участь в історичних подіях в державі тощо. Але від занадто молодої і романтично налаштованої Дашкової старанно приховали справжні важелі палацового перевороту з суттєвою підтримкою гвардії і військових, бо вона належала до родини Воронцових, яких вважали ворогами і сама Велика княгиня, і брати Орлови, головні керманичи перевороту. Трохи пізніше про це відверто писатиме сама Катерина ІІ, котрій на час перевороту було тридцять два і котра вже виробилась в політика. Політика, досить цинічного і здатного використати заради власного успіху підтримку від будь кого, навіть від представниці ворожого табора. ( Вельможні Воронцови були прихильниками і родичами Єлизавети Петрівни і підтримували саме імператора Петра ІІІ, чоловіка Катерини ІІ, якого та досить вдало і швидко усуніла від престолу та влади.) В листі Катерини ІІ читаємо —

Ліві лапки Княгиня Дашкова, молодша сестра Єлизавети Воронцової ( коханки імператора Петра ІІІ ), хоча і бажає перебрати на себе всю честь перевороту, була (тоді) на поганому рахунку завдяки приналежності до родини, а її 19-річний вік не викликав довіри. Вона (тоді) вважала, що все доходить до мене через неї... Навпаки, потрібно було старанно приховувати від княгині Дашкової стосунки інших зі мною на протязі шести місяців, а останні чотири тижня їй намагались говорити якамога менше. Праві лапки

З відвертого листа Катерини ІІ видно, що участь у палацовому первороті Дашкової була незначною: про це добре знали і сама майбутня імператриця, і її діяльне й впливове оточення (три брати Орлови, Бецькой Іван Іванович тощо). Але легенда про участь Дашкової в перевороті отримала поширення і її переповів письменнику Вольтеру Шувалов Іван Іванович, який теж знав не все. Довідавшись про це, імператриця Катерина ІІ умовляла переконати уславленого французького історіографа і письменника в помилці і вивести того з непорозуміння.

Як і більшість учасників перевороту, княгиня Дашкова отримала від нової цариці нагороди і грошові суми. Чоловік (князь Михайло Дашков) отримав чин полковника і командира лейб-гвардії кірасірського полку. Дашкову імператриця зробила статс-дамою і нагородила 24 000 рублів, що дорівнювало ціні всього шестисот кріпаків. Дашковим цього було мало. До того ж, родина Дашкових жила не за рахунками і мала борги приблизно у 20 000. Гроші пішли на виплату боргу і родина залишалась ні з чим. Особливо розчарованою і ображеною була княгиня Дашкова, шо намагалась сама отримати військовий чин полковника гвардії (SIC !!!) і посаду в державному сенаті... Але Катерина ІІ рішуче віддала перевагу іншим.

Дві подорожі за кодоном[ред.ред. код]

Поруйнована садиба Катерини Дашкової «Троїцьке», Калузька область

По смерті молодого чоловіка (він помер 1764 р.) молода вдова провела частку місяців у підмосковній садибі, а потім вирушила у невелику подорож по європейській частині імперії.

Охолодження відносин з імператрицею Катериною ІІ сприяло рішенню створити подорож в країни Західної Європи. Імператриця не затримувала амбітну пані в країні і та отримала дозвіл на виїзд. В першу подорож Катерина Дашкова перебувала за кордоном три роки, відвідала низку німецьких князівств, Швейцарію, Британію, Італію, мекку тогочасного дворянства — Францію. Це сприяло удосконаленню і її виховання, і її недостатньої освіти. Серед знайомих в Парижі у неї були письменники і філософи Вольтер і Дені Дідро (листування з останнім розтяглось на декілька років).

Перебування за кордоном, клопотання про долю єдиного сина сприяло рішенню дати йому європейську освіту. В роки перебування за кордоном вдруге вона залучила до виховання сина історика Вільяма Робертсона, а син навчався в Едінбурзькому універсітеті. Донька Катерини Дашкової мала фізичні вади і деспотична мати силомиць видала доньку заміж, вважаючи, що її доля цим остаточно вирішена.

Не кращими були і стосунки з єдиним сином. Мати і син постійно конфліктували, чому сприяли зіткнення двох дорослих характерів, не схильних на компроміси і поступки. Але за свідченнями сучасників, черства і рішуча мати замучила сина власними наказами. Все скінчиться відкритим спротивом і шлюбом сина проти волі матері. Як кожна деспотична жінка, Катерина Дашкова була цілком нещасною матір'ю, яка не розуміла власних недоліків і нічого не робила для зменшення напруги навіть в власній родині. Дашкова відмовилась бачити сина, ігнорувала його дружину. Навіть перебування в одному місті не сприяло зближенню сина і свавільної матері. Він помер 1807 року і вона прибула лише на його поховання.


Під час закордонної подорожі на відомому курорті Дашкова познайомилася з англійцями-аристократами, серед них і з містрисс Гамільтон. Двоюрідна сестра Гамільтон (місс Вільмот) на довгі роки стане компаньйонкою і приятелькою підстаркуватої княгині. Симпатії до ангійців обумовили рішення відвідати Велику Британію і навіть вивчати англійську. Як мати вона наполягатиме на отриманні освіти для сина саме там.

