Вулиця Глібова (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вулиця Глібова
Львів
Вілла «Палатин» (вул. Глібова, 12)
Вілла «Палатин» (вул. Глібова, 12)
Місцевість Цитадель
Район Галицький
Назва на честь Леоніда Глібова
Колишні назви
Гончарська бічна, Голубина, Хмельовського, Гохштрассе, Хмельовського
польського періоду (польською) Garncarska boczna, Golębia, Chmielowskiego
радянського періоду (українською) Хмельовського
радянського періоду (російською) Хмелевского
Загальні відомості
Протяжність 150 м
Координати початку 49°50′02″ пн. ш. 24°01′47″ сх. д. / 49.8339556° пн. ш. 24.0298333° сх. д. / 49.8339556; 24.0298333
Координати кінця 49°50′05″ пн. ш. 24°01′41″ сх. д. / 49.8349083° пн. ш. 24.0281361° сх. д. / 49.8349083; 24.0281361
Поштові індекси 79005[1]
Транспорт
Рух двосторонній
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки кам'яниці № 2,3,4,5,9,9а,10,12,15[2]
Пам'ятники пам'ятні таблиці А. Кос-Анатольському, А. Вахнянину, К. Студинському, О. Тисовському
Поштові відділення ВПЗ № 5 (вул. Мартовича, 2)[1]
Забудова класицизм, конструктивізм, історизм
Зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
CMNS: Вулиця Глібова (Львів) на Вікісховищі

Ву́лиця Глі́бова — вулиця у Галицькому районі міста Львова, в місцевості Цитадель. Сполучає вулиці Драгоманова та Каліча Гора. Прилучається вулиця Поповича.

Історія[ред. | ред. код]

На мапі Львова 1766 року сучасна вулиця Глібова показана як дорога, що проходить між приватними садибами з городами на схилах Каличої гори. Сама ж вулиця утворилася під час «глобального» впорядкування Львова на початку «ери» місцевого самоврядування. Від 1860 року відома, як Гончарська бічна. 1871 року перейменована на Голубину через те що невеликі вілли, якими тоді була переважно забудована ця вулиця, нагадували голуб'ятні. 1906 року отримала назву Хмельовського, на честь польського літератора Петра Хмельовського, що мешкав у віллі «Палатин» (нині — вул. Глібова, 12). Під час німецької окупації, від грудня 1941 року вулиця мала назву — Гохштрассе. У повоєнні часи вулиці не надовго повернули передвоєнну назву[3] і вже 1945 року вулиця отримала сучасну назву — Глібова, на честь українського письменника, поета, байкаря та громадського діяча Леоніда Глібова.[4]

Забудова[ред. | ред. код]

Початково вулиця була забудована невеликими одноповерховими садибами. Типовим представником цієї забудови є будинок під № 17, що зберігся до наших днів. У 1890-1898 роках на заміну садибній забудові вулиці були зведені будівлі на зразок французької палацової архітектури XVII століття, де переважають архітектурні стилі — класицизм, конструктивізм та історизм.[5] Більшість будинків на вулиці є пам'ятками архітектури місцевого значення м. Львова:[2]

№ 2. Кам'яниця, на розі сучасних вулиць Глібова та Драгоманова, споруджена у 1906 році за проектом відомого польського архітектора Тадеуша Обмінського в стилі сецесії на замовлення Г. Бріха.[6] Автором ліпного декору будівлі був скульптор Теобальд Оркасевич. Будинок багато прикрашений рослинним орнаментом, парапети балконів виконані у вигляді стільників, пілястри завершуються зображенням бджоли. Вхід у будинок декорований квітами соняшника.[7] Пам'ятка архітектури місцевого значення № 570-м.[2]

У 1910 році тут мешкав Маріан Смолюховський — професор кафедри теоретичної фізики Львівського університету, один з творців сучасної статистичної фізики, теорії коагуляції (злипання) частинок, теорії броунівського руху, співавтор рівняння Ейнштейна-Смолюховського.[6] Наприкінці 1940-х роках цю адресу мав кореспондентський пункт газети «Сталінське плем'я».[8]

№ 3,5. Кам'яниці Нухіма Грюнсберга, споруджені у 18971898 роках за проектом львівського архітектора Юліана Цибульського[9] та прикрашено маскароном із зображенням голови лева між вікнами третього поверху, а в круглому медальйоні з янголятками вказано рік будівництва кам'яниці — 1898. Пам'ятки архітектури місцевого значення № 571-м, 573-м.[2]

У будинку під № 3, орієнтовно, у 19071913 роках містився інтернат ім. Адама Міцкевича для учнів львівських шкіл, нині цю адресу має львівська обласна німецька молодіжна організація «Дойче югенд»[10], а в будинку під № 5 у 19361939 роках мешкав Юзеф Кофлер — польський композитор-авангардист, музикознавець і викладач музики. Відомий тим, що був першим польським композитором, який використав техніку додекафонії.

