Вулиця Пекарська (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вулиця Пекарська
Львів
Вулиця Пекарська
Вулиця Пекарська
Місцевість Личаків, Шуманівка
Район Личаківський
Історичні відомості: колишні назви
Тембжицька (Темричевська), Пекарська, Беккерґассе
польського періоду (польською) Tembrzycka, Piekarska
радянського періоду (українською) Пекарська
радянського періоду (російською) Пекарская
Загальні відомості
Протяжність 1400 м
Координати початку 49°50′17″ пн. ш. 24°02′06″ сх. д. / 49.8381028° пн. ш. 24.0352111° сх. д. / 49.8381028; 24.0352111Координати: 49°50′17″ пн. ш. 24°02′06″ сх. д. / 49.8381028° пн. ш. 24.0352111° сх. д. / 49.8381028; 24.0352111
Координати кінця 49°50′01″ пн. ш. 24°03′07″ сх. д. / 49.8338306° пн. ш. 24.0520083° сх. д. / 49.8338306; 24.0520083
Поштові індекси 79005[1]
Транспорт
Рух односторонній
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки кам'яниці № 1,1а,1б,3,5,9,11,13,17,19,24,30,38,40,49,50а,52,59,69
Пам'ятники Подвигу медиків у Другій світовій війні, ветеринарові
Храми Храм Христа Спасителя ХВЄ, храм Різдва Предтечі Івана Хрестителя
Навчальні заклади ЛНМУ ім. Д. Галицького, ЛНУ ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. Гжицького, школа-інтернат № 102 для дітей з розумовими вадами
Поштові відділення ВПЗ № 8 (вул. Валова, 14), ВПЗ № 10 (вул. Личаківська, 69) [1]
Забудова віденський класицизм, сецесія, модерн, конструктивізм, сталінський ампір
Парки Ботанічний сад Львівського медичного університету
зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
commons:Вулиця Пекарська у Вікісховищі

Вулиця Пека́рська — одна з найкрасивіших вулиць Львова, розташована в Личаківському районі. Простягається від вулиці Івана Франка до вулиці Мечникова (біля головного входу на Личаківський цвинтар). Проходить між вулицями Личаківською і Левицького, паралельна до них. Забудова Пекарської різноманітна: віденський класицизм, модерн, закопанський стиль, конструктивізм, сталінський ампір, новобудови.

Назви[ред. | ред. код]

Від 1544 р. — вулиця Тембжицька або Темричевська. Від 1690 р. — вулиця Пекарська. Під час німецької окупації (від 1943 р.) — вулиця Бакерґассе (нім. Bäckergasse). Історичну назву повернуто вулиці у липні 1944 р..

Історія[ред. | ред. код]

Довжина нинішньої Пекарської вулиці становить близько 1400 м. Вулиця орієнтована із заходу на схід, вимощена бруківкою, обсаджена деревами (крім нижньої частини). У верхній частині до вулиці з півдня прилягають зелені насадження території Університету ветеринарної медицини, Медичного університету та інфекційної лікарні. Над ними височіє пагорб (321 м. над рівнем моря), що називається горою НовокампіановськоюXIX ст. — Шуманівкою), на якому збереглися сліди валів XVII ст., які будував міський бургомістр Мартин Кампіан.

Вулиця утворилася на місці дороги, яка була прокладена паралельно до лінії міських бастіонних фортифікацій, що споруджувалися в 1690-х рр. за ініціативою коронного гетьмана Станіслава Яблоновського під керівництвом коменданта Львова Яна Беренса. За розрахунками львівського історика Мирона Капраля на підставі податкового реєстру 1618 р. на цій вулиці були 44 будинки; близько 60 % мешканців були поляками, близько 40 % — русинами (тобто українцями); наприкінці нинішньої вул. Пекарської було поселення Воля Кампіановська, яке налічувала 53 будинки (85 % мешканців — поляки, 10 % — німці і 5% — русини).