Мадам-президент двох академій[ред.ред. код]

Арх. Джакомо Кваренгі. Петербурзька споруда Академії наук.
Заміська садиба Дашкової - Кір'яново, парковий фасад. Санкт-Петербург.

1782 року Дашкова повернулася в Росію. Тимчасове охолодження між жінками (імператрицею Катериною та княгинею Дашковою) нібито призабулося і стосунки відновилися. Але це вже були контакт і співпраця двох подорослішавших і хитрих жінок. Катерина ІІ вже 20 років була помітною фігурою в європейській політиці, і на новому етапі зажадала використати здібності і авторитет княгині на користь парадного фасада Російської імперії. Військові підмурки могутності Російської імперії Катерині ІІ забезпечували полководці Петро Рум'янцев-Задунайський, Олександр Суворов, її головний фаворит і «помічник» Григорій Потьомкін-Таврийський. Цивільну складову парадного фасаду імперії забезпечувала сама імператриця. Причетною до цього вона і зробила Дашкову.

Княгиня отримала посаду президента Російської академії наук, чим імператриця відсувала з посади пихатого і чужого для неї Кирилу Розумовського. Цікаво, що обидва вони не були науковцями, але неповороткий Кирило Розумовський відповідав цій посаді менше Дашкової, що навчалась деякий час в Московському університеті.

У цивільній політиці Катерини ІІ важливе місце посіли демонстративні турботи про виховання підлеглих та піклування про російську мову. Робилося це з міркувань завоюваня імператрицею популярності в імперії і як аналоги просвітницьких ідей і ідеалів французьких філософів і письменників, причетність до яких демонструвала Катерина ІІ. У Франції надрукували Словник французької мови. Подібною метою почала опікуватись і імператриця. Вона підтримала проект оприлюднення шеститомового Словника російської мови. До роботи залучили науковців і саму Катерину Дашкову. Аби надати праці державницького значення, імператриця сприяла заснуванню в Петербурзі так званої Російської Академії, метою якої було створення означеного словника та надання тогочасній російській мові якостей літературної мови. Президентом новоствореної Російської Академії теж була призначена Воронцова-Дашкова. Так вона стала Мадам-президент двох академій. Більш помітною була її діяльність саме в Російській Академії, де Дашкова сприяла створенню новітнього словника, частку матеріалів для якого зібрала і обробила сама. На створення Словника російської мови княгиня і Академія російська витратила одинадцять років. Але наукава вартість видання була мізерною, бо тогочасна російська мова перебувала в стані бурхливого розвитку, пришвидшеного розширення лексики. Неможливою була і мета очищення російської мови від іноземних запозичень, німецьких і перш за все французьких, адже власний син Дашкової знав французьку як рідну мову, як і більшість дворянських дітей того часу. Деяка стабілізація і вироблення літературної російської мови реалізуються лише в 19 ст. Це зробили поет Олександр Пушкін і літератори його оточення, набагато пізніше по смерті Дашкової.

Більш обмеженим було її керування в Російській Академії наук, де Дашкова не була фахівцем і де приховано керувала сама імператриця. Особливо це стало помітно при створенні нового приміщення для Академії в Петербурзі, де пропозиції Дашкової проігнорували, а вибудували споруду за проектом надвірного архітектора Катерини ІІ італійця Джакомо Кваренгі, завердженого імператрицею.(Російська Академія згодом припинила існування, а її приміщення зруйнували, споруда відома лише за старими гравюрами.)

Арешт і заслання[ред.ред. код]

Нове охолодження в стосунках двох вельможних дам сталося в останні роки життя Катерини ІІ. Утомлена Дашкова виклопотала собі дворічну відпустку, а потім подовжила відпустку ще на один рік. Вони більше не бачились. Звістка про смерть імператриці застала Дашкову в її садибі.

Княгиня Дашкова в засланні.

Тривогу і очікування неприємностей для себе принесли і звістки про діяльність нового російського монарха Павла. Той реабілітував пам'ять про власного батька Петра ІІІ його новим пишним похованням і приниженням всіх активних прибічників Катерини ІІ, серед яких була і Воронцова-Дашкова. Павло помстився пам'яті покійній імпператриці-матері повною руйнацією її розкішної резиденції в Пелі і покараннями її прихильників. Вже через декілька днів новий цар сповістив княгиню імператорським наказом про її звільнення з усіх державних посад. Але це був тільки початок цькування. Вона прибула в Москву, де її наздогнав новий наказ імператора відбути в садибу. В садибі її сповістили про заслання в віддалене село Коротово ( неподалік сучасного Череповця). Княгиня відбула в заслання взимку разом з донькою, де мешкала після садибного палацу в брутальній селянській ізбі. Клопоти про зменшення покарання не допомагали, доки вона не звернулась до імператриці і не передала царю покаянного листа з проханням жити у власній садибі «Троїцьке».

