Вулиця Личаківська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Вулиця Личаківська (Львів))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вулиця Личаківська
Львів
Початок вулиці Личаківської
Початок вулиці Личаківської
Місцевість Личаків, Гори
Район Личаківський
Назва на честь місцевості Личаків
Колишні назви
Дорога Глинянська, Глинянська Дорога, Личаківська, Личаківська вища (част.), Личаківська нижча (част.), Личаківська, Остштрассе, Личаківська, Леніна; Міцкевича (с. Гори)
польського періоду (польською) Droga Gliniańska, Gliniańska Droga, Łyczakowska, Łyczakowska niższa (cz.), Łyczakowska wyższa (cz.), Łyczakowska; Mickiewicza (Hory)
радянського періоду (українською) Леніна
радянського періоду (російською) Ленина
Загальні відомості
Протяжність 4 400 м.
Координати початку 49°50′23″ пн. ш. 24°02′10″ сх. д. / 49.8398750° пн. ш. 24.0362833° сх. д. / 49.8398750; 24.0362833Координати: 49°50′23″ пн. ш. 24°02′10″ сх. д. / 49.8398750° пн. ш. 24.0362833° сх. д. / 49.8398750; 24.0362833
Координати кінця 49°49′50″ пн. ш. 24°05′43″ сх. д. / 49.8307056° пн. ш. 24.0953806° сх. д. / 49.8307056; 24.0953806
Поштові індекси 79008, 79010, 79014[1]
Транспорт
Автобуси 5-А,47-А
Трамваї № 2, № 7, № 10
Маршрутні таксі 15,18,19,23,24,29,36,39,40,50,138
Зупинки громадського транспорту «пл. Митна», «вул. Чехова», «Медичний університет», «вул. Мечникова», «Шевченківський Гай», «вул. Б. Котика», «Автостанція № 6», «вул. Яловець», «вул. Бахматюка», «вул. Дріжджова»[2]
Рух двосторонній
Покриття бруківка, асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Пам'ятники Бартошу Головацькому, Тарасові Шевченку
Храми костел святого Антонія Падуанського, Церква святих апостолів Петра і Павла, церква Покрови Пресвятої Богородиці, каплиця Матері Божої Личаківської
Державні установи Господарський суд Львівської області, Львівський апеляційний господарський суд, Львівський прикордонний загін ЗРУ ДПСУ
Навчальні заклади Львівська державна музична школа № 4, Будинок дитячої та юнацької творчості, ЛСЗОШ № 63, ЛВ(З)ССЗШ № 12, ЛС СЗОШ № 37 з поглибленим вивченням французької мови
Медичні заклади Військово-медичний клінічний центр Західного регіону, Військово-медичний клінічний центр, м. Львів Державної прикордонної служби України, 1-е фтизіатричне відділення ЛДКММО «Фтизіопульмонологія»
Поштові відділення ВПЗ № 8 (вул. Валова, 14); ВПЗ № 10 (вул. Личаківська, 69); ВПЗ № 14 (вул. Личаківська, 119) [1]
Забудова класицизм, сецесія, конструктивізм
Комерція ТЦ «Личаків»
Підприємства ПрАТ «Компанія Ензим»
Парки Личаківський парк
Зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
CMNS: Вулиця Личаківська на Вікісховищі

Ву́лиця Лича́ківська — одна з найбільших львівських вулиць. Починається у центрі Львова від площі Митної та прямує на схід до виїзду з міста, утворюючи перехрестя з вулицями — Котика, Мучною, Яловець, Голинського, Бахматюка та Полудневою.

Прилучаються вулиці Вузька, Філатова, Короленка, Вітвера, Смольського, Різб’ярська, Донцова, Чехова, Парфановичів, Заньковецької, Солодова, Чернігівська, Кармелюка, Сковороди, Харківська, Ніжинська, Рєпіна, Мечникова, Круп'ярська, Буцманюка, Козланюка, Марка Черемшини, Копальна, Россі, Долішня, Станція Личаків, Козика, Пасічна, Глинянський тракт, Ромаданівська, Букова, Винниківська.

Назва[ред. | ред. код]

Вулиця Личаківська вночі

Одна із найстаріших назв — називається Личаківською із XVI століття (вперше згадується 1573 року). Також зберіг донині свою назву й увесь район Личаків. Найімовірніше, що Личаків — це перекручений Лютценгоф (двір німецьких колоністів Лютців).

Інша теорія виводить назву вулиці від личаків — солом'яного взуття найбідніших мешканців міста. Цілком можливо, що назва Личаків утворилася внаслідок обох цих мовних впливів. Із XV століття це була Глинянська Дорога, бо йшла до міста Глиняни.

До 1871 вулиця поділялась на вищу (від початку до Винниківського ринку) і нижчу.[3]

Під час німецької окупації вулиця називалася Остштрассе (Східна), а з грудня 1944 року іменувалася вулицею Леніна. 1990 року рішенням № 391 львівської міської Ради народних депутатів відновлено історичну назву.

Забудова[ред. | ред. код]

У забудові вулиці переважають архітектурні стилі — класицизм, сецесія, конструктивізм. Декілька будинків на вулиці Личаківській є пам'ятками архітектури місцевого значення м. Львова.[4]

№ 1.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 616
Двоповерхова кам'яниця середини ХІХ ст., над вікнами другого поверху котрої встановлено маскарони, що нагадують скульптурні «голови» у замковому комплексі Вавель у Кракові. Як вважає Юрій Бірюльов, ці скульптури були виконані відомим скульптором Павлом Ойтелє у 1839 році. За Польщі тут містилася фабрика ціпків та парасоль Кунста та годинникарська майстерня Бактроґа, а від 1950-х років — мисливський магазин та ремонт взуття, наприкінці 2000-х років — магазини: одягу, «Продукти» та спиртних напоїв «Забава».

№ 2. Будинок збудований у 18911892 роках для архіву мап. Архітектори Вацлав Пшетоцький та Міхал Ковальчук.[5] До 1939 року тут діяв один районних відділів міської скарбниці, а саме кадастровий підрозділ.[6]

Нині тут Автомобільно-дорожній коледж, заснований 1945 року як дорожньо-механічний технікум. У радянський час на фасаді була встановлена меморіальна таблиця з барельєфним зображенням Володимира Леніна роботи скульптора А. Чемериса.[7]

№ 3.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 617
1772 року до Львова приїхав Антоній Піллер, а 1773 року в будинку попереднику нинішнього відкрив друкарню. Конкурентів Піллер не мав і тому за невеликий проміжок часу став губернським друкарем його імператорської та королівської милості, а також й львівського університету, бо друкував підручники. Тут, у його друкарні, видавав часопис «Газетт де Леополіс» («Львівська газета») — перша газета в Україні. Видавалася вона французькою мовою, за розмірами була не більша сучасного учнівського зошита, мала чотири сторінки. По смерті А. Піллера справу успадкували його дружина та сини. Вони значно розширили виробництво та займалися не лише видавничою справою, але й від 1800 року виробляли папір на власній папірні у Шкло, а від середини XIX століття — у Львові поблизу Пелчинського ставу[3].

