Воєнно-Грузинська дорога

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Воєнно-Грузинська дорога описана в декількох знаменитих творах, таких як «Герой нашого часу» і «Дванадцять стільців».
Воєнно-Грузинська дорога в 1911 році
Автомобільний міст поблизу селища Ананурі. У правому нижньому кутку видно ділянка стіни Фортеці Ананурі XVI—XVIII століть
Перевал Хрестовий

Воєнно-Грузинська дорога (груз. საქართველოს სამხედრო გზა, ос. Арвыкомы фæндаг, дослівно: «дорога Небесної ущелини») — історична назва дороги через Головний Кавказький хребет, що сполучає міста Владикавказ (Північна Осетія) і Тбілісі (Грузія). Довжина 208 км. Дорога піднімається по долині річки Терек, перетинає Скелястий хребет по Дар'яльській ущелині, потім по ущелині річки Байдарка піднімається до Хрестового перевалу (висота 2384 м), звідки спускається в долину річки Біла Арагві і по правобережжю річки Кура підходить до Тбілісі.

Контрольно-перепускні пункти на російсько-грузинському кордоні — Верхній Ларс (Північна Осетія, Росія) і Даріалі (до 2008 року — Казбегі) (Грузія).

У травні 2014 року[1] дорогу тимчасово було закрито у зв'язку зі сходом зсуву на грузинській стороні. З 20 серпня 2014 року[2] дорогу знову закрито через сель, імовірно на 2 тижні.

Історія[ред.ред. код]

Початок будівництва російськими військами Воєнно-Грузинської дороги був пов'язаний з підписанням в 1783 році Георгіївського трактату про протекторат Росії над Грузією. Одночасно було засновано російську фортецю Владикавказ. Дорога слідує древнім історичним шляхом, що сполучав Північний Кавказ і Закавказзя через Дар'яльську ущелину.

Постійне сполучення по дорозі було відкрито в 1799 році. Після приєднання Грузії до Росії (1801) почалося будівництво нової, поліпшеної Воєнно-Грузинської дороги. У 1863 році дорожнє полотно дороги було шосовано.

Воєнно-Грузинська дорога відіграла велику роль в розвитку економічних зв'язків між Росією і Закавказзям. У різні роки по ній проїздили Олександр Грибоєдов, Олександр Пушкін, Михайло Лермонтов, Володимир Маяковський.

Пам'ятки[ред.ред. код]

По усій трасі дороги зустрічаються грузинські пам'ятки старовини: собори, фортеці, сторожові вежі. На Воєнно-Грузинській дорозі розташовані Мцхета (древня столиця Грузії), храм-монастир Джварі (кінець VI — початок VII ст.), Земо-Авчальська ГЕС.

  • «Єрмоловський камінь» — «Махмад кхера» — велетенський гранітний валун в заплаві Терека недалеко від селища Верхній Ларс на російсько-грузинському кордоні, принесений з гір під час льодовикових обвалів Девдоракського льодовика, — одного з льодовиків Казбека.
  • Гора Казбек (5033 м), одна з найвищих вершин Кавказу, а біля її підніжжя — мальовнича Троїцька церква в Гергеті.
  • Дар'яльське укріплення, побудоване в 1804 р. в Дар'яльській ущелині для охорони дороги.
  • «Замок Тамари» — розвалини старої вежі на протилежному березі Тереку.
  • Середньовічні сигнально-сторожеві вежі.
  • Сіонський гай — зелений оазис серед снігових вершин Кавказу.
  • Хрестовий перевал — вища точка Воєнно-Грузинської дороги, найзручніший прохід в центральній частині Головного Кавказького хребта.
  • Гудаурське провалля і саме високогірне на Воєнно-Грузинській дорозі селище Гудаурі, за яким дорога звивистим Земомлетським спуском досить круто (на 1000 м) спускається в ущелину річки Арагві. Спуск складається з 6 ярусів, вирубаних в лавових породах, і є чудовим зразком інженерного мистецтва середини XIX століття. Цю ділянку було відкрито для руху лише в 1861 році.
  • Замковий ансамбль пізньофеодальної епохи — фортеці XVI—XVII століть в селищі Ананурі.
Воєнно-Грузинська дорога

Значення Воєнно-Грузинської дороги[ред.ред. код]

Воєнно-Грузинська дорога є одним з основних транспортних маршрутів, що зв'язують з Росією не лише Грузію, але і Вірменію, блоковану зі сходу Азербайджаном через невирішений до цього дня Карабаський конфлікт. Автомобільне сполучення Грузії з Росією уподовж Чорноморського узбережжя (через Адлер — Сочі) закрите у зв'язку з неврегульованістю ситуації між Грузією і Абхазією.

Інший вихід у зовнішній світ для Вірменії можливий тільки через грузинські чорноморські порти Поті і Батумі, по Транскаму або через Іран.

Закриття дороги (2006—2010)[ред.ред. код]

З 11 липня 2006 року Воєнно-Грузинську дорогу з боку Росії було закрито на невизначений термін.

Формальним приводом для закриття дороги стала реконструкція контрольно-перепускного пункту «Верхній Ларс» на російській ділянці кордону. Фактично легальний в'їзд з Росії в Грузію автомобільним транспортом був неможливий[3][4][5].

Пункт пропуску працює з 1 березня 2010 року[6]. Відкриття російсько-грузинського кордону має особливо велике значення для Вірменії, до закриття Воєнно-грузинської дороги біля третини вантажів республіки транспортувалося саме по цій дорозі[7].

Цікаві факти[ред.ред. код]

У 1910—1914 роках уздовж Воєнно-Грузинської дороги планувалося побудувати міжміську трамвайну колію від Владикавказу до Тифлісу завдовжки 202 версти, забезпечивши живлення контактної мережі декількома міні-гідроелектростанціями. Реалізації цього плану завадила Перша світова війна.[8][9]

Фотогалерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Андреев Н. А. От Владикавказа до Тифлиса. Военно-грузинская дорога. Тифлис, 1895
  • Арджеванидзе И. А., Военно-грузинская дорога (Краеведческий очерк с приложением схематической карты маршрута и библиографии) Госиздат Грузинкой СССР, Тбилиси, 1954.
  • Вейденбаум Е. Г. Путеводитель по Кавказу (Военно-грузинская дорога) Тифлис, 1888 (стр. 265—335)
  • Ломачевский Д. П. Новая военно-грузинская дорога. «Русский вестник» 1857
  • Сборник сведений о завалах, упавших с горы Казбега с 1776 по 1878 г. на военно-грузинскую дорогу, Тифлис, 1884

Примітки[ред.ред. код]