№ 4. На початку 1900-х років у цьому будинку мешкав польський історик і письменник Францішек Равіта-Ґавронський. Пам'ятка архітектури місцевого значення № 572-м.[2]

№ 6. У цьому будинку наприкінці 1890-х років мешкав відомий польський художник Тадеуш Попель, був співавтором ряду панорам, зокрема, Рацлавицької та панорами битви під Грюнвальдом. У 1930-х роках тут містилася канцелярія Генрика Фогельфангера, відомого як «Тонцьо» — ведучого популярної передачі тогочасного львівського радіо «На веселій львівській хвилі»[11], партнером по ефіру якого був Казимир Вайда або ж «Щепко».[12]

№ 8. Кам'яниця споруджена наприкінці ХІХ століття.

№ 9. Власна кам'яниця львівського архітектора Юліана Цибульського, споруджена за його ж проектом у 18961898 роках. Попередницею кам'яниці Цибульського був невеличкий садибний будинок, у якому Іван Франко з дружиною Ольгою Хоружинською у 18861887 роках знімали житло. Це була перша квартира, у якій оселилося молоде подружжя. Висока орендна плата та несприятливі побутові умови змусили подружжя переїхати до іншого помешкання.

Тут у 19121918 роках містилося Генеральне консульство Німецької імперії[13] У 1930-х роках у цьому будинку мешкав професор Вітольд Мінкевич — видатний інженер, архітектор, педагог, ректор Львівської політехніки у 1931 році. Цю ж саму адресу у міжвоєнний період мала Асоціація польських художників[11]. Наприкінці 1990-х роках приміщення колишнього консульства придбала німецька лютеранська церква для потреб львівської громади. Згодом у пристосованому приміщенні під № 4В відкрився молитовний зал громади Німецької лютеранської церкви, розрахований на 55 осіб.[14][15] Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1587-м.[2]

№ 9-А. Житловий будинок. Пам'ятка архітектури місцевого значення № 574-м.[2]

№ 10. Кам'яниця споруджена у 1890-х роках за проектом Юліана Цибульського, з бічними ризалітами, вирізняється нетинькованою охристою цеглою на стінах другого та третього поверхів. Пам'ятка архітектури місцевого значення № 575-м.[2]

№ 11. У кам'яниці на початку 1900-х роках ще до побудови власної вілли на сучасній вулиці Глінки, будинок 1-А, мешкав віце-президент львівського апеляційного суду Ян Дилевський. У 19101930-х роках тут мешкав професор права Антоній Верещинський — ректор Львівської політехніки у 19391940 роках. Тут у помешканні № 5 дитячі роки провів Станіслав Чурук — колишній вояк АК[16], автор спогадів про Львів.[11]

№ 12. Вілла «Палатин» — двоповерховий будинок з еклектичною вежею[17] (первісна назва — «Затишок»),[18] споруджений 1875 року за проектом будівничого Едмунда Кьолера в стилі раннього модерну на замовлення Владислава Чарновського. 1889 року власницею будинку стала Олімпія Вишинська. 3 липня 1893 року був затверджений проект перебудови, що його розробив на замовлення власниці кам'яниці відомий львівський архітектор Альфред Каменобродський. Будинок був розширений: добудовані дві наріжні вежі, а також західна частина. Стилістика вирішення фасадів збереглася та доповнилася застосуванням декоративних стилізованих неоґотичних елементів. Назву вілли змінено на «Палатин».[19] Вілла також оздоблена медальйонами із зображенням польських королів з відповідними підписами.[20] Пам'ятка архітектури місцевого значення № 722-м.[2]