У 1893 році колишня друкарня Піллерів, перебудована за проектом Яна Томаша Кудельського на прибутковий будинок, де при оздобленні головного фасаду архітектор застосував легку декорацію, стилізовану під рококо.[8] За Польщі невелике приміщення на першому поверсі кам'яниці займала аптека Антонія Ербара «Під римським цісарем Титусом», а вхід до неї вінчало бронзове погруддя імператора. У 1980-х роках інтер'єр аптеки прикрасило керамічне панно та портрет Теодора Торосевича.[9] Нині — аптека «Матері і дитини». Також у приміщенні колишньої друкарні Піллерів, за радянських часів, була облаштована навчально-експерементальна друкарня львівського поліграфічного інституту.

№ 4.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 618
Прибутковий будинок, споруджений 1888 року за проектом Яна Карасінського.[10] За Польщі тут містилося архітектурне бюро Кароля Косимського.[11] У 1950-х роках тут містилися фотоартіль «Трудфото» та меблева артіль «Універсал», наприкінці 2000-х років — ресторан «Картопляна хата» та бутік жіночого одягу «Жозефіна». Нині — магазин «Бест продукти», книгарня Думанських «Перший клас», ресторан мережі швидкого обслуговування «Піца Челентано».

№ 5.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 619
Будинок початково збудований у 1836 році фабрикантом А. Шуманом. У 1863 і 1868 роках добудовано фабричні корпуси. 1886 року перебудований за проектом Івана Левинського. 1924 року надбудовано п'ятий поверх за проектом Владислава Дердацького.

№ 6. Будинок, споруджений у 1868 році за проектом Едмунда Келера.[12] Тут у 1880-х роках відкрив своє проектне бюро Іван Левинський. Згодом воно було перенесене на площу Катедральну, 7.[13] Нині частину першого поверху кам'яниці займає сусідній ресторан мережі швидкого обслуговування «Піца Челентано», а у іншій частині міститься крамниця приколів, пакування подарунків, прокату костюмів «Хохма шоп».

№ 7. У 19341944 роках в офіцині будинку діяв кінотеатр «Метро», що був популярним серед львів'ян через свої низькі ціни.[14] Власницею кіноустанови напередодні війни була Пепі Кульман. У повоєнний час тут діяли майстерні з ремонту кіноустаткування.[15] За Польщі тут також містилося архітектурно-будівельне бюро інженера Бруно Грека.[16].

Руйнування будинку другої пол. XIX ст. (№ 8)

№ 8. Кам'яниця другої половини XIX століття, перебудована у 2000-х роках. Нині на верхніх поверхах будівлі міститься міні-готель, а перший поверх займають відділення «Нової пошти» № 7 та відділення «ПриватБанку».

№ 9.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 620
Житловий будинок споруджений за проектом Анджея Ґоломба у 1890-х роках.[17]

№ 15.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 621
Під цим номером знаходяться два будинки — двоповерхова класицистична вілла (ймовірно 1840-х років) та триповерховий рядовий будинок, споруджений у 1874 році. Спочатку це була садиба столяра Яна Смутного, а пізніше — родинний маєток відомої у Львові родини Дрекслерів, яка займалася торгівлею тканинами.[18]

№ 16. Кам'яниця, споруджена за проектом архітектора Карела Боубліка у 1899 році.[19] та оздоблена фігурою Святого Йосифа з Дитятком Ісусом, роботи скульптора Броніслава Мар'яна Солтиса у ніші бічного фасаду з боку вул. Вітвера. Над брамою причепили двох раків, що найімовірніше було рекламою ресторана Германа Кребса.[20]

№ 18. Тут у 1950-х роках містилася майстерня з ремонту одягу та панчіх, а від 1970-х роках — ательє ремонту взуття «Хвилинка».[21] Нині тут міститься офіс львівського представництва компанії «Вікнар’off» (Вікнарьов) та продуктова крамниця. У будинку розмістився львівський офіс компанії «Hilti».[джерело?]

№ 19.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 987
У житловому будинку за Польщі містилася перукарня Шніцера та магазин шкільного приладдя Бранда, за радянських часів працювало трикотажне ательє, у 2000-х роках — кафе «Домашні страви»[22], а нині — кафе «Чебуречна Хата».

№ 19а. За Польщі на першому поверсі містився ресторан Домбровського, за радянських часів — пральна фабрика № 2, у 2000-х роках — крамниця електротоварів «Люмен» та магазин міцного взуття «Трактор», нині — магазин-салон промислового та побутового швейного обладнання «Brother»[23], а приміщення колишньої взуттєвої крамниці нині вільне.

№ 20. У флігелі цього будинку у 18301850-х роках містилася скульптурна майстерня Йоана-Баптиста Шімзера. До 1939 року тут містилася майстерня Отто Лінка — спеціаліста з ортопедичної механіки.[24]

№ 21. У попередньому будинку, що стояв на цьому місці мешкав та помер 1811 року скульптор Йоганн Міхаель Вітвер.[25].

№ 22. За Польщі тут містилося ательє дамських капелюхів Софії Хом’як, крамниця взуття Анісдорфа та ресторан Кордона.[26] У 19011903 роках кімнату в помешканні вдови службовця Галицького намісництва Турчинської винаймав студент Львівського університету Йорданов-Басовські — була явочна квартира агентів забороненої ленінської «Іскри». За радянських часів на фасаді будинку була встановлена меморіальна таблиця з білого мармуру, яка сповіщала про це.[27] Також у радянські часи на першому поверсі містилися продуктовий магазин «Верховина» та крамниця, яка спочатку називалася «Все для жінок», пізніше «Товари для жінок». 20 січня 2014 року тут відкрилася книгарня імені Маркіяна Шашкевича[28], а нещодавно за цією ж адресою відкрилося відділення № 10013/0343 ПАТ «Державний ощадний банк України».[29]

№ 24.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 622
В будинку за Польщі містилася цукерня Геммерлінґа, за радянських часів — Штаб добровільних народних дружин Червоноармійського району, шашлична, майстерні з ремонту взуття та ремонту годинників, нині — фірмовий магазин Львівського лікеро-горілчаного заводу «Львівська горілка».[30]

№ 24а. Кам'яниця (інша адреса — вул. Чехова, 2), у якій за Польщі містився ресторан Енґелькрайса, від радянських часів на розі з вулицею Чехова працює «Варенична», яка нині має назву — кафе «Вареники». У 2000-х роках тут також містилося відділення банку «Ренесанс Капітал», а віднедавна його місце зайняло відділення ПАТ «А-Банк».[31].

