Сумська вулиця (Харків)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сумська вулиця
Харків
KharkovSumskayaStreetNewYear.JPG
Місцевість Центр
Історичні відомості: колишні назви
Карла Лібкнехта 1924 - 1941
Загальні відомості
Протяжність 4,2 кілометра
Транспорт
Найближчі станції метро Історичний музей, Університет
Трамваї 12
Тролейбуси 2, 40
Рух двобічний
Покриття асфальт, бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Парки Сад імені Т. Г. Шевченка, ЦПКіВ ім. Горького, Лісопарк
зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
commons:Сумська вулиця у Вікісховищі

Сумська́ ву́лиця — головна вулиця Харкова. Довжина — 4,2 км. Починається від майдану Конституції, проходить поряд з Садом імені Тараса Шевченка, майданом Свободи, Центральним парком ім. Максима Горького і закінчується на схрещенні з вулицею Дерев'янка. Далі вулиця переходить у Бєлгородське шосе.

Назва вулиці[ред.ред. код]

Вулиця дістала назву від дороги на Суми, яка тут проходила в XVII столітті.

У 1909 році відбулася перша спроба перейменувати Сумську вулицю. На хвилі ювілеїв її запропоновано назвати Гоголівська. Перейменування тоді не відбулося. Ім'я Миколи Гоголя надали Кокошкінській вулиці — так вона зветься й дотепер.[1]

Наступна спроба — тепер уже вдала — відбулась 1919 року, коли Харків остаточно перейшов до рук більшовиків. Її назвали на честь одного із засновників Комуністичної партії Німеччини Карла Лібкнехта. Повернули історичну назву вулиці 2 жовтня 1945 року.

Історія[ред.ред. код]

Народження вулиці[ред.ред. код]

Сумська не найстаріша вулиця міста. Виникла в кінці XVII століття як дорога на Суми. Забудова йшла повільно, і в кінці XVIII століття вулиця закінчувалась в районі сучасних вулиць Скрипника й Римарської — далі йшов земляний вал, що оточував місто. При в'їзді до міста з Півночі стояли дві кам'яні вартівні, від валу виступали два люнети. Ця вісь, що проходила від північної брами міської фортеці по хребту підвищеного мису між річками Лопань та Харків, стала природнім напрямом для розвитку головної вулиці. Одразу ж за валом, з північно-східної сторони, було Старе Кладовище, що обслуговувало три парафії старої частини міста. З 1783 року тут стояла кам'яна церква Жінок-Мироносиць, що її побудували на місці давнішої дерев'яної. У 1813–1819 роках вона перебудована на кошти купецтва в псевдоруському «цегляному» стилі (арх. Є. А. Васильєв). Тепер на цьому місці сквер Перемоги та «Дзеркальний струмінь».

XIX — початок XX століття[ред.ред. код]

Захисний вал довго стримував розвиток міста в північному напрямку. Лише на початку XIX століття вал було знесено. За планом 1838 року межі міста були розширені в північному напрямку до Університетського саду (тепер — сад імені Тараса Шевченка). У цей період висота забудови вулиці не перевищувала двох поверхів і вона мала зручний пішохідний масштаб, який пізніше ліг в основу цілої мережі прилеглих вулиць.

Мироносицька церква

Колишнє Старе кладовище, яке тривалий час повнило жахом серця мешканців прилеглого району: там у покинутих склепах та каплицях ночами збиралися бродяги, на початку XIX століття було знесене. На звільненому місці перед Мироносицькою церквою утворилася Мироносицька площа. На площі було кілька будівель: лазарет, фабрика шерстяної та бавовняної тканини стайні Приказу суспільної опіки, парафіяльне училище. Усі ці будівлі були знесені в ході численних реконструкцій скверу.

З ініціативи засновника Харківського університету В. Н. Каразіна на місці природного лісу по вул. Сумській було закладено Університетський сад, що включав ландшафтний (англійський) парк, ботанічний сад, обсерваторію та дослідне господарство. Біля входу в сад 1906 року до 100-річчя заснування університету було встановлено пам'ятник В. Н. Каразіну (скульптор І. І. Андреолетті, архітектор О. М. Бекетов). У 1825 році навпроти Мироносицької площі розпочалось спорудження великої будівлі для кадетського корпусу. Але кадетський корпус у Харкові не відкрили, а будівлю в 1839 році передали Інституту шляхетних дівчат. Права сторона Сумської навпроти інституту і саду тоді ще не була забудована та являла собою величезний пустир.

