Велика Житомирська вулиця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Вулиця Велика Житомирська)
Перейти до: навігація, пошук
Велика Житомирська вулиця
Київ
Велика Житомирська вулиця у Києві, квітень 2011 року
Велика Житомирська вулиця у Києві, квітень 2011 року
Місцевість Старий Київ
Район Шевченківський
Історичні відомості: колишні назви
Львівська вул., Житомирська вул., вул. Горвиця
Загальні відомості
Протяжність 890 м
Координати початку 50°27′18″ пн. ш. 30°31′11″ сх. д. / 50.455250° пн. ш. 30.519806° сх. д. / 50.455250; 30.519806Координати: 50°27′18″ пн. ш. 30°31′11″ сх. д. / 50.455250° пн. ш. 30.519806° сх. д. / 50.455250; 30.519806
Координати кінця 50°27′18″ пн. ш. 30°30′26″ сх. д. / 50.455222° пн. ш. 30.507306° сх. д. / 50.455222; 30.507306
Поштові індекси 01025, 04053
Транспорт
Найближчі станції метро Kiev Metro Line 3.svg «Золоті ворота»
Автобуси А 24 (вихідні)
Трамваї лінія існувала з 1894 до 1945 року
Тролейбуси Тр 6, 16, 18
Зупинки громадського транспорту «Михайлівська площа», «Володимирська вулиця», «Вулиця Олеся Гончара»
Рух двосторонній
Покриття асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Храми до 1930-х років існували 2 церкви: Стрітенська церква та Церква Іоана Златоуста в будинку Релігійно-Просвітницького товариства і каплиця «Нечаяна Радість»
зовнішні посилання
Код у реєстрі 10201
У проекті OpenStreetMap пошук у номінатім
commons:Велика Житомирська вулиця у Вікісховищі

Вели́ка Жито́мирська ву́лиця — вулиця в Шевченківському районі міста Києва, місцевість Старий Київ. Пролягає від Михайлівської площі до Львівської площі.

Прилучаються вулиці Володимирська, Стрілецька, Олеся Гончара, Стрітенська та Рейтарська.

Історія[ред.ред. код]

Одна з найдавніших вулиць Києва. Виникла ще в ХІ столітті на шляху до Житомира. Перетинала Старе місто, простягаючись від Софійських (Батиєвих) воріт до (Жидівських) Львівських воріт. У XVXVIII століттях разом із сучасною вулицею Січових Стрільців мала назву Львівська, на плані міста 1803 року, складеному архітектором Андрієм Меленським, також зазначена під цією назвою[1].

На початку XIX століття отримала назву Житомирська, складалася з двох частин: нижньої — від Печерської (Лядської) брами до Михайлівської площі та верхньої — до колишньої Львівської брами, у середині ХІХ століття вулиця простягалася вже до нинішньої Лук'янівської площі. У 1869 році Житомирську вулицю було розділено, її частина від Львівської до Лук'янівської площі отримала назву Львівська[2] (нині — вулиця Січових Стрільців). У 1870-ті роки нижня та верхня частини вулиці отримали назви Малої та Великої Житомирської відповідно (фактично ж вулицю було «роз'єднано» 1857 року після завершення спорудження будівлі Присутствених місць).

З 1919 року — вулиця Горовиця (вулиця Горвиця)[3][4]. Під час окупації міста в 19411943 роках використовувалася назва Велика Житомирська вулиця. Сучасну назву відновлено у 1944 році[5].

У 1861 році віднесена до вулиць 1-го розряду, на ній дозволялося споруджувати лише кам'яні будинки висотою не менш ніж у два поверхи[6]. Забудова вулиці відноситься переважно до другої половини XIX століття.

Установи та заклади[ред.ред. код]

Пам'ятки історії та архітектури[ред.ред. код]

  • № 2 — колишнє реальне училище (1861), архітектор Олександр Беретті
  • № 4 — житловий будинок, де мешкали видатні діячі культури (1857; 1883; 1895).
  • № 6/11 — будинок зі Старокиївською аптекою (2-а пол. XIX ст.)
  • № 8а — колишній прибутковий будинок (1908), архітектор Михайло Бобрусов
  • № 8б — колишній прибутковий будинок (1904), архітектор Йосип Зекцер
  • № 9  — будинок колишнього Релігійно-просвітницького товариства (1903), архітектор Євген Єрмаков
  • № 10 — колишній прибутковий будинок (1909), архітектор Володимир Ніколаєв
  • № 12 — колишній прибутковий будинок (1904), архітектор Олександр Кривошеєв
  • № 15/1 — будинок причту Софійського собору (1890), архітектор Микола Казанський
  • № 17/2 — «будинок лікаря» (1930), архітектор — Павло Альошин)
  • № 25/2 — колишній прибутковий будинок (1909), архітектор Іван Бєляєв
  • № 28 — особняк (1890-ті), архітектор Іполіт Ніколаєв
  • № 32 — «будинок зі зміями» (1911)
  • № 38 — житловий будинок (1899), архітектор Володимир Ніколаєв
  • № 40 — прибутковий будинок (1912)
  • а також будинки № 3, 6, 8/14, 13, 15, 16, 16а, 18, 19, 20а, 21, 23, 24, 26, 29, 30, 31, 34 — споруджені на межі XIX–ХХ ст.