№ 25. Житловий будинок архітектора Войцеха Гаара, зведений близько 1870 року за його власним проектом.[32]

Колишній шпиталь боніфратрів

№ 26.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1621
Колишній шпиталь та монастир ордену боніфратрів із костелом святого Лаврентія. Нинішні споруди зведені у 1680-1690-х років на місці давнішого храму, коштом Яна III Собеського, тому бароковий портал будівлі з боку вул. Личаківської прикрашає родинний герб Собеських — Янина[33].

Сучасний військовий шпиталь був створений у Львові у жовтні 1939 року та сформований на базі декількох автохірургічних загонів як Львівський військовий шпиталь № 2344. Наприкінці червня 1941 році евакуйований до м. Кемерово і повернувся до Львова у вересні 1944 року. У грудні 2006 році на базі 1120 центрального військового клінічного шпиталю створено військово-медичний клінічний центр Західного регіону.[34]

№ 27а. Офісний, виробничий та житловий будинки. Споруджені 1912 року за проектом Казимира-Норберта Каменобродського для його власної фабрики.[35]

№ 29.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 623
В цій кам'яниці до 1939 року містилася редакція газети «Світ Академічний». У 2000-х роках тут містилася туристична агенція «Амфітрита».[36]

№ 31.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2149
Нині на четвертому поверсі цього будинку міститься хостел «Легенда Львова».[37]

№ 32. Прибутковий будинок, збудований у 1900 році. Тут до 1939 року діяла торговельна спілка «Ruch Handlowy». У 1944 році на конспіративній квартирі мешкав видатний український археолог, поет, заступник голови Проводу Українських націоналістів Олег Ольжич. 1994 року на фасаді будинку встановлена меморіальна таблиця (скульптор Петро Дзиндра, архітектор Олесь Ярема), яка сповіщає про те, що 25 травня 1944 року тут було заарештовано Олега Ольжича.[38] На першому поверсі будинку у 1940-1980-х роках містився магазин № 14 «Канцелярські та культтовари» Львівської обласної контори «Укркнигокультторгу»[39]. У 1945-1962 рр. в будинку проживав видатний уролог, засновник курсу урології Львівського медичного інституту доцент Пластунов Михайло Борисович.[джерело?]

№ 33.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2150
Житловий будинок

№ 34,36.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2151
Прибуткові будинки живописців-декораторів братів Айзека та Маврикія Флеків, збудовані 1913 року у стилі модернізованого неокласицизму за проектом Людвіка Соколовського.[40] За Польщі тут був літографічний заклад «Літос», крамниця письмового приладдя Клари Кнопф та майстерня біжутерії Раушер, за радянських часів — продуктовий магазин, нині — крамниця електротоварів та відділення ПАТ «Кредобанк».[41]

№ 35. 4 жовтня 1830 року відбулося урочисте відкриття будинку, спорудженого за проектом Флоріана Ондерки для притулку глухонімих дітей. Спочатку він містився у приватному приміщенні, а 26 вересня 1841 року перейшов до нового власного будинку, розрахованого на 50 дітей.[42] Початково навколо був сад, створений університетським садівником Карлом Бауером. 1880 року проведено реставрацію. 1894 року добудовано два крила, а 1899 року — третій поверх. Заклад засновано на добровільні пожертви громадськості. Першою була велика пожертва анонімного доброчинця під псевдонімом Франциск Гольдгайм. Сучасні дослідники встановили, що це був австрійський єпископ Ян Міхаель Леонгард. Від заснування мовою навчання була німецька, а від 1856 року — польська. До початку XX століття кількість вихованців зросла зросла від 10 до 117. При цьому заклад задовольняв потреби лише 5 % глухонімих дітей із провінції.[40]

У 1895 році директором школи став учитель Антоній Мейбаум, який працював на цій посаді до 1916 року. Прийшли працювати в школу й досвідчені вчителі. Учні отримували добрі знання з природничих та точних дисциплін. У 1934 році директором школи став Мічеслав Кемпа. Кемпа одразу провів у школі великі зміни. Для вдосконалення навчання глухих дітей новий директор запровадив так звану методику «далекопису», а також організував додаткове професійне навчання зі столярної, кравецької, шевської, палітурної справ, увів посади інструкторів. Ці професії здобували не лише діти, а й дорослі нечуючі. Директор школи прагнув, щоб усі глухі могли здобути якнайбільше практичних умінь, стати незалежними і не бути тягарем для суспільства. Але війна зламала всі його плани.[42]

Під час другої світової війни заклад був евакуйований до с. Гребенів на Сколівщині[40], де більшість дітей перебували у місцевому санаторії, а старші та фізично міцніші з них працювали на лісопильному заводі або пасли отари овець. Сама ж школа у Львові за часів німецької окупації була закрита та реорганізована окупаційною владою у готель для військових. У 1944 році школа відновила свою роботу. Влітку було набрано штат учителів, а у вересні відновилися заняття[42]. За радянських часів це була спецшкола-інтернат № 101 для глухонімих дітей.[43]

Зі здобуттям Україною незалежності розпочався новий етап розвитку школи. Завдяки зв'язкам з аналогічними закладами у Європі та Америці почав вдосконалюватися навчальний процес, поступово відбудовуватися та реконструюватися школа тощо. Так, меценат Пітер Спайкерс сприяв налагодженню співробітництва між Львівською школою Марії Покрови та Інститутом Святого Михайла в Нідерландах. Тоді ж школа стала членом в Українсько-Канадському Альянсі для розвитку дітей з вадами слуху. За допомоги канадських колег при школі створено Центр сприяння освіті інвалідів зі слуху, що має за мету зближення науковців і навчальних закладів, громадських організацій двох країн, обмін досвідом.[42] Нині — КЗ ЛМР «Львівська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 101 Марії Покрови для глухих дітей» із 9-річним курсом навчання, педагогічний колектив якого складається з 50 вчителів, а у самій школі на постійній основі мешкає близько 70 дітей.[40]