Наприкінці XVIII століття вулиця була частково забудована невеликими будиночками садибного типу, до середини XIX століття садибна забудова охопила майже всю вулицю, в 1890-х рр. суцільна забудова вулиці багатоповерховими будинками дійшла до нинішньої вулиці Чехова. Надалі вулиця забудовувалася переважно корпусами навчальних закладів та медичних установ, які вже не створювали суцільної лінії забудови.

Визначні будівлі[ред. | ред. код]

№ 1.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1363
Адміністративна будівля, де за Польщі містилися магазин зброї та букіністичний магазин Пелецького, магазин канцелярського приладдя Ґлоґовської, а також ательє дамських капелюхів Яворської, тепер тут кафе «Офіцерське» і чорний вхід до будівлі Апеляційного суду Львівської області.[2].

№ 1а, 1б.
Пам'ятки архітектури місцевого значення №№ 656,1648
П'ятиповерховий будинок споруджений у 1913 р. за проектом архітекторів Едмунда Жиховича та Мiхала Лужeцького на фундаментах давнішої кам’яниці для потреб Товариства приватних урядовців. За Польщі тут також був торговий дім «Фармація». У 1944-1957 рр. тут містився технікум нафтової промисловості, від 1957 р. тут діє Львівський будівельний технікум (нині — Львівський коледж будівництва, архітектури та дизайну).[3]

№ 1-ц. Чотириповерхова кам’яниця споруджена на початку ХХ ст. у стилі постсецесії. За Польщі тут містилися фотоательє «Ата», спілка «Дерев’яний промисел», фабрика ґудзиків «Фагумет», молочарня Ґродецького та палітурний цех Кшивєцького. За радянських часів — ательє побутових послуг. На початку 1990-х рр. влаштовано кафе-бар «Призма» з оригінальним скляним фасадом, який відвідувачі прозвали «гранчаком» або «стаканом»[4], від 2015 р. приміщення «Призми» займав революційний паб «Горіла шина» та вже на початку 2016 р. тут відкрився бар «Данте». Також у цьому ж будинку від середини 2000-х рр. працювало кафе «Вікторія», якому на зміну згодом прийшло кафе «Тірамісу».

№ 2. Колишній готель «Метрополь»
Наріжна кам'яниця (інша адреса — вул. Франка, 1), у якій за Польщі містилися ресторан торгівельно-готельної кооперації та кав'ярня «Севілья», а також у 1894-1939 рр. розташовувався готель «Метрополь», що колись мав наріжний купол, який розібрали під час пізніших ремонтів. Від куполу залишилась балюстрада та пілястри коринфського ордеру, які мали його «підтримати». Будівля зберегла характерне еклектичне оздоблення 1890-х рр. та мав електричне освітлення й входив до першокласних готелів міста[5]. Нині тут містяться бістро «Фабрика їжі на Пекарській», аптечний магазин мережі «Еталон здоров'я», торговий дім «Жінка», нотаріальна контора та львівське регіональне представництво страхової компанії «AMG Group», а також цю ж адресу має крамниця арабських парфумів.

№ 3.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1364
Житлова кам'яниця споруджена у 1912 р. за проектом Артура Шлеєна. Скульптурне оздоблення Франциска Томаша Берната.[6] За тут діяла університетська друкарня, фабрика білизни «Геліос» та магазин дамського одягу Штадлера. З кінця 2000-х рр. тут діяло відділення комерційного «Авант-банку», який припинив своє існування у 2016 р. і відтоді у цьому приміщенні міститься аптечний магазин мережі «ОЛФА». Цю ж адресу має магазин професійної косметики «Флояра».

№ 5.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 657
Житлова кам'яниця споруджена у 19111912 рр. за проектом Юзефа Пйонтковського, у якій поєднано архітектурні стилі — сецесія та неокласицизм. [7]. За Польщі тут містилися цукерня Курека та магазин електротехнічних товарів Зонненштайна, за радянських — овочевий магазин. У 2000-х рр. — салон мобільного зв’язку UMC та магазин побутової техніки. На початку 2010-х рр. в приміщенні салону відкрився магазин білизни «О-ля-ля», а замість магазину побутової техніки — «Східне кафе», яке згодом перейменгване на ресторан ліванської кухні «Бейрут холл».

