Воєнні злочини Російської Федерації

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Воєнні злочини Російської Федерації — воєнні злочини, вчинені представниками влади, керівництвом збройних сил, регулярним військом Російської Федерації та незаконними збройними формуваннями, що організовані і фінансуються Російською Федерацією.

Пожежа у житловому будинку по вулиці Богатирській у Києві, внаслідок артилерійського обстрілу військами РФ
Будинок у Києві (вулиця Олександра Кошиця, 7-А), частково зруйнований 25 лютого
Обстріляний будинок у Харкові
Будинок на вулиці Маріуполя

Як незалежна держава Російська Федерація утворилася під час розпаду СРСР наприкінці 1991 року, хоча державний суверенітет республіки був проголошений 1990 року у часи перебування її у складі СРСР.

Відповідно до Міжнародного права, строк давності не може бути застосованим до воєнних злочинів та злочинів проти людства та людяності, що закріплене у Конвенції ООН «Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства» від 1968 року [1] та Конвенції держав-учасниць Ради Європи «Про незастосування строків давності до злочинів проти людяності та воєнних злочинів». Таким чином, усі воєнні злочини Росії рано чи пізно повинні бути розслідувані, а винні — покарані.

Сучасній [2] Росії притаманні знищення свободи слова, репресії проти опозиції, узурпація влади, зовнішня агресія, окупація та анексія територій інших держав, масові вбивства, етнічні чистки та численні воєнні злочини.
Факти «… вказують на системний та невипадковий характер воєнних злочинів, що були скоєні Російською Федерацією <…> у Чечні, Грузії, Україні та Сирії [3]

…для історії військових інтервенцій Росії - чи то в Україні, чи у Сирії або й у власній країні, у Чечні - характерним є кричуще ігнорування міжнародного гуманітарного права. Російська армія порушує міжнародні правила ведення війни, не захищаючи мирне населення або й неприховано нападаючи на нього. Російські збройні сили здійснюють невибіркові напади, застосовують заборонену зброю та вчиняють інші злочини. Все те, що ми бачили у Сирії і Чечні, ми тепер бачимо і в Україні. Очевидно, що відповідальність лежить на міжнародній спільноті, аби воєнні злочини не залишалися безкарними. Щоб ті, хто вчиняє такі злочини, розуміли, що на них чекає покарання.— Німецька правозахисниця з Amnesty International Жанін Ульманнзік (нім. Janine Uhlmannsiek): [4]

27 липня 2022 року Сенат США одноголосно схвалив резолюцію, що закликає держсекретаря Ентоні Дж. Блінкена визнати Росію державою-спонсором тероризму за дії в Чечні, Грузії, Сирії та Україні, які призвели до «смертей незліченної кількості невинних чоловіків, жінок і дітей» [5].

Історія[ред. | ред. код]

Поняття «воєнний злочин» та перелік воєнних злочинів[ред. | ред. код]

Зі Статуту Міжнародного військового трибуналу для суду та покарання головних воєнних злочинців європейських країн осі [6]:

II. Юрисдикція та загальні принципи
Стаття 6.

... Наступні дії або будь-які з них є злочином, що підлягають юрисдикції Трибуналу та тягнуть за собою індивідуальну відповідальність:

а) злочини проти миру, а саме: планування, підготовка, розв'язання або підтримка агресивної війни або війни з порушенням міжнародних договорів, угод або запевнень або участь у загальному плані або змові, спрямованих на реалізацію будь-якої з перерахованих вище дій;

б) воєнні злочини, а саме: порушення законів або звичаїв війни. До цих порушень належать вбивства, катування або виведення у рабство або з іншою метою цивільного населення окупованої території; вбивства або катування військовополонених або тих, хто в морі; вбивства заручників; пограбування громадської або приватної власності; безглузде руйнування міст або сіл; руйнування, не виправдані військовою необхідністю, та інші злочини;

(в) злочини проти людяності, а саме: вбивство, винищення, поневолення, заслання та інші жорстокості, вчинені проти цивільних осіб до або під час війни, або переслідування із політичних, расових чи релігійних причин з метою реалізації або у зв'язку з будь-яким злочином, що підлягає юрисдикції Трибуналу, незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де вони були вчинені чи ні.

Керівники, організатори, підбурювачі та співучасники, які брали участь у підготовці або впровадженні загального плану або змови, спрямованої на вчинення будь-якого з перерахованих злочинів, несуть відповідальність за всі дії, вчинені будь-якими особами, з метою реалізації такого плану.

Стаття 7.

Посадове становище підсудних, їхнє положення як глав держав чи відповідальних чиновників різних урядових відомств не повинне розглядатися як підстава для звільнення від відповідальності або пом'якшення покарання.

Стаття 8.

Той факт, що підсудний діяв за вказівкою уряду або з наказу керівника, не звільняє його від відповідальності, але може розглядатися як аргумент для пом'якшення покарання, якщо трибунал визнає, що цього вимагають інтереси правосуддя.

Стаття 9.

Розглядаючи справу будь-якого окремого члена групи чи організації, Трибунал може (у зв'язку із будь-якою дією, за яку ця особа буде засуджена) визнати, що група чи організація, членом якої був підсудний, була злочинною організацією.

Оригінальний текст (рос.)
Из Устава Международного военного трибунала для суда и наказания главных военных преступников европейских стран осі:

II. Юрисдикция и общие принципы

Статья 6

…Следующие действия или любые из них являются преступлениями, подлежащими юрисдикции Трибунала и влекущими за собой индивидуальную ответственность:

a) преступления против мира, а именно: планирование, подготовка, развязывание или ведение агрессивной войны или войны в нарушение международных договоров, соглашений или заверений, или участие в общем плане или заговоре, направленных к осуществлению любого из вышеизложенных действий;

b) военные преступления, а именно: нарушения законов или обычаев войны. К этим нарушениям относятся убийства, истязания или увод в рабство или для других целей гражданского населения оккупированной территории; убийства или истязания военнопленных или лиц, находящихся в море; убийства заложников; ограбление общественной или частной собственности; бессмысленное разрушение городов или деревень; разорение, не оправданное военной необходимостью, и другие преступления;

c) преступления против человечности, а именно: убийства, истребление, порабощение, ссылка и другие жестокости, совершенные в отношении гражданского населения до или во время войны, или преследования по политическим, расовым или религиозным мотивам в целях осуществления или в связи с любым преступлением, подлежащим юрисдикции Трибунала, независимо от того, являлись ли эти действия нарушением внутреннего права страны, где они были совершены, или нет.

Руководители, организаторы, подстрекатели и пособники, участвовавшие в составлении или в осуществлении общего плана или заговора, направленного к совершению любых из вышеупомянутых преступлений, несут ответственность за все действия, совершенные любыми лицами в целях осуществления такого плана.

Статья 7

Должностное положение подсудимых, их положение в качестве глав государства или ответственных чиновников различных правительственных ведомств не должно рассматриваться как основание к освобождению от ответственности или смягчению наказания.

Статья 8

Тот факт, что подсудимый действовал по распоряжению правительства или приказу начальника, не освобождает его от ответственности, но может рассматриваться как довод для смягчения наказания, если Трибунал признает, что этого требуют интересы правосудия.

Статья 9
При рассмотрении дела о любом отдельном члене той или иной группы или организации Трибунал может (в связи с любым действием,за которое это лицо будет осуждено) признать, что группа или организация, членом которой подсудимый являлся, была преступной организацией.

Злочин агресії[ред. | ред. код]

Визначення агресії, що затвердженео резолюцією 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї від 14 грудня 1974 року

Генеральна Асамблея,

виходячи з того, що однією з основних цілей Організації Об'єднаних Націй є підтримання міжнародного миру та безпеки та вживання ефективних колективних заходів для запобігання та усунення загрози миру та придушення актів агресії та інших порушень миру <…> знову підтверджуючи також положення Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй, <…> схвалює таке визначення агресії

Стаття 1

Агресією є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави, або іншим чином, несумісним зі Статутом Організації Об'єднаних Націй, як це встановлено у цьому визначенні.

Пояснення: У цьому визначенні термін «держава»
а) вживається, не вирішуючи питання про визнання чи питання про те, чи є держава членом Організації Об'єднаних Націй;
b) включає там, де це є доречним, поняття «групи держав».

Стаття 2

Застосування збройної сили державою першою на порушення Статуту є prima facie свідченням акта агресії, хоча Рада Безпеки може відповідно до Статуту зробити висновок, що ухвала про те, що акт агресії був скоєний, не буде виправданим у світлі інших відповідних обставин, включаючи той факт, що відповідні акти або їх наслідки не мають досить серйозного характеру.

Стаття 3

Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, з урахуванням та відповідно до положень статті 2, кваліфікуватиметься як акт агресії:

а) вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, хоч би який тимчасовий характер вона носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини;

b) бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

с) блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

d) напад збройними силами держави на сухопутні, морські чи повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;

e) застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з державою, що приймає, порушуючи умови, передбачені в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території з припинення дії угоди;

f) дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала у розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для вчинення акту агресії проти третьої держави;

g) засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівносильно переліченим вище актам, або його значну участь у них.

Стаття 4

Наведений вище перелік актів не є вичерпним, і Рада Безпеки може визначити, що інші акти є агресією відповідно до положень Статуту.

Стаття 5

1. Ніякі міркування будь-якого характеру, чи це політичного, економічного, військового чи іншого характеру, що неспроможні бути виправданням агресії.

2. Агресивна війна є злочином проти міжнародного світу. Агресія тягне у себе міжнародну відповідальність.

3. Жодне територіальне придбання або особлива вигода, отримані внаслідок агресії, не є і не можуть бути визнані законними. [7]

Оригінальний текст (рос.)

Определение агрессии

Утверждено резолюцией 3314 (ХХIХ) Генеральной Ассамблеи от 14 декабря 1974 года

Генеральная Ассамблея,

исходя из того, что одной из основных целей Организации Объединенных Наций является поддержание международного мира и безопасности и принятие эффективных коллективных мер для предотвращения и устранения угрозы миру и подавления актов агрессии и других нарушений мира <…> вновь подтверждая также положения Декларации о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом Организации Объединенных Наций, <…> одобряет нижеследующее определение агрессии

Статья 1 Агрессией является применение вооруженной силы государством против суверенитета, территориальной неприкосновенности или политической независимости другого государства, или каким-либо другим образом, несовместимым с Уставом Организации Объединенных Наций, как это установлено в настоящем определении.

Пояснительное примечание: В настоящем определении термин «государство»

а) употребляется, не предрешая вопроса о признании или вопроса о том, является ли государство членом Организации Объединенных Наций;

b) включает там, где это уместно, понятие «группы государств».

Статья 2 Применение вооруженной силы государством первым в нарушение Устава является prima facie свидетельством акта агрессии, хотя Совет Безопасности может в соответствии с Уставом сделать вывод, что определение о том, что акт агрессии был совершен, не будет оправданным в свете других соответствующих обстоятельств, включая тот факт, что соответствующие акты или их последствия не носят достаточно серьезного характера.

