Воронцова Єлизавета Ксаверівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Воронцова Єлизавета Ксаверівна
Elisabeth Vorontsova 1.jpg
Народилася 8 (19) вересня 1792
Біла Церква, Київське воєводство, Малопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита
Померла 15 (27) квітня 1880 (87 років)
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія
Батько Францішек Ксаверій Браницький
Мати Браницька Олександра Василівна
Брати, сестри  • Владислав-Гжегож Браницький, Катерина Браницька[d], Александр Браницький[d] і Зофія Браницька[d]
У шлюбі з Воронцов Михайло Семенович

Єлизаве́та Ксаве́рівна Воронцо́ва (уроджена Брани́цька; рос. Елизавета Ксаверьевна Воронцова; 1792, Біла Церква — 15(27) квітня 1880, Одеса) — графиня, найясніша княгиня (1852) Росії польського походження. Одна з найвідоміших жінок України та Росії свого часу. Дочка Франциска-Ксаверія Браницького та його дружини Олександри (до заміжжя — Енгельгардт), племінниці князя Григорія Потьомкіна. Дружина Михайла Воронцова. Нагороджена орденом святої Катерини малого хреста (1823), Катерининською стрічкою з великим хрестом (1850).

Біографія[ред. | ред. код]

Змалку мешкала з матір'ю при дворі російської імператриці Катерини II. Надалі, після смерті імператриці в листопаді 1796 року, дитинство й отроцтво провела в Білій Церкві. 3(15) листопада 1807 року разом із сестрою Зофією стала фрейліною, залишаючись удома.

1819 року в Парижі Єлизавета Браницька повінчалася з графом Михайлом Воронцовим. У посаг вона, зокрема, дістала Мошногородищенський маєток Черкаського повіту Київської губернії, села Демківці та Почапинці Кам'янецького повіту Подільської губернії (нині Чемеровецького району Хмельницької області).

1823 року в Одесі познайомилася з поетом Олександром Пушкіним, який невдовзі закохався в неї. З Воронцовою пов'язана низка віршів поета. Серед них «Храни меня, мой талисман» (1824—1825), «Желание славы» (1825), «Талисман» (1827), «Прощание» (1830).

Відвідувала білоцерківську «Олександрію». Після смерті матері успадкувала чимало українських земель. Виїжджала з чоловіком за кордон. Під їхнім наглядом збудовано й облаштовано Воронцовський палац на Миколаївському (Приморському) бульварі в Одесі та Алупкинський маєток у Криму.

Як доброчинниця організувала Новоросійське жіноче товариство опіки бідних, ініціювала видання альманаху «Подарок бедным» (Одеса, 1834), підтримувала місцеві жіночі школи. 30 000 рублів пожертвувала на утворення сільських банків (відсотки з цього капіталу пішли на утримання Мошнянської та Городищенської лікарень). Під час кавказького намісництва свого чоловіка мешкала в Тифлісі (нині Тбілісі, Грузія), де заснувала виховний заклад святої Ніни для дівчат, надавши 100 000 руб. У середині 1850-х років повернулася до Одеси. Виконувала обов'язки статс-дами при імператриці Марії Олександрівні.

Мала шестеро дітей, з яких четверо померло у віці від кількох днів до десяти років.

Померла у місті Одеса. Похована в кафедральному Спасо-Преображенському соборі.

Література[ред. | ред. код]

  • Швабахер С. Речь в воспоминание покойной кн. Е. К. Воронцовой. — Одесса, 1880.
  • Щербина В. Духовное завещание гр. А. В. Браницкой // Киевская старина. — 1893. — № 6.
  • Гершензон М. О. Образы прошлого. — Москва, 1912.
  • Чернова Е. Б. К истории переписки Пушкина и Е. К. Воронцовой // Временник Пушкинской комиссии. — Т. 2. — Москва — Ленинград, 1936.
  • Цявловский М. А. Из записей П. И. Бартенева: О Пушкине и гр. Е. К. Воронцовой // Известия АН СССР. Серия литературы и языка, 1969. — Т. 28. — Выпуск 3.
  • Цявловская Т. Г. «Храни меня, мой талисман…» // Прометей. — Т. 10. — Москва, 1974.
  • Приходы и церкви Подольской епархии / Под редакцией священника Евфимия Сецинского. — Біла Церква, 2009. — С. 332, 361, 371, 400, 408, 616.
  • Євген Чернецький. Браницькі. — Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2011. — 736 с. — ISBN 978-617-604-001-9

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]