№ 7. Старий будинок, у якому за радянських часів містилося Львівське обласне побутуправління «Львівфото» та фотоательє. На початку 1980-х рр. воно було розібране і на його місці споруджено шестиповерхову будівлю, у якій згодом відкрився Львівський Будинок фото, куди й переїхали керівництво «Львів Фото» та фотоательє. За часів незалежної України перший поверх займало відділення комерційного банку «Надра», нині не діючого.

№ 9.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 235
Триповерхова (згодом до неї добудували ще один поверх) Г-подібна кам’яниця споруджена 1877 р. за проектом Вінцентія Кузневича[8]. У 19221926 рр. кам'яниця перебудована за проектом Юзефа Авіна для потреб єврейської жіночої професійної школи ім. Цецилії Клафтен[9], що діяла тут до 1939 р.. У 1944-1953 рр. в будинку містився навчальний корпус Львівського технікуму легкої промисловості, котрий 1953 р. було переведено в будівлю на вул. Вороного, 6. Того ж року навчально-виробничі майстерні отримали нове обладнання, створено цехи, потокове виробництво.[10]

№ 11.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1365
Наприкінці ХІХ ст. на подвір'ї знаходилася неоренесансна вілла-палацик книгаря та видавця Франца Генріха Ріхтера. У 1899 р. її придбав відомий львівський фотограф Давид Мазур. Між 1899 та 1905 рр. за проектом Карела Боубліка віллу було перебудовано, а у середині будинку було облаштувано фотоательє та лабораторію. У 1911 р. Мазур продав віллу разом з землею друкареві Казимирові Станіславу Якубовському, котрий того ж року розібрав віллу та на вивільненій від забудови ділянці спорудив чотириповерхову кам'яницю, де були не лише житлові приміщення, але й була також облаштована друкарня.[11] Споруджувала будинок проектно-будівельна фірма Адольфа Піллера за проектом Станіслава Бардзького у 19111912 роках[12]. Від радянських часів тут міститься Львівська обласна книжкова друкарня. Також тут містяться продуктовий магазин та магазин побутової хімії «Мікс Маркет».

№ 13. Колишній палац графа Орловського.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 236
Триповерховий, на високому цоколі, семивісний класицистичний палац, що постав у першій третині XIX століття. Згодом неодноразово реконструйований. Збереглись зокрема два проекти 1854 і 1855 рр. авторства Вільгельма Шміда. Ще одна реконструкція відбулась 1884 р. за проектом Якуба Цвіллінґа. 1890 р. будівлю набув Генрик Богданович, який влаштував тут фабрику бляшаних виробів. Це спричинило нову хвилю перебудов у 1890, 1892, 1899 рр.. Усі — за проектом Броніслава Бауера. Фасад увінчала скульптура Фортуни, роботи ймовірно Гартмана Вітвера, яка походила ще з 18101814 рр.. З північного (тильного) боку ділянки перед першою світовою війною Бауер спорудив для Богдановича два прибуткових будинки. Третій, за проектом Юзефа Масловського, не було реалізовано. 1925 р. фабрика перейшла у власність нафтопромисловця Юзефа Мерника, який ініціював чергову перебудову палацу та дворових приміщень, реалізовану 1931 р. Максиміліаном Кочуром. Від того часу вигляд споруд майже не змінився. Після Другої світової війни весь будинок, включно з колишніми складськими приміщеннями та крамницями, став житловим. У ХХІ ст. переважну більшість приміщень палацу займають офіси громадських організацій.[13]

№ 14. Триповерхова кам'яниця, на першому поверсі якої 19 жовтня 2017 р. відкрився магазин мережі міні-маркетів «Близенько»[14], а до того приміщення ділили: відділення страхової компанії «Альфа Страхування», перукарсько-косметичний салон «Каліпсо» та ломбард.

№ 15. Триповерхова кам'яниця, у якій за Польщі містилася гуртівня тютюну «Спойна», відділення Малопольської молочарської спілки та майстерня з ремонту фортепіано Бартошевського, від 1950-х рр. — зоомагазин, нині — житловий будинок.

