Ворохта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Ворохта
Vorohta s.gif Vorohta h.png
Герб Ворохти Прапор Ворохти
Залізничний ворохтянський міст
Залізничний ворохтянський міст
Країна Україна Україна
Область/АРК Івано-Франківська область
Район/міськрада Яремчанська міська рада
Рада Ворохтянська селищна рада
Код КОАТУУ: 2611040300
Основні дані
Засноване 1568, назва з 1598
Площа 15 км²
Населення 4420 (на 1 вересня 2013)
Поштовий індекс 78595
Телефонний код +380 XXX
Географічні координати 48°16′57″ пн. ш. 24°33′46″ сх. д. / 48.28250° пн. ш. 24.56278° сх. д. / 48.28250; 24.56278Координати: 48°16′57″ пн. ш. 24°33′46″ сх. д. / 48.28250° пн. ш. 24.56278° сх. д. / 48.28250; 24.56278
Висота над рівнем моря 850 м
Водойма річка Прут
Відстань
Найближча залізнична станція: Ворохта
До обл. центру:
 - залізницею: 88 км
 - автошляхами: 90 км
Селищна влада
Адреса 78595, Івано-Франківська обл., Яремченська міськрада, смт. Ворохта, вул. Д. Галицького, 41а
Карта
Ворохта (Україна)
Ворохта
Ворохта
Ворохта (Івано-Франківська область)
Ворохта
Ворохта

Воро́хта — селище міського типу Яремчанської міськради Івано-Франківській області. Розташоване на висоті 850 метрів над рівнем моря, на річці Прут. Курорт Ворохта є центром підготовки українських спортсменів зі стрибків із трампліна, біатлону, лижних перегонів.

Назва[ред.ред. код]

За легендою назва селища з'явилась з ХVII століття. За переказами, у перших жителів присілка Мочерняків був слуга, дезертир з армії, якого звали Ворохта. Він був дуже здібним, і до нього часто зверталися за порадами, приказуючи «іду до Ворохти». Звідсіля й пішла в народі назва нового гірського поселення — Ворохта.

Історія[ред.ред. код]

Засноване було у 1568 році Василем Янюком, який разом зі своєю худобою покинув рідне село Космач. Про це стало відомо у 1960-х, коли у центрі селища, після зносу великого гуцульського будинку, на місці якого викопали однолітрову чотиригранну старовинну пляшку з таким написом: Lwów, lеmberg, Maison Fodee 1782 J.A.Bachewski. Під час цих робіт знаходилась М. Мочерняк, вдова, дружина В. Мочерняка, сина Івана від другої дружини Мочерняка І. Вона підібрала пляшку і пересвідчившись, що окрім напівзотлілих документів у ній нема скарбу (Мочерняки служили у ватазі Довбуша і у тій пляшці могла бути частина золота Довбуша) передала документи М. Санковичу. Папір кришився — все доводилось складати потаємно, оскільки Мочерняк М. та Санковича М. могли прив'язати до шпигунства. Ті документи описували історію Ворохти детально (мабуть, Мочерняк І. склав це все на підставі ще давніших записів). Окремо була картка з частинкою тексту (все інше неможливо було розібрати, напис там був буквально таким :Taki są odpowiednie doswiadczenia że z poczatku na pierzem pagozke przybył Wasyl Yanik z Kosmacza w 1568 r. Michał Worochta przybyl w 1598. A. Pob. M. Pabusiewicz 1/11 1610.

Ці документи пролили краплі правди на історію Ворохти, але на жаль, їх не вдалося зберегти. До того випадку була версія про заснування Ворохти в 1780 (ця дата і позначена на інформаційному стенді), і звісно 1690-х, але ці версії не підтверджувались. 1998 року пішли чутки про 400-річчя Ворохти. Ця інформація дійшла до Яремчанської міської ради. Та відповідних документів, які б підтвердили достовірність цих чуток, не знайшлося.

