Вторгнення на Кубу (1741)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вторгнення на Кубу
Англо-іспанська війна (1739–1748)
Castillo del Morro by Glogg 4.jpg
Форт дель Морро у Сантьяго-де-Куба
Дата: 4/5 травня 1741 - 9 грудня 1741
Місце: Затока Гуантанамо
Сантьяго-де-Куба
Результат: перемога іспанців
Сторони
Іспанці
Bandera de España 1701-1760.svg
Англійський флот
Flag of Great Britain (1707–1800).svg
Командувачі
Bandera de España 1701-1760.svg Франциско де ла Вега
Bandera de España 1701-1760.svg Карлос Ріва Агуеро
Bandera de España 1701-1760.svg Педро Гуерро
Flag of Great Britain (1707–1800).svg Едвард Вернон
Flag of Great Britain (1707–1800).svg Томаса Вентворта
3000 піхотинців
1000 піхотинців з Ямайки
Військові сили
невідома кількість кораблів
350 піхотинців
600 ополченців
9 лінійних кораблів
3 фрегати
8 військових кораблів менших класів
40 кораблів транспортних і постачання
Втрати
400 вбитих і поранених
3 кораблі захопили англійці
3445 убитими, пораненими, пропалими без вісті

Вторгнення на Кубу відбулось 4/5 серпня 1741 у ході англо-іспанської війни 1739-48 років за монопольне право ввезення негрів-рабів у іспанські колонії Нового Світу (асьєнто) (ісп. Guerra del Asiento) т. зв. «Війни за вухо Дженкінса» (англ. The War of Jenkins' Ear) .

Історія[ред. | ред. код]

З початку XVIII ст. монопольне право на ввезення негрів-рабів належало британській Компанії Південних морів, що у порушення умов ввозила контрабанду у значних обсягах, а Іспанія задля її обмеження проводила конфіскації англійських кораблів. Велика Британія бажала перебрати контроль над колоніями і за формальний привід до війни використала вухо капітана Роберта Дженкінса[1], яке іспанці мали відрізати при спробі конфіскації його корабля.

У березні-травні 1741 пройшла невдала облога Картахена-де-Індіас з найбільшою десантною операцією XVIII ст., що завершилась для англійців втратою до 2/3 особового складу вбитими і хворими. Англійці відійшли на Ямайку, де отримали поповнення. У червні 1741 року з Порт-Рояля було відправлено 9 лінкорів, 12 фрегатів, 40 транспортів з 4000 десанту для захоплення Куби. Десант складався із залишків військ з-під Картахеми і колоніальних військ з Північної Америки (3000 солдат) і тисячі ямайських негрів.

У затоці Гуантанамо на три пляжі у ніч 4-5 серпня висадились підрозділи Британської армії під командуванням генерал-майора Томаса Вентворта (англ. Thomas Wentworth)[2] за підтримки Королівського Британського флоту під командуванням адмірала Едварда Вернона (англ. Edward Vernon)[3]. Обидва командувачі англійськими силами командували облогою Картахеми і між ними встановились напружені відносини. Затоку Гуантанамо перейменували на Кумберленд (англ. Cumberland Bay) на честь сина короля Георга II, герцога Камберлендського Вільяма Августа, що тоді командував 1 піхотним полком гвардії. Сили вторгнення не зустріли спочатку серйозного опору і вирішили просуватись до найбільшого міста Сантьяго-де-Куба на півдні Куби. План полягав у тому, що їм вдасться закріпитись у малозаселеному регіоні, використовуючи його як плацдарм для подальшого просування до столиці Гавани. Військо просувалось три дні і сповільнили своє просування за 65 миль від мети. Зокрема вони понесли значні втрати через обстріл з густих зарослів. Очікувалось, що після розвідки місцевості, зменшення загрози нападів рух буде продовжено, але табір простояв непорушно впродовж 4 місяців.

Губернатор Сантьяго-де-Куба Франсиско де ла Вега (ісп. Francisco Antonio Cagigal de la Vega[4], командир гарнізону Карлос Ріва Агуеро, капітан міліції Педро Гуерро мали у розпорядженні 350 солдат і 600 ополченців. Вони не приймали відкритого бою, застосовуючи тактику партизанської війни. Скоро від тропічної спеки, несприятливої місцевості англійські загони повністю зупинились від втоми, інфекційних захворювань, серед яких переважаючою була малярія, яка спричиняла тяжку гарячку. Їх періодично турбували напади партизан. Адмірал Вернон критикував бездіяльність сухопутних загонів, але й сам не бажав атакувати з моря гарно фортифіковане місто і ризикувати кораблями, пам'ятаючи досвід Картахени. На 5 грудня 2260 солдат хворіло на малярію, що спонукало розпочати евакуацію війська. Загалом під час операції було вбито, зникло безвісти, померло 3445 учасників англійської експедиції. На світанку 9 грудня кораблі знялись з якорів і через 10 днів прибули до Порт-Роял. Під час двох операцій Томас Вентворт втратив до 90 відсотків особового складу переважно через захворювання.

Адмірал Вернон змушений був повернутись до Великої Британії 1742, де через 4 роки був звільнений з флоту.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Pares, Richard. War and Trade in the West Indies, Oxford university press, 1936 ISBN 0-7146-1943-4 (англ.)
  • Richmond, H.W.. The Navy In the War of 1739-48, Vo; 1. Cambridge University Press, 1920 (англ.)
  • David E. Marley, Wars of the Americas; A Chronology of Armed Conflict in the New World, 1492 to the Present ABC-Clio Inc, 1998 ISBN 0-87436-837-5 (англ.)
  • Beatson, Robert. Naval and Military memoirs of Great Britain from 1727 to 1783, London, Vol.I and Vol.III, 1801 (англ.)
  • Coke, Thomas. A History of the West Indies: Containing the Natural, Civil and Ecclesiastical History of Each Island London, 1810. OCLC 3865212 (англ.)

Примітки[ред. | ред. код]