Воїслав Нікчевич
 | Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (липень 2020) |
| Воіслав Нікчевич | |
|---|---|
| Војислав П. Никчевић / Vojislav P. Nikčević | |
| Народився |
18 січня 1935 Stubica, Nikšićd, Муніципалітет Никшичd, Королівство Югославія |
| Помер |
2 липня 2007 (72 роки) Белград, Сербія |
| Країна | Чорногорія |
| Діяльність | мовознавець |
| Alma mater | Загребський університет |
| Галузь | лінгвістика, історія літератури |
| Науковий ступінь | доктор філософії |
| Членство | Doclean Academy of Sciences and Artsd |
Воіслав Нікчевич сербохорв. Војислав П. Никчевић / Vojislav P. Nikčević (18 січня 1935 року, Стубіца (Нікшич), Королівство Югославія — 2 липня 2007 року, Белград, Сербія) — югославський чорногорський лінгвіст та історик літератури, почесний член Дуклянської академії наук і мистецтв, засновник і голова Товариства чорногорсько-хорватської дружби.
Біографія[ред. | ред. код]
Воіслав Нікчевич народився 18 січня 1935 року в селі Стубіца. Закінчив гімназію в Нікшичі та філософський факультет Загребського університету. В 1975 році захистив докторську дисертацію «Молодий Негош: аналітично-компаративні перетини поетичного розвитку».
З 1965 року працював в Нікшицькій педагогічній академії, викладав в Бихацькій і Земунській медичних школах. З 1982 року був професором філософського факультету в Нікшичі та культурологічного факультету в Цетинє.
У кінці 1960-х років Нікчевич приєднався до групи чорногорських інтелігентів, які підтримували тезу про національну самобутність чорногорців і про статус чорногорської мови. Піддавався критиці й знаходився під наглядом з боку влади. Деякі його роботи не публікувалися з ідеологічних міркувань.
У кінці 1980-х років Нікчевич і група інтелектуалів з Чорногорського лексикографічного видавництва підтримала Міло Джукановича і Моміра Булатовича, які виступали за демократичні реформи та підтримували ряд автономних чорногорських організацій (Чорногорське суспільство незалежних письменників, Чорногорський ПЕН-центр і навіть автокефальну чорногорську православну церкву).
У 1990-і роки Нікчевич опублікував низку статей на підтримку теорії про окрему чорногорську мову, з якими виступав у Польщі, Хорватії та Словенії. Як літературознавець, Нікчевич досліджував творчість Петра II Петровича Негоша і таке явище, як Потуріца (колоківальна назва балканських слов'ян, які прийняли іслам і адаптувалися до тюркської культури).
Виходячи з наявних історичних джерел, народної творчості й текстологічних аналізів, Нікчевич виступив проти історичної обґрунтованості подібних явищ. Ця теза, попри початковий опір, була прийнята чорногорської історіографією.
Також Нікчевич як професор і завідувач кафедри чорногорської літератури філософського факультету в Нікшичі писав роботи про інші феномени чорногорської літератури, вивчаючи періодизацію, середньовічну літературу (Літопис Попа Дуклянина, Мірославово Євангеліє, Маріїнське Євангеліє), народну літературу (про чорногорських болгар), літературу XIX і XX століть. Викладав слов'янську літературу на своєму факультеті. Він став засновником і першим директором Інституту чорногорської мови та лінгвістики, членом Дуклянської академії наук і мистецтв, президентом Інституту чорногорської мови. Був керівником проєкту «Історія чорногорської літератури», в рамках якого писав другий том своєї фундаментальної роботи «Чорногорська література з найдавніших часів до середини дев'ятнадцятого століття».
Помер 2 липня 2007 року в Белграді, похований в Цетинє.
Досягнення. Відзнаки[ред. | ред. код]
- За свою кар'єру Нікчевич видав близько 600 науково-дослідних робіт в Чорногорії і за кордоном, 16 монографій, одну спільну книгу й 11 збірок прислів'їв і приказок чорногорської мови.
- З 1982 року — професор філософського факультету.
- Почесний член Дуклянської академії наук і мистецтва.
Роботи[ред. | ред. код]
- Молодий Негош («Млади Његош»)
- Вивчення дій в «Гірському вінці» Нєгоша («Істрага потуріца у Његошеву Гірському віјенцу»)
- Пиши так, як говориш («Пиши као што зборіш»)
- Історія чорногорської мови («Історіја црногорског језіка») — два томи
- Правопис чорногорської мови
- Чорногорське літературне перехрестя («Црногорска књіжевна раскршћа»)
- Штокавська діасістема («штокавський діјасістем»)
- Граматика чорногорської мови («Граматика црногорског језіка»)
- Дослідження потуріц — міф чи реальність («Істрага потуріца — міт або стварност»)
- Любішин мовна кузня («Љубішіна језічка ковніца»)
- Дослідження в галузі мовознавства («Језікословне студіје»)
- Дослідження в області кроатістікі («Кроатістічке студіје»)
- Мовні та літературні теми («Језічке і књіжевне темі»)
- Історія чорногорської літератури від виникнення писемності до XIII століття («Історіја црногорске књіжевності од почетака письмового до XIII віјека»)
- Вірші («П (ј) есме»)
Література[ред. | ред. код]
- Др Крсто Пижурица, Војислав П. Никчевић као његошолог, Цетиње 2006.
- Жарко Л. Ђуровић, Бард црногорског језика, Цетиње 2006.
- LINGUA MONTENEGRINA. časopis za jezikoslovna, književna i kulturna pitanja. Broj 3., 2009. [Архівовано 11 вересня 2012 у Wayback Machine.]
|
