Вулиця Пекарська (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вулиця Пекарська
Львів
Вулиця Пекарська

Вулиця Пекарська
Місцевість Личаків, Шуманівка
Район Личаківський район
Історичні відомості: колишні назви
Тембжіцька або Темрічевська
Загальні відомості
Протяжність 1400 м
Координати початку 49°50′17″ пн. ш. 24°02′06″ сх. д. / 49.8381028° пн. ш. 24.0352111° сх. д. / 49.8381028; 24.0352111
Координати кінця 49°50′01″ пн. ш. 24°03′07″ сх. д. / 49.8338306° пн. ш. 24.0520083° сх. д. / 49.8338306; 24.0520083
Поштові індекси 79008 (будинки 1—48), 79010 (будинки 33—93)
Транспорт
Рух односторонній
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Пам'ятники на честь подвигу медиків у ВВВ
Храми Храм Христа Спасителя (протестантський)
Навчальні заклади Медичний університет, Університет ветеринарної медицини і біотехнологій, школа-інтернат № 102 для дітей з розумовими недоліками
Медичні заклади Інфекційна лікарня
Поштові відділення № 8 вул. Валова 14, № 10 вул. Личаківська 69
Забудова віденський класицизм, модерн, конструктивізм, сталінський ампір, новобудови
зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
commons:Вулиця Пекарська у Вікісховищі

Вулиця Пека́рська — одна з найкрасивіших вулиць Львова, розташована в Личаківському районі. Простягається від вулиці Івана Франка до вулиці Мечникова (біля головного входу на Личаківський цвинтар). Проходить між вулицями Личаківською і Левицького, паралельна до них. Забудова Пекарської різноманітна: віденський класицизм, модерн, закопанський стиль, конструктивізм, сталінський ампір, новобудови.

Назви[ред.ред. код]

  • З 1544 року — вулиця Тембжіцька або Темрічевська.
  • З 1690 року — вулиця Пекарна.

Історія[ред.ред. код]

Довжина нинішньої Пекарської вулиці становить близько 1400 м. Вулиця орієнтована із заходу на схід, вимощена бруківкою, обсаджена деревами (крім нижньої частини). У верхній частині до вулиці з півдня прилягають зелені насадження території Університету ветеринарної медицини, Медичного університету та інфекційної лікарні. Над ними височіє пагорб (321 м над р. м.), який називається горою НовокампіановськоюXIX ст. — Шуманівкою), на якому збереглися сліди валів 17 ст, які будував міський бургомістр Мартин Кампіан.

Вулиця утворилася на місці дороги, яка була прокладена паралельно до лінії міських бастіонних фортифікацій, що споруджувалися в 1690-х рр. за ініціативою коронного гетьмана Станіслава Яблоновського під керівництвом коменданта Львова Яна Беренса. За розрахунками львівського історика Мирона Капраля на підставі податкового реєстру 1618 р. на цій вулиці були 44 будинки; близько 60 % жителів були поляками, близько 40 % — русинами (тобто українцями); в кінці нинішньої вул. Пекарської було поселення Воля Кампіановська, яке налічувала 53 будинки (85 % жителів — поляки, 10 % — німці і 5 % — русини).

Наприкінці XVIII століття вулиця була частково забудована невеликими будиночками з садибами, до середини XIX століття садибна забудова охопила майже всю вулицю, в 1890-х рр. суцільна забудова вулиці багатоповерховими будинками дійшла до нинішньої вулиці Чехова. Надалі вулиця забудовувалася переважно корпусами навчальних закладів і медичних установ, які вже не створили суцільної лінії забудови.

Визначні будівлі[ред.ред. код]

