Вулиця Котляревського (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вулиця Котляревського
Львів
Вілла художника Зигмунта Розвадовського (вул. Котляревського, 27)
Вілла художника Зигмунта Розвадовського (вул. Котляревського, 27)
Місцевість На Байках
Район Франківський
Назва на честь Івана Котляревського
Колишні назви
Набєляка, Шиллерґассе, Набеляка
польського періоду (польською) Nabielaka
радянського періоду (українською) Котляревського
радянського періоду (російською) Котляревского
Загальні відомості
Протяжність 720 м
Координати початку 49°50′00″ пн. ш. 24°00′59″ сх. д. / 49.8333806° пн. ш. 24.0166639° сх. д. / 49.8333806; 24.0166639
Координати кінця 49°49′46″ пн. ш. 24°00′30″ сх. д. / 49.8295833° пн. ш. 24.0083611° сх. д. / 49.8295833; 24.0083611
Поштові індекси 79013,[1] 79044[2]
Транспорт
Трамваї № 4,9[3]
Зупинки громадського транспорту «вул. Київська»[3]
Рух односторонній, двосторонній
Покриття асфальт, бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки

№ 1,3,4,8,9,11,15,17,19,21,22,24,25,26,26а,27,29,

32,33,37,37а,40,41,42,44,47,53,53а,53б,53ц,63,67[4]
Навчальні заклади аудиторії львівського мистецького коледжу імені Івана Труша
Поштові відділення ВПЗ № 13 (вул. Бандери, 24)[1]
ВПЗ № 44 (вул. Чупринки, 84)[2]
Забудова сецесія, історизм, модерн, функціоналізм
Зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
CMNS: Вулиця Котляревського (Львів) на Вікісховищі

Ву́лиця Котляре́вського — вулиця у Франківському районі Львова, в місцевості На Байках. Прямує від вулиці Кольберга на південний захід до вулиці Горбачевського. Утворює перехрестя з вулицями Нечуя-Левицького, Богуна. Прилучаються вулиці Левинського, Захарієвича.

Назва[ред. | ред. код]

Забудова[ред. | ред. код]

У забудові вулиці Котляревського переважають архітектурні стилі — сецесія, історизм, модерн, функціоналізм. Більшість будинків є пам'ятками архітектури місцевого значення:[4]

№ 1. Вілла Брикчинського. Зведена у 1893 році за проектом Альфреда Каменобродського (1892) на замовлення Станіслава Брикчинського. Виконана у стилі історизму з використанням елементів неоренесансу. Складна у плані з ризалітними виступами. Композиція головного фасаду асиметрична. Завершується декоративним фронтоном плавного абрису із спареними вікнами. На рівні другого поверху на південно-західному фасаді розташований балкон із кованою огорожею. Вхідний портал оздоблено фігурним сандриком. Верх стін декоровано профільованим карнизом із дентикулами та іонічним пояском. Кути будинку на рівні першого поверху оздоблено рустом.[6][7] Будинок є пам’яткою архітектури місцевого значення № 595-м.[4] Нині тут розташовується лабораторія НУ «Львівська політехніка».

№ 4. Вілла Павла Світальського збудована у 18901891 роках за проектом Юліана Захаревича та Івана Левинського.[8] Будинок є пам’яткою архітектури місцевого значення № 108-м.[4]

№ 5. В будинку у 1927 році містилася редакція часопису «Вікна» — друкованого органу літературного об'єднання західноукраїнських письменників «Горно»[9].

№ 8. Кам'яниця, споруджена у 19091910 роках за проектом будівничого Кароля Турковського.[10] Будинок є пам’яткою архітектури місцевого значення № 109-м.[4]

№ 10—12. Триповерхові кам'яниці виконані у стилі модерн з використанням трансформованих мотивів класицизму. Збудовані у 19121914 роках за проектом Івана Багенського спільно з Войцехом Дембінським.[11][7]

№ 15. Чотириповерхова житлова кам’яниця на розі з вулицею Богуна, споруджена у 1912–1913 роках будівельно-проектним бюро Іґнатія Кендзерського та Адама Опольського в стилі модернізованого неокласицизму на замовлення Мєчислава Паппе. Будинок виділяється виразним силуетом даху (зокрема високою наріжною конструкцією у формі шолома) та трапецієподібним фронтоном.[12] Будинок є пам’яткою архітектури місцевого значення № 933-м.[4]

У 2018 році дерев’яну вхідну браму будинку відреставрували, в межах програми співфінансування реставрації історичних дверей і брам між Львівською міською радою та мешканцями.[13] Роботи проводив столяр-реставратор Андрій Пулик.[14]