Будинок № 37, повністю зруйнований влітку 2018 року

№ 37. Від 1 червня 1851 року тут знаходився Галицький притулок для сліпих дітей, заснований польським дворянином Вінцентом Зарембою-Скшинським, на честь свого передчасно померлого єдиного сина Володимира. Але через свою передчасну смерть у 1850 р. він так і не дочекався відкриття закладу.[44]. Пізніше притулок перебрався на сучасну вулицю Франка, 119 (нині — КЗ ЛМР «Львівська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 100 I-III ступенів»), а в будинку тривалий час містилася VI міська гімназія[45] ім. Станіслава Сташица.[46], [47]

У 1940-1950-х роках тут діяла школа фабрично-заводського навчання № 12.[48] Після закриття школи тут «оселився» військовий комісаріат Червоноармійського району м. Львова та займав це приміщення до 2010 року. Під час скорочення армії військкомат з приміщення на вул. Личаківській перенесли на вул. Батуринську, 2, а саму будівлю ЛМР продала ТзОВ «Клуб достойних львів’ян». У 2011 р. будинок перейшов у власність ПП «Будівельне агентство «Версаль», що отримало містобудівні умови та обмеження на реконструкцію цієї будівлі під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом. Виконавчий комітет ЛМР вніс зміни до виданих ще наприкінці 2017 року містобудівних умов та обмежень, які отримало ПП «Будівельне агентство «Версаль» на реконструкцію будівлі колишнього військкомату. Своїм рішенням від 22 лютого 2019 року, дозволили підняли її висоту до 25 метрів.[49]

№ 38. Жіноча школа святого Антонія, збудована у 18751876 роках за проектом Юзефа Каетана Яновського. Фасад у стилі італійського неоренесансу, оздоблений скульптурними портретами польських освітніх діячів — Ґ. Пірамовича, О. Копчинського та С. Конарського, різця Еміля Шрьодля.[50],[51] Від 1950-х років — середня школа № 12 із російською мовою викладання, згодом вона стала восьмирічною.[52] Нині — приміщення початкових класів Львівської спеціалізованої середньої загальноосвітньої школи № 37 з поглибленим вивченням французької мови.[53]

Згідно рішення виконкому ЛМР учасник АТО Михайло Кварцяни вшанований меморіальною табличкою, яка була встановлена на фасаді будівлі початкової школи, у якій він навчався.[54]. Освячення та відкриття меморіальної таблиці герою російсько-української війни відбулося 16 травня 2017 року.[55]

№ 39.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 988
Житловий будинок, споруджений у 18941897 роках за проектом Анджея Ґоломба. За польських часів в будинку містилася цукерня Лабеги, у 1950-х роках — майстерня з ремонту взуття.[56].

№ 41, 43, 45, 47. Житлові будинки, споруджені у 18941897 роках за проектом Анджея Ґоломба.[17] В будинку № 41 за польських часів тут знаходилися ювелірний магазин Бродського та майстерня біжутерії Вахса, від 2000-х років — крамниця чоловічого одягу «Гулівер» та магазин «Автотовари».[56]. Під № 47 до 1939 року містився магазин одягу Масловської, в 1950-1960-х роках — фотосалон тресту «Укрфото». Від 1989 року діє львівська кіностудія «Галичина-фільм»[57], директором та художнім керівником котрої є Василь Босович, а також за цією ж адресою міститься церковна крамниця.[58]

№ 49.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 989
Колишня плебанія костелу Святого Антонія, яка була збудована разом з костелом у 1718 році за проектом архітектора Павла Антонія Фонтани. Францисканський монастир скасували під час реформ цісаря Йосифа ІІ і у 1786 році костел став парафіяльним для римо-католиків Личаківського передмістя. А колишній монастир пристосували під парафіяльний дім. У 18581860 роках він використовувався для потреб тривіальної школи Святого Антонія. У 1885 році парафіяльний дім перебудували додаючи йому другий поверх та оздобивши будинок в необароковому стилі. 1950 роках у парохії забрано будинок плебанії, у якому згодом відкрили львівську державну музичну школу № 4. 2017 року, за попередніми домовленностями між міською владою та РКЦ, парафіяльний будинок повернуто релігійній громаді Св. Антонія, а під будівництво нового приміщення музичної школи львівська міська рада виділила земельну ділянку по вул. Личаківській, 105.

№ 49а. Костел святого Антонія Падуанського.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 372
Костел святого Антонія Падуанського споруджений орденом францисканців на кошти князя Януша Вишньовецького у 17181739 роках. Реконструйований у 1765 році архітектором Франциском Кульчицьким. У 1818 році архітектором Йозефом Марклем споруджено дзвіницю. У 18931899 роках добудовано бабинець. Розписи інтер'єру Тадеуша Пельчарського (1740-ті роки).[59]

№ 50. У цьому будинку за Польщі функціонувала перукарня Дзямського.[60], у 1940-1950-х роках містилася ощадна каса І розряду № 6318/06[61]. Від 2000-х роках — салон мобільного зв’язку та кафе-бар «Гледіс».[60]

№ 54. Тут у період від 1894 року й до початку першої світової війни знаходилась майстерня скульптора Тадеуша Сокульського. 1895 року в дворі Сокульський спорудив для свого каменярського закладу нові приміщення за проектом Августа Богохвальського.[62]

№ 55. Будинок зведено за проектом Анджея Ґоломба у 1895 році.[17] У 19241933 роках в будинку мешкав польський поет Збіґнєв Герберт, про що сповіщає меморіальна таблиця, встановлена на фасаді будинку у 2002 році.[63] До 1939 року тут містилося відділення комунальної ощадної каси.[64] Від радянських часів тут міститься продуктовий магазин та крамниця господарських товарів.[65]

№ 57. Споруджений за проектом Анджея Ґоломба у 1895 році.[17] 1908 року магістр фармації Ян Лисовський[66] в будинку заснував аптеку «Під Соколом» та був її першим власником.[67] У міжвоєнний період аптека належала магістру фармації Генріху Блондзинському.[68] Від радянських часів й дотепер тут також діє аптека. Тепер — «Аптека № 49».[69]

№ 67. У 1870-х роках тут містилася редакція часопису «Праця» (пол. Praca) — першої робітничої газети в Галичині. У 1878 — 1880-х роках тут працювали Іван Франко та Михайло Павлик.[45] 20 листопада 2006 року на фасаді будинку встановлено меморіальну таблицю (скульптор Володимир Федорченко) Йосафаті Гордашевській, яка народилася та мешкала у цьому будинку.[70]

№ 70.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1622
Будинок Едмунда Ріделя збудований у 1906 році фірмою Івана Левинського, ймовірно за проектом Тадеуша Обмінського.[71]

№ 74. Будинок зведений наприкінці XIX століття як казарми для австрійського війська. Тут розміщувався галицький полк уланів генерала кавалерії Рудольфа лицаря фон Брудерманна № 1 (нім. К. u. K. Galizisches lanenregiment GdK. Rudolf Ritter von Brudermann № 1).[72]. Від радянських часів тут міститься Львівський прикордонний загін ЗРУ ДПСУ.

