Вулиця Демьохіна (Луганськ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вулиця Демьохіна
(Дємьохіна)

Луганськ
Комерційні комплекси на Демьохіна
Комерційні комплекси на Демьохіна
Район Ленінський район
Назва на честь А.В.Демьохіна
Колишні назви
23-тя і 24-та лінії; 12-та лінія
радянського періоду (російською) Демёхина
Загальні відомості
Протяжність 159 м + 422 м
Координати початку 48°34′40″ пн. ш. 39°18′14″ сх. д. / 48.5779833° пн. ш. 39.3039639° сх. д. / 48.5779833; 39.3039639
Координати кінця 48°34′05″ пн. ш. 39°18′19″ сх. д. / 48.5681528° пн. ш. 39.3055528° сх. д. / 48.5681528; 39.3055528
Транспорт
Рух двосторонній
Покриття асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Державні установи Луганська телерадіокомпанія
Навчальні заклади ДЮСШ № 1
Аптеки 4
Парки сквер
Зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
На карті Demiokhin street.png
На карті населеного пункту
Мапа

Вулиця Демьохіна (офіційно Дємьохіна, колишня 23-тя і 24-та лінії, згодом 12-та лінія) — вулиця у центрі Луганська. Складається з трьох розірваних ділянок між вул. Поштовою і Центральним ринком.

Історичний огляд[ред. | ред. код]

Перехрестя вул. Демьохіна і Коцюбинського, 1956. На місці приватного сектору зведуть п'ятиповерховки № 18 і 20.
Стара будівля школи № 20 і таксі (ГАЗ-М20 «Побєда»), 1950
Комерційний центр на місці скверу
Вул. Демьохіна на карті 1879 р. Червона ділянка — вулиця із будинками № 1-6; синя — тепер неіснуюча ділянка вулиці; пунктиром позначено частину вулиці, забудовану у ХХ ст. (будинки № 18-37)

Розвиток Луганська був пов'язаний із появою у місті ливарного заводу. Розташування вулиць носило терасний характер. Перші вулиці-тераси (Петербурзька, Казанська, Банківська) перетинали вулиці, що йшли угору по схилу правого берега Лугані, які називались «лініями».[1] Ці невеликі вулиці були пронумеровані. Протилежні сторони вулиці були різними лініями. Тому спочатку теперішня вул. Демьохіна називалась 23-та і 24-та лінія. Оскільки це заплутувало городян, кожна лінія у 1930-х роках отримала лише один номер, у цьому випадку — 12.

У дореволюційні роки 12-та лінія проходила через приватний сектор. Поруч з нею були розташовані Воскресенська (Цвинтарна) церква і міське кладовище.

1925 року будуються триповерхові будинки для працівників Емаль-заводу.

1936 року на розі вул. Демьохіна і Коцюбинського відчинив свої двері один з найстаріших середніх навчальних закладів у місті — школа № 20.

У другій половині 1950-х років приватний сектор зноситься і на його місці зводяться цегляні п'ятиповерхові будинки. Разом із забудовою вулиці йшла повна реконструкція майбутнього центру: з'являються будівлі обкому КПУ, облвиконкому, сквери Героїв Великої Вітчизняної війни і 30-річчя ВЛКСМ. Цілком змінюється вигляд Совєтської вулиці.

У 1965 році вулиця була названа на честь луганця, Героя Радянського Союзу Андрія Демьохіна.

На рубежі ХХ —XXI століть в окремих квартирах будинків № 18, 27 і 35 сталось кілька пожеж з людськими жертвами.

Опис[ред. | ред. код]

«Новорічна аномалія» на вул. Демьохіна. Калюжниця (Caltha palustris) зацвіла 31 грудня 2010 р.

Вулиця розташована у Ленінському районі. Південний край вулиці примикає до входу Центрального ринку; північний край — до вул. Поштової.

На вул. Демьохіна розташовані Луганська телерадіокомпанія, будівля дитячої спортивної школи № 1 (колишня середня школа № 20), Райффайзен банк Аваль, філії інших банків, готель, торговельні комплекси, офіси, стоматологічна клініка № 1, чотири аптеки, бар, кафе, бутіки, крамниці, дитячий садочок і житлові будинки. До 1990-х років на розі будинку № 18 працював магазин квітів, а у будинку № 27 — телемайстерня.

У ході реконструкції колишньої будівлі раднаргоспу, яку зайняв банк Аваль, був знищений архітектурний декор 1950-х років.

Нумерація будинків[ред. | ред. код]

На ділянці від вул. Поштової до вул. Шевченка були розташовані колишні будинки № 1-6.

Емаль-городок (будинок № 29)

На сьогоднішній день ділянка вулиці між вулицями Шевченка і Коцюбинського розірвана. Нумерація будинків у цьому місці перервана.