№ 16. Сецесійний будинок, зведений 1905 року за проектом Якуба Рисяка. Тут проживав письменник і журналіст Станіслав Россовський.[7]

№ 17-19. Два житлових будинки, зведені 1910 року за проектами Юзефа Горнунга. Перший — на замовлення Антонія Якубського, другий — для родини Леонарда та Юлії Кваків.[15] Будинки є пам’ятками архітектури місцевого значення № 1267-м, 1268-м.[4]

№ 20. Житловий будинок, зведений 1902 року за проектом Владислава Ґодовського. Тут у 19121913 роках перебував Юзеф Пілсудський, а також діяв секретаріат Стрілецького союзу.[16]

№ 21. Житловий будинок, зведений 1909 року за проектом Івана Левинського. У молоді роки тут проживав музикант і письменник Єжи Брошкевич.[7] Будинок є пам’яткою архітектури місцевого значення № 1269-м.[4]

№ 22, 24. Триповерхові чиншові кам'яниці, споруджені у 18971898 роках за проектом архітектора та будівничого Кароля Боубліка у стилі пізнього історизму (необароко) на замовлення Генрика та Міхаліни Мюллерів.[17][18] Будинок є пам’яткою архітектури місцевого значення № 596-м, № 110-м.[4] На першому поверсі будинку № 22 нині містиься кав'ярня «Альтернативна кава».

№ 23. Чотириповерхова кам'яниця, споруджена у 19101911 роках за проектом, ймовірно архітектора Олександра Лушпинського, розробленим у архітектурно-будівельному бюро Івана Левинського на замовлення Чеслава Янковського.[19]

№ 25. Будинок зведено у 19081909 роках за проектом, виконаним бюро Івана Левинського. Фасад декоровано керамічними стрічковими вставками.[20] Будинок є пам’яткою архітектури місцевого значення № 934-м.[4]

№ 26-26а. Сецесійні, колишні приватні будинки родини Червінських. Збудовані 1905 року, архітектор Якуб Рисяк.[16] Будинки є пам’ятками архітектури місцевого значення № 111-м, 597-м.[4]

№ 27. Вілла Розвадовського. Збудована у 18911892 роках за проектом Юліана Захаревича та Івана Левинського, 1906 року її перебудували за проектом архітектора Владислава Садловського.[21] Вілла належала відомому польському художнику Зигмунту Розвадовському. У 1906-1912 роках тут ще містилася майстерня українського художника-графіка Антіна Пилиховського.

Від 1927 року й до початку другої світової війни тут містилося радянське консульство. 21 жовтня 1933 року молодий оунівець Микола Лемик спробував реалізувати атентат, метою якого було привернути увагу світової спільноти до подій Голодомору в Україні. 18-літній юнак мав, вдавши із себе громадянина, що хоче через навчання переїхати до Києва, застрелити радянського консула, 34-річного Михайла Голуба, а потому добровільно здатися польській поліції. Вбивство було скоєно, однак юнак застрелив не самого консула, а лише начальника канцелярії консуляту Алєксєя Майлова. Про це Лемик дізнався вже на суді. Нині на фасаді знаходиться меморіальна таблиця, встановлена на честь цього протесту. Будинок є пам’яткою архітектури місцевого значення № 598-м.[4]

№ 29. Вілла збудована за проектом Юліана Захаревича та Івана Левинського у 18911892 роках в стилі пізнього історизму. Від 1913 року її власником був архітектор Ян Зубжицький.[22] Будинок є пам’яткою архітектури місцевого значення № 1270-м.[4]

№ 30. Двоповерховий будинок, у якому міститься офіс всеукраїнського єврейського благодійного фонду «Хесед-Ар'є»,[23] а також тут міститься кімната-музей «Слідами галицьких євреїв».[24]

№ 33. Вілла «Спокійна». Будинок спроектований у 1891 році архітектором Яном Томашем Кудельським для власника Францішека Стейфера. Будівля прямокутна у плані, з північно-східного боку розташований еркер, завершується наметовим дахом.[8] Будинок є пам’яткою архітектури місцевого значення № 1271-м.[4]

№ 37-37а. Чотириповерхові кам'яниці, споруджені у 19141916 роках за проектом архітектора Івана Багенського та будівничого Войцеха Дембінського[11] у стилі неокласицизму початку ХХ століття на замовлення Казимира Похвальського.[25] Будинки є пам’ятками архітектури місцевого значення № 935-м, 936-м.[4]