В кінці 30-х — на початку 40-х років почалось упорядкування вулиці. Університетський сад з боку Сумської обнесли красивою кам'яною огорожею із залізними ґратами. У 1839 році вулицю навпроти інституту та саду вимостили каменем, а 1840 року встановили 37 олійних ліхтарів. На Мироносицькій площі зосередилась торгівля хлібом, площу стали називати Хлібною.

1860-ті роки. Сумська вулиця біля Мироносицької церкви
Сумська вулиця. 1900-ті рр.

У середині XIX століття з'явився Ветеринарний інститут. Інститут утворили на базі практичної ветеринарної школи, заснованої при Харківському університеті 1839 року. В 1851 році школу відокремили від університету на правах вищого навчального закладу, а 1873 року вона дістала назву Ветеринарий інститут. Для створення підсобного господарства були використані землі за Університетським садом — «Піски» — тепер тут площа Свободи. Будівлю Інституту звів у формах пізнього класицизму архітектор М. Л. Львов. Тут працювали відомі вчені, в тому числі І. І. Мечников. Будівлю реконструювали 1961 року під міський Палац піонерів (арх. Б. Г. Клейн).

У 1850-х роках у центрі Харкова всі будинки стали кам'яними.

Межа вулиці в північному напрямі була визначена наприкінці XIX століття. У 1893–1895 роках на вулиці було закладено Міський парк, тепер Центральний парк ім. Максима Горького. Відкрито парк у 1907 році.

В кінці XIX — початку XX століття Сумська розрослася ще більше. З 1894 року Міська дума стала розпродавати землі в кінці Сумської, і тут з'явилося багато кам'яних будівель.

У 1882 році Сумською розпочався рух конки — кінно-залізничної міської дороги, з невеличкими відкритими вагончиками, обладнаними поперечними лавами. Сумською проходив маршрут, що що починався біля мосту через річку на Москалівській вулиці (тепер — Жовтневої революції), йшов через центр і закінчувався Ветеринарного інституту.

На початку XX століття Сумська стає головною вулицею міста. Починається зведення багатоповерхових будівель. Більшість малоповерхових будівель на ділянці вулиці до Мироносицької площі втратили свою житлову функцію, були так чи інакше реконструйовані або надбудовані. Житло заступили крамниці, банки, кінотеатри, ресторани, лікувальні заклади. Житловими лишаються тільки великі прибуткові будинки, перші поверхи яких так само займають крамниці та контори.

Радянський час[ред.ред. код]

У 1917–1918 роках на Сумській, 13 розташовувався Центральний Виконавчий Комітет України та Народний Секретаріат. У березні1919 року утворена Українська Соціалістична Радянська Республіка, Харків став її столицею. З 1920 року на Сумській, 44, працював Центральний Комітет КП(б)У, який 1925 року перемістився на Сумську, 64. У будинку на Сумській, 1 розміщувався Наркомат фінансів УСРР.

Серед перших дій нової влади було масове переселення мешканців підвалів і нетрищ до квартир будинків, де раніше жили буржуазія й інтелігенція. Заселення відбувалося покімнатно й супроводжувалося утисками частини попередніх мешканців, що лишилися. Так з'явились «комуналки». Забудова провадилася несистемно.

З 1930-х років почалась реалізація великих містобудівних заходів, що часто спричинювала нищення цінної забудови. Отак була знесена Мироносицька церква, де мав постати новий культурно-суспільний центр міста. Передбачалося зведення «Театру масового музичного дійства». Всесоюзний конкурс на його будівництво був оголошений 1930 року. Усього брало участь 144 роботи. За умовами конкурсу театр мав уміщувати не менше чотирьох тисяч осіб, передбачалося поєднання функцій цирку, театру та кінотеатру, а також поряд із спектаклями проведення масових заходів. Перший приз конкурсу дістав проект братів Весніних, який вирішував усі поставлені задачі. Центральною частиною композиції вони зробили велику овальну залу, що вміщувала від 4 до 6 тис. глядачів. Проект був прийнятий до реалізації, почалось будівництво. Проте після перенесення 1934 року столиці до Києва будівництво припинилось. На цьому місці влаштували тролейбусне депо яке проіснувало до 1946 року.

1927 року заснований Харківський машинобудівний завод «ФЕД», промислове підприємство з випуску найпростіших електричних свердлильних машин і фотоапаратів. Згодом став виробляти апаратуру для авіаційної та космічної промисловості.