№ 77. В будинку за польських часів працювала перукарня Ґлюкзама, яка збереглася донині, а від 1950-х років — також майстерня з ремонту взуття, але на початку 2000-х років працював магазин «Автозапчастини», а згодом відкрилася крамниця одягу «Евіта».[73] У 19581987 роках в будинку мешкав видатний український письменник Володимир Лопушанський, про що сповіщає меморіальна таблиця встановлена 1998 року на фасаді будинку.[74],[75]

№ 82а. Церква святих апостолів Петра і Павла
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 212-Лв
Церква святих апостолів Петра і Павла, збудована 1750 році, як костел католицького ордену паулінів. Після скасування ордену паулінів у 1786 році сюди переїхала парафія церкви святого Хреста. 1798 року архітектор Клеменс Фесінгер добудував притвір та дзвіницю.[76] На території храму знаходиться могила патріарха УАПЦ Димитрія Яреми.[77]

№ 89. Адміністративний будинок, споруджений не пізніше 1970-х років. Архітектор Адольф Бахматов.[78]

№ 98а. У цьому будинку містилася меблева та різбярська майстерня Маріяна Ґарольда.[79]

№ 99.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2152
Адміністративний будинок (інша адреса — вул. Ніжинська, 2/4), збудований у 19251932 роках за проектом Міхала Лужецького та Міхала Риби для польського спортивного товариства «Cокіл» («Cокіл-IV» у Львові). Головний фасад цього триповерхового будинку колись прикрашало скульптурне зображення сокола.[80] 1939 року у будівлі планувалося відкриття кінотеатру «Патрія» (власниця — Євгенія Юзефа Березовська), для цього, за проектом архітектора Стефана Мечинського, під кінозал було переобладнано спортивну залу. Через початок другої світової війни кінотеатр так і не запрацював.[81] За радянських часів — Будинок піонерів Червоноармійського району, а нині тут міститься Будинок дитячої та юнацької творчості Личаківського району м. Львова.[82]

№ 103. Казарми кавалерії, збудовані до 1899 року, за проектом Альфреда Каменобродського та Наполеона Лущкевича.[83]

№ 105. Комплекс будівель колишнього військового містечка № 85, який до 2011 року належав Міноборони України. 30 березня 2011 року Кабмін вивів земельну ділянку з майновим комплексом військового містечка № 85 з підпорядкування військового відомства та передав її у власність територіальної громади Винник.[84] Хоча у ЗМІ тоді писали про те, що цю ділянку планували передати під будівництво храму УПЦ (МП).[85] 2016 року Винниківська міськрада виставила на продаж майновий комплекс цієї військової частини, а наступного 2017 року земельну ділянку за цією адресою передано під будівництво нового приміщення музичної школи № 4, оскільки, приміщення колишньої плебанії костелу св. Антонія, де школа перебувала від 1950 року повернене колишнім власникам.[86]

19 квітня 2018 року ухвалою Львівської міської ради надано згоду на прийняття у власність територіальної громади м. Львова від Винниківської міської ради цілісного майнового комплексу військового містечка № 85, що на вул. Личаківській, 105, а 27 квітня виконавчий комітет міськради створив комісію для передачі цього об'єкту з власності територіальної громади Винник у власність Львова. З часом тут розпочнеться будівництво нового приміщення музичної школи № 4.[87]

№ 107.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 624
Колишній санаторій лікаря Казимира Солецького (інша адреса — вул. Рєпіна), приміщення Польського Червоного Хреста.[88] Яскравий приклад народно-романтичної течії львівської сецесії. Споруджений фірмою Івана Левинського у 1908 році, проект у 1906 році виконав Олександр Лушпинський.[89] У 19141915 роках тут перебував російський офіцерський шпиталь.[3] Від 1 грудня 1939 року — лазарет Львівського прикордонного загону, пізніше Львівський шпиталь Державної прикордонної служби України, а від 2017 року — військово-медичний клінічний центр м. Львів Державної прикордонної служби України.[90]

№ 119. Житловий будинок, збудований у 1990-х роках за проектом Олександра Базюка. На першому поверсі будинку 20 грудня 2017 року відкрито 18-ту амбулаторію сімейної медицини, яка є першою в структурі комунальної 1-ї міської поліклініки.[91] та обслуговує 8 територіальних дільниць Личаківського району з населенням 13 058 осіб (10 976 дорослих та 2082 дітей).[92]. Також тут функціонує відділення поштового зв'язку № 14.

№ 125. Каплиця Матері Божої Личаківської. Початково фігура Матері Божої була встановлена при Глинянському тракті у XVII столітті личаківським авантюрником Лагодовським. За австрійських часів фігуру, що заважала рухові, перенесли убік від гостинця. 1850 року личаківський круп'яр В. Порада накрив фігуру дахом, що стояв на чотирьох стовпах, а з часом каплицю розбудували та засклили. 28 серпня 1958 року за наказом партійного керівництва Львова каплицю було зруйновано.[93]

Відновлення каплиці відбулося вже за часів незалежності за ініціативи ЛОІКО «Меморіал», коштом управління Львівської залізниці та за проектною документацією в майстерні Семена Цимбалюка бригадою майстра М. Кашпія. В каплиці було встановлено фігуру Матері Божої Личаківської (скульптор В. Лоза). Каплиця освячена 24 травня 1998 року та передана під опіку Церкви Покрови Пресвятої Богородиці у Львові[94]

№ 128. Адміністративний будинок, споруджений не пізніше 1970-х років, за проектом архітектора Адольфа Бахматова.[78] Нині тут міститься Господарський суд Львівської області.