№ 39. Вілла збудувана у 1891-1892 роках за проектом Яна Томаша Кудельського. У міжвоєнний період тут мешкав український громадсько-політичний діяч, правник, адвокат, засновник УНДО Дмитро Левицький. Частину помешкання було надано під житло учням мистецької школи Олекси Новаківського. Неформальна назва вілли, яку їй дали учні — «Качиний діл», перетворилася на літературно-мистецький клуб, до якого зокрема належав Богдан-Ігор Антонич.[26]

№ 40. Наріжний чотириповерхова кам'яниця, споруджена на розі вулиць Котляревського та Захарієвича у 19361937 роках за проектом архітектора Фердинанда Касслера в стилі функціоналізму.[27] Будинок є пам’яткою архітектури місцевого значення № 113-м.[4]

№ 41. Будинок, споруджений у 18971898 роках за проектом, розробленим в бюро Івана Левинського для Яна та Катерини Дашеків.[28] Фасади, викладені нетинькованою цеглою з майоліковими вставками, та високий дах — типові озаки стилю неоромантичної вілли доби пізнього історизму. [29] Будинок є пам’яткою архітектури місцевого значення № 1272-м.[4]

№ 42,44. Триповерхові житлові будинки, споруджені у 1935-1936 роках за проектом архітектора Зигмунта Шпербера в стилі функціоналізму з відступом від червоної лінії забудови, що дало можливість проектування зеленої зони навколо будинку.[30][31]

№ 47. Вілла зведена у 19031906 роках архітектурно-будівельним бюро Івана Левинського, за проектом Альфреда Захаревича для Кароля Дзядоня Дзелінського.[32] Симетрична у плані. Ззовні нагадує палац з вежею.[33] Наступним власником вілли став інженер Еміль Братро, котрий наприкінці 1930-х років здійснив реконструкцію будинку за проектом будівничого, інженера Кароля Янічека. По війні віллу пристосували під житловий багатоквартирний будинок. Вілла є пам’яткою архітектури місцевого значення № 116-м.[4]

Північно-східна частина вулиці

№ 49. Вілла «Людмила». Двоповерхова вілла збудована 1908 року фірмою Івана Левинського на замовлення подружжя Антонія та Людмили Бобріхів. Будинок належить до виразних зразків віллової забудови романтичного Львова періоду сецесії.[34] Тут після першої світової війни мешкав професор Львівської Політехніки Юзеф Рихтер.[35] З приходом радянської влади будинок заселили новими мешканцями, а другий поверх зайняли військові. У 1950-х роках після виселення військових на другому поверсі влаштували комунальну квартиру.[34]

№ 50. (інша адреса — вул. Горбачевського, 15). П'ятиповерховий житловий будинок, перший поверх якого (від вул. Котляревського) займає центр врегулювання та виплат АТ «СК „АХА — Страхування“» у м. Львові.[36]

№ 53. Наприкінці 1940-х років тут містився трест Міськтоп.[37] Будинок є пам’яткою архітектури місцевого значення № 1273-м.[4] Нині тут міститься КНП Львівська міська лікарня «Госпіс».[38]

№ 55. Триповерхова кам'яниця, споруджена у 19281929 роках за проектом архітектора Тадеуша Врубеля для працівників Львівської політехніки.[39]

№ 63. Триповерховий житловий багатоквартирний будинок із цоколем, споруджений в стилі функціоналізму наприкінці 1930-х років. Будинок прикрашений типовими для стилю вікнами-ілюмінаторами та відділений від вулиці прифасадним квітником та огорожею. На фасаді з правого боку виступає еркер із вертикальною смугою вікна сходової клітки. Під еркером розміщено вхід, з правого краю — балкони.[40]

№ 67. (інша адреса — вул. Метрологічна, 3). Кам'яниці збудовані у 1911 році за проектом Івана Левинського, ймовірно, у співавторстві з архітекторами Вітольдом Мінкевичем та Владиславом Дердацьким[41] в стилі неокласицизму для відомого польського оперного співака, «всесвітнього баса» Адама Дідура, а на розі з сучасною вулицею Метрологічною розташована ротонда-альтанка, що має овальні віконця та високий шатровий дах. У 1920 році, в частині будинку, прилеглій до вул. Метрологічної було організовано українські відділи жіночої учительської семінарії ім. Собінського.[26] Директором навчального закладу був о. Юліян Дзерович, а викладали в семінарії отець-доктор Василь Лаба, професори таємного Українського Університету Микола Чубатий та Роман Цегельський.[42] По війни — кам'яниця перетворена на житловий багатоквартирний будинок. Частину приміщень нині займають аудиторії та гуртожиток львівського мистецького коледжу імені Івана Труша.[26] Будинок є пам’яткою архітектури місцевого значення № 118-м.[4]

Транспорт[ред. | ред. код]