У 1935 році було встановлено пам'ятник Тарасові Шевченку

У 1939 році Сумською вулицею розпочався тролейбусний рух. Тут пролягав перший у Харкові маршрут — Університетська гірка — Парк імені Горького[2]

8 листопада 1940 року відкрито Харківську дитячу залізницю, яка сполучила Парк імені Горького з Лісопарком. Будівлю вокзалу споруджено за проектом архітектора Є.А.Лимаря. У роки окупації Харкова залізниця була зруйнована. Відновлена після 1945 року.

Після війни на місці Мироносицької церкви насадили сквер Перемоги. А в 1947 році спорудили відомий фонтан «Дзеркальний струмінь».

У 19701990 роках, навпроти «Дзеркального струменя», за проектом архітекторів С. Н. Миргородського, В. Д. Єлізарова, Н. В. Чуприни й Р. М. Гупала звели новий будинок Харківської опери.

Сучасність[ред.ред. код]

Театральна площа[ред.ред. код]

Утворилась на межі XVIII та XIX століть на місці колишніх земляних оборонних укріплень. Зручно сполучує Сумську вулицю з Пушкінською. Назву дістала на початку XIX століття від Міського драматичного театру, що було тут відкрито. Сквер на площі з'явився в 1876 році. У 1904 році на східному боці площі, що виходить на Пушкінську вулицю було відкрито пам'ятник Олександрові Пушкіну, а в 1909 році на західному боці, що виходить на Сумську вулицю — пам'ятник Миколі Гоголю.

Будинки[ред.ред. код]

Будинок № 1 У 1908–1910 роках на початку Сумської вулиці за проектом архітекторів О. Р. Мунца та А. К. Шпигеля споруджена чотириповерхова комбінована будівля. Автор чоловічої та жіночої скульптур на фасаді — В. В. Кузнецов. Будівля зведена в стилі модерн з елементами класицизму. На перших поверхах розміщувався Русько-Азіатський (Північний) банк, на верхніх — жіночі медичні курси. У 1920-х роках будівлю надбудували на один поверх.

Будинок № 2 Триповерховий наріжний будинок зведений наприкінці XIX століття за проектом архітектора Міхаловського В. Г. у стилі французького ренесансу XVI — XVII століть.[3]

Будинок №6

Будинок № 4 Колишнє обійстя А. Н. Добриніної. Реконструював з класицистичного «зразкового» проекту архітектор В. С. Покровський у 1874 році.[4]

Будинок № 5 Шестиповерховий будинок споруджений за проектом архітектора Горохова А. І. 1913 року. Найвищий будинок на початку вулиці. Побудований у стилі модерн. По краях вікон другого поверха фасад увиразнюють чотири жіночі скульптури витягнутих пропорцій. Колишній прибутковий будинок з у минулому фешенебельним кінотеатром «Ампір». Після Жовтневого перевороту кінотеатр довго називався 1-й Комсомольський; з 2008 року тимчасово закритий на ремонт.

Будинок № 6 Зведений 1887 року за проектом архітектора Б. С. Покровського в традиціях неоренесансу, проте в 1910-х роках капітально реконструйований за проектом архітектора Б. М. Корнєєнка, що надав йому типові риси модерну.[5] Вирізняється багатою архітектурною пластикою фасаду, а також широким майоліковим фризом.

Драматичний театр імені Тараса Шевченка
Будинок «Саламандра»
Будинок №19

Будинок № 9 Драматичний театр Спочатку збудований у стилі російського класицизму за проектом А. А. Тона 1841 року для антрепренера Л. Ю. Млотковського. У 1893 році його капітально перебудував у формах французького ренесансу архітектор В. Г. Міхаловський. У 1928 році реконструйовані інтер'єри в дусі конструктивізму (арх. В. П. Костенко, худ. В. Г. Меллер), а 1963 року з боку Римарської вулиці добудовано п'ятиповерховий службовий корпус.

Будинок № 12 У 1897–1900 роках для Державного банку спорудили будівлю на розі Театральної площі та Сумської вулиці. Автор проекту — академік архітектури Р. П. Голенищев. Нагляд за будівництвом — архітектор Ф. І. Шустер. Монументальна будівля у стилі флорентійського ренесансу на початку мала два з половиною поверхи. Тоді будівлю увінчував потужний карниз та парапет прикрашений вазами. У 1929–1933 роках її надбудували на два поверхи за проектом академіка архітектури О. М. Бекетова та архітектора В. Н. Петі. Два верхні поверхи мурували під дахом, який поступово піднімали за допомогою домкратів мірою нарощування стін. Тепер тут Управління НБУ в Харківській області.