№ 16. Триповерхова кам'яниця, перший поверх якої нині займає магазин «Софія декор». До того тут містилися ресторан-піцерія «Мама мія» та художній магазин «Акцент».

№ 17.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 237
Житлова кам'яниця споруджена у 19111912 рр. за проектом архітектора Юзефа Пйонтковського[7]. До другої світової війни тут містилися друкарня Тумена, редакція газети «Щоденна» та пекарня Фельцера[15]. За радянських часів на фасаді будівлі була встановлена пам'ятна таблиця на згадку про те, що на вулиці 16 квітня 1936 р. під час похорону Владислава Козака була розстріляна демонстрація «трудящих» м. Львова.[16] Нині тут містяться магазин галантерейних виробів «Шик» та офіс туристичної фірми «Роза вітрів». 2017 р. в рамках проекту «Urban project» фахівцями-ковалями ПП «Оберіг-Груп» та а сприяння проекту «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста Львова» відреставровано стару металеву браму цього будинку. [17][18]

№ 18. Триповерхова кам'яниця споруджена наприкінці ХІХ ст. для Яна Макана за проектом, затвердженим магістратом 17 червня 1885 р.. Проект реконструкції виконав архітектор Михайло Макович 15 квітня 1907 р.. [19] За Польщі тут містилася редакція газети «Огніско», у повоєнні роки — штемпельно-граверний завод, нині — житловий будинок, на першому поверсі якого міститься «Копі-центр».

№ 19. Палац Сєменських-Левицьких.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 658
Палац Сєменських-Левицьких споруджений у першій половині ХІХ століття на замовлення граф Константи Сєменського. 1820 р. Константи одружився зі Софією Левицькою, а їхній спадкоємець — Станіслав Костка Костянтин Марія Фелікс мав вже подвійне прізвище — Сєменський-Левицький. Відтоді на фасаді палацу зберігся вензель S. L. Він перебудував палац у 1877 р. за проектом архітектора А. Вагнера у стилі французького бароко. У 1891-1894 рр. архітекторами Іваном Левинським та Яном Кудельським проведено реконструкції палацу, який зберіг донині свій зовнішній вигляд. [20] У 1930-х рр. сюди з Народного дому перенесли філію української Академічної гімназії. У повоєнні роки тут містилася середня школа № 36, пізніше тут розмістили спеціалізовану школу-інтернат № 102 для дітей з розумовими вадами, що функціонує тут й донині.

Свого часу у гімназії навчався командир сотні «Ударники — 4» Перемиського куреня УПА Володимир Щигельський (Бурлака), про що сповіщає меморіальна таблиця (скульптор Петро Дзиндра, архітектор Олесь Ярема) встановлена на стіні офіцини.[21]

№ 21. В офіцині (дворовому флігелі) цього будинку від 1877 р. діяла майстерня скульптора Абеля Марії Пер'є. Після його смерті у 1888 р. тут працював його син Генрик Пер'є[22] Від 1996 р. тут міститься агенство Світлани Варшавської, а також продюсерський центр «Зимні ноги» та Орендне підприємство «Львівське обласне проектно-виробниче архітектурно-планувальне бюро».

№ 22. Триповерхова кам'яниця, де за Польщі містилися перукарня Вайнтрауба, а від радянських часів знаходиться полк міліції охорони при Личаківському РВ ЛМУ УМВСУ (нині — полк ПО Личаківського ВП ГУНП у Львівській області). Також на початку 2000-х рр. тут містився мобільний салон, а нині це приміщення ділять крамниці біжутерії і аксексуарів «Люксурі» та алкогольних напоїв «Гуртові ціни. Алкоголь».

№ 23. Чотириповерхова офісна будівля була споруджена на місці скверу у 1997 р. для потреб індустріально-експортного банку. Нині у цьому приміщенні міститься відділення Львівської міжрегіональної дирекції ПАТ «Креді Агріколь Банк».