Статья 3 Любое из следующих действий, независимо от объявления войны, с учетом и в соответствии с положениями статьи 2, будет квалифицироваться в качестве акта агрессии:

а) вторжение или нападение вооруженных сил государства на территорию другого государства или любая военная оккупация, какой бы временный характер она ни носила, являющаяся результатом такого вторжения или нападения, или любая аннексия с применением силы территории другого государства или части ее;

b) бомбардировка вооруженными силами государства территории другого государства или применение любого оружия государством против территории другого государства;

с) блокада портов или берегов государства вооруженными силами другого государства;

d) нападение вооруженными силами государства на сухопутные, морские или воздушные силы, или морские и воздушные флоты другого государства;

e) применение вооруженных сил одного государства, находящихся на территории другого государства по соглашению с принимающим государством, в нарушение условий, предусмотренных в соглашении, или любое продолжение их пребывания на такой территории по прекращению действия соглашения;

f) действие государства, позволяющего, чтобы его территория, которую оно предоставило в распоряжение другого государства, использовалась этим другим государством для совершения акта агрессии против третьего государства;

g) засылка государством или от имени государства вооруженных банд, групп, иррегулярных сил или наемников, которые осуществляют акты применения вооруженной силы против другого государства, носящие столь серьезный характер, что это равносильно перечисленным выше актам, или его значительное участие в них.

Статья 4 Вышеприведенный перечень актов не является исчерпывающим, и Совет Безопасности может определить, что другие акты представляют собой агрессию согласно положениям Устава.

Статья 5 1. Никакие соображения любого характера, будь то политического, экономического, военного или иного характера, не могут служить оправданием агрессии.

2. Агрессивная война является преступлением против международного мира. Агрессия влечет за собой международную ответственность.

3. Никакое территориальное приобретение или особая выгода, полученные в результате агрессии, не являются и не могут быть признаны законными.

Злочин геноциду[ред. | ред. код]

Із Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього.( Прийнята резолюцією 260 (III) Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1948 року).

Стаття I

Договірні сторони підтверджують, що геноцид незалежно від того, чи відбувається він у мирний або воєнний час, є злочином, який порушує норми міжнародного права і проти якого вони зобов'язуються вживати заходів попередження і карати за його вчинення.

Стаття II

У цій Конвенції під геноцидом розуміються такі дії, що здійснюються з наміром знищити, повністю або частково, будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:

а) вбивство членів такої групи;

b) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи;

с) навмисне створення для будь-якої групи таких життєвих умов, що розраховані на повне або часткове фізичне знищення її;

d) заходи, розраховані на запобігання дітонародженням у середовищі такої групи;

e) насильницька передача дітей із однієї людської групи до іншої.

Стаття III

Підлягають покаранню такі дії:

а) геноцид;

b) змова з метою геноциду;

с) пряме та публічне підбурювання до скоєння геноциду;

d) замах на геноцид;

е) співучасть у геноциді.

Стаття IV

Особи, які здійснюють геноцид або будь-які інші з перелічених у статті III діяння, підлягають покаранню, незалежно від того, чи є вони відповідальними за конституцією правителями, посадовими чи приватними особами.
<…>

Стаття VI

Особи, які обвинувачуються у вчиненні геноциду або інших перелічених у статті III діяння, повинні бути засуджені компетентним судом тієї держави, на території якої були вчинені ці діяння, або таким міжнародним кримінальним судом, який може мати юрисдикцію щодо сторін цієї Конвенції, які визнали юрисдикцію такого суду

Стаття VII

Щодо видачі винних, геноцид та інші перелічені у статті III дії не розглядаються як політичні злочини.

У таких випадках договірні сторони зобов'язуються здійснювати видачу відповідно до свого законодавства та чинних договорів.

[8]

Оригінальний текст (рос.)
Статья I

Договаривающиеся стороны подтверждают, что геноцид независимо от того, совершается ли он в мирное иди военное время, является преступлением, которое нарушает нормы международного права и против которого они обязуются принимать меры предупреждения и карать за его совершение.

Статья II В настоящей Конвенции под геноцидом понимаются следующие действия, совершаемые с намерением уничтожить, полностью или частично, какую-либо национальную, этническую, расовую или религиозную группу как таковую:

а) убийство членов такой группы;

b) причинение серьезных телесных повреждений или умственного расстройства членам такой группы;

с) предумышленное создание для какой-либо группы таких жизненных условий, которые рассчитаны на полное или частичное физическое уничтожение ее;

d) меры, рассчитанные на предотвращение деторождения в среде такой группы;

e) насильственная передача детей из одной человеческой группы в другую.

Статья III Наказуемы следующие деяния:

а) геноцид;

b) заговор с целью совершения геноцида;

с) прямое и публичное подстрекательство к совершению геноцида;

d) покушение на совершение геноцида;

е) соучастие в геноциде.

Статья IV
Лица, совершающие геноцид или какие-либо другие из перечисленных в статье III деяний, подлежат наказанию, независимо от того, являются ли они ответственными по конституции правителями, должностными или частными лицами.
<…>
Статья VI
Лица, обвиняемые в совершении геноцида или других перечисленных в статье III деянии, должны быть судимы компетентным судом того государства, на территории которого было совершено это деяние, или таким международным уголовным судом, который может иметь юрисдикцию в отношении сторон настоящей Конвенции, признавших юрисдикцию такого суда.

Статья VII
В отношении выдачи виновных, геноцид и другие перечисленные в статье III деяния не рассматриваются как политические преступления.

В таких случаях договаривающиеся стороны обязуются осуществлять выдачу в соответствии со своим законодательством и действующими договорами.

Приклади воєнних злочинів[ред. | ред. код]

Офіс Генерального прокурора України разом з українськими та міжнародними партнерами створив ресурс для належного документування воєнних злочинів та злочинів проти людяності, скоєних російською армією в Україні [9]

Приклади воєнних злочинів:

  • поранення чи вбивство цивільних осіб;
  • катування, фізичне насилля, згвалтування, нелюдське поводження чи позбавлення волі;
  • насилля щодо медичного персоналу;
  • використання цивільних для прикриття військових (живі щити);
  • депортації та незаконне переміщення населення;
  • примушування громадян до участі у військових діях проти власної держави;
  • пошкодження або знищення цивільної інфраструктури, а також пограбування цивільного населення;
  • знищення культурних та освітніх закладів;
  • пошкодження/знищення культових споруд (храмів, мечетей, синагог тощо);
  • відмова чи позбавлення доступу до медичної допомоги;
  • умисне нанесення ударів по персоналу, транспорту, обладненню пов'язаному з наданням гуманітарної допомоги.

Воєнні злочинці[ред. | ред. код]

Воєнні злочинці — особи, що вчинили найтяжчі злочини проти миру і людяності, порушили загальновизнані закони і звичаї війни. Страхітливі злочини нім. фашистів на окупованих ними територіях у період другої світової війни 1939-45 спонукали уряди Великобританії, СРСР і США 2.XI 1943 прийняти декларацію "Про відповідальність гітлерівців за вчинені звірства". Вперше поняття «воєнні злочинці» й їхню індивідуальну відповідальність визначено в статутах міжнародних воєн-трибуналів, а відповідні принципи міжнар. права стверджено резолюціями Генеральної Асамблеї ООН 11.ХІІ 1946 і 21.ХІ 1947. За ними, В. з. є особи, винні в плануванні, підготовці, розв'язанні і веденні агресивної війни; в убивствах, знущаннях, катуваннях " вигнанні в рабство цивільного населення; жорстокому поводженні з пораненими і полоненими, безглуздому руйнуванні міст і сіл, пограбуваннях населення, використанні заборонених засобів і знарядь ведення війни тощо. Було встановлено поділ В. з. на головних і неголовних. Головних В. з. засуджено міжнар. трибуналами в Нюрнберзі 1945 і в Токіо 1946. Справи інших В. з. розглядались судами країн, на території яких чинились такі злочини. Ряд В. з. було засуджено судами СРСР, БРСР і УРСР. Стокгольмська відозва 1950 оголошує В. з. уряд, який першим застосує атомну зброю. Ген. Асамблея ООН прийняла (1968) Конвенцію про незастосування строків давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства. Учасниками цієї Конвенції є СРСР, УРСР та БРСР. — Д. С. Сусло.[10]

Збройні конфлікти за участі Російської Федерації[ред. | ред. код]

Нагірний Карабах[ред. | ред. код]

Чеченська Республіка Ічкерія[ред. | ред. код]

Діям військових РФ під час Другої російсько-чеченської війни була притаманна особлива жорстокість. Це були цілеспрямовані атаки на цивільні об’єкти, масові і показові розстріли, тортури, страти, створення де-факто концтаборів, постійні грабунки та мародерство, зґвалтування та великі втрати серед цивільного населення, в яких не було воєнної доцільності.

Стратегія федеральних військ Російської Федерації передбачала скоєння масових воєнних злочинів, оскільки базувалася на застосуванні невибіркових масованих артилерійських обстрілів та авіаударів по населених пунктах з метою скорочення до мінімуму безпосереднього зіткнення з чеченськими збройними силами. Бомбардування навмисно велися по житлових кварталах, щоб чеченські збройні загони залишили їх до того, як туди увійдуть російські війська.

Міжнародна Федерація прав людини (англ. International Federation for Human Rights) та Правозахисна спільнота «Меморіал» зібрали інформацію, яка доводить, що жертвами російських військ, в першу чергу, стали цивільні люди. Російська влада та російські військові несуть відповідальність за серйозні порушення прав людини та міжнародного гуманітарного права, а також за скоєння цілої низки воєнних злочинів [11].

Центральна Азія[ред. | ред. код]

Таджикистан[ред. | ред. код]

Республіка Молдова[ред. | ред. код]

Грузія[ред. | ред. код]

Див. також: Російсько-грузинська війна (2008)

Ще до початку російсько-грузинської війни, грузинські села тиждень обстрілювалися артилерійським вогнем з території Південної Осетії. Встановлено факт, що просто в казармі так званих «російських миротворців» в районі Цхінвалі був розташований спостережний пункт артилерійського коригувальника так званої «Південно-Осетинської армії», з якого і спрямовували вогонь на грузинські цивільні об’єкти. Це є беззаперечним доказом того, що російських та південно-осетинських військових необхідно розглядати як одну сторону конфлікту. Тому за усі військові злочини, що були скоєні хоч росіянами, хоч так званими «силами Південної Осетії», відповідальність несе Москва, оскільки саме вона готувала цю війну, розпалювала її та керувала так званою «армією Південної Осетії».

8 серпня 2008 року Російська Федерація розпочала російсько-грузинську війну, яка була повністю спланована та організована Москвою. Хоча гаряча фаза цієї війни тривала лише кілька днів, але за такий короткий проміжок часу російські війська встигли вчинити чимало воєнних злочинів. Серед них — умисні обстріли населених пунктів та об’єктів цивільної інфраструктури, тортури та знущання над військовополоненими, етнічні чистки, знищення майна грузинського населення та інші.

Незалежна міжнародна Місія по встановленню фактів у зв'язку з військовим конфліктом в Грузії (грец. Independent International Fact-Finding Mission on the Conflict in Georgia), створена Радою Європейського Союзу, 2015 року повідомила, що в результаті збройного конфлікту близько 850 осіб загинуло і більше 100 000 цивільних осіб залишили свої будинки. Прокурором була зібрана інформація, що від 51 до 113 цивільних осіб — етнічних грузинів загинуло в результаті насильницької кампанії з переміщення, організованої збройними силами Південної Осетії при підтримці військових Російської Федерації. Від 13 400 до 18 500 етнічних грузинів були насильно переміщені з Південної Осетії та двадцятикілометрової «буферної зони», створеної уздовж адміністративного кордону між Південною Осетією і рештою Грузії, а близько 5 000 житлових будинків, що належать етнічним грузинам, були зруйновані [12].

