Всеукраїнські з'їзди діячів і громадянства Далекого Сходу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Всеукраїнські з'їзди діячів і громадянства Далекого Сходу, або Українські далекосхідні з'їзди, — вищий представницький орган українського населення та Української Далекосхідної Республіки в 19171922 роках.

Згідно з Конституцією українства Далекого Сходу, з’їзди проголошувалися «найвищою владою установчої i санкційної вдачi у краю по усім справам й питанням українського життя». Протягом 19171918 років відбулося чотири Українських Далекосхідних з’їзди, а в 1993 році — п'ятий.

Історія[ред. | ред. код]

З'їзди мали скликатися Українським Далекосхідним Секретарiатом згідно постанов Української Далекосхідної Крайової Ради чи по бажанню як мінімум трьох українських Окружних Рад у місці та часi, ухваленому Крайовою Радою.

Питання про скликання крайового далекосхідного українського з’їзду з метою об’єднання усіх українських організацій Далекого Сходу та опрацювання спільної програми їх культурної та політичної діяльності виникло вже на початковому етапi національної самоорганізації далекосхідних українців незабаром після повалення царату.

Ця ідея сформувалася під впливом відомостей про події в Україні, де навесні 1917 року відбулася низка різноманітних національних з'їздiв. Вже 14 квітня 1917 року це питання розглядалося на загальних зборах Владивостоцької Української Громади.

Перший з'їзд (24—27 червня 1917)[ред. | ред. код]

Розпочався 24 червня 1917 року у Микольську-Уссурiйському. Ініціатором скликання його стала Далекосхідна вчительська спілка, головою якої був Онисим Ступак.

На з'їзд запрошувалися діячі українських організацій Далекого Сходу — члени українських громад, спілок, просвітніх товариств, клубiв, читалень та бібліотек, делегатiв від українських сіл та волостей, від солдатських та робітничих комітетів, споживчих та кредитових товариств, представникiв від професійних організацій, театральних гуртків та «всіх щирих синiв України, що люблять свою Батьківщину». Брати участь у роботi з’їзду могли як делегати від різних організацій, так і приватні особи. Передбачалося, що у з’їзді візьмуть участь представники українського населення цілого Далекого Сходу – Амурської, Приморської, Сахалінської та Камчатської областей, а також російської концесії Китайсько-Східної залізниці у Маньчжурії.

На з'їздi були представлені понад 20 українських громадських та вiвійськових організацій Далекого Сходу, однак багато організацій, що iснували на той час на Далекому Сходi, не змогли відправити на з'їзд своїх представникiв через брак коштiв та інші технічні труднощі.

На відкритті з’їзду, крім 53 делегатiв, були присутні близько 300 гостей, серед яких і 8 галичан з табору військовополонених у Микольську-Уссурійському. В роботi з’їзду брали участь ще близько 100 осiб з правом дорадчого голосу.

Підсумком роботи з’їзду стало звернення до Тимчасового уряду з вимогою про визнання ним широкої національно-культурної автономії для українського населення, організацію українських військових частин з українців-вояків російської армії, створення Далекосхідної Української Крайової Ради та її Секретаріату.

На цьому З'їзді, якого головою був А. Романюк, було створено перший виконавчий орган нової держави — Тимчасовий Далекосхідній Український Крайовий Комітет який очолив Онисим Ступак, до складу комітету також увійшли: П. Василенко, Прокопця, І. Ігнатенко і Онисій Попович. Цей комітет мав наладити справи та скликати у швидкому часі Другий з'їзд.

Другий з'їзд (4—7 січня 1918)[ред. | ред. код]

Відбувся 7 січня 1918 року в Хабаровську, на який прибуло багато селян, що цікавилися справою переселення на Україну. Це були ті селяни, які — або оселилися на неродючій чи взагалі непридатній для хліборобства землі, або стужилися за рідним краєм. Тому й обговорювали на цьому З'їзді справу переселення на Україну та різні сільськогосподарські справи. Для зв'язку з Україною й захисту інтересів місцевих селян, що бажали повернути туди, ухвалив З'їзд послати своїх делегатів до Києва. В кінці вибрано й новий Тимчасовий Комітет, до якого ввійшли: Гордій Мелашич, Гаврило Кириченко-Могила і Я. Кушнаренко.

На з'їзді були присутні понад 50 делегатів з Приморщини, Амурщини, Забайкальщини та Камчатки.

Третій з'їзд (7—12 квітня 1918)[ред. | ред. код]

Відбувся 7 квітня 1918 року у Хабаровську. На з'їзд прибуло близько 80 делегатiв, у тому числі — близько 50 селян, інші – представники залізничників та інтелігенції.

На цьому з'їзді було прийнято рішення про створення Української держави на Тихому океані та приступити до формування Української армії Зеленого Клину. Очолити цей процес повинен був Крайовий секретаріат на чолі з Юрієм Глушко-Мовою, призначеним на цю посаду Далекосхідною Українською Крайовою Радою ще у січні 1918 року, Верховним командиром українських загонів самооборони Далекосхідної Рада призначила полковника Слищенка.

Четвертий «надзвичайний» з'їзд (25 жовтня—1 листопада 1918)[ред. | ред. код]

Відбувся 24 жовтня 1918 року у Владивостоці. Представництво на з'їзді було досить непропорційним – більше третини всіх учасникiв складали представники Маньчжурії, тоді як Забайкальщина зовсім не була представлена та майже не було представникiв з сіл.

З'їзд виробив проект конституції українства Далекого Сходу й виніс рішучу ухвалу про створення українського війська.

Крім військових питань з'їзд ухвалив «Українську декларацію до народів світу», яку було поширено українською, французькою, англійською та російською мовами, в якій зазначив свою позицію з найбільш актуальних питань – про ставлення до політики більшовиків та німецької окупації України. Крім того, з'їзд ухвалив остаточне рішення стосовно питання щодо масового повернення українських переселенців на Україну, визнавши його неможливим, оскільки таке переселення стало б «першим історичним прикладом деколонізації, протилежним історико-соціальним законам та шкідливим як для самих переселенців, так і для Української держави за її незакріпленого політичного ладу та слабкого державного бюджету». Крім того, втілення цієї ідеї було визнане неможливим і через технічні причини – у зв'язку з відсутністю практичних можливостей для масового переселення.

П'ятий з'їзд (20 квітня 1920/19 березня 1993)[ред. | ред. код]

15 березня 1920 року Секретаріат провадив підготовку до скликання Пя'того Українського далекосхідного з'їзду який був запланований 20 квітня 1920 року, але він так і не відбувся, бо у квітні того ж року генерал Леонід Вериго під загрозою насильницького розгону та масового розстрілу з боку більшовиків, остаточно розпустив українські полки Зеленого Клину. [1]

У листопаді 1920 року третя сесія Української Далекосхідної Крайової Ради знов ухвалила скликати П'ятий з'їзд в Імані, але і ця спроба виявилась невдалою.

Лише 19 березня 1993 року у Владивостоціi з ініціативи Товариства української культури Приморського краю відбувся П'ятий Український Далекосхідний з'їзд, у якому взяли участь більше 20 делегатів від українських товариств з Владивостоку.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]