Воєнна колегія Верховного суду СРСР

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Воєнна колегія Верховного Суду РРФСР/СРСР (ВКВС) — орган Верховного Суду РРФСР/СРСР, що розглядав справи особливої важливості стосовно вищого керівного складу армії і флоту (командир корпусу й вище), а також звинувачуваних у зраді Батьківщині й контрреволюційній діяльності [1]. Також контролювала роботу військових трибуналів. З 1926 по 1948 роки незмінним керівником Воєнної колегії був армвоєнюрист (потім генерал-полковник юстиції) Василь Ульріх.

Воєнна колегія розташовувалась у Москві в домі № 23 по Нікольській вулиці (з 1935 року — вулиця 25 жовтня).

У роки терору[ред.ред. код]

Це був вищий судовий орган в СРСР, який тільки у роки «великого терору» присудив до розстрілу кілька десятків тисяч людей.

У роки репресій 19371938 років Воєнна колегія розглядала справи особливої важливості, в тому числі — за відомими показовими процесами [2].

Склад ВКВС Союзу РСР у роки великого терору:

Розстріли[ред.ред. код]

Будинок на Нікольській, 23 називають також «Розстрільним домом».

За однією з версій розстріли відбувались одразу ж після суду у підвалах сусідніх будівель, де розташовувався політвідділ особливих військ НКВС (будинок № 8 по Нікольській вулиці) [3] [4], однак проведене Слідчим комітетом при Прокуратурі РФ розслідування цю версію не підтвердило [5].

Керував розстрілами комендант НКВС Василь Блохін.

Засудження за списками[ред.ред. код]

Розстрільні списки по Ленінграду. Підписи Сталіна, Ворошилова, Кагановича, Жданова і Молотова. Квітень 1937 року

У період з 1934 по 1938 роки вироки ВКВС виносились відповідно до списків, складених та підписаних вищим керівництвом СРСР. Списки містили переліки людей, засуджених з особистої санкції Сталіна та його найближчих соратників у Політбюро ЦК ВКП(б) до різних мір покарання — переважно до розстрілу [6].

Результати розгляду списків передавались із НКВС до ВКВС, де вирок виносився відповідно до так званої «категорії», вказаної у списку. В реальності ж дана «категорія» відображала лише максимально припустиму міру покарання. У подальшому багато з первинних вироків були замінені на більш м’які [7].

Судова процедура була вкрай спрощеною: слухання справи проходило без свідків і тривало в середньому 5-10 хвилин (у рідкісних випадках до півгодини). За цей час троє суддів мали встигнути «роз’яснити підсудному його права, оголосити звинувачувальний вирок (…) роз’яснити суть звинувачення, з’ясувати ставлення звинувачуваного до «скоєних злочинів», вислухати його свідчення й останнє слово (…) провести нараду, написати вирок і, повернувшись до зали судового засідання, оголосити його…» [8]. Смертні вироки часто підсудним не оголошувались — вони дізнавались про свою долю безпосередньо перед стратою [9].

Оскарження вироків було практично неможливим з причини секретності більшості справ.

Разом за повоєнні роки за списками Політбюро ЦК було розстріляно, за різними джерелами, від 40 до 44 тисяч чоловік [6].

Сучасність[ред.ред. код]

В часи перебудови виникла ідея створити у цьому ж будинку Музей історії радянського терору, на той час будинок належав військкомату. У 1990-ті роки військкомат перевели, а будинок продали. Нині він належить дочірньому підприємству Банку Москви.

У 2006 році Москомспадщина присвоїв статус знову виявленої пам’ятки культурної спадщини будинку на Нікольській, 23.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. За законом про судоустрій СРСР від 16.08.1938 року (ст. 65) Верховний Суд СРСР визначався вищим судовим органом країни й діяв у складі: а) Судової колегії у кримінальних справах; б) Судової колегії у цивільних справах; в) Воєнної колегії; г) Залізничної колегії; д) Водно-транспортної колегії. Історія радянського суду «Отечественные записки» № 2, 2003
  2. Сталінські розстрільні списки — списки осіб, засуджених ВКВС за санкцією Політбюро у 1937—1938 роках.
  3. Розстрільна кімната біля Кремля
  4. Де стріляли у потилицю, там має бути музей Смерті
  5. Виявлені в центрі Москви рештки людей належать до XVIII—XIX століть
  6. а б Сталінські розстрільні списки
  7. Ферр Г. «Великая» ложь Хрущева. М.: Алгоритм, 2010.
  8. Муранов А. И., Звягинцев Р. Е. Суд над судьями (особая папка Ульриха). Казань, 1993. С. 68. (рос.)
  9. Рогинский А. Б. Послесловие // Расстрельные списки. Москва, 1937—1941. «Коммунарка» — Бутово. Книга памяти жертв политических репрессий. М., 2000. С. 494—496 (рос.)

Посилання[ред.ред. код]


Право Це незавершена стаття з права.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.