Релігійні установи[ред.ред. код]

На стику Великої Житомирської та Стрітенської вулиць знаходилася Стрітенська церква, зведена у 1861 році на місці дерев'яної церкви, збудованої у 1752 році. У 1930-ті роки храм було зруйновано. Нині там знаходиться каплиця Святого Серафима Саровського (УПЦ (КП)) та провадиться відбудова церкви.

У будинку № 2 (колишнє реальне училище) у 1873 році був влаштований домовий храм Олександра Невського. У радянські часи тут було влаштовано спортзал, наприкінці XX століття храм храм було відновлено.

На місті будинку № 9 до початку 1870-х років розташовувалася церква Іоана Златоуста. 1902 року за проектом єпархіального архітектора Євгена Єрмакова розпочалося спорудження будинку для Київського релігійно-просвітницького товариства. Водночас у східній частині будівлі було споруджено кам'яну церкву, що її було освячено при завершенні спорудження будинку, на честь Іоана Златоуста.

Особистості[ред.ред. код]

У реальному училищі (будинок № 2) навчався український революціонер-марксист Петро Запорожець. У будинку № 6 у 19191920 роках жив український композитор Кирило Стеценко, у будинку № 6/11 — культурний діяч, мистецтвознавець і археолог Адріян Прахов (18911896 роки).

У будинку № 8/14 на розі з Володимирською вулицею у різні часи мешкали народний артист СРСР професор Амвросій Бучма (19441957 роки), Герой Соціалістичної праці народний художник СРСР Василь Касіян (19441976 роки), український композитор, народний артист України Юлій Мейтус (19441997 роки), народний художник СРСР Микола Глущенко (19441977 роки), народний художник СРСР, скульптор Михайло Лисенко (1944–1959 роки), народний артист СРСР Юрій Шумський (19441954 роки).

У так званому «будинку лікаря» (№ 17) мешкала народна артистка УРСР Любов Гаккебуш (1938–1947 роки), у якої деякий час жив скульптор Іван Кавалерідзе — київська влада позбавила його службової квартири через перебування в Києві під німецькою окупацією. У тому ж будинку жив і його автор — український архітектор, професор Павло Альошин (19301961 роки). У будинку № 25/2 (не зберігся) провів юність російський поет Семен Надсон.

У будинку № 28 у 19231929 роках жив вчений-мікробіолог, академік Данило Заболотний, у будинку № 27 — психофізиолог Олександр Сковорода-Зачиняєв, у будинку № 40 — нейрохірург, академік Андрій Ромоданов (19411993 роки), художники Віктор Васнецов і Михайло Нестеров. У будинку № 38 мешкав у 19011909 та 19211928 роках історик та нумізмат Василь Ляскоронський.

Меморіальні дошки[ред.ред. код]

Втрачені меморіальні дошки[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

У будинку № 40 з 1913 року діє Кінотеатр українського кіно «Ліра». З 1937 по 2016 роки мав назву «Кінотеатр імені Чапаєва».

Примітки[ред.ред. код]

  1. План Києва: друга та третя частини (1803 р.) // Наук. архів Ін-ту археології НАН України. — ф. 14. — спр. 116.
  2. Часть оффиціальная [ О наименованіи нѣкоторыхъ улицъ и площадей въ Кіевѣ ] // Кіевлянинъ. — 1869. — № 95. — 14 августа. — С. 1–2. (рос. дореф.) Архівовано з першоджерела 15 березня 2013.
  3. От Киевского Исполкома. Приказ коллегии городского хозяйства // Вісти / Известия. — 1919. — № 29. — 23 марта. — С. 4. (рос.) Архівовано з першоджерела 3 серпня 2014.
  4. Переименование улиц // Известия / Вісти. — 1920. — № 13. — 4 января. — С. 4. (рос.) Архівовано з першоджерела 3 серпня 2014.
  5. Постанова виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 6 грудня 1944 року № 286/2 «Про впорядкування найменувань площ, вулиць та провулків м. Києва». Дод. № 1. Дод. № 2. // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 4, спр. 38, арк. 65–102. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.
  6. Вѣдомость о раздѣленіи улицъ на разряды въ г. Кіевѣ, по ВЫСОЧАЙШЕ утвержденному 11 мая 1861 года плану // ДАКО: ф. 35, оп. 1, спр. 535, арк. 1–3. (рос. дореф.)

Джерела[ред.ред. код]


Київ Це незавершена стаття про Київ.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.