№ 131. Кінотеатр ім. Миколайчука, збудований у 1950-х роках за типовим проектом [95] у стилі так званого сталінського ампіру. Кінотеатр був відкритий 25 серпня 1955 року демонстрацією фільму «Княжна Мері», виробництва кіностудії ім. Горького. Глядацький зал кінотеатру був розрахований на 300 місць.[96]

№ 134а.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2454
Житловий будинок

№ 139,141. Житлові будинки, збудовані у 1990-х роках за проектом Олександра Базюка.[97] Під № 139 також розташована невеличка сучасна будівля, у якій міститься відділення «Нової пошти» № 40.

№ 148,150,152,154,156. Колишні австрійські казарми, збудовані наприкінці XIX століття та були призначені для створеного 1883 року першого полку уланів ландверу (нім. К.к. Landwehr-Ulanenregiment № 1).[98] 21 листопада 1918 року, під час Українсько-польської війни тут відбувались потужні бої. Після здачі казарм частину української залоги було розстріляно польськими військами. До 1920 року тут був табір інтернованих українських вояків та цивільних (т. зв. «Табір на Ялівці»). Кількість полонених у певні моменти сягала 2 500 осіб. Через погані умови утримання в таборі була висока смертність. У міжвоєнний період тут дислокувався 14-й полк польських уланів (так званих «Язловецьких»), після 1944 — кавалерія Червоної армії, а дещо пізніше — 28-й авторемонтний завод Міноборони СРСР.[99] В будинку під № 148 містилася Львівська вечірня (змінна) середня спеціальна загальноосвітня школа № 12, яка припинила свою роботу від 1 вересня 2016 року.[100] У будинку під № 152 у 1940-1950-х роках містилося ремісниче училище № 11.[101]

№ 163. Окремий торговельний павільйон, у якому за часів незалежності містився торговий центр «Личаків». У квітні 2019 року в приміщенні колишнього ТЦ «Личаків» відкрився магазин мережі Spar — «Spar-експрес» площею 150 м², що працює за системою франчайзингу. Тут для покупців працюють дві каси та є відділ Food to Go, в якому представлений широкий асортимент напоїв та страв для швидкого перекусу популярних у всьому світі фірмових хот-догів, італійських паніні та великий вибір випічки, а також — гаряча запашна кава, яку можна випити на місці чи взяти із собою.[102]

№ 171.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 625
Будівля колишньої мішаної школи ім. Ю.-Б. Зіморовича (нині — Львівська середня загальноосвітня школа № 63), збудована у 18911892 роках у стилі неоренесансу з елементами «швейцарського» стилю. Розбудована у 1970-х роках.[103] 23 вересня 2008 року будівлю внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.[104]

Церква Покрови Пресвятої Богородиці

№ 175. Церква Покрови Пресвятої Богородиці, збудована у 19311934 роках як Костел Матері Божої Остробрамської. Проект Тадеуша Обмінського.[105] Головний корпус — у формі старохристиянської базиліки. Дуже оригінальною є дзвіниця (кампаніла), висота якої сягає 60 метрів. До проголошення незалежності перед костелом стояв пам'ятник радянським танкістам.

№ 177. За Польщі цю адресу мало поштове відділення № 14.[47]

№ 189. Бібліотека-філія № 9 ЦБС для дітей м. Львова.

№ 225. Колишня синагога «Лєві Ісраель» — це невелика одноповерхова споруда, збудована наприкінці XIX століття. Північна частина — колишня чоловіча молитовна зала, використовується нині як актовий зал військової частини, жіноча зала у південній частині нині магазин.[106]

№ 233. За радянських часів в будівлі містилося поліклінічне відділення 6-ої міської лікарні у Винниках, нині — 1-е фтизіатричне відділення ЛДКММО «Фтизіопульмонологія» (Львівський протитуберкульозний диспансер). У 2017-2018 роках планується перенесення цього та ще двох відділень протитуберкульозного диспансеру в одне спільне новозбудоване приміщення на території Львівської обласної лікарні позалегеневого туберкульозу, що на вул. Бой-Желенського, 5. Приміщення, де попередньо містилися ці відділення будуть продані з аукціону, а виручені кошти підуть на придбання виїзних флюорографів для районів Львівщини[107].

№ 236. На цій території у 1922 році Львівське акціонерне товариство броварів та австрійська фірма «Маутнер і Маркхоф» створили «Лисиницьку Фабрику Пресованих дріжджів і спирту». По війні на базі фабрики був заснований Львівський державний дріжджовий завод, після приватизації якого наприкінці 1990-х роках, власником стала ПрАТ «Компанія Ензим». На сьогодні «Ензим» — найбільший виробник дріжджів в Україні. Лідер ринку дріжджів на теренах колишнього СРСР. Продукція підприємства успішно експортується у більше ніж 10 країн Європи.[108]

Пам'ятники[ред. | ред. код]

На парній стороні вулиці, напроти церкви Покрови Пресвятої Богородиці, у личаківському парку знаходиться необароковий пам'ятник Войцехові Бартошу Гловацькому. Автори Юліан Марковський, Григорій Кузневич. Споруджений у 1906 році на постаменті із каміння вирізаного із Чортової скелі біля Винник.[109]

У березні 1960 року перед СЗОШ № 63, що на вул. Личаківській, 171, відкрито пам'ятник Тарасові Шевченку, роботи скульпторів Якова Чайки та Еммануїла Миська[110].

Пам'ятник радянським танкістам

23 грудня 1945 року у сквері перед будівлею церкви Покрови Пресвятої Богородиці, що на вул. Личаківській, 175, був встановлений пам'ятник радянським танкістам (архітектор Володимир Афанасьєв). На бетонному постаменті встановлений важкий танк ИС-2. Демонтований у 1994 році.[111]

Транспорт[ред. | ред. код]

Корок вранці при виїзді на Личаківську з вул. Чехова

Личаківська є ключовою вулицею у транспортному сполученні центру міста із його східною частиною. Трамвайна колія на Личаківській була прокладена ще в період функціонування кінного трамваю. Вже у грудні 1894 року до Личаківської рогатки був організований рух електричних трамваїв.

Напередодні першої світової війни трамвайна колія була продовжена до станції Личаків.