РФ і сьогодні продовжує чинити воєнні злочини на окупованій Росією території Грузії — у Південній Осетії та Абхазії.

Африканські країни[ред. | ред. код]

Центральноафриканська Республіка[ред. | ред. код]

Росія розглядає ЦАР як свою сферу впливу в Африці, де діє з використанням ПВК Вагнера, та надсилає своїх інструкторів для підготовки збройних сил ЦАР аби втримати при владі свого ставленика президента Фостена-Арканжа Туадеру. Попри ембарго ООН РФ вдалося продати в ЦАР дві партії стрілецької зброї в 2018 та 2019 роках. Друга партія, зокрема включала карабіни Мосіна (зразка 1891/30), виробництва 1944 року, що «залежалися» на складах МО РФ.

В Організації Об'єднаних Націй знайшли докази військових злочинів російських найманців у Центральноафриканській республіці - доповідь опублікують вже найближчим часом. [13]

Малі[ред. | ред. код]

Сирія[ред. | ред. код]

Див. також: Громадянська війна в Сирії та Інтервенція Росії в Сирію

У Сирії Amnesty International прийшла до висновку, що Росія і Сирія навмисно вчинили напади на лікарні, що включені до списку ООН, як такі, що «не можуть бути цілями ударів». Amnesty International зібрала переконливі докази прямої участі Росії в незаконних повітряних ударах[14].

Україна[ред. | ред. код]

Окупація Криму[ред. | ред. код]

Окупація ОРДЛО[ред. | ред. код]

Повномаштабний наступ на Україну[ред. | ред. код]

24-го лютого світ розділився на людей і росіян
Олександр Хацкевич про війну між Україною та Росією [15]
Оригінальний текст (рос.)
24 февраля мир разделился на людей и русских
Александр Хацкевич о войне между Украиной и Россией
Investigation of the crash site of MH-17.jpg

Наприкінці жовтня 2021 року розвідувальним відомствам США та Великої Британії стали відомі плани вторгнення Російської Федерації до України. Директор ЦРУ США Вільям Джозеф Бернс прибув до Москви щоб особисто попередити та застерегти В. Путіна від подальших дій.Але це не мало жодного ефекту [16] [17]

Плануючі документи на війну з Україною були затвердженні 18.01.22 року[18].

Місто Буча після звільнення від російських окупантів 01.jpg
Bucha civilians massacred by Russian soldiers, c. April 2022 - 01.jpg
Маріупольський Драмтеатр, зруйнований російською бомбою

25 січня 2022 року, на нараді Володимира Путіна із секретарем Ради безпеки Миколою Патрушевим, представниками Генштабу під керівництвом Валерія Герасимова, директором СЗР ​​Сергієм Наришкіним, попередньо узгоджені варіанти початку воєнних дій проти України та можливі дати. Оптимальною датою початку реалізації планів визнана 18 лютого. На цю дату заплановані провокації, які розцінюватимуться як привід для початку воєнного конфлікту (casus belli). Заплановано висунути ультиматум, умови якого виконати неможливо, і в ніч на 22 лютого розпочати воєнні дії — ракетний удар по військових об'єктах та військовій інфраструктурі на території України.

Про наземну операцію мова не йшла, але перекидання військ до кордонів України на території Росії та Білорусі продовжується.

10 лютого Путін доручив М. Патрушеву, С. Шойгу та В. Герасимову провести заключну стадію підготовки до початку військових дій. 11 лютого на закритій частині засідання Ради безпеки РФ В. Путіну доповіли про повну готовність. В. Путін наказав «очікувати наказу». Про це стало відомо розвідкам кількох країн. Саме тому їхнє керівництво рекомендувало своїм громадянам та працівникам посольств терміново залишити Україну. Лідери кількох країн у цей час вимагали термінових відеоперемовин із В. Путіним.

Враховуючи непередбачуваність поведінки В. Путіна, лідери провідних країн НАТО вживали активних заходів задля запобігання початку конфлікту [19] [20][21][22].

Причини та цілі збройних конфліктів[ред. | ред. код]

«Росія хоче повернути світ у часи тупого загарбання чужої території, бо росіянам комфортно у такому світі. РФ тягне всіх у ХІХ століття: час, коли не було ніяких ООН, коли імперії домінували й вели між собою війни за територію: загарбницькі й колоніальні війни проти інших народів, які перебували на застарілому етапі розвитку. Вони не могли на рівних їм протистояти й ставали жертвами колонізаторської політики» [23]
Як ідея фашизм ніколи не був переможений.

Як культ ірраціональності та насильства, у будь-якій суперечці фашизм був невразливий, і поки нацистська Німеччина зберігала свою міць, він продовжував спокушати європейців і жителів інших країн. Завдати фашизму поразку вдалося лише на фронтах Другої світової війни. Але тепер він повернувся, і цього разу країною, яка веде фашистську війну на знищення, стала Росія. Якщо їй вдасться перемогти, фашисти по всьому світу будуть почувати себе впевненіше. [24] [25]

Оригінальний текст (англ.)
Fascism was never defeated as an idea.
As a cult of irrationality and violence, it could not be vanquished as an argument: So long as Nazi Germany seemed strong, Europeans and others were tempted. It was only on the battlefields of World War II that fascism was defeated. Now it’s back — and this time, the country fighting a fascist war of destruction is Russia. Should Russia win, fascists around the world will be comforted.

Українська культурна спадщина залишається під загрозою, як навмисне обрана ціль російської війни. Про це постійний представник України при ООН Сергій Кислиця заявив під час неформальної зустрічі в Раді Безпеки ООН на тему "Знищення культурної спадщини як наслідок російської агресії проти України", повідомляє "Укрінформ". [26]

Цивілізаційний конфлікт[ред. | ред. код]

«Протистояння України з Росією - це насамперед світоглядне, ціннісне протистояння, значною мірою цивілізаційне. Російська Федерація однозначно не несе жодної прогресивної, позитивної думки, ідеї, яка б знадобилася для людської цивілізації»
Владлен Мараєв [27]
Очевидно, що конфлікт між Україною та Росією не є в першу чергу територіальним — це війна суто ідеологічна. Дуже тяжко зрозуміти, що у Путіна в голові, але було би нам значно легше, якби йшлося тільки про кордони: тоді можна було б говорити про якесь можливе перемир’я, про встановлення якоїсь лінії перемир’я. Очевидно, Путіну про це не йдеться. Це навіть не війна за імперію. Це війна за майбутній порядок світу, де, на думку Путіна, краща організація світу, якою є русскій мір, має перемогти гіршу організацію світу, якою є корумпований, агресивний Захід, який становить небезпеку для цінностей. Важливо пам’ятати, що Путін не вважає, що веде війну з Україною — він веде війну з НАТО на українській території. Тут неможливі будь-яка система договорів чи перемир’я з Путіним — хіба що зміниться влада в Росії. Це не війна за Україну — це війна за майбутні контури цього світу [28].
Теза про цивілізаційні особливості засадничо брехлива. Бо вона припускає, що існують народи та країни, які внаслідок своїх цивілізаційних особливостей люблять жити у бідності та безправ'ї, коли садять у тюрми їхніх батьків, ґвалтують дочок, а синів посилають вмирати на війни у чужі країни і за чужі інтереси.

Правда є іншою: коли люди позбавлені цих прав своєю владою, вони звикають до того стану. Одні тому, що змиряються зі своїм безсиллям, інші тому, що їх присаджують на наркотик примарної величі: так, ми бідні і безправні, зате наша держава велика і сильна.

Так чи інакше, мораль цієї байки одна й та сама: своя, «суверенна» дорога є прямою дорогою у третій світ. Чого і теперішній Росії щиро бажаємо. [29]

Із виступу Президента Європейської Ради Шарля Мішеля на засіданні Ради Безпеки ООН про мир і безпеку в Україні 6 червня 2022 року

Звертаючись до посла України в ООН, Мішель запевнив, що ЄС «продовжуватиме підтримувати Україну і ваш народ і продовжуватиме тиснути на Росію, протистояти Росії правдою. Росія напала на одну країну, на один народ - Україну. Але Росія також напала на цінності та принципи цього дому – людську гідність, толерантність, багатосторонню співпрацю та міжнародне право. Це наші спільні цінності, фундамент цього дому. Тому це не війна проти одного народу, це війна проти всього, що ми будували за останні покоління після Другої світової війни» [30]
Оригінальний текст (англ.)
Mr Ambassador of Ukraine: We will continue to back Ukraine. We will continue to support your country and your people. And we will continue to pressure Russia and confront Russia with the truth. Russia is attacking one country, one people, Ukraine. But Russia is also attacking the values and principles of this house. Human dignity, tolerance, multilateral cooperation and international law. These are our shared values, the bedrock of this house. So this is more than a war against one nation. It is a war against all that we have built over generations since World War II.

Севгіль Мусаєва, за версією журналу Time включина до числа 100 найвпливовіших людей планети у 2022 році:

Мене часто запитують, про що сьогодні війна в Україні. І у мене є три відповіді на це запитання.

  • Це війна за майбутнє світу, за його спроможність об'єднатися заради свого майбутнього.
  • Це війна за незалежність, бо Україна виборює право на існування.
  • Але для мене як для журналіста це також війна правди та брехні. Війна за право називати речі своїми іменами. [31]

Формування передумов у російському суспільстві[ред. | ред. код]

Імперія розпалася, і можна назвати з десяток причин, кожна з яких навіть однісінька виключає можливість її реанімації мирними засобами. <…> На місці СРСР утворився постколоніальнеий простір з характерними для подібних перехідних ситуацій проблемами.

Альгімантас Празаускас, 1992

За 10 років до розв'язаної війни проти України російськими істориками для вступників до вищих навчальних закладів подавалось обґрунтування ведення агресивної війни Росією:

Война, таким образом, обуславливалась объективными потребностями развития Росси в то время. [32].

Ставлення до України і українського народу формувалося у Росії протягом століть, від часів заснування Московськеого царства і донині.

«Серед цих людей, позбавлених радості дозвілля і свободи, бачиш тільки тіла без душі і здригаєшся від думки, що на таку велику кількість рук і ніг є тільки одна голова» [33].
Одначе проти цієї влади не бунтуються московські можновладці, бо ця повна азійського блиску влада викликає забобонний подив у москалів. Так що всі вони раби, ніколи ще справжньої свободи не зазнали, тепер не знають і знати не бажають

Юрій Немирич, «Розмова про Московську війну», 1632 р.

Справді, стаття, опублікована ще в 1854 році в журналі The Economist і пояснює ранні поразки Росії в Кримській війні, яка також велася в основному в Україні, лякаюче нагадує звіт про нинішні військові страждання Росії.

