Воронівці (Хмільницький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Воронівці
Voronivtsi hmil gerb.png
Герб
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район Хмільницький район
Рада Уланівська сільська рада
Код КАТОТТГ UA05120150040093117
Основні дані
Засноване 1508
Населення 692
Площа 2,1 км²
Густота населення 329,52 осіб/км²
Поштовий індекс 22034
Телефонний код +380 4338
Географічні дані
Географічні координати 49°40′00″ пн. ш. 28°10′31″ сх. д. / 49.66667° пн. ш. 28.17528° сх. д. / 49.66667; 28.17528Координати: 49°40′00″ пн. ш. 28°10′31″ сх. д. / 49.66667° пн. ш. 28.17528° сх. д. / 49.66667; 28.17528
Середня висота
над рівнем моря
251 м
Водойми річки: Снивода, Батіжок, Витхла
Місцева влада
Адреса ради 22032, Вінницька обл., Хмільницький р-н, с. Уланів, вул. Миру, 9
Карта
Воронівці. Карта розташування: Україна
Воронівці
Воронівці
Воронівці. Карта розташування: Вінницька область
Воронівці
Воронівці
Мапа

CMNS: Воронівці у Вікісховищі

Воро́нівці — село в Україні, у Хмільницькому районі Вінницької області. Населення становить 692 осіб. Розташоване за 25 км від міста Хмільника.

Походження назви[ред. | ред. код]

Назва походить від прізвища керівника укріплення на березі річки Сниводи Ворона чи Ворони. Укріплення було засноване в ІІ половині 15 століття. Пізніше було зміцнене на вимогу брацлавського старости К. І. Острозького та кам'янецького старости П. Лянцкоронського. Поселення знаходилося на прикордонні польсько-литовських і татарських володінь. Спочатку складалося з кількох укріплень вздовж бродів річки, аж до впадіння в неї притоки Витхли. До 20—30-х років 20 століття поселення носило назву Воронинці.

Інша версія говорить, що після знищення татарами попередніх поселень, що були на місці нинішніх Воронівець (а саме: на північ за селом — Селисько, на південь — Головщина, на південний схід — Скаржинці) шляхтичі Вороничі (Воронецькі) отримали тут землі для заселення. Спочатку їх осідок мав назву Воронича (Вороняча) слобода. Невдовзі власники зміцнили поселення, обгородили його, поселення переросло у Воронича (Вороняче) городище. Для цього пристосували навіть колишні, ще домонгольські два вали, що захищали давній осідок на південному сході села.

У назві села є також суфікс присвійності –ин (ц) –і, який вказує кому належало село. Варто відзначити, що цей суфікс на Поділлі позначав часто жителів поселень (не обов'язково нащадків). Назва «Воронинці» — утворена від прізвища у формі множини. А це свідчить, що першопоселенцями була досить велика родина чи навіть декілька родин зі спільним прізвищем. Саме прізвище «Воронич», «Воронячі» чи «Воронецькі» передавалося з покоління до покоління і згодом закріпилося за всіма жителями слободи, городища, села. Таким чином прізвище ставало назвою поселення. Є припущення, що потомки засновників поселення могли бути від сина Ольгерда сіверського князя Дмитра-Корибута (1350 р.н.) — родоначальника волинських княжих родів Воронецьких, вихідців з Литовського князівства. Ця територія була на прикордонні литовсько-татарських володінь, отже потребувала особливої охорони біля бродів і переправ.

У селі річка Батіжок впадає у річку Снивода.

Історія[ред. | ред. код]

На території села люди проживають досить давно. Археологами виявлено поселення пізньої бронзи, білогрудівської культури 11—9 ст. до н. е., поселення залізної доби — 8—3 ст. до н. е., ранньослов'янське поселення 7—8 ст. н. е. та ін.

У 1508 році тут сталася битва з татарами, яких розбив львівський каштелян Ян Кам'янецький. 2000 татар було в результаті битви знищено. На місцині, де розташовані Воронівці, за легендами, 1362 року відбулася велика битва русько-литовських об'єднаних військ на чолі з князем Ольгердом проти ординських ханів Котлубуга, Качибея і Дмитра-Солтана. Нині про це нагадують три майже розораних могили на берегах річки Синьої Води (Сниводи). На місці означених могил жителі села під час татарських набігів влаштовували спостережливі пункти. З дерева будувалися «вишки». Такий пункт спостереження знаходився й на Хуторах Кривошиїнських. Коли на ньому запалювали вогонь, дозір у Воронинцях запалював своє вогнище, щоб його побачили у сусідніх Пагурцях. Звідти, ніби по естафеті, палили багаття на вежі в іншому поселенні. На дзвіниці церкви чергував дзвонар, котрий сповіщав про небезпеку. Люди забирали дітей, найцінніше майно і втікали у ліси, річкові зарості, де й переховувалися.

У 1847—1848 роках у воронинському маєтку княгині Кароліни Івановської-Вітгенштейн гостював угорський композитор, піаніст-віртуоз і диригент Ференц Ліст. Тут він створив цикл музичних творів під назвою «Колоски з Воронинець». Уродженець села, скульптор Микола Шакула, створив пам'ятний знак маестро, який відкрито у 2008 році. Йому ж роботи — пам'ятний знак у селі жертвам Голодомору (1932—1933 рр.).

У 1898 році тут мешкало лише православних 1308 чоловік. Проживали також католики, євреї.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 307 жителів села[1].

Відомі люди[ред. | ред. код]

У селі народилися:

Воронівці вивели у світ начальника Вінницького обласного управління в справах захисту споживачів І. І. Сороку, начальника Вінницького обласного управління Ощадного банку України Л. М. Крутенка. Звідси вийшли голова Хмільницької районної Ради і голова Хмільницької держадміністрації у минулому М. І. Меть, доктор Філософських наук, професор М. О. Темнюк та ін.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Гідрологічний заказник місцевого значення Снивода.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Воронівці. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020. 

Література[ред. | ред. код]

  • Ула́нів // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974 — том Вінницька область / А. Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.678 (Воронівці)

Посилання[ред. | ред. код]