Вулиця Театральна (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вулиця Театральна
Львів
Театральна між площею Катедральною і площею Підкови

Театральна між площею Катедральною і площею Підкови
Місцевість Старе місто (історичний центр)
Район Галицький
Загальні відомості
Протяжність 500 м
Координати початку 49°50′23″ пн. ш. 24°01′48″ сх. д. / 49.8399056° пн. ш. 24.0302222° сх. д. / 49.8399056; 24.0302222
Координати кінця 49°50′40″ пн. ш. 24°01′42″ сх. д. / 49.8446806° пн. ш. 24.0283333° сх. д. / 49.8446806; 24.0283333
Поштові індекси 79008 [1]
Транспорт
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Поштові відділення № 8 вул. Валова, 14 [1]
зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim

Ву́лиця Театра́льна — вулиця в історичній частині Львова, у колишньому середмісті.

Назва[ред.ред. код]

Нинішня Театральна у пізньому середньовіччі складалась із цілого ряду вулиць. Кожна — зі своєю власною назвою. Окрім того, деякі ділянки мали по кілька назв (більшість — неофіційні), що вживались одночасно — характерне для середньовічного Львова явище. Серед відомих середньовічних назв є зокрема такі:

  • За ятками, Різницька — назви, що вживались одночасно. Пов'язані із ятками (лавками) єврейських різників, що мали спадкове право на торгівлю в цьому місці. Назва стосувалась ділянки між нинішніми площею Міцкевича і вулицею Памви Беринди.
  • Пекарська — офіційна назва ділянки від стику із нинішньою Шевською до перехрестя з нинішньою Вірменською, а також частина нинішньої Вірменської (до стику із Краківською). Згадується у 1421 році.
  • Шпитальна Святого Духа — ділянка від нинішньої вулиці Памви Беринди до нинішньої Шевської. Отримала назву від шпиталю Святого Духа, що існував тут з XIV до XVIII століть. Назва вперше згадується 1544 року.
  • Францисканська — ділянка від Шевської до Вірменської. Названа так не пізніше 1674 року. На західній стороні вулиці від XIV століття знаходився францисканський монастир, будівля якого зруйнована 1848 року.
  • Ґродська — ділянка від нинішньої Вірменської до північного міського муру (нинішньої вул. Лесі Українки).

Не пізніше 1780 року зустрічається назва Довга (нім. Lange Gasse), на той час вулиця була найдовшою у львівському середмісті. 1871 року отримала назву Театральна. У 1916 році  — Рутовського на честь президента міста Тадеуша Рутовського. У листопаді 1941 перейменовано знову на Lange Gasse. У липні 1944 повернуто назву Рутовського. У грудні 1944 року повернуто назву Театральна.

Опис[ред.ред. код]

Вулиця розташована в історичній частині Львова, котра до кінця XVIII століття була оточена оборонним муром[2]. Простягається від площі Міцкевича майже строго у напрямку з півдня на північ до площі Торгової. Забудова лінійна, деякі квартали утворені однією великою будівлею, як наприклад Національним музеєм, колишнім будинком Народного дому, Театром ім. Заньковецької. Сполучається із такими вулицями:

  • Площа Катедральна (прилягає з парної сторони);
  • вулиця Беринди (примикає з непарної сторони);
  • площа Підкови (прилягає з непарної);
  • площа Яворського і вулиця Шевська (прилягають з парної);
  • вулиця Вірменська (перетинає);
  • вулиця Низький замок (примикає з непарної);
  • вулиця Корняктів (примикає з парної);
  • колишня площа Каструм із ринком (нині площа не має назви, прилягає з непарної);
  • вулиця Лесі Українки (перетинає).

Будівлі[ред.ред. код]

Непарна сторона[ред.ред. код]

№ 3. Прибутковий будинок, споруджений за проектом Зигмунта Кендзерського у 1900 році[3].

№ 9. Кутовий будинок на розі із вулицею Памви Беринди. Збудований для Владислава Людвіка Губриновича, котрий займався підприємницькою діяльністю, пов'язаною із видавництвом, продажем і «випозичанням» книг. Книгарня «Губринович і Шмідт» займала перший і другий поверхи будинку. Після смерті Владислава Шмідта, у 1908 році, компаньйоном Губриновича став його син Казімеж і спілка змінила назву на «Губринович і син». Відомо про крамниці-філіали спілки у Сокалі, Стрию і Ярославі. Від радянських часів до 2007 року тут був магазин канцтоварів «Школярик». 3 листопада 2007 року відкрито салон обслуговування абонентів оператора мобільного зв'язку «Київстар»[4]. Будинок зведено 1892 року. Архітектор Юзеф Каетан Яновський. Шість теракотових портретних погрудь на фасаді виконав Петро Гарасимович[5][6].