Будинки № 38, 40
  • № 1 за польських часів у цьому будинку був магазин зброї та букіністичний магазин Пелецького, магазин канцелярського приладдя Ґлоґовської, а також ательє дамських капелюхів Яворської, тепер тут кафе «Офіцерське» і чорний вхід до Апеляційного суду.
  • № 1-а. Будинок збудований 1913 р. за проектом архітекторів Едмунда Жиховича та Мiхала Лужeцького на фундаментах давнішої кам’яниці для потреб Товариства приватних урядовців. За Польщі тут також був торговий дім «Фармація». У 1944-1957 рр. тут містився технікум нафтової промисловості, від 1957 р. тут діє львівський будівельний технікум[1].
  • № 3 Будинок споруджений за проектом Артура Шлеєна у 1912 році. Скульптурне оздоблення Франциска Томаша Берната.[2]
  • № 5 сецесійно-неокласичний прибутковий будинок, збудований у 19111912 роках за проектом Юзефа Пйонтковського[3].
  • № 7 збудований в 1980-х Будинок фото, який нині займає «Надра Банк».
  • № 9 збудований 1877 року за проектом Вінцентія Кузневича[4]. У 19221926 роках перебудований за проектом Юзефа Авіна для потреб школи Цецилії Клафтен.[5] У 1944-1953 роках в будинку знаходився навчальний корпус Львівського технікуму легкої промисловості.[6]
  • № 11 У дворі стояла вілла, перебудована між 1899 і 1905 роками на ательє фотографа Давида Мазура за проектом Карела Боубліка. 1911 року новий власник розібрав віллу і спорудив прибутковий будинок та друкарню.[7] Будувала фірма Адольфа Піллера за проектом Станіслава Бардзького у 19111912 роках[8]. За радянського часу тут містилась Львівська обласна книжкова друкарня.
  • № 13 Триповерховий, на високому цоколі, семивісний класицистичний палац, що постав у першій третині XIX століття. Згодом неодноразово реконструйований. Збереглись зокрема два проекти 1854 і 1855 років авторства Вільгельма Шміда. Ще одна реконструкція відбулась 1884 року за проектом Якуба Цвіллінґа. 1890 року будівлю набув Генрик Богданович, який влаштував тут фабрику бляшаних виробів. Це спричинило нову хвилю перебудов у 1890, 1892, 1899 роках. Усі — за проектом Броніслава Бауера. Фасад увінчала скульптура Фортуни, роботи ймовірно Гартмана Вітвера, яка походила ще з 18101814 років. З північної (тильної) сторони ділянки перед Першою світовою війною Бауер спорудив для Богдановича два прибуткові будинки. Третій, за проектом Юзефа Масловського, не було реалізовано. 1925 року фабрика перейшла у власність Юзефа Мєрніка, який ініціював чергову перебудову палацу та дворових приміщень, реалізовану 1931 року Максиміліаном Кочуром. Від того часу вигляд споруд майже не змінився. Переважну більшість приміщень палацу займають громадські організації.[9]
  • № 17 до війни друкарня Тумена і редакція газети «Щоденна». На фасаді будівлі встановлена меморіальна таблиця на згадку про те, що на вулиці 16 квітня 1936 року під час похорону Владислава Козака польські власті розстріляли демонстрацію «трудящих» Львова. Будинок споруджений у 19111912 роках за проектом Юзефа Пйонтковського[3].
  • № 18 при Польщі редакція газети «Огнісько», після війни — штемпельно-граверний завод, нині — житловий будинок.
  • № 19. Палац Сєменських-Левицьких, у післявоєнні роки середня школа № 36, пізніше тут розмістили школу-інтернат № 102 для дітей з розумовими недоліками.
  • № 21. В офіцині (дворовому флігелі) цього будинку від 1877 року діяло ательє скульптора Абеля Марії Пер'є. Після його смерті у 1888 році тут працював його син Генрик Пер'є[10].
  • № 23 Будівля «Індекс-банку», збудована в 1990-х на місці скверу.
  • № 24 Дім, споруджений 1898 року за проектом архітектора Альбіна Загурського, скульптурне оздоблення Броніслава Солтиса[11].
  • № 25 Дім споруджений у 1898-1899 pp. архітектором М.Ковальчуком. [12]
  • № 28 в 1950-х народний суд Сталінського району, в 1980-х — фабрика пластмасових виробів облуправління місцевої промисловості.
  • № 31 На кінець ХІХ – початок ХХ століття у Львові, на вулиці Пекарській, 31, мешкала заможна єврейська родина, в якій 2 серпня 1900 року народився Леопольд Вайс - видатний ісламський письменник, мислитель, дипломат, представник Пакистану в ООН. Після прийняття ісламу взяв ім'я Мухаммед Асад. Нещодавно у Львові з’явився ісламський культурний центр,який носить його ім'я.
  • № 38, 40 Будинки Т. Чарнецького, споруджені за проектом Казимира Мокловського у 1905 році[13] фасади — у закопанському стилі.[14]
  • № 41 Офіс «Укртелекому», збудований у 1980-х.
  • № 50 Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Гжицького. Головний корпус збудований у стилі сталінського ампіру за проектом Івана Жолтовського (1961)[15]. В кінці 1970-х тут було добудувано нові навчальні корпуси за проектом Олександра Гуковича.[16] 1991 року на фасаді головного корпусу встановлено бронзову меморіальну таблицю Степанові Гжицькому. Скульптор Іван Микитюк, архітектор Володимир Турецький.[17] 29 серпня 2016 року на території Львівського національного університету ветеринарної медицини, в урочистій обстановці, був відкритий перший в Україні пам'ятник ветеринару (автори - скульптор Юліан Савко та архітектор Іван Тимчишин). Композиція має три основних елементи: кінь (як пацієнт), поруч з ним стоїть ветеринарний лікар і подає йому ліки в чаші. Вартість робіт склала 550 тис. гривень [18].
  • № 50а. Навчальний корпус Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Гжицького, відомий як Палац Туркулів-Комелло, збудований близько 18401843 років. Автор проекту ймовірно Фридерик Бауман. Одна з перших у Львові споруд раннього історизму і перша із яскраво вираженими рисами неоготики[19].
  • № 52 Корпуси медичного університету і міський морг. Збудовані у 18911895 роках за проектом Йозефа Браунзайса[20]. 1932 року споруджено ще один корпус (тепер кафедра фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії). Проект будинку у стилі функціоналізму виконав Юзеф Авін.[21] 1975 року тут встановлено пам'ятник, присвячений радянським медикам часів Другої світової війни. Скульптор Іван Кушнір, архітектор Аполлон Огранович.[22]
  • № 54 Інфекційна клінічна лікарня. Комплекс споруд збудовано в 19101914 роках у стилі раціональної постсецесії за проектами Тадеуша Врубеля та Казимира Норберта Каменобродського[23].
  • № 56 при Польщі Державна установа гігієни, в 1950-х — гуртожиток Торговельно-економічного інституту, нині будівля належить Інфекційній клінічній лікарні. Збудований у комплексі із будинком № 54 тими ж архітекторами[23].
  • № 59 з радянського часу Окружний військовий шпиталь. Та ж адреса в храму Христа Спасителя. До 1939 року тут був римсько-католицький костел і монастир монахів-воскресинів. Будівництво перших споруд монастирського комплексу розпочато в 1874 році за проектом Б. Ростковського. У 1880-х1890-х роках багаторазово проводились добудови, переважно за проектами Альбіна Загурського. Головний вівтар виконали архітектор Ян Томаш Кудельський і скульптор Петро Гарасимович. У 1990-х роках в інтер'єрах відновлено фрески Яна-Казимира Смучака, зроблені у 1932 році[24].
  • № 61 при Польщі частина комплексу будівель монахів-воскресинів, з радянських часів — Обласне бюро судмедекспертизи.
  • № 65 — Львівський обласний центр служби крові.
  • № 69-а Обласна стоматологічна поліклініка, будівля 1977 року. Ту ж адресу має Регіональна поліклініка, побудована в 2005 році.
  • № 69-б Львівський обласний діагностичний центр, побудований у 1980-х.
  • № 69 головний корпус Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Напроти головного корпусу ЛНМУ — пам'ятник лікаркам, загиблим у роки Другої світової війни, споруджений у кінці 1980-х. Будинок зведений у 1912 році для дерматологічної клініки за проектом невідомого архітектора.[23]
  • № 73 у цьому будинку від другої половини 1870-х років діяла друга майстерня скульптора Абеля Марії Пер'є[10].
  • № 95 з радянських часів міститься дирекція Історико-культурного музею «Личаківське кладовище».
  • При вулиці Пекарській розташований Ботанічний сад Львівського медичного університету.