Однак у 1940 році ділянка до станції Личаків була демонтована і на перехресті з сучасною вулицею Пасічною було влаштовано розворотний трикутник. Розворот трамваїв на трикутнику був незручним і блокував рух автотранспорту з вулиці Пасічної, тому 1969 року було облаштоване розворотне кільце для трамваїв у Личаківському парку. Станом на квітень 2018 року вулицею Личаківською курсують трамвайні маршрути № 7 (з поворотом на вулицю Мечникова), а також № 2.[112]

За новою транспортною схемою, яка була запроваджена у місті 2012 року, вулицею курсує значна кількість автобусних маршрутів, які з'єднують центр міста з його східною частиною, а також з Сиховом та Винниками, а саме №№ 5-А, 15, 18, 19, 23, 24, 29, 36, 39, 40, 47-А, 50. Окрім того Личаківською курсує декілька приміських автобусних маршрутів. [113]

У 2018 року, під час реконструкції на вул. Личаківській, проектанти вперше запланували використати прийом перехрещення колій перед трамвайною зупинкою таким чином, що посадкова платформа буде розташована між коліями. Відповідно, пасажири з трамваїв обох напрямків виходитимуть на одну і ту саму платформу. Поруч з трамвайною, але біля проїзної частини, буде розташована автобусна зупинка. Таку платформу планують облаштувати на зупинці «вул. Котика». Після неї колія вдруге не перехрещуватиметься, відтак, на ділянці від вул. Котика до Пасічної на виділеній трамвайній колії запровадять лівосторонній рух для трамваїв.[114]

Вулиця Личаківська в культурі[ред. | ред. код]

Вулиця Личаківська неодноразово згадується у художніх творах, присвячених Львову. Зокрема, у 2014 р. вийшов у світ роман Андрія Кокотюхи «Адвокат з Личаківської»[115].

Батяри[ред. | ред. код]

Личаківська була одним з осередків формування батярів, які часто збирались на Погулянці та самому Личакові. Батярська культура розквітла у міжвоєнний період, сформувавши оригінальний імідж Львова. Водночас у численних батярських піснях Личаків неодноразово згадується як місце батярських розваг.[116]