Будинок № 17 «Саламандра» Зведений у 1914–1916 роках на основі конкурсного проекту вихованців Петербурзької академії мистецтв М. В. Редькіна та Д. М. Бердникова, який переробив для реального будівництва досвідчений архітектор М. М. Верьовкін. Фасад будівлі вирішено в стилі неокласицизму. Він вирізняється досконалістю пропорцій та багатством пластики. Прикрашає будинок виконана в античному дусі монументально-декоративна скульптура. З боку Сумської вулиці має парадний двір — курдонер. Будинок був забезпечений прогресивними для початку XX століття інженерними комунікаціями — ліфтами, сміттєпроводами, внутрішніми водостоками. Цей великий прибутковий будинок споруджений для страхового товариства «Саламандра». Після Жовтневого перевороту мешканців будинку виселили й розмістили в ньому контори ВРНГ УСРР. Чиновники тут працювали до завершення будівництва Держпрому (1928), куди й перевели заклади. Тоді будинок знову заселили, перетворивши квартири в комунальні.

Будинок № 18 і 20 Колишня будівля Ради гірничопромислового з'їзду півдня Росії. Тепер — Радіотехнічний технікум. Двоповерховий кам'яний будинок був зведений 1897 року. В 1902 році за проектом архітектора Б. Г. Михаловського надбудовано один поверх. У 1904 році з північного боку до нього прибудували за проектом С. І. та І. І. Загоскіних триповерховий новий корпус (Сумська, 20). Зведений у стилі французького ренесансу XVI — XVII століть.

Будинок № 19 Колишній прибутковий будинок страхового товариства «Життя». Збудований за проектом інженера-архітектора О. М. Гінзбурга[6] наприкінці XIX століття. Фасад триповерхового будинку оформлений у стилі раннього бароко із застосуванням різноманітних пластичних архітектурних деталей.[7]

Будинок № 25 Новий оперний театр Зведений 1970–1990 роках, за проектом київських архітекторів С. Н. Миргородського, В. Д. Єлізарова, Н. В. Чуприни й Р. М. Гупала.

Будинок № 26 Прибутковий будинок споруджений у 1910 році за проектом інженера-архітектора О. М. Гінзбурга. Вирізняють фасад будинку еркери овального обрису та інші пластичні елементи в стилі модерн.

ХНУБА

Будинок № 40 Навпроти саду імені Тараса Шевченка стоїть багатоповерхова будівля з курдонером де тапер розміщується Харківський національний університет будівництва й архітектури. Збудована 1927 року за проектом архітекторів О. Г. Молокіна та Г. Д. Іконникова. Ступінчасто-нарощувані об'єми будинку добре вписані у фронт забудови. Фасад має активне пластичне рішення: великомасштабні балкони, вертикальні лопатки, велике рустування першого поверху, плескаті карнизи. Застосовані прогресивні для 1920-х років конструктивні рішення: рамний залізобетонний каркас та чисторебристі перекриття. У 1960-х роках у курдонері прибудували одноповерховий вестибюль.

Будинок № 44 Триповерховий прибутковий будинок спорудив архітектор Ю. С. Цауне 1912 року в еклектичному стилі, що поєднує риси класики та модерну. На високому першому поверсі була крамниця купця Аладьїна. Пластику стіни двух верхніх поверхів збагачують канелюровані колони іонічного ордеру. Над будівлею влаштований плескатий дах-тераса. На парапеті встановлені чотири жіночі статуї, а над ризалітами — декоративні вази, яким надали форму капітелей.

Будинок № 44 Чотириповерхова будівля в стилі модерн акцентує ріг вулиці Гіршмана. Збудована 1910 року, автор не відомий.

Будинок № 52 Двоповерховий колишній особняк, зведений на початку XX століття за проектом архітекторів І. І. Загоскіна та В. Г. Кричевського в неоготичному стилі.

Будинок № 55 Двоповерхова будівля, споруджена в 1891 році спеціально як гімназія для сліпих дітей. Архітектор С. І. Загоскін за участі архітектора Ф. І. Шустера. У 1912 році добудована домова церква (арх. В. В. Величко).

Будинок № 60 Наріжна будівля інституту Діпрококс вирішена з використанням композиційних прийомів класицизму (архітектор Є. Любомилова, 1954 рік). Будівля вирізняється хорошими пропорціями та високою якістю оздоблення. На першому поверсі міститься аптека № 1 з чудовим інтер'єром.

