Вороняче око звичайне

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вороняче око звичайне
Paris quadrifolia 2011 G2.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Лілієцвіті (Liliales)
Родина: Лілійні (Liliaceae)
Рід: Вороняче око (Paris)
Вид: Вороняче око звичайне
Біноміальна назва
Paris quadrifolia
L., 1753
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Paris quadrifolia
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Paris quadrifolia
EOL logo.svg EOL: 1014869
IPNI: 539724-1
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 231488

Обережно! Отруйна рослина. Вороняче око звичайне (Paris quadrifolia L.) Місцеві назви — хрещате зілля, ранник, сухотник тощо. Отруйна рослина, може також використовуватися як лікарська.

Будова[ред. | ред. код]

Трав'яниста багаторічна гола рослина (20—45 см заввишки) з довгим повзучим, білим кореневищем, на якому є піхвові листки. Стебло виходить з пазухи піхвового листка кореневища, на верхівці несе одну квітку, під якою кільцем розміщені чотири, часом п'ять-шість листків. Листки цілокраї, широкоеліптичні, оберненояйцеподібні, короткозагострені, майже сидячі, з трьома жилками, при основі клиноподібні. Квітка — одна, правильна, роздільнопелюсткова. Оцвітина проста, дворядна, складається із чотирьох-шести зовнішніх зелених і стількох жовтих внутрішніх листочків. Зовнішні листочки оцвітини (2—4 см завдовжки) ланцетні, внутрішні вужчі й коротші, лінійні, трохи ширші, ніж тичинкові нитки. Тичинок вісім з шилоподібними придатками, які більші від пиляків. Маточка одна, зав'язь верхня з чотирма стовпчиками, врослими при основі. Плід — багатонасінна, куляста, синювато-чорна з сизуватим нальотом ягода (близько 10 мм у діаметрі).

Життєвий цикл[ред. | ред. код]

Цвіте в першій половині літа.

Поширення та середовище існування[ред. | ред. код]

Вороняче око росте в листяних, рідше мішаних лісах, у чагарниках. Тіньовитривала рослина. Цвіте в травні — червні. Поширена у Карпатах, на Поліссі, в Лісостепу[1].

Практичне використання[ред. | ред. код]

Отруйна, лікарська, інсектицидна, фарбувальна й декоративна рослина. Усі частини рослини отруйні для людини і тварин. У кореневищах, плодах і листках містяться неприємного гіркого присмаку отруйний сапонін, паристифін і глюкозид паридин. Відмічено, що окремі частини рослини по-різному діють на організм: ягода — впливають на серце, листки — на нервову систему (антиспазматично), кореневища — викликають блювоту. Паристифін має інсектицидні властивості. Ознаки отруєння тварин такі: розлад серцево-судинної системи, пронос, коліки, судома, параліч.

У народній медицині використовують всі частини рослин як сильний блювотний засіб при отруєннях, туберкульозі, для збудження апетиту і посилення перистальтики кишок, ягода — при туберкульозі, грижі, від чиряків. У ветеринарній практиці відваром висушених ягід напувають коней, хворих на ящур. При лікуванні воронячим оком слід пам'ятати, що всі його частини дуже отруйні, тому необережне і неправильне вживання його призводить до тяжких отруєнь.

3 весняних листків воронячого ока можна добути жовту, а з нестиглих плодів зелену фарбу, Як декоративну рослину його можна вирощувати під наметом дерев на вогких місцях.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Гамуля Ю. Г. Рослини України / за ред. О. М. Утєвської. — X.: Фактор, 2011. — 208 с. — C.86
Commons
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вороняче око звичайне