1929 року вулицею проклали нову трамвайну колію, якою від 1930 року почав курсувати трамвайний маршрут № 15,[43] що сполучив Новий Світ з центром міста. Нині цим маршрутом курсують трамвайні маршрути № 1, 9.[44]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Поштові індекси та відділення поштового зв’язку України: Львів-13
  2. а б Поштові індекси та відділення поштового зв’язку України: Львів-44
  3. а б Маршрути громадського транспорту м. Львова
  4. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Список будинків — пам’яток архітектури м. Львова
  5. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2009, с. 31
  6. Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 286—287.
  7. а б в г Lwów. Ilustrowany przewodnik. — Lwów: Centrum Europy, 2003. — S. 123. — ISBN 966-7022-26-9.
  8. а б Архітектура Львова… — С. 354.
  9. Революції безсмертя, С. 45
  10. Жук І. Вул. Котляревського, 08 — житловий будинок
  11. а б Архітектура Львова… — С. 495.
  12. Жук І. Вул. Котляревського, 15 — житловий будинок
  13. Пищула Г. Вхідну дерев’яну браму будинку на вул. Котляревського, 15 відреставровано
  14. У Львові відреставрували ще дві дерев'яні брами. Фото до і після
  15. Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 558; Lewicki J. Między tradycją a nowoczesnością: architektura Lwowa lat 1893–1918. — Warszawa: Neriton, 2005. — S. 506. — ISBN 83-88372-29-7.
  16. а б Lwów. Ilustrowany… — S. 123.
  17. Жук І. Вул. Котляревського, 22 — житловий будинок
  18. Жук І. Вул. Котляревського, 24 — житловий будинок
  19. Жук І. Вул. Котляревського, 23 — житловий будинок
  20. Архітектура Львова... — С. 469.
  21. Архітектура Львова... — С. 354.
  22. Архітектура Львова... — С. 481.
  23. Офіційна сторінка ВЕБФ «Хесед-Ар'є»
  24. Сецесія Нового Світу: нетуристичні блукання Львовом
  25. Жук І. Вул. Котляревського, 37 — житловий будинок
  26. а б в Львів Непопсовий. Вулицею Набєляка-Котляревського
  27. Жук І. Вул. Котляревського, 40 — житловий будинок
  28. Архітектура Львова… — С. 356.
  29. Жук І. Вул. Котляревського, 41 — житловий будинок
  30. Cielątkowska R. Architektura i urbanistyka Lwowa II Rzeczypospolitej. — Gdańsk: Art-Styl, 1998. — S. 156. — ISBN 83-905682-7-6 (пол.)
  31. Житловий будинок на вул. Котляревського, 44
  32. Бойко О. Вул. Котляревського, 47 — житловий будинок
  33. Архітектура Львова… — С. 483.
  34. а б Бойко О. Вул. Котляревського, 49 — житловий будинок (колишня вілла «Людмила»)
  35. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa: rocznik dziewiętnasty, 1916... — S. 269.
  36. Карта офісів AXA Страхування
  37. Дудыкевич Б. Справочник. Львов... — С. 141.
  38. Офіційна сторінка лікарні
  39. Жук І. Вул. Котляревського, 55 — житловий будинок
  40. Функціоналізм: вул. Котляревського, 63
  41. Жук І. Вул. Котляревського, 67 — житловий будинок
  42. Львівські вулиці і кам'яниці, С. 119
  43. Cхема ліній трамваю 1930 р.
  44. Cхема ліній трамваю 2014 р.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  • Бірюльов Ю. Захаревичі: Творці столичного Львова. — Львів : Центр Європи, 2010. — 336 с. — ISBN 978-966-7022-86-0.
  • Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — С. 65. — ISBN 978-617-629-077-3.
  • Драк М. Революції безсмертя. Місцями революційної слави на Львівщині. — Львів : Каменяр, 1977. — С. 45.
  • Дудыкевич Б. Справочник. Львов. — Львів : Вільна Україна, 1949. — С. 141. (рос.)
  • Мельник І. Набєляка-Котляревського // Новий Світ. Частина І / Галицька брама. — № 3-4. — 2007.
  • Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. Котляревського вул. // 1243 вулиці Львова. — Львів : Апріорі, 2009. — С. 302-303. — ISBN 978-966-2154-24-5.
  • Мельник Б. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 31, 87, 113, 118. — ISBN 966-603-115-9.
  • Мельник І. Кастелівка // Львівські вулиці і кам'яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості королівського столичного міста Галичини. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 115-120. — ISBN 978-966-7022-79-2.
  • Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa: rocznik dziewiętnasty, 1916. — Lwów: wydawca Franciszek Reicman, 1915. — 440 s. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]