Особливо впадають у вічі дві російські слабкості, відмічені журналом The Economist. По-перше: «Російські армії часто є арміями лише на папері. … Полковники полків та офіцери інтендантства мають пряму зацікавленість у тому, щоб мати якнайбільше на обліку та якнайменше у поході, — оскільки вони привласнюють платню та пайок із різниці між цими цифрами». Друге: «Прості солдати… не мають любові до своєї професії та інтересу до предмета війни». Тому що типовий російський рядовий був «відірваний від своєї сім'ї та своєї землі, змучений батогом, закинутий своїми офіцерами, годувався чорним хлібом, якщо годувався взагалі, завжди без зручностей, часто без взуття».
The Economist приписував ці патології «неадекватності деспотичної влади». У ньому наголошувалося, що «обман, хабарництво, казнокрадство пронизують все чиновницьке плем’я», що «у цьому, здається, немає ні совісті, ні великого приховування» і що «повага до істини чи чесності немає жодного стосунку до російського характеру».
<…> Росією як і раніше керує, як і майже всю її історію, жорстока та корумпована диктатура.
Недоліки державного управління допомагають пояснити сумні результати Росії у конфлікті за конфліктом. Росія програла не лише Кримську війну (1853−1856 рр.), а й Російсько-японську війну (1904−1905 рр.), Першу світову війну (1914−1918 рр.), війну в Афганістані (1979−1989 рр.) і Першу чеченську війну (1994 р., 1996). Її великі військові перемоги — в наполеонівських війнах і Другій світовій війні — були досягнуті лише після того, як загарбник виявив неабияку дурість, розсіявши свої сили по просторах Росії, і лише коли Росії надали серйозну допомогу західні союзники. [34] [35]

Оригінальний текст (англ.)
Indeed, an 1854 article in the Economist explaining Russia’s early defeats in the Crimean War — also fought primarily in Ukraine — reads eerily like an account of Russia’s current military travails.

Two of the Russian weaknesses identified by the Economist particularly leap out. First: “The Russian armies are often armies on paper only. … The colonels of regiments and officers of the commissariat have a direct interest in having as large a number on the books and as small a number in the field as possible — inasmuch as they pocket the pay and rations of the difference between these figures.” Second: “Common soldiers … have no love of their profession, and no interest in the object of the war.” That was because the typical Russian private was “torn from his family and his land, drilled by the knout, neglected by his officers, fed on black bread, where fed at all, always without comforts, often without shoes.”
The Economist ascribed these pathologies to the “inadequacy of despotic power.” It noted that “cheating, bribery, peculation pervade the whole tribe of officials,” that “there seems to be no conscience, and not much concealment, about it,” and that “regard for truth or integrity has no part in the Russian character.”
<…> Russia is still ruled, as it has been throughout nearly all of its history, by a brutal and corrupt dictatorship.

The shortcomings of public administration help to explain Russia’s dismal performance in conflict after conflict. Russia lost not only the Crimean War (1853-1856) but also the Russo-Japanese War (1904-1905), World War I (1914-1918), the war in Afghanistan (1979-1989) and the First Chechen War (1994-1996). Its major military victories — in the Napoleonic Wars and World War II — came only after an invader was foolish enough to dissipate his forces in the vast Russian landscape and only when Russia was greatly assisted by Western allies.

Сучасна російська пропаганда, на думку дослідників, лягає на «родючий грунт» радянської пропаганди, постімперський синдром, культуру приниження та сильної руки і невідпрацьований історичний досвід росіян. Це обумовлює велику підтримку війни в Україні серед літніх людей, бо вони більшою мірою увібрали це в себе. Основними темами цієї пропаганди є: «Радянський/російський солдат — завжди визволитель»; «Ми — завжди праві»; «Україна — це частина Росії, ми маємо на неї право» та подібне [36].

…радянська спадщина є відправною точкою для нинішніх російських лідерів. Путін успадкував деякі ідеї 1970-х років, коли він був молодим: Росія завжди перемагає; ворогом завжди були фашисти; влада має бути легітимована ностальгією за лідерством та невинністю.

Прийшовши до влади, Путін привласнив ці ідеї Росії і довів їх до крайності. Те, що війну виграв СРСР (а не Росія), забуте. Що головною метою війни Гітлера була колонізація України, замовчується. Те, що війна велася здебільшого за Україну та в Україні, не згадується. Те, що мирні жителі України постраждали більше, ніж мирні жителі Росії, або що українські солдати боролися разом із росіянами, стає немислимим. Це нагадує ще одну важливу різницю між Другою світовою війною та нинішнім російським вторгненням: українці та росіяни не на одному боці.

Інша проблема — радянська традиція ставитись до Росії як до невинної сторони, а до українців — як до винної. Сталін, чий акт співпраці з Гітлером мав найважливіше значення у цій війні, заявив про своє право визначати співпрацю. Наприкінці Другої світової війни цілі радянські національні меншини (наприклад, кримські татари) були депортовані як колабораціоністи, а українці зазнали стигматизації. Сталін ставився до росіян як головних переможців. Насправді більша частина територій Російської республіки СРСР була позбавлена війни, і коли вони були окуповані, росіяни були не менш ніж будь-хто інший схильні співпрацювати з нацистами. Але Сталін та його тодішній улюбленець Жданов представили росіян як морально панівну націю. За необхідності інші нації могли бути затавровані як фашистські. [37].

Оригінальний текст (англ.)
This Soviet heritage is a starting point for current Russian leaders. Putin inherited certain ideas from the 1970s, when he was a young man: Russia is always the victor; the enemy was always the fascists; power is to be legitimated by a nostalgia about primacy and innocence. In power, Putin has appropriated these ideas for Russia and pushed them to the extreme. That it was the USSR (and not Russia) that won the war is forgotten. That Hitler’s chief war aim was the colonization of Ukraine is unsayable. That the war was fought largely for and in Ukraine goes unmentioned. That Ukrainian civilians suffered more than Russian civilians, or that Ukrainian soldiers fought alongside Russian ones, becomes unthinkable. This recalls another important difference between the Second World War and the current Russian invasion: Ukrainians and Russians are not on same side.
Another issue is the Soviet tradition of treating Russia as innocent and Ukrainians as guilty. Stalin, whose act of collaboration with Hitler was by far the most important of the war, claimed for himself the right to define collaboration. At the end of the Second World War, whole Soviet national minorities (such as the Crimean Tatars) were deported as collaborators, and Ukrainians were stigmatized. Stalin treated the Russians as the main victors. In fact, most of the territory of the Russian republic of the USSR was spared from war, and when they were occupied Russians were no less likely to collaborate with Nazis than anyone else. But Stalin and his then-favorite Zhdanov to present the Russians as the morally dominant nation. Other nations could be stigmatized as fascist when necessary.
«Заява прес-секретаря президента РРФСР

Останніми днями у ряді союзних республік проголошено державну незалежність, заявлено про вихід із Союзу РСР. Можливі й інші рішення, які істотно змінюють баланс відносин у межах єдиної федерації. У зв'язку з цим уповноважений президентом РРФСР зробити таку заяву.
Російська Федерація не ставить під сумнів конституційне право кожної держави та народу на самовизначення. Однак існує проблема кордонів, неврегульованість якої можлива і допустима лише за наявності закріплених відповідним договором союзницьких відносин. У разі їх припинення РРФСР залишає у себе право поставити питання перегляду кордонів. Сказане відноситься до всіх суміжних республік, за винятком трьох прибалтійських (Латвійської, Литовської, Естонської), державна незалежність яких вже визнана Росією, чим підтверджено вирішення територіальної проблеми у двосторонніх відносинах.
П. Вощанов»[38].

Оригінальний текст (рос.)
«Заявление пресс-секретаря президента РСФСР

В последние дни в ряде союзных республик провозглашена государстаенная независимость, заявлено о выходе из Союза ССР. Возможны и другие решения, существенно меняющие баланс отношений в рамках единой федерации. В связи с этим уполномочен президентом РСФСР сделать следующее заявление.
Российская Федерация не ставит под сомнение конституционное право каждого государства и народа на самоопределение. Однако существует проблеме границ, неурегулированность которой возможна и допустима только при наличии закрепленных соответствующим договором союзнических отношений. В случае их прекращения РСФСР оставляет за собой право поставить вопрос о пересмотре границ. Сказанное относится ко всем сопредельным республикам, за исключением трех прибалтийских (Латвийской, Литовской, Эстонской), государственная независимость которых уже признана Россией, чем подтверждена решенность территориальной проблемы в двухсторонних отношениях.

П. Вощанов».
На питання, чи може він назвати країни, яких стосується заява, П. Вощанов назвав дві республіки: Україну та Казахстан. Сенс та суть заяви були узгоджені П. Вощановим безпосередньо з президентом РФ Б. Єльциним.

Антиукраїнська війна, розв’язана Путіним 2014 року, не стала несподіванкою. Російським керівництвом Україна ніколи не розглядалася як самостійна, незалежна держава. На думку колишнього радника президента Росії Андрія Ілларіонова, сліди серйозної підготовки до широкомасштабної агресії проти України прослідковуються, принаймні, з літа 2003 р., коли Путін став вважати неприйнятним, щоб Київ – «мать городов русских», місцезнаходження Києво-Печерської лаври, – знаходилася за межами Російської Федерації [39]

24 листопада 2021 року The Telegraph повідомила [40], що голова правління Ради із закордонних справ Росії Федір Лук’янов заявив, що Росія нападе на Україну, якщо вона приєднається до НАТО. Видання уточнило, що слова Лук’янова — найясніше пояснення того, чому Росія продовжувала у той час нарощувати свою військову присутність біля українського кордону.

3 травня 2022 року віцеспікер Держдуми РФ Петро Толстой в інтерв'ю італійській газеті La Repubblica сказав, що Росія закінчить повномасштабне вторгнення в Україну «… коли вважатиме за потрібне. … Думаю, ми зупинимося на кордоні з Польщею» [41]

Радник голови Офісу президента України Михайло Подоляк в ефірі телеканалу "Україна 24" оцінив слова віце-спікера Держдуми РФ як «блискучу заяву»: «Вона стоїть в одному ряду з заявою пана Лаврова, яка стосується держави Ізраїль. Це все показує насправді, про що думає політична еліта Російської Федерації. Про це не просто думає Путін. Про це вони думають, вони живуть цим, вони в цьому варяться. Це їх кровоносні судини, по яких ходять ці заразні бактерії бажання знищити всіх» [42].

Керівники Російської Федерації, причетні до воєнних злочинів[ред. | ред. код]

Від перших днів війни було очевидно, що російські військові заздалегідь планували, що багато мирних жителів, можливо, мільйони, будуть убиті, поранені або депортовані зі своїх будинків в Україні. Інші штурми міст у світовій історії — Дрездена, Ковентрі, Хіросіми, Нагасакі — відбувалися лише після багатьох років жахливого конфлікту. Навпаки, систематичні обстріли мирних жителів в Україні розпочалися лише через кілька днів після неспровокованого вторгнення. У перший тиждень війни російські ракети та артилерія обстрілювали житлові будинки, лікарні та школи. Коли росіяни окупували українські міста та селища, вони викрадали або вбивали мерів, місцевих радників і навіть директора музею з Мелітополя, безладно стріляючи та тероризуючи всіх інших [43].
Оригінальний текст (англ.)
From the first days of the war, it was evident that the Russian military had planned in advance for many civilians, perhaps millions, to be killed, wounded, or displaced from their homes in Ukraine. Other assaults on cities throughout history—Dresden, Coventry, Hiroshima, Nagasaki—took place only after years of terrible conflict. By contrast, systematic bombardment of civilians in Ukraine began only days into an unprovoked invasion. In the first week of the war, Russian missiles and artillery targeted apartment blocks, hospitals, and schools. As Russians occupied Ukrainian cities and towns, they kidnapped or murdered mayors, local councilors, even a museum director from Melitopol, spraying bullets and terror randomly on everyone else.