№ 24.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 659
Наріжна кам'яниця (інша адреса — вул. Туган-Барановського, 2), споруджена 1898 р. за проектом архітектора Альбіна Загурського, скульптурне оздоблення Броніслава Солтиса[23] За Польщі тут містився ресторан Меґенгайма, а за радянських часів його змінила звичайна їдальня, у наш час — кафе-бар «Паляниця», нині — кафе-десертація «Тарта». Цю ж адресу мають кафе «Лондон» та продуктова крамниця.

№ 25. Наріжна триповерхова кам'яниця, споруджена у 1898-1899 рр. за проектом архітектора Міхала Ковальчука.[24] Нині тут містяться магазин жіночого одягу особливих розмірів «Ольга Стиль» та магазин-студія настільних ігор «Гамбіт».

№ 28. У 1950-х рр. тут містився народний суд Сталінського району, у 19701980-х рр. — фабрика пластмасових виробів облуправління місцевої промисловості. Нині тут міститься ресторан «Старий Тифліс».

№ 30.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1008
У цьому будинку за Польщі містився столярний цех Тенеровича, у 1950-х рр. — меблева артіль «Червонодеревець», у 1960-1980-х рр. — фабрика з виготовлення та ремонту художніх меблів, нині — офіс ТзОВ «Полісандр». Від 2017 р. цю ж адресу має житловий комплекс «Бейкер Стрит. Шерлок Холмс», споруджений у 2015-2017 рр. будівельною компанією «Ріел»[25].

№ 31. Наріжна триповерхова кам'яниця, споруджена у ХІХ столітті.[26] Наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. у цьому будинку мешкала заможна єврейська родина, де 2 серпня 1900 р. народився видатний ісламський письменник, мислитель, дипломат, представник Пакистану в ООН Леопольд Вайс. Нині на приміщення першого поверху займає продуктова крамниця мережі «Свій Маркет».

№ 34. За цією адресою розташований один з «найплоскіших» будинків Львова[27], що споруджений у 1890-х рр. Його фасад прикрашений необароковим декором та відкритою кладкою цегли, що було поширеним прийомом для епохи історизму. Завданням архітектора було втиснути його між сусідні будинки, чим, власне, і викликана досить незвична гострокутна форма одного з наріжників[28]. Так його передній і тильний фасади утворюють між собою гострий кут у 45°, із зрізаною вершиною (завширшки 1,4 м.[29]). Якщо дивитися на будинок, ставши неподалік від цього кута, то створюється враження, ніби весь будинок — це одна суцільна стіна.

№ 38, 40. Прибуткові будинки Тадеуша Чарнецького.
Пам'ятки архітектури місцевого значення № 660,661
Два однакових будинки відомого личаківського купця, радного м. Львова Тадеуша Чарнецького були споруджені за проектом архітектора Казимира Мокловського у 1905 р.[30], а фасади виконано у закопанському стилі.[31] У будинку № 38 у 1950-1960-х рр. містилася майстерня з індивідуального пошиву одягу, за радянських часів тут також діяв опорний пункт правопорядку, нині це дільничний пункт Личаківського ВП ГУНП у Львівській області.

№ 41. Будинок, споруджений у 1980-х рр., де до 2013 р. містився центр технічної експлуатації первинної мережі № 6 дирекції первинної мережі ВАТ «Укртелеком». 2016 року приміщення на першому поверсі будинку займає Львівський центр надання послуг учасникам бойових дій[32][33].

№ 49. Кам'яниця з виноградарями.
Пам'ятки архітектури місцевого значення № 2186
Чотириповерхова кам'яниця споруджена близько 1910 р. Має мансардовий дах та ризаліт, завершений трикутним фронтоном з еркером у тимпані. Під фронтоном розташовано три барельєфи у стилі ар деко, що зображають виноградарів (автор — скульптор Бєрнат Францішек-Томаш). У подвір'ї кам'яниці Пепловських, що стояла раніше на цьому місці, функціонувала майстерня відомого скульптора Гаврила Фелікса Красуцького. Пізніше Красуцький перейшов працювати до майстерні Абеля Марії Пер'є, що знаходилася тоді на вул. Пекарській, 21.[34]