Будинок № 61 Клишній особняк видавця газети «Южный край» Юзефовича збудований у стилі неоренесансу в 19121913 роках за проектом архітектора А. І. Горохва. Тепер тут Центральний палац одруження.

Будинок № 64 Облдержадміністрація. Монументальна будівля звернена до площі Свободи. Зведена 1954 року за проектом архітекторів В. М. Орєхова, В. П. Костенка, за участі Б. М. Мирошниченка.

Будинок №71

Будинок № 71 Вежа з наріжними балконами житлового будинку спорудженого в стилі конструктивізму виразно фіксує перехрестя з вулицею Маяковського. Арх. В. П. Костенко та ін.

Будинок № 82 Колишній прибутковий будинок Мошкевича (архітектор В. А. Естерович, 1910). Вирізняється парадністю, для досягнення якої активно використані класичні архітектурні форми. Рустована стіна двох перших поверхів оформлена як потужний цоколь. На ньому стоїть колонада, що об'єднує чотири поверхи. Антаблемент з головним карнизом розташований на рівні підвіконь шостого поверху. По осям колон на фоні цього поверху встановлені десять жіночих фігур античного зразка.

Будинок № 108 Шестиповерховий колишній прибутковий будинок у стилі модерн вирізняють великі майже позбавлені декоративних прикрас форми еркерів, балконів та інших елементів.

Пам'ятники[ред.ред. код]

Пам'ятник Тарасові Шевченку

Тарасові Шевченку Споруджений 1935 року. Скульптор Матвій Манізер; архітектор Йосип Лангбард.

Дзеркальний струмінь (Також — «Скляний струмінь»). Споруджений 1947 року за проектом архітектора В. І. Коржа.

Миколі Гоголю Бронзовий бюст видатному письменнику встановлений на Театральній площі в 1909 році навпроти Драматичного театру імені Тараса Шевченка. Скульптор Борис Едуардс.

Олексію Бекетову Пам'ятник академіку архітектури О. М. Бекетову встановлено в серпні 2007 року біля парадного входу в головний корпус Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури. Скульптор Сейфаддін Гурбанов.

Архангелові Михаїлу Встановлено в південній частині саду імені Тараса Шевченка в 2004 році. Пам'ятник є подарунком від столиці держави міста Києва до святкування 350-річчя заснування Харкова. Скульптор Віталій Сивко; архітектор Віктор Бобровський.

Євдокимові Щербініну Бюст на честь першого губернатора Слобідсько-Української губернії Щербініна Євдокима Олексійовича був встановлений 20 серпня 2004 року біля будівлі ХОДА. Автори пам'ятника: Олександр Рідний, скульптор Анна Іванова, ливарник Олег Шевчук, архітектор Юрій Шкодовський.

Антонові Макаренку Пам'ятник видатному українському педагогу А. С. Макаренку було встановлено 1968 року (відкрито 1969 року у сквері біля Центрального парку ім. Максима Горького. Скульптор М. Ф. Овсянкін; архітектор Е. Ю. Черкасов.

Репресованим кобзарям, бандуристам, лірникам Пам'ятний знак було відкрито в саду імені Тараса Шевченка біля театру опери та балету в Харкові 14 жовтня 1997 року. Автори пам'ятного знака — скульптори Валерій Бондар, Василь Семенюк, Олекса Шауліс і архітектор Олекса Морус.

Важливі об'єкти[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Твой любимый Харьков
  2. Троллейбус. Хроника на сайті Харьков транспортный(рос.)
  3. Улицы и площади города на сайті Харьков — Харків(рос.)
  4. Улицы и площади города на сайті Харьков — Харків(рос.)
  5. Шкодовский Ю. М., Лаврентьев И. Н., Лейбфрейд А. Ю., Полякова Ю. Ю. Харьков. Вчера, сегодня, завтра. — Харьков: Фолио, 2002. — с. 111. — ISBN 966-03-1813-8. (рос.)
  6. Лейбфрейд А. Ю., Полякова Ю. Ю. Харьков. От крепости до столицы: Заметки о старом городе. — Харьков: Фолио, 2004. — с. 38, 43. — ISBN 966-03-2265-8. (рос.)
  7. Александр Лейбфрейд, Владимир Реусов, Алексей Тиц. Харьков: Архитектура, памятники, новостройки. Путеводитель (рос.)

Джерела[ред.ред. код]

  • Лейбфрейд А. Ю., Полякова Ю. Ю. Харьков. От крепости до столицы: Заметки о старом городе. — Харьков: Фолио, 2004. — с. 38, 43. — ISBN 966-03-2265-8. (рос.)