Державні та політичні діячі[ред. | ред. код]

16 березня 2022 року Сенат США одностайно підтримав резолюцію, яка засуджує президента Росії Володимира Путіна як воєнного злочинця.

«Резолюція, представлена ​​сенатором-республіканцем Ліндсі Гремом й підтримана сенаторами з обох партій, закликає Міжнародний кримінальний суд у Гаазі та інші країни переслідувати російських військових через розслідування всіх воєнних злочинів, скоєних під час вторгнення РФ в Україну», [44].
Оригінальний текст (англ.)
The resolution, introduced by Republican Senator Lindsey Graham and backed by senators of both parties, encouraged the International Criminal Court (ICC) in The Hague and other nations to target the Russian military in any investigation of war crimes committed during Russia's invasion of Ukraine.

Під час візиту до Москви 11 квітня 2022 року федеральний канцлер Австрії Карл Негаммер

«… пояснив Путіну, що всі воєнні злочини, скоєні в Україні, будуть розслідувані, і всі злочинці будуть покарані. Зрозуміло, що Путін перший серед них. У цей момент Путін, як здається, здригнувся, і сказав канцлеру, що Європа до нього та до «спецоперації» ставиться упереджено. Але головне — він поінформований про відповідальність віч-на-віч.»[45]

Європейський комісар з питань юстиції та верховенства права Дідьє Рейндерс в інтерв'ю італійській газеті La Stampa, опублікованому 21 травня 2022 року, заявив:

«Я хочу, щоб послання було ясним: на це буде потрібен час, це буде довгий процес, але ті звірства, які були вчинені в Україні, не залишаться безкарними» [46].

Військові керівники[ред. | ред. код]

Міжнародне гуманітарне право передбачає не лише особисту, а й командну відповідальність за скоєння воєнних злочинів. Командир певного військового об’єднання несе відповідальність за порушення його підлеглими норм міжнародного гуманітарного права у тому випадку, якщо він володів інформацією про можливість вчинення ними правопорушень, проте не доклав зусиль для їх попередження чи припинення згідно статті 86 І протоколу до Женевських конвенцій 1949 року.

Той факт, що Росія не ратифікувала Римський статут, не звільняє її громадян від відповідальності за воєнні злочини. [51]


Інформаційне та пропагандистське прикриття воєнних злочинів[ред. | ред. код]

Користувачами Вікіпедії[ред. | ред. код]

Підтримка та прикриття злочинів представниками інших країн[ред. | ред. код]

Але постановка нашої боротьби й цілої самостійницької полі­тики одночасно мусить мати дуже виразну й підкреслену гостроту проти російського імперіялізму й комунізму всяких відмін і під всякими масками. Щоб західні держави бачили виразно, що не може бути й мови про якийсь компроміс, і щоб вони мали до ви­бору: або союз з визвольною боротьбою України й інших народів з нашого фронту, або самообманна ставка у їхній війні з Росією на російський народ. Росія є тільки одна — імперіялістична, і так буде доти, доки російський імперіялізм не буде дощенту розторощений, а російський народ не вилікується з нього через пізнання, що його імперіялізм приносить йому самому найбільше лиха — жертв, терпінь і падіння. До цього ще далеко; тепер російська на­ція пройнята розжареним імперіялізмом, більше, ніж колинебудь.

Хто пактує з такою імперіялістичною Росією, однаково — білою чи червоною, чи іншої масти, той сам кує собі кайдани, або падін­ня. Україна вже на це не піде; наша боротьба за незалежність від Москви, за суверенність є безкомпромісова, боротьба на смерть і життя. А хто таки впреться на якийсь союз з Росією, якоюнебудь ціною, то нам з ним не подорозі.

Степан Бандера. Третя світова війна і визвольна боротьба, 1950 [65]

Здатність Росії вести війну прямо пропорційна її економічній стійкості. Водночас, коли західні країни докладають зусиль до міжнародної ізоляції країни-агресора, багато західних компаній все ще продовжують працювати в Росії. З кожної 1 000 доларів сплачених податків, 280 доларів йдуть на підтримку російської армії та її здатності продовжувати війну. Росія критично залежить від технічних рішень та інжинірингової продукції іноземних компаній. Це відбувається з різних причин: дефіцит кваліфікованих кадрів, погана система освіти, корупція тощо.

Більшість російських промислових чи технологічних підприємств, банківська сфера, державні організації використовують устаткування, технологічні рішення та програмне забезпечення іноземних компаній. Росії нема чим замінити іноземні технології. І, у зв'язку із санкціями, швидше за все ніколи і не буде. [66]

Білорусь[ред. | ред. код]

У своїй заяві від 8 травня лідери G7 дали ясно зрозуміти, що Лукашенко має відповісти за свою роль у війні: «Ми не пошкодуємо сил, щоб президент Путін і посіпаки цієї агресії, зокрема режим Лукашенка у Білорусі, були притягнуті до відповідальності». <…>
Лукашенко — один із агресорів у війні Путіна. Він дозволив кремлівському автократу використати територію Білорусі для незаконного вторгнення до суверенної та демократичної країни. Він дозволив Білорусі стати для росіян військовою базою, звідки бомбардували українські міста та села.
Лукашенко несе пряму відповідальність за загибель тисяч безневинних українських громадян. Як і Путін, та інші представники російського командування, він має бути притягнутий до відповідальності. [67]

Оригінальний текст (англ.)

In their May 8 statement, G7 leaders made clear that Lukashenka must answer for his role in the war. “We will spare no effort to hold President Putin and the architects and accomplices of this aggression, including the Lukashenka regime in Belarus, accountable for their actions in accordance with international law.” <…>
Lukashenka is a co-aggressor in Putin’s war. He allowed the Kremlin autocrat to use his country’s territory to stage an illegal invasion of a sovereign and democratic country. He let Belarus become a platform for Russia to bomb Ukrainian cities and villages.
Lukashenka is directly responsible for the deaths of thousands of innocent Ukrainian civilians. Like Putin and others in the Russian chain of command, he should be held accountable. Separating the signal from the noise with the Belarusian dictator is never easy. But it is absolutely necessary.

Угорщина[ред. | ред. код]

Внаслідок позиції Угорщини представники країн Євросоюзу не змогли 8.05.22 досягти консенсусу щодо заборони на імпорт російської нафти. Агентство Bloomberg із посиланням на джерела повідомило: «Зустріч 27 постпредів ЄС у неділю завершилася без досягнення згоди. Очікується, що переговори поновляться найближчими днями». За словами джерел Bloomberg «Угорщина продовжує блокувати пропозицію Європейського Союзу щодо заборони імпорту російської нафти» [70].

Румунія[ред. | ред. код]

Україна[ред. | ред. код]

Архімандрит Кирило (Говорун): «Насамперед я вважаю, що релігійний фактор став не причиною, а приводом для російської агресії. <…> З погляду російської політики, УПЦ МП — це те, що називається «м’яка сила» Росії в Україні: там, де інші інструменти не працюють, залишається церква. Принаймні таку роль відіграє церква в уявленні кремлівських можновладців. Українська православна церква Московського патріархату долучилася до формування такого уявлення, зокрема рішення синоду, на жаль, продовжує цю хибну традицію сприяння тим наративам, які зараз циркулюють в РФ, які виправдовують російську агресію проти України.» [71]

Проросійські партії в Україні[ред. | ред. код]

КАТЕРИНА ТИЩЕНКО. У СБУ розповіли, за що суд заборонив ОПЗЖ.— Українська правда, 20 ЧЕРВНЯ 2022

Німеччина[ред. | ред. код]

Якби Європа надсилала Україні зброю в таких же масштабах і такими ж темпами, як Німеччина, війна давно б закінчилася: абсолютною перемогою Росії. [73]
Оригінальний текст (англ.)
If Europe had sent weapons to Ukraine on the same scale, and at the same pace, as Germany, the war would have ended long ago: with Russia's absolute victory. And Europe would be on the eve of another war.

Туреччина[ред. | ред. код]

Франція[ред. | ред. код]

Італія[ред. | ред. код]

Італійське видання Today.it опублікувало статтю під назвою "Роман Акімов, путінська "дитина-солдат", вбита в Україні: йому було 18 років" (Roman Akimov, il "soldato bambino" di Putin ucciso in Ucraina: aveva 18 anni"). "Його відправили на фронт всього в 18 років. Понівечені останки вдалося ідентифікувати лише за ДНК. Немов у нескінченній спіралі жаху і горя, минуло три тижні, перш ніж батьки, Євгенія та Іван, дізналися про свого сина".[75]

Акімов змалку мріяв стати військовим, і через півроку після закінчення школи пішов служити в армію. Він одразу підписав контракт, і за три місяці його відправили на війну до України. Батьки всіляко заохочували сина бути військовим виконавцем наказів Кремля. Чечня, Грузія, Сирія та Україна з 2014 року жодним чином не збентежила батьків і його де-факто заохочували та підштовхували стати військовим злочинцем на службі у Кремля.[76]

Іран[ред. | ред. код]

12 липня 2022 року радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван повідомив, що Російська Федерація звернулася до Ірану з проханням надати сотні бойових безпілотників у прискореному порядку [77] Після повідомлень про постачанні РФ безпілотників Іран анонсував візит Путіна [78] [79]

Представник цивільної авіації Ірану Міракбара Разаві повідомив про підписання угоди з Росією , яка передбачає постачання деталей та обладнання для російських літаків, а також їх ремонт та технічне обслуговування. [80]

Ліванський дослідник і журналіст Елайджа Маг'є повіломив, що Іран поставив кілька БПЛА і тренажер, на якому тренувалися російські офіцери. Після того Росія підписала контракт з Іраном на закупівлю 1000 БПЛА. Перші дрони вже застосовувалися в Україні [81].

Індія[ред. | ред. код]

Китай[ред. | ред. код]

Міністерство національної оборони Китайської Народної Республіки повідомило 17 серпня 2022 року, що направляє війська до Росії для участі у спільних військових навчаннях під керівництвом приймаючої сторони. У заяві йдеться, що участь військ Китаю в спільних навчаннях «не пов'язана з поточною міжнародною та регіональною ситуацією». За повідомленням у навчаннях також візьмуть участь представники збройних сил Індії, Білорусі, Монголії, Таджикистану та інші країн [82].

США[ред. | ред. код]

Бразилія[ред. | ред. код]

Компромісні пропозиції політичних діячів Заходу[ред. | ред. код]

Одна з причин, через яку так складно зрозуміти наміри Росії — і те, що саме поставлено на карту у війні в Україні, — це суттєва розбіжність між тим, як бачать події зовнішні спостерігачі, і тим, як на них дивляться у Кремлі. Те, що комусь здається очевидним (наприклад, нездатність Росії здобути перемогу воєнним шляхом), у Москві сприймається зовсім інакше. Річ у тім, що більшість сьогоднішніх дискусій про те, як допомогти Україні перемогти на полі бою, схилити Київ до поступок чи дозволити Володимиру Путіну «зберегти обличчя», мають мало спільного з реальністю [85].