№ 50. Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Гжицького.
Головний корпус ЛНУ ветеринарної медицини та біотехнологій ім. Гжицького споруджений у стилі сталінського ампіру за проектом Івана Жолтовського у 1961 р.[35] Наприкінці 1970-х рр. до існуючої будівлі було добудувано нові навчальні корпуси за проектом Олександра Гуковича.[36] 1991 р. на фасаді головного корпусу встановлено бронзову меморіальну таблицю Степанові Гжицькому (скульптор Іван Микитюк, архітектор Володимир Турецький).[37] 29 серпня 2016 р. на території Львівського національного університету ветеринарної медицини, в урочистій обстановці, був відкритий перший в Україні пам'ятник ветеринару (авторство — скульптор Юліан Савко, архітектор Іван Тимчишин). Композиція має три основних елементи: кінь (як пацієнт), поруч з ним стоїть ветеринарний лікар і подає йому ліки в чаші. Вартість робіт склала 550 000 гривень. [38]

№ 50а. Колишній палац Туркулів-Комелло.
Пам'ятки архітектури місцевого значення № 773
Палац Туркулів-Комелло, збудований близько 18401843 рр., ймовірно, за проектом архітектора Фридеріка Баумана. Цей палац є однією з перших у Львові споруд раннього історизму та першою із яскраво вираженими рисами неоготики.[39] Нині — навчальний корпус Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Гжицького.

№ 52. Навчальні корпуси Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького.
Пам'ятки архітектури місцевого значення № 1366
Навчальні корпуси медичного університету та приміщення міського морг споруджені у 18911895 рр. за проектом архітектора Йозефа Браунзайса. [40] 1932 р. споруджено ще один корпус (нині — кафедра фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії). Проект будинку у стилі функціоналізму виконав архітектор Юзеф Авін.[41] В приміщенні вишу також діє музей хвороб людини.[42] 1975 р. по центру площі, що між корпусами встановлено пам'ятник, присвячений подвигу медиків у Другій світовій війні (автор — скульптор Іван Кушнір, архітектор Аполлон Огранович.[43] Цю ж саму адресу має храм Різдва Предтечі Івана Хрестителя (УПЦ КП), настоятелем якого є прот. Степан Палько [44]

№ 54, 56. Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня.
Комплекс споруд інфекційної клінічна лікарні збудовано у 19101914 рр. в стилі раціональної постсецесії за проектом архітекторів Тадеуша Врубеля та Казимира Норберта Каменобродського.[45] За Польщі, в будинку під № 56 діяв Державний заклад гігієни. У 1950-х рр. його переобладнано під гуртожиток Торговельно-економічного інституту, а нині будівля належить інфекційній клінічній лікарні. 1996 р. на території медичного закладу встановили відновлену фігуру Матінки Божої, а 24 липня 2015 р., Високопреосвященний владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський, освятив каплицю святого апостола Андрія Первозванного та Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького.[46]

№ 55, 57, 59. Колишній монастир Воскресинів.
Комплекс будівель колишнього монастиря Воскресинів споруджений у 1881–1932 рр. в стилі історизму на ділянці, що була власністю монахів-францисканців. Будівництво перших споруд монастирського комплексу розпочато у 1874 р. за проектом Б. Ростковського. У 1880-х1890-х рр. багаторазово проводились добудови, переважно за проектами Альбіна Загурського. Головний вівтар виконали архітектор Ян Томаш Кудельський та скульптор Петро Гарасимович. У 1990-х рр. в інтер'єрах відновлено фрески Яна-Казимира Смучака, зроблені у 1932 році.[47]

До складу комплексу входять:

  • під № 55 — двоповерхова будівля колишнього монастиря, споруджена у 1880–1896 рр.[48] Нині у цьому будинку міститься піцерія «Призма Нова»;
  • під № 57 — колишній будинок семінарії, споруджений у 1890 р. та реконструйований у 1932 р.[48], де за радянських часів й до 2010-х рр. містилося інфекційне відділення львівського окружного військового шпиталю;
  • під № 59 — колишній римо-католицький костел Воскресинів, споруджений у 1888–1890 рр.. Від 1994 р. в приміщенні колишнього костелу діє протестантський храм Христа Спасителя Української християнської місії відродження та милосердя[49]. Храм Христа Спасителя визнаний пам'яткою історії місцевого значення та має № 1649[50]. Цей самий номер мають й колишній будинок «Руського інтернату», спорудженого у 1881–1897 рр., що також до 2010-х рр. належала львівському окружному військовому шпиталю та двоповерхова будівля брами-проїзду, споруджену у 1897 р..

