Воскресенська церква (Поділ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Воскресенська церква
Voskres ch1.jpg
Церква Воскресіння
50°27′59″ пн. ш. 30°31′04″ сх. д. / 50.46663888891666261° пн. ш. 30.517805555583333188° сх. д. / 50.46663888891666261; 30.517805555583333188Координати: 50°27′59″ пн. ш. 30°31′04″ сх. д. / 50.46663888891666261° пн. ш. 30.517805555583333188° сх. д. / 50.46663888891666261; 30.517805555583333188
Тип споруди церква і втрачена споруда
Розташування Україна УкраїнаКиїв
Архітектор Михайло Грек або Михайло Рудзинський
Початок будівництва 1670 (інші дані — 1698)
Зруйновано 1935 (?)
Відбудовано не відбудовувалась
Стиль бароко
Адреса вул. Спаська, 9
Епонім Воскресіння Христа
Воскресенська церква (Поділ). Карта розташування: Україна
Воскресенська церква (Поділ)
Воскресенська церква (Поділ) (Україна)

Воскресенська церква — православний парафіяльний[1] храм у Києві на Подолі, збудований 1670 року та зруйнований у 1930-ті роки. Знаходилася на розі вулиці Спаської та провулку Хорива, на її місці спорудили житловий будинок по провулку Хорива, 4[2][3].

Історія храму[ред. | ред. код]

Подільська Воскресенська церква була одним із найстаріших мурованих храмів київського Подолу[4]. На її місці у XVI столітті існувала дерев'яна церква[5] Воскресіння із бічним вівтарем на честь святого Євстафія Плакіди, зведена коштом гетьмана Остафія Дашкевича у 1500[2] чи близько 1508 року[6][7]. За іншими даними, ця дерев'яна церква була значно старішою, а Дашкевич лише прибудував приділ на честь святого Євстафія[8]. На користь цієї версії свідчить згадка про будинок священника Воскресенської церкви в «Описі київського замку» 1552 року[8]. У другій половині XVI століття опікунами церкви була родина Рожинських[9] (Ружинських[7][8]), родичів Дашкевича, вони подарували церкві (ймовірно, за заповітом Дашкевича) частину своїх земельних володінь на лівому березі Дніпра — слобідку, яка на честь церкви стала називатися Воскресенською (сучасний житловий масив Воскресенка)[2].

Найстаріші писемні згадки про дерев'яну церкву Воскресіння датовані кінцем XVI століття, 1653 року її описав мандрівник Павло Алеппський[7][8]. У 1610-х роках (близько 1617 року[1]) настоятелем церкви був Іов Борецький, майбутній Київський митрополит[2][9][10].

Ймовірно у 1632—1646 роках, за часів митрополита Петра Могили, до церкви добудували другий бічний вівтар на честь святих Петра і Павла[8]. У 1658 році будівля храму постраждала від пожежі[8], після чого замість дерев'яної спорудили нову муровану п'ятибанну церкву. Різні джерела наводять різні дати та обставини цієї події. За однією версією, муровану Воскресенську церкву почали будувати (або вже збудували) у 1670 році, коштом міщанина Михайла Грека[2][4]. За іншою версією церкву звели на місці колишнього церковного цвинтаря у 1695[1][9] або 1698 році, а фундатором будівництва став грецький купець[8] Михайло Миколайович Рудзинський[9][10] або Радзицький[8]. Костянтин Широцький у своєму путівнику по Києву 1917 року наводить обидві ці версії, але зазначає, що схиляється до першої, адже на мапі Києва 1695 року Воскресенська церква зображена вже в оновленому вигляді, із п'ятьма банями та трьома апсидами[4][7]. Сучасний києвознавець Михайло Кальницький припускає, що церкву почали будувати 1670 року коштом Михайла Грека, а завершили лише наприкінці XVII століття, отримавши нову пожертву на завершення будівництва від Михайла Рудзинського[2].

У XVIII столітті церкву неодноразово ремонтували: у 1703 році — коштом парафіянина церкви, купця Л. Величка[8], у 1732 році — коштом козацького осавула Павла Гудими[7][11], який був одружений з онукою Михайла Рудзинського[8]. У 1760-х роках церкву перебудували за проєктом архітектора Івана Григоровича-Барського[12][11]. У 1809 році за проєктом архітектора Андрія Меленського з західного боку церкви, над в'їзною брамою церковної садиби[3] прибудували муровану дзвіницю[2][6][10].

Під час пожежі 1811 року церква суттєво постраждала[9], однак були збережені бані, карнизи, оздоблення вікон та пілястри. Старий іконостас не зберігся. У 1886 році, під час чергового ремонту церкви, розібрали чотири з п'яти бань[7].

У середині XIX століття церкві належали сіножаті на Оболоні площею 4 десятини, також здавалася внайми половина житлового будинку для священнослужителів[10]. Станом на 1860-ті роки парафія церкви налічувала 184 особи[10].

За радянських часів церкву закрили та зруйнували. Точна дата її знесення невідома, за версією Михайла Кальницького це сталося 1934 року[2], за версією Олени Попельницької — у 1935 році[12]. Тит Геврик зазначає, що 25 квітня 1932 року її ще фотографував для Київської обласної інспектури охорони пам'яток культури К. Козловський, однак у «Переліку всіх закритих молитовень православного релігійного культу по місту Києву станом на 26 березня 1936 р.» церква вже фігурує як розібрана. На місці церкви у другій половині 1930-х років збудували чотириповерховий житловий будинок із курдонером[13].