Тут у 19101915 роках мешкав президент міста Львова Тадеуш Рутовський.[21] Протягом ХХ століття віллою у різні роки володіли відомі на той час львів’яни Ян Сільніцький, Леопольд Ходацький, Ян Ева, Афнер і Ґустава Гесселі.[22] Нині — звичайний житловий будинок, розпланований для проживання кількох сімей.[19]

№ 15. Власна кам'яниця львівського архітектора Юліана Цибульського, споруджена 1890 року. Близький за формами до французького бароко. Проект експонувався на будівельній виставці 1892 року.[23] Двері, що ведуть на внутрішнє подвір'я прикрашені кольоровим склом з орнаментом.[24] Пам'ятка архітектури місцевого значення № 723-м.[2]

Між 1908 та 1944 роками тут мешкали український композитор та педагог Анатоль Вахнянин, голова НТШ Кирило Студинський та співзасновник організації «Пласт» Олександр Тисовський, а у 19431983 роках у кам'яниці мешкав український композитор, народний артист України Анатолій Кос-Анатольський. За часів незалежності відомим мешканцям на фасаді будинку встановлено пам'ятні таблиці.[25]

У внутрішньому подвір'ї будинку знаходиться невеличка прибудова — одноповерховий будиночок, у якому нині містяться школа акторської майстерності для дітей «Прожектор»[26] та дитяча фотостудія «Хованка».[27]

№ 17. На початку ХХ століття тут містилася школа співу Г. Пожановської[28], пізніше — правління фірми «Синдикат килимарський».

У цьому будинку прожив останні роки життя відомий український історик, археолог, дослідник городищ княжої доби Львова, Судової Вишні та Звенигорода Олексій Ратич.

Пам'ятники, меморіальні таблиці[ред. | ред. код]

4 жовтня 2016 року, у рамках проекту «Львів дипломатичний», на фасаді будинку, на вул. Глібова, 9, міським головою Львова [[Садовий Андрій Іванович|Андрієм Садовим] та послом Федеративної Республіки Німеччина Ернестом Райхелем відкрито інформаційну таблицю генерального консульства Німецької імперії, яке працювало тут у 1912-1918 роках.[29]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Поштові індекси та відділення поштового зв’язку України: Львів-5
  2. а б в г д е ж и к л Список будинків — пам'яток архітектури м. Львова
  3. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 16
  4. 1243 вулиці Львова, 2001, с. 116
  5. 1243 вулиці Львова, 2001, с. 117
  6. а б Харчук Х. Вул. Глібова, 02 — житловий будинок
  7. м. Львів. Будинок № 2 по вул. Глібова
  8. Дудыкевич… — С. 123.
  9. Ґранкін П. Е. Архітектор Юліан Цибульський // Будуємо інакше. — 2000. — № 6. — С. 47; Grankin P. Lwowski architekt Julian Cybulski (1859—1924) // Статті (1996—2007). — Львів: Центр Європи, 2010. — С. 108. — ISBN 978-966-7022-84-6.
  10. Портал німіців України: список організацій за місцем розташування. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 31 січня 2018. 
  11. а б в Włodek P., Kulewski A. Lwów. Przewodnik... — S. 271.
  12. Ноа Сігал: Щепко і Тонько не відчували себе ні поляками, ні євреями, ні українцями, вони були львів'янами
  13. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa… — S. 393.
  14. Протестанти: лютерани
  15. Лютеранські громади Львова: єдність у різноманітті
  16. Неріздвяні дива у Львові. Під совєтами, німцями і знову совєтами
  17. Львівські вулиці і кам'яниці… — С. 221.
  18. Архітектура Львова, 2008, с. 348
  19. а б Захарчишин М. Вул. Глібова, 12 — житловий будинок
  20. Мисливиці за історією
  21. Львівські вулиці і кам'яниці, 2008, с. 222
  22. Що має побачити кожен львів’янин. Вілла «Палатин»
  23. Ґранкін П. Е. Архітектор… — С. 46; Grankin P. Lwowski architekt… — С. 106—107.
  24. м. Львів. Будинок № 15 по вул. Глібова
  25. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова, 2012, с. 214
  26. Акторська школа «Прожектор»
  27. Хованка, Дитяча фотостудія
  28. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa… — S. 397.
  29. У Львові ознакували будівлю, де у 1912-1918 роках було розташоване Генеральне Консульство Німецької Імперії

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]