Врублевський Валерій Антоній

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Врублевський Валерій Антоній
біл. Валерый Антонавіч Урублеўскі
Walery Antoni Wróblewski.png

Валерій Врублевський
Інші імена пол. Walery Antoni Wróblewski, фр. Walery Wroblewski
Народився 15 грудня 1836(1836-12-15)
Желудок в Лідському повіті
Помер 5 серпня 1908(1908-08-05) (71 рік)
Уарвіль в Іль-де-Франс
Поховання Пер-Лашез біля Стіни комунарів
Підданство Lesser Coat of Arms of Russian Empire.svg Російська імперія
Громадянство Франція Франція
Національність Білорусь білорус
Діяльність

Польща Польське повстання

Red flag.svg Паризька комуна
Відомий діяч білоруського, польського та міжнародного революційного руху; член Генеральної ради I Інтернаціоналу
Alma mater Санкт-Петербурзький лісовий інститут
Посада інспектор лісової школи
Звання генерал Паризької комуни
Партія «Люд польський»
Головував армією оборони м. Париж з півдня
Батько Антон Врублевський
Мати Розалія Юровська
Рід Врублевські
Брати, сестри Andrzej Wróblewski[d]
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Валерій Антоній Врублевський (* 15 грудня 1836, Желудок, Білорусь — † 5 серпня 1908, Уарвіль, Франція) — діяч білоруського, польського та міжнародного революційного руху.

Народився в містечку Желудок Лідського повіту (нині міське селище в Щучинському районі Білорусі) в сім'ї безземельного шляхтича Антона Врублевського і Розалії з роду Юровських. Батько його працював лісником, потім скарбником у графа Тізенгаузена.

Закінчивши в 1853 Віленську гімназію, вступив на навчання до Петербурзького лісового інституту (на споруді університету встановлена ​​меморіальна дошка)[1]). Під час навчання брав участь у студентському політичному русі, був членом нелегального революційного гуртку, яким керували польські революціонери-демократи Зигмунт Сераковський і Ярослав Домбровський.

У 1861 направлений інспектором лісової школи у село Сокулка Гродненської губернії. У 1861-1862 рр. брав активну участь у створенні нелегальної революційної організації на Гродненщині, вів пропаганду серед учнів школи. Разом з Кастусем Калиновським редагував, друкував і поширював нелегальну революційно-демократичну газету білоруською мовою «Мужицька правда».

Під час повстання 1863–1864 років Врублевський керував повстанськими загонами. Він був прихильником лівого крила «червоних», які дотримувалися революційних поглядів і спиралися на селянство, вимагали ліквідації поміщицького землеволодіння, рівних прав усіх народів краю. Під час бою з козаками 7 серпня 1864 був порубаний шаблями, але вижив.

Після лікування емігрував до Франції. У Парижі керував демократичними організаціями білорусько-польських емігрантів. А 18 березня 1871 р. у Франції сталася революція, і був створений перший в історії людства робочий уряд Паризької Комуни, де Врублевський серед інших співвітчизників, активно підтримав революційні прагнення французів. У цьому виступі він бачив «соціальну революцію, яка при успіху може перевернути весь порядок, що існує зараз в Європі…». У званні полковника (отримав напередодні повстання) Врублевський запропонував комунарам свої послуги і план військових дій. Незабаром йому було присвоєно звання генерала і він очолив одну з трьох революційних армій, яка захищала південну частину м. Парижа. У боях Врублевський показав себе вмілим, розсудливим і завбачливим полководцем і боровся на чолі армії до останнього дня існування Паризької комуни. Версальцями заочно був засуджений до смертної кари. З фальшивим паспортом Врублевський переїхав до Великої Британії, де близько познайомився з Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом. В цей же час здоров'я його сильно похитнулося в наслідку численних поранень, йому насилу вдалося уникнути ампутації руки.

Підлікувавшись в лікарні Лондонського університету, Врублевський вступив у I-й Інтернаціонал. У жовтні 1871 р. його було обрано у члени Генеральної ради I Інтернаціоналу, секретарем-кореспондентом для Польщі. Ідеї ​​Інтернаціоналу Врублевський проповідував в емігрантській організації «Люд польський», створеної в Лондоні за його ініціативою. У 1871-1872 рр. Врублевський був головою судової («третейської») комісії, яка розбирала конфлікти між членами I Інтернаціоналу. Підтримував Маркса і Енгельса проти Бакуніна М. О.[2]. Після розпаду I Інтернаціоналу і організації «Люд польський» (1876 р.) Врублевський перебрався до м. Женеви. У 1878 р. він нелегально приїздив до Російської імперії (м. Одеса, м. Петербург), де зустрічався з «народниками-землевольцями». Коли французький уряд оголосив амністію учасникам Паризької комуни, в 1885 р. Врублевський переїхав до Франції і оселився в місті Ніцці. У 1901 р. французький уряд навіть призначив йому пенсію. Останні роки життя він провів у Уарвілі (коло м. Парижу) в будинку колишнього комунара і земляка Г. Геншінського. Похований він у Парижі на кладовищі Пер-Лашез, біля стіни Комунарів. На його надгробку напис: «Героїчному синові Польщі — народ Парижу»[3].

На честь генерала Врублевського В. названі вулиці в Катовіцах і Гродно.

Оцінка діяльності Врублевського дана в словах В. І. Леніна: «… Пам'ять Домбровського і Врублевського нерозривно пов'язана з найбільшим рухом пролетаріату в XIX столітті …»[4].

Могила Врублевського на кладовищі Пер-Лашез

Примітки[ред.ред. код]

  1. Санкт-Петербург. Петроград. Ленинград: Энциклопедический справочник / Ред. коллегия: Белова Л. Н., Булдаков Г. Н., Дегтярев А. Я. и др.. — Москва : Большая Российская Энциклопедия, 1992. (рос.)
  2. Советская историческая энциклопедия. / Под ред. Е. М. Жукова.. — Москва : Советская энциклопедия, 1973—1982. (рос.)
  3. Валерыю Урублеўскаму — ад нашчадкаў… (біл.)
  4. В. И. Ленин. Собрание сочинений. — Т. 6. — С. 416. (рос.)

Джерела[ред.ред. код]

  • Zlotorzycka M. Walery Wróblewski. — Warszawa, 1948. — 56 с. (пол.)
  • Лурье А. Я. Портреты деятелей Парижской Коммуны. — М., 1956. — С. 363—80. (рос.)
  • Сост. В. А. Дьяков. Науч. ред. И. С. Миллер и А. Ф. Смирнов. Науч. консультант В. Р. Лейкина-Свирская За нашу и вашу свободу: Герои 1863 года (Сераковский З., Домбровский Я., Потебня А., Падлевский З., Бобровский С., Калиновский К., Мацкявичюс А., Кеневич И., Траугут Р., Врублевский В.). — М. «Молодая гвардия», 1964. — 448 с. — (ЖЗЛ; Вып. 396). — 50 000 экз. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]