За часів незалежної України частина будівель колишнього монастиря були віддані у колективну власність УПЦ (МП).[48]

№ 61. Колишній притулок для дітей імені Святого Йосифа.
Двоповерхова будівля сиротинця споруджена у 1873–1874 рр. на замовлення Юлії Галлер, ймовірно за проектом інженера Б. Ростовського. 1874 р. тут оселилися сестри-францисканки Найсвятішого Сакраменту. 1893 р. відбулася реконструкція будинку за проектом архітектора Яна Томаша Кудельського, після чого будівля отримала зовнішні форми неоренесансу. 1931 р. за проектом архітектора Вавжинця Дайчака здійснено добудову одноповерхової прибудови з півночі будинку.

По війні притулок був ліквідований, а у його приміщеннях розмістили установу, що нині має назву — комунальний заклад «Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи». Капітальний ремонт з реконструкцією (розширенням) приміщень колишнього сиротинця відбувся у 2013–2014 рр., після якого будівля координально змінила свій зовнішній вигляд.[51]

№ 65. — Львівський обласний центр служби крові.

№ 69. Будівля колишньої дерматологічної клініки.
Пам'ятки архітектури місцевого значення № 238
Будівля для дерматологічної (шкірно-венерологічної) клініки була споруджена за ініціативою професора дерматології Львівського університета Володимира Лукасевича у 19121914 рр. та за проектом невідомого архітектора.[45] Ранній приклад архітектури модернізму, виконаний у класицистичному варіанті. У 1914-1915 рр. тут діяв епідемічний шпиталь, створений російською окупаційною владою, а після повернення австро-угорського війська у червні 1915 р. — венеричний шпиталь. По війні завдяки професору Лукасевичу у 1920 р. тут завершене облаштування клініки шкірних та венерологічних хвороб й до 1939 р. вона була одним з найкращих закладів охорони здоров'я передвоєнної Польщі. З приходом радянської влади шкірно-венерологічна клініка була перенесена в інші приміщення, натомість у цій будівлі облаштувалася дирекція Львівського медичного інституту. Нині — головний (адміністративний) та навчальний корпус Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.[52]

№ 69-а, 69-в. Будинки, споруджені 1977 р. для потреб Львівської обласної стоматологічної поліклініки. 28 грудня 2010 р., у відповідності до наказу № 3473-з по ЛНМУ ім. Данила Галицького, на базі університетської стоматологічної поліклініки та реорганізованої Львівської обласної стоматологічної поліклініки створено стоматологічний медичний центр Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.[53]

№ 69-б. Будівля Львівського обласного клінічного діагностичного центру, споруджена у 1980-х рр..

№ 73. Ботанічний сад Львівського медичного університету.
Одноверховий будинок збудований у другій половині ХІХ ст., де від другої половини 1870-х рр. діяла друга майстерня скульптора Абеля Марії Пер'є[22]. У 1931–1964 рр. в цьому будинку мешкав професор Тадеуш Вільчинський, за його ініціативою у 19291930 рр. був організований сад лікарських рослин, пізніше відомий як Ботанічний сад Львівського медичного університету. У 1964 р. колекційні ділянки лікарських рослин і дендропарк були оголошені пам’ятками природи та зараховані до природо-заповідного фонду. На фасаді будинку адміністрації встановлена меморіальна таблиця, на честь засновника ботанічного саду — професора Тадеуша Вільчинського.