Останні роки. Мемуари.[ред.ред. код]

Вона багато читала, займалася садівництвом і робила все, аби виправити погіршення матеріальних справ. Виправити справи допомогли її наполегливість, економність і чергова зміна на престолі. Новий імператор запросив її на власну коронацію, де вона була присутня як старша статс-дама. В якості прихильності цар Олександр І виплатив її борг банку — 44 000. Але стару жінку вже полишали життєві сили. Вона ще спромоглася створити власні мемуари — заради наполегливих прохань місс Вільмот, що мешкала в садибі Дашкової п'ять років.

Мемуари були написані протягом одного року і були готові восени 1805 року. Копію рукопису вивезли в Англію, де оприлюднять лише в 1840 році французькою.

Смерть[ред.ред. код]

Катерина Романівна померла в січні 1810 року і була похована в садибній церкві села Троїцького.

Кабінет натуральної історії і бібліотека Дашкової[ред.ред. код]

Упродовж тридяти років скупа княгиня Дашкова збирала Кабінет натуральної історії і власну бібліотеку. Навіть під час закордонної подорожі вона відрізнялась економністю і збережені гроші витрачала на придбання мінералів, творів мистецтва і книг. Власне зібрання, Кабінет натуральної історії вона, хизуючись меценатством, передасть у подарунок Московському університету. Доля зібрання була трагічною: покинутий в університеті кабінет був пограбований і знищений пожежею під час захоплення Москви вояками Наполеона І в 1812 році, як і всі інші покинуті університетські зібрання. Розкраденою була і бібліотека Дашкової.

У поруйнованому стані ще за часів СРСР перебуває і садиба «Троїцьке», де знищили палац, пейзажний парк і павільйони, в аварійному стані перебувають садибний театр і один з колишніх флігелів, які ніяк не використовуються.

Риси характера[ред.ред. код]

Спогади про княгиню залишили декілька мемуаристів. Серед них і Дені Дідро, відгук якого про російську аристократку носив компліментарний характер, бо вони були особисто знайомі і тривалий час листувалися. Дідро писав

Ліві лапки Вона серйозна за характером, зазвичай не каже того, що насправді думає, але якщо висловлюється, то каже просто і справді переконливо. Душа її приголомшена нещястям (передчасною смертю коханого Дашкова). Її переконання суттєві і ерудиція широка. Вона смілива і гордовита... Вона рішуча як в власній ненависті, так і в приязні. У неї є передбачливість, розсудливість і тямущість. Праві лапки

Тривалий час в улюбленій садибі княгині Дашкової «Троїцьке» мешкала дівиця Вільмот. В одному з листів Вільмот знайшли запис

Ліві лапки Дашкова допомагає теслярам-будівничим створювати стіни (дерев'яних споруд), власноруч допомагає в торуванні нових шляхів, годує корів (звичайно ж власної череди), пише музичні п'єси, статті для друку. Вона гучно промовляє в (садибній) церкві і виправляє неуважного батюшку; вона голосно красномовствує в своєму маленькому театрі і підказує акторам, коли ті забувають власні (тексти) ролі. Вона сама і лікар, і аптекар, і фельдшер, і коваль, і декоратор, і суддя, і негоціант ... Праві лапки

Частку фактів з реального життя княгині Дашкової взято зі спогадів місс Вільмот, подруги і компаньйонки княгині, м'які і привітні стосунки з якою заміняли авторитарній Катерині Романівні привітні стосунки з власними дітьми. Цілком точно про це висловився В.В. Огарков

Ліві лапки Але як ні прихильна до Дашкової місс Вільмот і як би м'яко вона не сповіщала подробиці її життя, навіть в цьому оповіданні змальовані знайомі нам риси кріпацьких стосунків, вище котрих княгиня головою ніяк не відрізнялась. Вона нагадує нам типових вдов-поміщиць, котрими так багата кріпацька Росія і котрі, втративши чоловіка, дуже швидко зорієнтувались в нескладному кріпацькому господарстві. І часто перевершили чоловіків в управлінні і навіть в суворості. Праві лапки

Джерела[ред.ред. код]

Життєпис Воронцової-Дашкової, видання 1893 року.
  • Воронцов-Дашков А. И. Екатерина Дашкова: Жизнь во власти и опале. М.: Молодая гвардия, 2010. 335 с. (Серия «Жизнь замечательных людей»)
  • Тычинина Л. В., Великая россиянка, Москва, «Наука», 2002
  • Тычинина Л. В., Бессарабова Н. В. Княгиня Дашкова и императорский двор, Москва, МГИ им. Е. Р. Дашковой, 2006
  • Тычинина Л. В., Бессарабова Н. В. «…она была рождена для больших дел». Летопись жизни княгини Е. Р. Дашковой, Москва, МГИ им. Е. Р. Дашковой, 2009
  • Лозинская Л. Я., Во главе двух академий, Москва, «Наука», 1983
  • Woronzoff-Dashkoff A. Dashkova: A Life of Influence and Exile. Philadelphia, «American Philosophical Society», 2008
  • Е. Р. Дашкова. Исследования и материалы, СПб, Издательство «Дмитрий Буланин», 1996
  • Словарь Академии Российской. 1789—1794. В 6 томах, переиздание 2001—2007 год, МГИ им. Е. Р. Дашковой

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]