Воїнська Гребля
| село Воїнська Гребля | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Полтавська область |
| Район/міськрада | Градизький район |
| Рада | Ялинська сільська рада |
| Основні дані | |
| Засноване | до 1055 р. вдруге у середині XVIII ст. |
| Зняте з обліку | 1960 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°17′00″ пн. ш. 32°48′45″ сх. д. / 49.28333° пн. ш. 32.81250° сх. д.Координати: 49°17′00″ пн. ш. 32°48′45″ сх. д. / 49.28333° пн. ш. 32.81250° сх. д. |
| Карта | |
.svg)  Воїнська Гребля | |
 Воїнська Гребля | |
Воїнська Гребля (раніше також Воїнь, Воїнське та Воїнці) — колишнє село, що розташовувалось при впадінні річки Сули у Дніпро. Було зняте з обліку на початку 1960-х років у зв'язку з утворенням Кременчуцького водосховища.
З історії[ред. | ред. код]
Селище Воїнці з'явилося неподалік на півдні від давньоруського містечка-фортеці Воїнь — знищеного Золотою ордою у 1239 році. Очевидно нове селище вшановувало своєю назвою свого попередника.
У другій пол. XVIII ст. належало до Жовнинської сотні Лубенського полку. На той час зазначено як селище (у поселені не було власної церкви), у якому налічувалось 25 хат.
Було приписане до Преображенської церкви у Лялинцях.[1][2][3]
Зі скасуванням полково-сотенного устрою на Лівобережній Україні селище Воїнці перейшло до Городиського повіту Київського намісництва[4].
Від початку ХІХ ст. Воїнці у складі Золотоніського повіту Полтавської губернії. Пізніше Воїнська Гребля також у Жовнинській волості цього повіту.
Селище є на мапі 1812 року.[5]
У 1862 році в казеному селищі Воїнська Гребля була переправа через Сулу та 55 дворів де жило 323 осіб (170 чоловічої та 153 жиночої статі).[6]
На мапах середини ХІХ ст. селище позначається як Воїнська Гребля.
У радянський період, станом на 1946 рік, як два окремих хутори, Воїнці і Воїнська Гребля, разом із селом Ялинці у складі Ялинської сільської Ради Градизького району Полтавської області[7].
До 1960 року було знято з обліку хутір Воїнці.
На початку 1960-х років також знято з обліку і село Воїнська Гребля, яке нетривалий час було у складі Глобинського району[8].
Із затопленням села водами Кременчуцького водосховища більшість мешканців виселили порівняно далеко на схід у село Кам'яні Потоки, де заселили дві окремі вулиці: Мічуріна та Набережну[9][10].
Джерела[ред. | ред. код]
- ↑ Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів (укр.). Архів оригіналу за 27 листопада 2021. Процитовано Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України).
- ↑ Зведений каталог метричних книг що зберігаються в державних архівах України т.4, ст. 619 (PDF) (укр.). Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства. Архів оригіналу (PDF) за 10 квітня 2021. Процитовано 27 листопада 2021.
- ↑ Зведений каталог метричних книг що зберігаються в державних архівах України т.4, ст. 476 та 499 (PDF) (укр.). Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства. Архів оригіналу (PDF) за 18 жовтня 2021. Процитовано 27 листопада 2021.
- ↑ Описи Київського намісництва 70—80 років XVIII ст.: Описово-статистичні джерела/ АН УРСР. Археогр. комісія та ін. — К.: Наукова думка, 1989. — 392 с. — ISBN 5-12-000656-6. — С. 142
- ↑ Большая карта Российской Империи 1812 года для Наполеона. www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 14 листопада 2021. Процитовано 14 листопада 2021.
- ↑ ИнфоРост, Н. П. ГПИБ | [Вып.] 33 : Полтавская губерния. - 1862. elib.shpl.ru. Архів оригіналу за 15 січня 2021. Процитовано 14 листопада 2021.
- ↑ Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ. «Українське видавництво політичної літератури». 1947. С. 401
- ↑ Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини 1648—2012 років. Довідник з історії Адміністративно-територіального поділу Полтавська обласна рада, Державний архів Полтавської області. — Полтава: ТОВ «АСМІ», 2012. — 400 с. — ISBN 978-966-182-203-9. — С. 158, 371, 378
- ↑ «Затоплені села полтавщини — дорога до світлого майбутнього чи рукотворне горе» на сайті Зоря Полтавщини. Архів оригіналу за 18 грудня 2020. Процитовано 17 жовтня 2020.
- ↑ «Мешканці кременчуцької Атлантиди» на сайті газети «Кременчуцький ТелеграфЪ»