Протидія воєнним злочинам Російської Федерації[ред. | ред. код]

Розслідування та судові рішення[ред. | ред. код]

Перший незалежний звіт щодо звинувачень РФ у геноциді в Україні стверджує, що дії Росії в Україні дають достатньо доказів, щоб зробити висновок, що Москва розпалює геноцид та вчиняє звірства, спрямовані на знищення українського народу [86].

Приклади з історії[ред. | ред. код]

Після Першої світової війни[ред. | ред. код]

Після Другої світової війни[ред. | ред. код]

Балкани[ред. | ред. код]

Руанда[ред. | ред. код]

Україна[ред. | ред. код]

Міжнародний кримінальний суд (МКС) заявив, що починає розгляд справи щодо скоєння воєнних злочинів і злочинів проти людяності на території України, починаючи від листопада 2013 року. У розпорядженні цього розслідування вже є висновки попередньої експертизи, що її вже провів офіс прокурора МКС: йдеться про те, що на території України виявлені елементи військових злочинів і злочинів проти людяності, зокрема в Криму та на Донбасі, від 2013 року[87].

Офіс генерального прокурора України повідомив про завершення формування міжнародної правової робочої групи з питань відповідальності за злочини, скоєні в Україні. До її складу увійшли провідні світові юристи з прав людини: колишній голова Верховного суду Великобританії, очільниця Інституту прав людини Міжнародної асоціації юристів, двоє королівських радників та Амаль Клуні. Також до групи увійдуть юридичні експерти з фірм "Covington&Burling LLP" (США) і "Sygna Partners" (Франція), яка вже представляє Україну в Міжнародному суді Організації Об'єднаних Націй. Робоча група даватиме рекомендації щодо притягнення до відповідальності, забезпечуватиме представництво у цивільних і кримінальних справах, даватиме стратегічні настанови щодо співпраці з Міжнародним кримінальним судом. Технологічним партнером робочої групи безкоштовно стане корпорація Microsoft [88].

«Прокурор Міжнародного кримінального суду (МКС) започаткував розслідування вбивств та інших військових злочинів, що були скоєні окупаційними силами російського агресора. Райони, про які ми говоримо, були під окупацією та під контролем агресора, російських військ. Тож, ніхто, окрім них, не міг здійснити всі ці звірства»— речник Єврокомісії Пітер Стано. [89]

"Прокурор МКС Карім Хан і генеральні прокурори трьох залучених країн 25 квітя 2022 року підписали угоду про першу в історії участь Офісу прокурора МКС у спільній групі з розслідування. Цією угодою сторони спільної групи з розслідування та Офіс прокурора МКС дають чіткий сигнал, що будуть докладені всі зусилля для ефективного збору доказів щодо основних міжнародних злочинів, скоєних в Україні, та притягнення винних до відповідальності" [90]

Судові розгляди та рішення[ред. | ред. код]

14 травня 2022 року у Києві розпочався перший судовий процес у справі за звинуваченням військовослужбовця збройних сил Російської Федерації у скоєнні воєнного злочину, а саме вбивства цивільного громадянина України. На лаві підсудних — громадянин Російської Федерації Вадим Шишимарін [91].

Цього ж дня генеральна прокурорка Ірина Венедіктова повідомила, що прокуратура передала до суду справи двох російських льотчиків, які бомбардували в Україні об’єкти цивільної інфраструктури та житлові будинки [92]

Притягнення до відповідальності злочинців із керівництва РФ[ред. | ред. код]

Як перший заступник Управління з питань військових злочинів Державного департаменту США у 1997-2001 роках, я чув незліченну кількість разів, що такі воєнні злочинці, як Слободан Милошевич, Радован Караджич, Ратко Младич, високопоставлені руандійці, причетні до геноциду, і Саддам Хусейн ніколи не будуть передані правосуддю. Проте зрештою їх усіх притягли до відповідальності. І це має стати уроком. [93]
Оригінальний текст (англ.)
As the first deputy in the US State Department’s Office of War Crimes Issues in 1997-2001, I heard countless times that war criminals like Slobodan Milošević, Radovan Karadžić, Ratko Mladić, top Rwandans involved in genocide, and Saddam Hussein would never be brought to justice. Eventually they all were. This needs to be the lesson.
Чи можуть президент РФ Володимир Путін чи глава МЗС РФ Сергій Лавров опинитися на лаві підсудних у німецькому суді? Виявляється можуть, якщо Федеральна прокуратура Німеччини збере достатньо доказів їхньої відповідальності за скоєння воєнних злочинів в Україні, якщо їх позбавлять імунітету, чи вони будуть заарештовані в Німеччині або десь у світі за ордером Інтерполу. А у членів російської Ради безпеки, якщо вони опиняються під німецьким слідством, депутатів Державної думи або військовослужбовців армії РФ такого імунітету взагалі немає.

[94]

24 серпня 2022 року опублікована Заява Міністерства закордонних справ України до Дня Незалежності, у якій, серед іншого зазначено [95]:

Усі країни, зацікавлені у відновленні сталого миру та міжнародного порядку, заснованого на правилах, повинні докласти зусиль для притягнення всіх російських воєнних злочинців і політичного керівництва РФ до відповідальності за вчинення жахливих воєнних злочинів, які принесли страждання українському народу та загрожують глобальній безпеці. Ми закликаємо всі держави та організації підтримати створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України. Разом ми повинні докласти зусиль до того, щоб режим Путіна втратив увесь свій вплив у світі та здатність вести загарбницькі війни проти суверенних держав. Тож закликаємо наших партнерів запровадити повне нафтогазове ембарго, розширити секторальні та персональні санкції проти Росії, російських еліт і державних підприємств, а також повністю відрізати Росію від західної банківської системи.

Ставлення російського суспільства до воєн РФ і воєнних злочинів[ред. | ред. код]

Із виступу голови Слідчого комітету РФ Олександра Бастрикіна на Міжнародній науково-практичній конференції «Підсумки Нюрнберзького процесу та виклики сучасності» (Москва, 24 листопада 2016 р.)[96]:

Принципи, визнані Статутом Міжнародного військового трибуналу та підтверджені в резолюціях Генеральної Асамблеї ООН від 11 грудня 1946 року та від 27 листопада 1947 року, лягли в основу повоєнних міжнародно-правових документів, спрямованих на запобігання розв'язанню воєн, вчиненню воєнних злочинів, актів геноциду, тортур та інших жорстокостей, а також на незастосовність терміну давності до воєнних злочинів та злочинів проти людяності.

Попри проголошення юридично бездоганних тез керівництвом РФ

…війна в Україні додає все більше аргументів, які підтверджують: росіяни – не просто заручники Путіна, це повноцінні члени його терористичної організації. [97]

«Кремль буде робити все, щоб в російському інформаційному полі не було правдивої інформації щодо війни проти України. Навпаки, вливають в голови росіян, що вони вже тисячу раз нас перемогли, війська Донбасу вже Варшаву взяли. У питанні ж обміну полоненими, чи щоб забрати тіла власних солдатів, Кремль мовчить. Україна ж продовжує демонструвати людяність в цій частині. Виходить, що жінка з Комітету солдатських матерів Росії мала рацію, що навіть поранених не забирають» [98]

Дипломат Павло Клімкін зауважив, що немає сенсу відділяти росіян від Путіна – вони масово підтримують режим агресора, вбивства, ґвалтування, тортури, які чинять над українцями російські солдати. Мізки росіян швидко не прокинуться, пропаганда Путіна засіла там на рівні підсвідомості. [99]

Якщо ми сьогодні не вирішимо остаточно проблему путінізму, російського фашизму, все одно Україна тоді не зможе існувати. Однозначно видно, що і виховання переважної більшості російського бидла цього, тому що я народом не можу це назвати; людинонанависницька ідеологія, психологія, історія, переписування історії, побєдобєсіє і все інше.

Світ просто проморгав, як у нього на очах утворилася фашистська держава зі 140-мільйонним населенням, із абсолютною ідеологією фашизму, нацизму російського, що має всі ознаки. Це один фюрер, це поклоніння мертвим, створення культу цієї так званої перемоги у Другій світовій війні; це ненависть до України і абсолютно до українського народу, тобто заперечення існування українського народу, мілітаризація і все інше. Це загроза для світу більша, ніж був Гітлер у XX столітті. І це має бути припинено, сьогодні так, Україні випала така тяжка, надзвичайно важка місія. Тисячі загиблих наших героїв, справжніх героїв, серед них мої близькі друзі, яких ми ніколи вже не побачимо. Мої ж іловайці, які вижили тоді, вони загинули зараз. Але це та ціна, яку заплатить Україна за весь світ, напевно, для того, щоби подолати фашизм.

Всеволод Стеблюк [100].

Справи в країні йдуть сьогодні загалом у правильному напрямку 68%
Схвалення діяльності президента також практично не змінилося і становить 83% (у квітні — 82%).
[101]

Підтримка дій російських збройних сил в Україні у травні трохи зросла, але не досягла рівня березня. Сьогодні про свою підтримку говорять 77% респондентів (у тому числі 47% "певно підтримують", і ще 30% "швидше підтримують"); не підтримують сумарно 17%. Найбільшу підтримку демонструють старші покоління респондентів, серед молодих “безумовна підтримка” спецоперації є помітно нижчою.
Більшість респондентів (73%) вважають, що «спеціальна військова операція» просувається успішно, іншої думки дотримуються 15% опитаних. У квітні 68% вважали, що спецоперація проходить успішно, 17% - що неуспішно.
Близько третини респондентів вважають, що такі люди, як вони, несуть моральну відповідальність за загибель мирних жителів та руйнування в Україні, 58% вважають, що, безумовно, не несуть. Порівняно з квітнем частка опитаних, які визнають відповідальність, зросла на 8 п.п. [102]

"Огидно спостерігати за російськими реакціями на ракетний удар РФ по Кременчуку. Звичайні росіяни радіють у соцмережах. Російські дипломати та чиновники поширюють божевільні теорії змови, заперечуючи, що удар взагалі був. Росія — країна вбивць і відвертих брехунів", - констатував Кулеба. [103]

«Ми воюємо не з Путіним, Медведєвим, Патрушевим, іншими. Ми воюємо з усією машиною і з усім російським народом. <...> Зміна очільників ні до чого не призведе — має бути поразка імперської ідеології. А поки що немає на Заході бажання такого робити. Вони хочуть підтримати нас, через нас отримати цю перемогу і дати шанс Росії змінитися, але цього може не статися», — зазначив Хара в ефірі Радіо НВ [104].