Відомі мешканці[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Поштові індекси України: м. Львів, вул. Личаківська
  2. вул. Личаківська
  3. а б в З історії львівських вулиць (випуск 2) / Мельник Б. — Львів : Молода Галичина, 1990. — С. 8-13. — 30000 прим.
  4. Список будинків — пам’яток архітектури м. Львова
  5. Бірюльов Ю. Ковальчук Михайло (Міхал) // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 305. — ISBN 978-966-7007-99-7.
  6. Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939... — S. 16.
  7. Г. Островский. Львов. — Изд. второе переработ. и доп. — Ленинград : Искусство, 1975. — С. 194.
  8. Комар Ж. Ян Томаш Кудельський — галицький архітектор на зламі епох // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». — 2008. — № 632. — С. 220.
  9. Мельник І., Масик Р. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова... — С. 139, 140.
  10. Бірюльов Ю. О. Карасінський Ян // Енциклопедія Львова. — Т. 3. — С. 103.
  11. Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939... — S. 28.
  12. Бірюльов Ю. О. Кеглер Едмунд // Енциклопедія Львова. — Т. 3. — С. 177.
  13. Жук І. Іван Левинський — портрет на фоні епохи // Галицька брама. — 1994. — № 3. — С. 7.
  14. Гєршевська Б. З історії культури кіно у Львові у 1918-1939 рр. — Львів : Незалежний культурологічний журнал «Ї», 2004. — С. 36. — ISBN 966-7790-07-Х.
  15. Вул. Личаківська, 007 — кінотеатр (не діє)
  16. Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939... — S. 29, 30. (пол.)
  17. а б в г Бірюльов Ю. Ґоломб Анджей // Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 629.
  18. Вул. Личаківська, 15 — житлові будинки
  19. Бірюльов Ю. Боублік Карел // Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 272, 273.
  20. Мельник І., Масик Р. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова... — С. 140.
  21. Личаківська вул. Житловий будинок (№ 18)
  22. Личаківська вул. Житловий будинок (№ 19)
  23. Личаківська вул. Житловий будинок (№ 19а)
  24. Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939... — S. 53.
  25. Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 30. — ISBN 978-83-7543-009-7.
  26. Личаківська вул. Житловий будинок (№ 22)
  27. Драк М. Революції безсмертя. Місцями революційної слави на Львівщині. — Львів : Каменяр, 1997. — С. 9..
  28. У Львові відкрили українську книгарню імені Шашкевича
  29. Ощадбанк, відділення № 10013/0343, ПАТ
  30. Личаківська вул. Житловий будинок (№ 24)
  31. Личаківська вул. Житловий будинок (№ 24а)
  32. Бірюльов Ю. О. Гаар // Енциклопедія Львова / А. Козицький, І. Підкова. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 448. — ISBN 978-966-7007-68-8.
  33. Мельник І., Масик Р. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова... — С. 140, 141.
  34. Історія центру
  35. Бірюльов Ю. О. Каменобродські // Енциклопедія Львова. — Т. 3. — С. 52.
  36. Личаківська вул. Житловий будинок (№ 29)
  37. Легенда Львова
  38. До останнього подиху зберіг вірність Україні // Львівський політехнік. — 14 березня 1994. — № 7 (2051). — С. 12.
  39. Дудыкевич Б. Справочник. Львов… — С. 195.
  40. а б в г Котлобулатова І. Глухонімих школа // Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 525; Lwów. Ilustrowany przewodnik. — Lwów: Centrum Europy, 2003. — S. 210. — ISBN 966-7022-26-9.
  41. Личаківська вул. Житловий будинок (№ 34)
  42. а б в г Історія закладу
  43. Личаківська вул. Будинок (№ 34)
  44. «Ідея Нації» захищає історичну будівлю львівського військового комісаріату від знесення
  45. а б Мельник Б. Вулицями старовинного Львова. — Вид. друге, зі змінами. — Львів : Світ, 2006. — С. 227, 230. — ISBN 966-603-393-3.
  46. Patalas J. Społeczno-medyczne aspekty działalności Karola Stojanowskiego (1895—1947) — antropologa, eugenika oraz działacza społeczno-politycznego. — Poznań, 2010. — S. 16. (пол.)
  47. а б Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939... — S. 17.
  48. Дудыкевич Б. Справочник. Львов... — С. 120.
  49. Дуляба Н. Мерія збільшила висоту житла, яке зводять на Личаківській на місці колишнього військкомату Архівовано 23 лютий 2019 у Wayback Machine.
  50. Архітектура Львова… — С. 281.
  51. Мельник І., Масик Р. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова... — С. 141.
  52. Личаківська вул. Школа (№ 38)
  53. Контактна інформація ЛС СЗОШ школа № 37
  54. Двом учасникам АТО у Львові встановлять меморіальні таблиці
  55. У Львові відкриють меморіальну таблицю загиблому воїну АТО. Архів оригіналу за 1 травень 2018. Процитовано 30 квітень 2018. 
  56. а б Личаківська вул. Житловий будинок (№ 39)
  57. Личаківська вул. Житловий будинок (№ 47)
  58. Церковна крамниця, магазин
  59. Архітектура Львова… — С. 131
  60. а б Личаківська вул. Житловий будинок (№ 50)
  61. Дудыкевич Б. Справочник. Львов… — С. 169.
  62. Biriulow J. Rzeźba… — S. 138.
  63. Козицький А. Герберт Збіґнев // Енциклопедія Львова. — Т. 2. — С. 515.
  64. Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939... — S. 144.
  65. Личаківська вул. Житловий будинок (№ 55)
  66. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa... — S. 365.
  67. Роздобудько Л. Старовинні аптеки Львова. — Львів : [б.в.], 2007. — С. 19.
  68. Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939... — S. 21.
  69. Сайт аптеки
  70. Дух О. Гордашевська Йосафата // Енциклопедія Львова / Козицький А., Підкова І. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 551. — ISBN 966-7007-68-8.
  71. Архітектура Львова… — С. 471.
  72. Слободянюк М. В. Військовий гарнізон Львова напередодні I світової війни // Галицька брама. — 2007. — № 7—8 (151—152). — С. 8, 14.
  73. Личаківська вул. Житловий будинок (№ 77)
  74. Сирота Л. Б. Лопушанський Володимир Миколайович / ЕСУ
  75. Мельник І., Масик Р. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова... — С. 145.
  76. Архітектура Львова… — С. 132.
  77. Церква св. Петра і Павла (№ 82а)
  78. а б Посацький Б. С. «Новий» архітектурний образ центрів міст Західної України (на тлі ідеологічних та культурних тенденцій 1945—1975 рр.) // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». — 2004. — № 505: Архітектура. — С. 321.
  79. Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939... — S. 43, 59.
  80. Lwów. Ilustrowany… — S. 214
  81. Гєршевська Б. З історії культури кіно у Львові у 1918-1939 років. — Львів : Незалежний культурологічний журнал «Ї», 2004. — С. 36. — ISBN 966-7790-07-Х.
  82. Вул. Личаківська, 099 — колишній спортивний клуб
  83. Бірюльов Ю. Лущкевич Наполеон // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2012. — Т. 4. — С. 249. — ISBN 978-966-8853-23-4.
  84. Розпорядження КМУ від 30 березня 2011 року № 237-р «Про передачу майнового комплексу військового містечка № 85 у м. Львові»
  85. Військову частину, на яку претендував Московський патріархат, передадуть у власність Львова
  86. Тарас Базюк. Львів домовився із РКЦ
  87. На вулиці Личаківській у Львові буде музична школа, — ЛМР
  88. Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939... — S. 19.
  89. Архітектура Львова… — С. 437, 438.
  90. Військово-медичний клінічний центр, м. Львів Державної прикордонної служби України
  91. У Львові відкрили амбулаторію сімейної медицини на 13 тисяч осіб
  92. 18-та амбулаторія сімейної медицини у Львові обслуговує 13058 людей
  93. З історії львівських вулиць... — С. 11.
  94. Мельник І., Масик Р. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова... — С. 146.
  95. Архітектура Львова… — С. 593.
  96. Вул. Личаківська, 131 — кінотеатр (не діє)
  97. Львів. Туристичний путівник. — Львів : Центр Європи, 2004. — С. 363. — ISBN 966-7022-09-9..
  98. Слободянюк М. В. Військовий… — С. 8, 14, 15.
  99. Дзюбан О. В. Табір на Ялівці // Галицька брама. — 1999. — № 7 (55). — С. 6, 7; там же Шишка О. В. Від Личакова до Погулянки.
  100. ЛВ(З)ССЗШ № 12 м. Львова
  101. Дудыкевич Б. Справочник. Львов… — С. 120.
  102. У Львові відкрили два магазини SPAR. Фото
  103. Архітектура Львова… — С. 285.
  104. Закон України Про Перелік памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації на сайті Верховної Ради України. Переглянуто 11 вересня, 2010
  105. Архітектура Львова… — С. 551.
  106. Бойко О. Синагога «Леві Ісраель» // Синагоги Львова. — Львів : ВНТЛ-Класика, 2008. — С. 159, 160. — ISBN 966-8849-30-2..
  107. Три відділення львівського тубдиспансеру планують перенести в єдине приміщення
  108. Дріжджі. Архів оригіналу за 30 квітень 2018. Процитовано 30 квітень 2018. 
  109. Архітектура Львова… — С. 505.
  110. Наконечний Р. Світ його привітав. Пам'ятники Тарасу Шевченку на Львівщині. — 2013. — С. 36. — ISBN 978-617-7142-00-2.
  111. Архітектура Львова… — С. 588.
  112. Львiвський трамвай
  113. Оновлена транспортна схема Львова
  114. На вул. Личаківській у Львові планують запровадити лівосторонній трамвайний рух
  115. Андрій Кокотюха та його «Адвокат із Личаківської»
  116. http://vulycileva.wordpress.com/tag/батяри/[неавторитетне джерело]
  117. Сачинська О. Літературна карта Львова

Джерела[ред. | ред. код]

  • Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8..
  • Дудыкевич Б. Справочник. Львов. — Львів : Вільна Україна, 1949. — С. 120,169,195. (рос.)
  • Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис.
  • З історії львівських вулиць (випуск 2) / Мельник Б. — Львів : Молода Галичина, 1990. — С. 8-13.
  • Іванов С. Вулиця Личаківська // Будуємо інакше. — 2002. — № 3. — С. 35,37.
  • Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова (1939-2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 187-199. — ISBN 978-966-2154-24-5.
  • Мельник Б. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 35,84,86,102,104,111,115. — ISBN 966-603-115-9.
  • Мельник І., Масик Р. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова. — Львів : Апріорі, 2012. — С. 139-155. — ISBN 978-617-629-077-3.
  • Онищенко Л. Дороги, що ведуть до Львова… Личаківська // Галицька брама. — 1999. — № 7 (55). — С. 4.
  • Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939. — Lwów, 1939. — 146 s. (пол.)
  • Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa: rocznik dziewiętnasty, 1916. — Lwów: wydawca Franciszek Reicman, 1915. — 440 s. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]