№ 95. Одноповерховий будинок, у якому від радянських часів міститься дирекція Державного історико-культурного музею-заповідника «Личаківський цвинтар».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Поштові індекси України: м. Львів, вул. Пекарська
  2. Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова... — С. 209.
  3. 10 найоригінальніших споруд, зведених проектно-будівельним підприємством Едмунда Жиховича
  4. Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова... — С. 210.
  5. Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939. — Lwów, 1939. — 146 s. (пол.)
  6. Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 242.
  7. а б Архітектура Львова… — С. 488.
  8. Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 660. — ISBN 978-966-7007-99-7..
  9. Kravtsov S. Józef Awin on Jewish art and architecture // Jewish artists and central-eastern Europe. — Warszawa: DiG, 2010. — P. 140. — ISBN 978-83-7181-655-0
  10. Про нас
  11. Dawna fotografia lwowska 1839–1939. — Lwów: Centrum Europy, 2004. — S. 21—23.
  12. Архітектура Львова… — С. 490.
  13. Стеців Т. Вілла на бастіоні (ґенеза кам'яниці Орловського-Боґдановіча-Мєрніка) // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2009. — № 19. — С. 165–174.
  14. Новий магазин у центрі Львова!
  15. Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова... — С. 211.
  16. Драк М. Революції безсмертя. Місцями революційної слави на Львівщині. — Львів : Каменяр, 1977. — С. 60. — 13000 прим.
  17. У Львові відреставрували старовинну браму на Пекарській
  18. У Львові відновили унікальну браму з латуні
  19. Вул. Пекарська, 18 — житловий будинок
  20. Мельник І. Вулиця Пекарська
  21. Вул. Пекарська, 19 — школа-інтернат № 102 для дітей з розумовими вадами
  22. а б Biriulow J. Rzeźba… — S. 75.
  23. Biriulow J. Rzeźba… — S. 168.
  24. Пекарська вул. Житловий будинок (№ 25). Вітраж сходової клітки
  25. ЖК «Бейкер Стрит. Шерлок Холмс»
  26. Пам’ятники архітектури УРСР, що перебувають під державною охороною: список. — Київ : Держбудвидав, 1956. — С. 54.
  27. Плоскі будинки у Львові
  28. Чудернацька геометрія львівських кам’яниць
  29. Виміряно рулеткою
  30. Бірюльов Ю. О. Мистецтво львівської сецесії. — Львів : Центр Європи, 2005. — С. 31, 32. — ISBN 966-7022-44-7.
  31. Mieczysław Orłowicz. Ilustrowany przewodnik po Lwowie ze 102 ilustracjami i planem miasta. — Lwów-Warszawa, 1925. — 276 s. — S. 191. (пол.)
  32. Львівський центр надання послуг учасникам бойових дій роз’яснює, хто з учасників бойових дій має право на першочергове отримання одноразової матеріальної допомоги
  33. У Львові на вул. Пекарській з'явиться центр допомоги учасникам АТО
  34. Кам'яниця з виноградарями (близько 1910, вул. Пекарська, 49)
  35. Архітектура Львова… — С. 590.
  36. Архітектура Львова… — С. 626.
  37. Львівська академія ветеринарної медицини імені С. З. Ґжицького (1784—2000). — Львів : Модерн-2, 2000. — С. 820—821. — ISBN 966-7158-73-X.
  38. Перший в Україні пам’ятник ветеринару відкрили у Львові
  39. Архітектура Львова… — С. 208, 359.
  40. Архітектура Львова… — С. 289.
  41. Архітектура Львова… — С. 540.
  42. Музей хвороб людини
  43. Памятники истории и культуры Украинской ССР. — Киев : Наукова думка, 1987. — С. 316.
  44. 6 фактів з історії храму Різдва Предтечі Івана Хрестителя на Пекарській
  45. а б Архітектура Львова… — С. 438.
  46. Митрополит Ігор освятив каплицю у Львівській інфекційній лікарні
  47. Архітектура Львова… — С. 302, 303.
  48. а б в Вул. Пекарська, 55-59 — комплекс будівель колишнього монастиря Воскресенців
  49. Історія Храму Христа Спасителя
  50. Список будинків — пам’яток архітектури м.Львова
  51. Вул. Пекарська, 61 — колишній притулок св. Йосифа
  52. Вул. Пекарська, 69 — адміністративний корпус Медичного університету ім. Д. Галицького
  53. Стоматологічний медичний центр

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]