Цікавинка[ред.ред. код]

«Найплоскіший» будинок Львова

На вулиця Пекарській під номером 34 розташований «найплоскіший» будинок Львова. Цей будинок зведений так, що його передній і тильний фасади утворюють між собою гострий кут у 45°, із зрізаною вершиною (завширшки 1,4 м.[25]). Якщо дивитися на будинок, ставши неподалік від цього кута, то створюється враження, ніби весь дім — це одна суцільна стіна (див. фото).

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. 10 найоригінальніших споруд, зведених проектно-будівельним підприємством Едмунда Жиховича
  2. Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa : Neriton, 2007. — S. 242. — ISBN 978-83-7543-009-7.
  3. а б Архітектура Львова… — С. 488.
  4. Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 660. — ISBN 978-966-7007-99-7..
  5. Kravtsov S. Józef Awin on Jewish art and architecture // Jewish artists and central-eastern Europe. — Warszawa: DiG, 2010. — P. 140. — ISBN 978-83-7181-655-0
  6. Про нас
  7. Dawna fotografia lwowska 1839–1939. — Lwów: Centrum Europy, 2004. — S. 21—23. — ISBN 966-7022-55-2.
  8. Архітектура Львова… — С. 490.
  9. Стеців Т. Вілла на бастіоні (ґенеза кам'яниці Орловського-Боґдановіча-Мєрніка) // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2009. — № 19. — С. 165–174.
  10. а б Biriulow J. Rzeźba… — S. 75.
  11. Biriulow J. Rzeźba… — S. 168.
  12. http://www.pslava.info/LvivM_PekarskaVul_Bud25_211-1,220518.html
  13. Бірюльов Ю. О. Мистецтво львівської сецесії. — Львів : Центр Європи, 2005. — С. 31, 32. — ISBN 966-7022-44-7.
  14. Mieczysław Orłowicz. Ilustrowany przewodnik po Lwowie ze 102 ilustracjami i planem miasta.— Lwów-Warszawa, 1925.— 276 s.— S. 191. (пол.)
  15. Архітектура Львова… — С. 590.
  16. Архітектура Львова… — С. 626.
  17. Львівська академія ветеринарної медицини імені С. З. Ґжицького (1784—2000). — Львів : Модерн-2, 2000. — С. 820—821. — ISBN 966-7158-73-X.
  18. Перший в Україні пам’ятник ветеринару відкрили у Львові
  19. Архітектура Львова… — С. 208, 359.
  20. Архітектура Львова… — С. 289.
  21. Архітектура Львова… — С. 540.
  22. Памятники истории и культуры Украинской ССР. — Киев : Наукова думка, 1987. — С. 316.
  23. а б в Архітектура Львова… — С. 438.
  24. Архітектура Львова… — С. 302, 303.
  25. Виміряно рулеткою

Література[ред.ред. код]