Василь Янюк з Космача прийшов на ці місцевості у 1568. Дійшовши до розлогого поля він оселився там. Це місце носить назву Янівський Діл. Коли худоба випасла пашу Янюк пішов шукати інші. Він пішов лісом західніше і дійшов до вітровалів багатовікових ялин. Тут зупинився, прив'язав коня, вийшов вище по схилу і побачив за буреломом гарне довгосмуге поле. Янюк завагався: до поляни важко дібратись, але на пашу мабуть дуже багата. Він повернувся до свого Ділу. Розповів все пастухам — і вирушили до того поля. Прорізалися цілий тиждень. Там був хороший ландшафт, велика кількість паші але на зиму повернулись до Космача. Навесні повернулись до нового поля і назвали Ріжа (сьогодні полонина Ріжі). Якось Янюк осідлав коня і пішов до підніжжя гори (Ріжі знаходилась біля вершини); там ялинові праліси переходили в букові прогалини. Янюк знову пішов на Захід, побачив великі поля . Повернувся на Ріжу і розповів це всім . За тиждень вся худоба і живність була на тих полях, спорудили для худоби сарай і відділили стіною невелику житлову кімнату. Але на зиму Янюк повернувся до Космача. Навесні все господарство перегнав на нове поле. Тут і став жити з господарством. Третьої весни після прибуття Янюка почав будуватися його будинок на рівнинах над скелею. Це був 1568 рік.

У 1598 на Янівському Груні (там, де були великі поля) в Дедерчуків оселився польський дезертир Михаїл Ворохта, який не хотів повертатись до Закарпаття; також був талановитим ткачем. Слава про Ворохту швидко розійшлася по всіх місцевостях, підвладних Янюку. Свого будинку Ворохта не мав, але познайомився з Янюком і взяв в помічники його доньку Марію, зробивши для неї ткацький верстат. Таким способом Михаїл розширив виробництво. Потім в Березові одружився з Марією. У 1598 році (після весілля) цю місцину прозвали Ворохта.[1]  Янюк, вище згаданий, мав трьох доньок: Євдокію, Марію, Анну. Марію видав за Ворохту, Євдокію за Дедерчука, Анну за Воронюка (засновника Вороненки).

З кінця XIX століття Ворохта розвивалася як спортивно-туристичний центр. Цьому сприяло прокладання до Ворохти влітку 1894 року залізниці. У 30-х роках тут будують декілька пансіонатів для багатих туристів, в 1957 році відкривають гірськолижну школу. Сьогодні Ворохта є одним з основних центрів туризму Івано-Франківської області, як влітку, так і взимку. Для шанувальників лижного спорту тут діє декілька підйомників. Біля бази «Авангард» — бугель 300-метровий і крісельний 2-кілометровий підйомник. На р. Маківка — 250-метровий (бугель). Під час зимового сезону встановлюють ще два 100-метрові підйомники. Неподалік від селища розташована спортивно-туристська база «Заросляк», звідки починається маршрут сходження на найвищу вершину України — Говерлу.

Географічне положення[ред.ред. код]

Ворохта знаходиться в горах Карпатах, на великій висоті над рівнем моря. Майже з усіх сторін оточена горами і лісами.

Клімат[ред.ред. код]

Відпочинок у Ворохті[ред.ред. код]

У маленькому селищі живуть привітні люди. Ворохту оточують гарні краєвиди. Діють витяги. Тут розташована база підготовки українських стрибунів з трампліна: два трампліни покриті штучною травою. Тому на них стрибають цілий рік. Неподалік від селища розташована спортивно-туристська база «Заросляк», звідки починається маршрут сходження на найвищу вершину України — Говерлу.