Опис[ред. | ред. код]

Мурована Воскресенська церква була типовим храмом у стилі українського бароко[2]: хрещата у плані, стіни вертикально розчленовані пілястрами коринфського ордеру та прикрашені ліпними карнизами, вікна декоровані лиштвами та сандриками[12][11]. Первісно церква мала п'ять грушоподібних бань, центральна з яких була на восьмигранному барабані, та три апсиди — головний вівтар на честь Воскресіння Христового, північний приділ на честь Архангела Михаїла, переосвячений пізніше в ім'я святих Петра і Павла, та південний приділ на честь святого Євстафія[2][6]. У 1886 році храм під час чергового ремонту зробили однобанним, розібравши чотири бані та лишивши одну середню[7], яку переробили на простішу, напівсферичну[3]. Дзвіниця церкви, зведена пізніше, була круглою у плані, чотириярусною, оздобленою в стилі класицизму[2][3]. Стіни першого ярусу були рустовані, другий ярус, де розміщувалися дзвони, мав видовжені прямокутні отвори, фланковані іонічними напівколонами, третій ярус завершувався напівсферичним куполом із високим шпилем[3].

Серед церковного начиння храму була вовняна плащаниця XVII століття[1][7].

При церкві існував невеликий цвинтар, на якому у XVII—XIX століттях ховали парафіян. Наприкінці XIX століття на його території звели мурований будинок церковно-парафіяльної школи.

Сповідні розписи, метричні книги і клірові відомості церкви (з 1723 по 1920 рік) зберігаються в Центральному державному історичному архіві України, м. Київ (ЦДІАК України)[14].

Топоніми, пов'язані з Воскресенською церквою[ред. | ред. код]

Від Воскресенської церкви отримали свої назви Воскресенський провулок, що вів до церкви (сучасний провулок Хорива)[4] та Воскресенська слобідка на лівому березі Дніпра, на місці якої у XX столітті сформувався Воскресенський житловий масив[2]. Також неподалік від церкви стояла садиба Іова Борецького, який до свого обрання митрополитом, був настоятелем цієї церкви[6]. Борецький заповів садибу Спасо-Межигірському монастиреві, який заснував тут своє подвір'я[9], від якого пішла назва Межигірської вулиці[15].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Захарченко, 1888, с. 252.
  2. а б в г д е ж и к л м н Кальницький, 2012, с. 59.
  3. а б в г д Третяк, 2004, с. 24.
  4. а б в г Гирич, 2014, с. 81.
  5. Паломникъ кіевскій, 1871, с. 138.
  6. а б в г Гирич, 2014, с. 82.
  7. а б в г д е ж и Широцький, 1917, с. 169.
  8. а б в г д е ж и к л Попельницька, 2003, с. 82.
  9. а б в г д е Сементовський, 1900, с. 279.
  10. а б в г д Похилевич, 1865, с. 103.
  11. а б в Третяк, 2004, с. 23.
  12. а б в Попельницька, 2003, с. 83.
  13. Третяк, 1998, с. 36.
  14. Церква Воскресіння Господнього (Воскресенська) на Подолі у м. Києві [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів, ЦДІАК України
  15. Гирич, 2014, с. 83.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Третяк К. О. Втрачені споруди та пам'ятники Києва: довідник. — К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. — 248 с. — 500 прим. — ISBN 966-594-548-3.
  • Кальницький М. Б. Зруйновані святині Києва: втрати та відродження. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. — 224 с. — 600 прим. — ISBN 978-966-489-183-4.
  • Попельницька О. О. Історична топографія Київського Подолу XVII — початку XVIII століття / Відповід. ред. д. і. н., проф. М.Ф. Дмитрієнко. — Видавничий дім «Стилос», 2003. — 304 с. — 500 прим. — ISBN 966-8518-03-9.
  • Третяк К. О. Київ: путівник по зруйнованому місту. — К. : Редакційно-видавничий центр «Київський університет», 1998. — 159 с. — 1000 прим. — ISBN 966-594-061-9.
  • Гирич І. Б. Магдебурзьке серце Києва. — К. : Либідь, 2014. — 88 с. — (Твій Київ) — ISBN 978-966-06-0671-5.
  • Сементовський М. М. Кіевъ, его святыни, древности, достопамятности. — 7-ме. — К. : Тип. С. В. Кульженко, 1900. (рос. дореф.)
  • Широцький К. В. Кіевъ: путеводитель. — К. : Тип. С. В. Кульженко, 1917. — 346 с. (рос. дореф.)
  • Захарченко М. М. Кіевъ теперь и прежде. — К. : "С. В. Кульженко", 1888. (рос. дореф.)
  • Похилевичъ Л. Монастыри и церкви г. Кіева: Прежнее и нынешнее состояніе и средства содержанія причтовъ, а также иноверческие молитвенные дома. — К. : Въ типографіи губернского управленія, 1865. — 134 с. (рос. дореф.)
  • Паломникъ кіевскій, или Путеводитель по монастырямъ и церквамъ кіевскім, для богомольцев, посѣщающихъ святыню Кіева. — -5-те. — К. : Тип. М. П. Фрица, 1871.