Наслідки[ред. | ред. код]

Відображення у мистецтві[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства. Прийнята резолюцією 2391 (XXIII) Генеральної Асамблеи ООН від 26 листопада 1968 року. [Архівовано 18 травня 2022 у Wayback Machine.]
  2. Перша чверть XXI ст.
  3. Воєнні злочини Росії в світі: від Чечні до Сирії.— К.: Міністерство інформаційної політики України, 2019.— С. 3.
  4. Євген Тейзе. Німецька правозахисниця: Безкарність за Чечню і Сирію призвела до злочинів в Україні.— Deutsche Welle, 08.04.2022. Архів оригіналу за 8 квітня 2022. Процитовано 8 квітня 2022. 
  5. The U.S. Senate passes a resolution seeking to label Russia as a sponsor of terrorism. By Eduardo Medina The New York Times, 28, 2022
  6. Статут Міжнародного воєнного трибуналу для суду та покарання головних воєнних злочинців європейських країн осі. Прийнятий 08.08.1945 [Архівовано 19 березня 2022 у Wayback Machine.]
  7. ООН. Конвенции и соглашения. Определение агрессии [Архівовано 29 березня 2022 у Wayback Machine.]
  8. Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Прийнята резолюцією 260 (III) Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1948 року [Архівовано 18 травня 2022 у Wayback Machine.]. (рос.)
  9. — Якщо ви стали потерпілим або свідком воєнних злочинів Росії – фіксуйте та надсилайте докази!— Офіс Генерального прокурора. [Архівовано 5 червня 2022 у Wayback Machine.]
  10. Юридична енциклопедія: В 6 т. Т. 1. /Редкол.: Ю70 Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К.: «Укр. енцикл.», 1998. [Архівовано 18 листопада 2016 у Wayback Machine.]
  11. Воєнні злочини Росії в світі: від Чечні до Сирії.— К.: Міністерство інформаційної політики України, 2019.— С. 7—8.
  12. Воєнні злочини Росії в світі: від Чечні до Сирії.— К.: Міністерство інформаційної політики України, 2019.— С. 13—14.
  13. NYT: В ООН знайшли докази військових злочинів російських найманців у ЦАР.— Укрінформ. 27.06.2021
  14. Доклад: Россия и правительство Башара Асада совершили военные преступления на северо-западе Сирии. ООН не должна позволить свернуть там гуманитарную помощь.— Amnesty International 11/05/2020 [Архівовано 5 березня 2022 у Wayback Machine.]
  15. «Мир разделился на людей и русских». Легенда белорусского футбола высказался о войне в Украине НВ, 25 марта, 12:15 [Архівовано 2 травня 2022 у Wayback Machine.]
  16. Григорій Рій. Чи є російсько-українська війна початком нової Холодної війни?— НВ, 27 травня 2022 [Архівовано 27 травня 2022 у Wayback Machine.]
  17. За даними "Голосу Амеркии", Бернс на прохання президента Джо Байдена очолив делегацію високопоставлених американських офіційних осіб, яка перебувала в Москві 2 і 3 листопада.— Шеф ЦРУ Вільям Бернс відвідав Москву, аби попередити Кремль щодо України, - CNN.— 6 листопада, 2021, 6 листопада, 2021 [Архівовано 27 травня 2022 у Wayback Machine.]
  18. Офіційна сторінка Генерального штабу Збройних Сил України [1] [Архівовано 6 березня 2022 у Wayback Machine.]
  19. Press conference with NATO Secretary General Jens Stoltenberg and the Prime Minister of the United Kingdom, Boris Johnson.— 10 Feb. 2022. Архів оригіналу за 11 лютого 2022. Процитовано 6 березня 2022. 
  20. Олександр Топчій. Байден провів переговори по Україні з лідерами країн, керівництвом ЄС і НАТО.— УНІАН, 21:33, 11.02.22. Архів оригіналу за 12 лютого 2022. Процитовано 6 березня 2022. 
  21. Путин и Байден проведут в субботу по инициативе США телефонный разговор.— Интерфакс, 23:57, 11 февраля 2022. Архів оригіналу за 11 лютого 2022. Процитовано 6 березня 2022. 
  22. Кремль анонсировал разговор Путина и Макрона 12 февраля.— Интерфакс, 00:02, 12 февраля 2022. Архів оригіналу за 11 лютого 2022. Процитовано 6 березня 2022. 
  23. Росія хоче повернути світ у часи тупого загарбання чужої території, - історик Владлен Мараєв.— ESPRESO.TV, 28 червня, 2022
  24. «Мы должны сказать это вслух: Россия — фашистское государство» Так считает Тимоти Снайдер — американский историк, автор книг о фашизме и тоталитаризме.— Медуза, 22 МАЯ 2022
  25. We Should Say It. Russia Is Fascist. By Timothy Snyder.— The New York Times, May 19, 2022
  26. Росія цілеспрямовано руйнує культурну спадщину України, щоби знищити національну ідентичність, - Кислиця.— ESPRESO.TV, 16 липня, 2022
  27. Росія хоче повернути світ у часи тупого загарбання чужої території, - історик Владлен Мараєв.— ESPRESO.TV, 28 червня, 2022
  28. Ярослав Грицак. Війни модерної доби та російсько-українська війна. Лекція, прочитана у межах проєкту «Обрії науки» 14 квітня 2022 року.— Український Католицький Університет
  29. Ярослав Грицак. Стратегія по-російськи: наздогнати Португалію та загинути на Донбасі.—НВ, 24 липня 2022
  30. Мішель: Напавши на Україну, Росія напала на цінності ООН.— Інтерфакс-Україна, 06.06.2022 [Архівовано 6 червня 2022 у Wayback Machine.]; Address by President Charles Michel at the UN Security Council on peace and security in Ukraine.— European Council. Statements and remarks. 6 June 2022 [Архівовано 6 червня 2022 у Wayback Machine.] (англ.)
  31. «Іде війна правди та брехні, війна за право називати речі своїми іменами». Виступ головреда УП Севгіль Мусаєвої на саміті Time100.— НВ, 8 червня 2022 [Архівовано 9 червня 2022 у Wayback Machine.]
  32. «Настоящее пособие предназначено для абитуриентов и старшекласников. Книга составлена преподавателями исторического факультета МГУ им. М. В. Ломоносова с учетом требований, предъявляемых на вступительных экзаменах в вузы по истории России. Оценка событий приводится на основе идей, разделяемых большинством учёных.»— В кн.: Пособие по истории Отечества для поступающих в вузы. 2-е изд.: Учеб. пособие. / Ред. коллегия: Орлов А. С., Полунов А. Ю., Шестова Т. Л., Щетинов Ю. А.— М.: Простор, 2004.— 479 с.
  33. Астольф де Кюстін. Росія 1839 року. Лист ІХ.
  34. Макс Бут. Секретна зброя України. Військовий історик Макс Бут — про дві слабкості армії Росії, яка програє, незважаючи на чисельну перевагу [ НВ, 16 квітня 2022]
  35. Russia keeps losing wars because of its dysfunctional military culture. By Max Boot.— The Washington Post, April 12, 2022 [Архівовано 13 квітня 2022 у Wayback Machine.]
  36. Тетяна Ворожко. Ґрунт готувався століттями: Експерти — про російську пропаганду.— НВ. Погляди.— 23 березня, 17:06 [Архівовано 23 березня 2022 у Wayback Machine.]
  37. Тімоті Снайдер. Дев’ять тез про путінський фашизм. Минуле стає для агресора способом заявити про себе як жертву, а також про право на будь-який злочин. Як це працює?— НВ, 11 травня 2022 [Архівовано 11 травня 2022 у Wayback Machine.], Timothy Snyder, 9 Theses on Putin's Fascism for 9 May. How Putin's myth of 2022 differs from the history of 1945.— Publish on Substack, May 9 [Архівовано 11 травня 2022 у Wayback Machine.] (англ.)
  38. «Независимая газета» от 27 августа 1991 г.
  39. Коропатник М. Геноцид як інструмент «гібридної війни» Росії проти України: від радянських часів до сьогодення. Спроба історичного аналізу.— Сіверянський лiтопис, 2017, № 1-2.— С. 228—247. [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.]
  40. 24 November 2021. Архів оригіналу за 17 квітня 2022. Процитовано 17 квітня 2022. 
  41. Ucraina, Pjotr Tolstoj: “L’esercito russo si fermerà solo al confine con la Polonia”.— la Repubblica, 03 MAGGIO 2022 [Архівовано 8 травня 2022 у Wayback Machine.]
  42. Іван Бойко. У РФ заявили про плани дійти до кордону Польщі: у Зеленського відреагували на амбіції Москви.— УНІАН, 08.05.22 [Архівовано 8 травня 2022 у Wayback Machine.]
  43. Їх готували до цього. Енн Епплбаум — про те, чому росіяни готові так жорстоко вбивати українців і як їм вдається це виправдовувати.— 15 травня 2022 [Архівовано 15 травня 2022 у Wayback Machine.]; Ukraine and the Words. That Lead to Mass Murder. By Anne Applebaum.— The Atlantic, APRIL 25, 2022 [Архівовано 16 травня 2022 у Wayback Machine.]
  44. U.S. Senate unanimously condemns Putin as war criminal. By Moira Warburton.— Reuters, March 16, 2022 [Архівовано 24 березня 2022 у Wayback Machine.]
  45. Андрій Зубов. Візит великої ваги. Що показала зустріч Нехаммера з Путіним.— НВ, 14 квітня,2022 [Архівовано 16 квітня 2022 у Wayback Machine.]
  46. Віталій Кропман, Анастасія Шепелева. ЄС: Воєнні злочини в Україні не залишаться безкарними.— Deutsche Welle, 21.05.2022 [Архівовано 21 травня 2022 у Wayback Machine.]
  47. Територіальні претензії до України, війна проти Чеченської Республіки Ічкерії
  48. Екскерівник Комітету Національної безпеки Казахстану, колишній керівник президентської охорони Казахстану і колишній радник президента Казахстану генерал Альнур Мусаєв в інтерв'ю ведучому програми «Студія Захід» Антону Борковському на телеканалі "Еспресо"^ «…найбільш авторитетним і самостійним є Микола Патрушев. Навіть на знаменитому засіданні радбезу він був єдиним, хто висловив іншу думку, заперечив Путіну. Це не свідчить про якусь його самостійність. Це свідчить про те, що він особливо впливає на все, що відбувається в Україні. Він рулить. Оскільки стоїть завдання здійснити цей воєнний злочин, то він цим впритул займається. І ті локальні, тактичні успіхи, що є в Росії, пов'язані з його іменем.».— Путін вже розпрощався із думкою про «Великого Петра», тепер він бореться тільки за збереження свого життя.— Еспресо.TV, 24 липня, 2022
  49. Рогозин заявил, что "Роскосмос" стал частью Вооруженных сил РФ.—Интерфакс, 2 июня 2022 [Архівовано 3 червня 2022 у Wayback Machine.]
  50. Помічник Путіна розповів про плани розширення РФ до кордонів Російської імперії.— ESPRESO.TV, 8 червня, 2022 [Архівовано 8 червня 2022 у Wayback Machine.]
  51. Воєнні злочини Росії в світі: від Чечні до Сирії.— К.: Міністерство інформаційної політики України, 2019.— С. 29.
  52. Лондон ввел санкции против замначальника Генштаба ВС РФ Рудского.—Интерфакс, 29 июня 2022
  53. Лондон ввел санкции против замначальника Генштаба ВС РФ Рудского.—Интерфакс, 29 июня 2022