Транспортне сполучення[ред.ред. код]

Пасажирські поїзди[ред.ред. код]

  • Щоденний пасажирський поїзд «Гуцульщина» сполученням Київ — Рахів — Київ. Вагони Люкс, купе, плацкарт. Вартість — близько ста сімдесяти гривень (плацкарт до Києва).
  • Щоденний пасажирський поїзд «Львів — Рахів — Львів». Вагони купе, плацкарт, загальні.

Відправлення зі Львова і Києва ввечері. Прибуття до Львова та Києва обох поїздів зранку.

Приміські поїзди[ред.ред. код]

  • Ворохта — Коломия — Ворохта
  • Коломия — Рахів — Коломия
  • Івано-Франківськ — Рахів — Івано-Франківськ

Вартість квитка в межах десяти гривень до кінцевих зупинок.

Автобуси[ред.ред. код]

Приміські автобуси на Татарів, Яремче, Верховину тощо. На Буковель і Яблуницю прямих автобусів майже немає, потрібно пересідати в Татарові на автобуси «Яремче-Буковель», «Яремче-Яблуниця» тощо. Обслуговуються автобусні маршрути в регіоні маршрутками «Спринтер» і Еталон, забитими вщент навіть у «несезон», тому варто по можливості користуватися ними виключно для під'їзду до найближчої станції.

Культура[ред.ред. код]

В селищі Ворохта був заснований родинний колектив «Петровичі». Також в селищі засновано й проживає гурт «Петрос» та гурт Джараб.

Архітектурні пам'ятки Ворохти[ред.ред. код]

Визначною архітектурною пам'яткою є й арочні залізничні мости (віадуки), зведені тут у XIX столітті. Один із віадуків у Ворохті входить до низки найдовших кам'яних мостів Європи (130 м), довжина однієї з арок — 25 м.

Пам'яткою гуцульської дерев'яної архітектури 1615  є церква Різдва Богородиці, перевезена з села Яблуниці 1780 року. У 1925 під час будівництва нової церкви дзвіницю, всі коштовності та ікони винесли з церкви Різдва Богородиці та перенесли до церкви Петра і Павла[1] . Будівля розвалювалась ще з 1931. Через 64 роки після 1931-го, 15 років після 1979-го, на Пасху 1994-го церкву після реставрації урочисто освятив Єпископ-Ординарій Коломийсько-Чернівецької Єпархії УГКЦ Павло Василик.[2] 

Так з 1600 року Ворохта могла користуватись Вороненківською церквою, яка була далеко (за 8 км) тож у 1602 (або 3) тут, на роздоріжжі біля будинку культури звели богослужебну каплицю. За яких обставин вона зруйнована — невідомо. За Австро-Угорщини каплицю відновили у зменшеному вигляді. Але за радянської влади у 1940 каплицю знищили, а церкву Різдва Богородиці перетворили на конюшню. У 1997 каплицю відновив В. Паневник.[1] 

У 1924-29 (30) рр. на пагорбі біля будинку культури зведено церкву Петра і Павла. З церкви Різдва Богородиці все, разом з дзвіницею та церковним музеєм перенесли до цієї церкви. Поруч є невелике кладовище. Ця церква зараз є парафіяльною.[3] 

У 1904-06 році біля зал-станції збудували костел успіння Пресвятої Богородиці, де була резиденція ксьондзів. Невеликий, але дуже гарний ззовні і всередині. З 1940 костел не діяв. У 2000-х будові відреставрували й використовують за призначенням.[4] 

Персоналії[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в <Санкович М. Ворохта // Історія, люди, традиції: Історико-етнографічне видання / Літературний редактор С. Писуляк, художнє оформлення І. Зьола, технічний редактор О. Роса, коректор О. Голич. — Надвірна: ЗАТ «Надвірнянська друкарня», 2001. — С. 5— 8. С. 5.
  2. Санкович М. Ворохта // Історія, люди, традиції… С. 19.
  3. Санкович М. Ворохта // Історія, люди, традиції… С. 18.
  4. Санкович М. Ворохта // Історія, люди, традиції… С. 25.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]