Від вул. Коцюбинського до Совєтської по лівій стороні (колишня 24-лінія) розташовані будинки № 18, 20, 22, 24, 26; по правій (колишня 23-лінія) — 23 (спортшкола), 25 (телерадіокомпанія), 27, 29, 31, 33, 35, 37.

За підземним переходом біля критого ринку окремо стоїть будинок № 19, в якому розташований Проектний інститут цивільного будівництва «Луганськцивільпроект».

Городок Емаль-заводу[ред. | ред. код]

У 1925 році Емаль-завод для своїх працівників збудував мергельні триповерхові будинки (№ 29, 31, 33, 35, 37). Вони були обладнані грубками і опалювались вугіллям. Газ провели наприкінці 1950-х років.

У теперішній час перебувають в аварійному стані. Однак квартири викуповуються і пристосовуються під офіси, юридичні фірми, консультації, магазини.

Демьохіна, 27[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка з барельєфом скульптора В.Мухіна

Мешканці вселилися у будинок у 1959 році. Квартири отримали працівники державних і радянських органів, військові, діячі мистецтв і прості трудящі. Розташований між двома скверами, на місці яких тепер зведені комерційний центр і готель.

У квартирі № 55 жив і працював Віктор Іванович Мухін (19141977), скульптор, заслужений діяч мистецтв (1956), лауреат премії імені Тараса Шевченка (1973). Серед його доробку — пам'ятник «Клятва» молодогвардійцям у Краснодоні (1956), монумент «Україна — визволителям» у Міловому (1972), пам'ятники у сквері імені 30-річчя ВЛКСМ та інші. 20 жовтня 1982 року тут була відкрита меморіальна дошка з барельєфом скульптора (виконана Є.Можаєвим, М.Можаєвим і В.Десятинчуком).

В. Мухін плідно співпрацював з іншим луганським скульптором В. Федченком, який також мешкав у цьому будинку.

Сквери[ред. | ред. код]

Фонтан «Три грації»

На вулиці функціонували два сквери з фонтанами: «Три грації» і безіменний перед телецентром.

Сквер «Три грації» отримав назву через фонтанну скульптурну композицію. У 1990-х роках був місцем збору андеґраунду. Тепер щоліта навколо фонтану працює кафе.

На початку 2000-х років частину озелененої зони віддали підприємцям. Попри протести місцевого населення тут звели комерційний центр.

Телевежа

Наступний етап передбачає будівництво магазина і міні-кафе. Від скверу залишиться фонтан з літнім кафе і майданчиком.[2]

Інший сквер був знищений повністю. Влада виділила цілу ділянку для будівництва семиповерхового готелю, яке тривало у 20072012 роках.[3]

Вулиця межує зі сквером Молодої Гвардії і розташована за квартал від скверу Героїв Великої Вітчизняної війни.

Уздовж вулиці висаджені каштани. Окрім того ростуть абрикос, верба, липа, тополя, ялина, ясен та інші дерева.

Телецентр[ред. | ред. код]

На вул. Демьохіна, 25 розташована Луганська обласна державна телерадіокомпанія.

У 1958 році на місці колишньої Воскресенської церкви була зведена телевежа. Монтаж проводився під керівництвом Віталія Моїна, начальника спецуправління тресту «Донбасстальконструкція». Перші чотири секції монтувались краном МКП-25, наступні — так званою «чиказькою стрілою».[4]

2 липня 1958 року о 18 годині пролунали перші позивні нового луганського ретранслятора. На той час в області нараховувалось близько 12 тис. телевізорів. У 1958 році було запроваджене однопрограмне телевізійне мовлення, з 1971 — двопрограмне (ЦТ і УТ). У 1980 році в ефір вийшла перша кольорова програма. З'явилась третя програма. Місцева студія мовила 4 дні на тиждень загальною тривалістю 10 годин. А в день початку роботи луганського телебачення транслювався концерт Ленінградського театру мініатюр і художній фільм «Капітан „Старої черепахи“».[5]

Народна й сленгова мікротопоніміка[ред. | ред. код]

  • Вулиця Каштанова — дитячий урбанонім; назва походить від каштанів, які висаджені уздовж вулиці.
  • Трибабник або триграцник — фонтан із скульптурною композицією «Три грації».
  • Стара двадцятка — дитяча спортивна школа № 1 (колишня середня школа № 20).
  • Склотара — кілька комерційних будівель зі скла і бетону (№ 23-б, 27-а, 27-б).
  • Залізяка — телевежа. Зустрічається в словосполученні «Будинок під залізякою», яке стосується будинку № 27 на вул. Демьохіна, розташованого поруч.
  • Котячий кут — дитяча мікротопоніміка, назва частини подвір'я будинку № 27. За розповідями, у 1970-х — 1990-х роках одна мешканка підгодовувала котів, що збирались тут цілими зграями. З її переїздом на початку 2000-х років подвір'я захопили голуби.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Форостюк О. Д. Прогулянки Старим містом // Довідник куратора студентських груп. — Луганськ, 2011.