  54. Архівована копія. Архів оригіналу за 6 червня 2022. Процитовано 6 червня 2022. 
  55. КАТЕРИНА ТИЩЕНКО. На Луганщині ліквідували російського генерала – ЗМІ.— Українська правда, 5 ЧЕРВНЯ 2022 [Архівовано 7 червня 2022 у Wayback Machine.]
  56. Exclusive: Russian general who oversaw atrocities in Syria led cluster bomb attacks on civilians in Ukraine. By Nima Elbagir, Barbara Arvanitidis, Gianluca Mezzofiore, Katie Polglase, Tamara Qiblawi, Alex Platt, Victoria Butenko, Darya Tarasova and Maria Avdeeva.— CNN World, May 14, 2022 [Архівовано 14 травня 2022 у Wayback Machine.]; Генерал РФ наказав обстріляти Харків касетними снарядами— CNN.— Радіо Свобода, 14 nhfdyz 2022 [Архівовано 14 травня 2022 у Wayback Machine.]
  57. Встановлено особу генерала РФ, який віддавав накази про обстріли Запорізької області.— НВ, 26 травня 2022 [Архівовано 29 травня 2022 у Wayback Machine.]
  58. За прикладом Лукашенка. Глава рпц Кирил «із картами в руках» 20 хвилин доводив Папі Франциску необхідність війни.— НВ, 4 травня 2022 [Архівовано 29 травня 2022 у Wayback Machine.].— італ. Intervista a Papa Francesco: "Putin non si ferma, voglio incontrarlo a Mosca. Ora non vado a Kiev" di Luciano Fontana.— Corriere della sera,
  59. У Маріуполі РПЦ закликала колаборантів відновити храми і молитися за армію РФ.— ESPRESO.TV, 24 червня, 2022
  60. Оксана Мороз. Від Ермітажу до "Любе". Як працює велика сітка російської пропаганди, яка змушує полюбити війну проти України.— Українська правда, ВІВТОРОК, 5 ЛИПНЯ 2022
  61. «Все мы милитаристы и имперцы. Война — это самоутверждение нации» Директор Эрмитажа Михаил Пиотровский дал интервью «Российской газете». Вот самые невероятные цитаты.— Медуза, 24 июня 2022
  62. Ідеологам "денацифікації" України Гаспаряну та Сєргєйцеву повідомлено про підозру, - СБУ.— Цензор.НЕТ, 29.07.22
  63. Мария Королева. На Поклонной горе открылась выставка «Обыкновенный нацизм». В программе — рассказы о зверствах бандеровцев, свастики и сравнение гитлеровской Германии с современной Украиной Мы ознакомились с этой (очень странной) экспозицией.— Meduza, 25.5.2022 [Архівовано 26 травня 2022 у Wayback Machine.].— Через два тижні після відкриття експозиції Школьнік потрапив до санкційного списку Великої Британії з формулюванням «використав своє положення очільника великої національної установи культури для поширення дезінформації». Школьнік, на думку британців, підтримував та просував «хибну інформацію уряду Росії про те, що вторгнення в Україну є денацифікацією».
  64. Марина Данилюк-Ярмолаєва. Операція "Соняшник". Як росіяни крадуть символ солідарності з Україною для "хороших русских".— ESPRESO.TV, 3 червня, 2022 [Архівовано 3 червня 2022 у Wayback Machine.]
  65. Бандера, Степан. Перспективи Української Революції / Степан Бандера; з передм. Я. Стецька ; за ред. Д. Чайковського ; остан. ред. й упоряд. С. Ленкавського.— [Мюнхен]: Вид. ОУН, 1978.— С. 226.
  66. Антон Микитюк. Як іноземні компанії стають співучасниками російських воєнних злочинів.— Економічна правда, 4 липня 2022
  67. Браян Вітмор. Чорний день диктатора. Що відбувається між Росією та Білоруссю.— НВ, 12 травня 2022 [Архівовано 12 травня 2022 у Wayback Machine.]; The Belarusian dictator’s dilemma. By Brian Whitmore.— Atlantic Council, May 11, 2022 [Архівовано 12 травня 2022 у Wayback Machine.]
  68. Галоўчанка заявіў, што Беларусь пастаўляе зброю Расеі.— Радыё Свабода, 25 травень 2022 [Архівовано 26 травня 2022 у Wayback Machine.] (біл.)
  69. Угорщина обирає сторону зла. Знову, як у 1939 році.— Європейська правда, 22 ЛИПНЯ 2022
  70. У ЄС не досягли згоди щодо ембарго на нафту з Росії - Bloomberg Deutsche Welle, 08.05.2022 [Архівовано 8 травня 2022 у Wayback Machine.]
  71. а б Юлія Петрова. «УПЦ МП — м’яка сила РФ». Як московська церква стала приводом для війни — інтерв'ю з релігієзнавцем.— НВ, 15 травня 2022 [Архівовано 15 травня 2022 у Wayback Machine.]
  72. СБУ викрила агентурну мережу РФ, до якої входив нардеп Деркач, Офіс генпрокурора розпочав розслідування ESPRESO.TV, 24 червня, 2022
  73. Mateusz Morawiecki. War in Ukraine has exposed the truth about Europe. How did the EU allow itself to be caught out by the rise of Russian imperialism?— The Spectator,8 August 2022, 6:21pm
  74. а б Пионтковский рассказал почему Франция и Германия служат России и не хотят победы Украины. Андрей Пионтковский: Империя просит о помиловании❗️ Макрон и Шольц отчаянно служат Путину.— Газета "Поштівка", 27.05.22 [Архівовано 2 червня 2022 у Wayback Machine.]
  75. "Дитина-солдат" Путіна загинула в Україні: італійські ЗМІ написали сльозливу статтю про окупанта РФ.— GLAVRED.INFO, 24 квітня 2022 [Архівовано 19 травня 2022 у Wayback Machine.]
  76. Андрій Лучков. "Дитина-солдат" Путіна загинула в Україні. Вбивати в Росії навчають із дитинства.— Інтернет-сайт OBOZREVATEL.com, 24.04.2022 09:57 [Архівовано 24 квітня 2022 у Wayback Machine.]
  77. White House: Iran set to deliver armed drones to Russia. By ZEKE MILLER and JOSH BOAK.— The Associated Press, July 12, 2022
  78. Іран після звинувачень у постачанні РФ безпілотників анонсував візит Путіна.— 12 липня, 2022
  79. Russian president Putin due in Iran next week.— Mehr News Agency, Jul 12, 2022
  80. Россия подписала соглашение с Ираном о ремонте российских самолетов и поставках комплектующих для них.— Настоящее Время, 27 июля 2022
  81. ELIJAH J. MAGNIER. RUSSIA BUYS 1,000 DRONES FROM IRAN AND EXPANDS THE LEVEL OF STRATEGIC COOPERATION.— Middle East Politics, 13/08/2022
  82. China to send troops to Russia for 'Vostok' exercise. Reuters, August 17, 2022
  83. Дружба Пекіна і Москви «не має меж». Чому Китай дружить із агресором і що розповідає своїм громадянам про війну — огляд західних ЗМІ.— НВ, 27 травня 2022 [Архівовано 28 травня 2022 у Wayback Machine.]
  84. Бразилія визначилася, чи підтримуватиме санкції проти Росії.— ZN, UA. 23 липня, 2022
  85. Тетяна Станова. «Умиротворення» не зупинить диктатора. П’ять головних помилок Заходу щодо того, як Путін бачить війну в Україні.— НВ, 3 червня 2022 [Архівовано 3 червня 2022 у Wayback Machine.]; What The West (Still) Gets Wrong About Putin. Asking whether to appease or not appease him is completely beside the point. By Tatiana Stanovaya, a nonresident scholar at the Carnegie Endowment for International Peace.— Foreign Policy, JUNE 1, 2022 [Архівовано 3 червня 2022 у Wayback Machine.]
  86. Провідні експерти звинуватили РФ у геноциді та намірах знищити український народ.— Європейська правда, 27 ТРАВНЯ 2022 [Архівовано 29 травня 2022 у Wayback Machine.].— Exclusive: Leading experts accuse Russia of inciting genocide in Ukraine and intending to 'destroy' Ukrainian people. By Ivana Kottasová, CNN. Updated 0703 GMT (1503 HKT) May 27, 2022 [Архівовано 29 травня 2022 у Wayback Machine.] (англ.)
  87. Вікторія Власенко. Воєнні злочини на території України: коли очікувати вирок?— Deutsche Welle, 04.03.2022 [Архівовано 24 березня 2022 у Wayback Machine.]
  88. Архівована копія. Архів оригіналу за 29 березня 2022. Процитовано 29 березня 2022. 
  89. Звірства на окупованих територіях України вчинили російські війська – Єврокомісія.— Укрінформ, 04.04.2022 14:49
  90. ICC participates in joint investigation team supported by Eurojust on alleged core international crimes in Ukraine .— European Union Agency for Criminal Justice Cooperation (EUROJUST), 25 April 2022|PRESS RELEASE [Архівовано 25 квітня 2022 у Wayback Machine.]
  91. Тарас Левченко. Перший російський військовий в суді України.— Радіо Свобода, 14 травя 2022 [Архівовано 14 травня 2022 у Wayback Machine.]
  92. Справа двох російських льотчиків, які бомбардували житлові будинки, пішла до суду Укрінформ, 14.05.2022 03:52 [Архівовано 14 травня 2022 у Wayback Machine.]
  93. Perseverance can bring Russian war criminals including Putin to justice. By Thomas S. Warrick.— Atlantic Council, April 8, 2022
  94. Микита Жолквер. Чи можуть Путін з Лавровим опинитися на лаві підсудних у Німеччині?— До Федеральної прокуратури Німеччини надійшла заява з вимогою розпочати слідство проти Путіна, Лаврова та ще сотень росіян, підозрюваних у скоєнні воєнних злочинів в Україні.— Deutsche Welle, 07.04.2022
  95. Заява Міністерства закордонних справ України до Дня Незалежності. Опубліковано 24 серпня 2022 року о 12:30
  96. Итоги Нюрнбергского процесса и вызовы современности: материалы Международной научно-практической конференции (Москва, 24 ноября 2016 г.) / Под общ. ред. А. И. Бастрыкина.— М.: Академия Следственного комитета Российской Федерации, 2016.— С. 11.
  97. Ігор Мисловський. Звірства російської армії в Україні: колективна вина росіян чи особисто Путіна? Які передумови воєнних злочинів Росії в Україні?— Радіо Свобода,10.04.22
  98. Росіяни чудово розуміють, що відбувається в Україні, вони отримують задоволення від масового вбивства українців,— Цимбалюк.— ESPRESO.TV, 28 березня, 2022 [Архівовано 28 березня 2022 у Wayback Machine.]
  99. Мізки росіян швидко не прокинуться, пропаганда Путіна засіла там на рівні підсвідомості, — Клімкін.— ESPRESO.TV, 18 квітня, 2022 [Архівовано 18 квітня 2022 у Wayback Machine.]
  100. Дмитро Тузовю. «Людиноненависнецьке бидло». Військовий лікар про те, як світ «проспав» виникнення фашистської Росії та українську медицину на фронті.— НВ,27 травня 2022
  101. ОДОБРЕНИЕ ИНСТИТУТОВ, РЕЙТИНГИ ПАРТИЙ И ПОЛИТИКОВ.— Левада-Центр: ПРЕСС-ВЫПУСК 01.06.2022 [Архівовано 1 червня 2022 у Wayback Machine.] (рос.)
  102. КОНФЛИКТ С УКРАИНОЙ.— Левада-Центр: ПРЕСС-ВЫПУСК 02.06.2022 [Архівовано 8 червня 2022 у Wayback Machine.] (рос.)
  103. Огидно спостерігати: Кулеба про реакцію звичайних росіян на обстріл у Кременчуці ESPRESO.TV, 28 червня, 2022
  104. Зміна керівництва РФ ні до чого не призведе — потрібна поразка імперської ідеології, а Захід поки що до цього не готовий — дипломат.— НВ, 5 липня 2022

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]