Всякому місту — звичай і права

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Всякому місту — звичай і права» — філософсько-сатиричний ліричний вірш, який став народною піснею, написаний Григорієм Сковородою. Це десятий твір із збірки «Сад божественних пісень». Літературний рід — лірика. Вид лірики — громадянська. Віршовий розмір — чотиристопний дактиль. Римування — суміжне.

Історія написання[ред. | ред. код]

Ця пісня написана у 1758-1759 роках у селі Ковраї. В цей час автор перебував у панському маєтку в ролі вчителя-слуги і пильно придивлявся до життя селян-кріпаків.

Епіграфом до пісні «Всякому місту — звичай і права» є слова Сіраха «Блажен муж, иже в премудрості умрет и иже в розуме своїм почувается святыне». Далі автор виставляє на осуд різних людей, об'єднуючи всіх в один ряд. Тут і чиновник-лакиза, який протирає кутки у вельмож, випрошуючи нові чини, тут і лихварі, і купці, що наживаються на людській праці, тут і шахраї, і стяжателі, і гульвіси. А спільне у них одне: всі вони прикриваються законом (наприклад, «ладить на свій смак юриста права»).

Цікаві факти[ред. | ред. код]