Попередницею цього будинку була кам'яниця «Генсьоровська». Відомий архітектор Бернард Меретин, автор проекту собору св. Юра та багатьох інших рококових культових та палацових споруд, прожив у ній останні роки життя (17571759)[7].

№ 11. Костел Петра і Павла отців ордену єзуїтів, будівництво якого велось у 16101630 роках під керівництвом Себастьяна Ламхіуса, а пізніше — Джакомо Бріано. Автор первинного проекту невідомий. Значною мірою повторює форми храму Іль Джезу в Римі. 1702 року будівничим Валентином Годним з південної сторони абсиди збудовано квадратну в плані найвищу у Львові вежу (розібрана 1830 року). Зберігся фресковий розпис Франциска і Себастьяна Екштайнів, головний вівтар можливим автором якого є Фаустин Гродзіцький, розп'яття у бічному вівтарі, виконане Яном Пфістером[8]. З північного боку до костелу примикає будинок Єзуїтської колегії. У костелі знаходилось книгосховище Наукової бібліотеки ім. Стефаника. Костел відкритий для громади з 20 грудня 2012 року, діючий храм греко-католицької церкви.[джерело?]

№ 13. Колишня Єзуїтська колегія. Початково зведена за проектом Джакомо Бріано, перебудована у 1723, 1872 роках. У 1906 році під час реставрації у будинку відкрито фресковий живопис XVIII ст.[9] У 19481952 роках перебудовано за проектом Генріха Швецького-Вінецького. Головний фасад влаштовано зі сторони Проспекту Свободи[10].

№ 15. Загальноосвітня школа № 62. Збудована у 18911893 роках за проектом архітектора Юліуша Гохберґера, як Мішана школа ім. Міцкевича. У споруді застосовано мотиви італійського неоренесансу. Будівлю прикрашено статуєю Адама Міцкевича скульптора Станіслава Левандовського[11]. 23 вересня 2008 року будівлю школи внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації[12].

№ 17. Економічний факультет Львівського університету. Початково зведений у 18901892 роках, як приміщення для Художньо-промислової школи (нині ЛДКДУМ ім. І. Труша). Архітектор, переможець конкурсу на найкращий проект — Густав Бізанц, професор Львівської політехніки. Фасад виконаний із застосуванням стилів неоренесансу та необароко. Оздоблений барельєфними майоліковими емблемами і незбереженими донині погруддями — усі роботи скульптора Петра Гарасимовича.[13] Художньо-промислова школа розміщувалась тут до 1909 року, коли для неї була зведена нова будівля на вул. Снопківській. У 19481952 роках перебудовано для потреб будівельного технікуму за проектом Івана Персікова і Генріха Швецького-Вінецького[14].

Парна сторона[ред.ред. код]

№ 2. Капітульна кам'яниця (належала римо-католицькому капітулу). Реконструйована 1888 року за проектом Івана Левинського, чотири погруддя польських королів виконав Віктор Заккі[15].

№ 4. Інша адреса — площа Катедральна, 1. Житловий будинок споруджений під керівництвом Максиміліана фон Круса у 17941796 роках[16]. Пізніше перебудований[17].

№ 6. Колишній дім графині Зофії Лясоцької. Збудований у 19091911 роках. Проект фірми Івана Левинського, виконаний Тадеушем Новаковським, експонувався на Загальній виставці польського мистецтва у Львові (травень-серпень 1910)[18]. Планування змінене під час будівництва Адольфом Піллером[17]. Металеві конструкції будинку виконані за проектом Зигмунта Піотровича[19].

№ 8. Житловий будинок, зведений у XVII ст. У будинку проживав міський райця Самуїл Кушевич та архітектор Андреа дель Аква. Суттєво перебудований 1770 року майстром-будівничим Йосифом Дубльовським для радельницького старости Франциска Девіча[20].

№ 10. Житловий будинок. На першому поверсі знаходиться магазин годинників «Женева». Раніше, в 1908 році тут відкрилась кав'ярня «Штука» (пол. Sztuka — мистецтво), котра прославилась вишуканим продуманим до дрібниць інтер'єром, виконаним за проектом Фелікса Вигживальського, із його власними стінними розписами[21]. В цьому будинку, працювала книгарня спілки «Губринович і Шмідт» до будівництва у 1892 році власного приміщення неподалік (див. будинок № 9).

Будинок споруджений ймовірно архітектором Петром Полейовським у 17681773 роках на замовлення генерала Роха Вінявського. Для будівництва застосовано руїни двох старших кам'яниць, що стояли на цій ділянці — Козловської (перші згадки із XVII ст.) і Шалінської (згадка 1557 року). В середині XIX ст. і у 1907 році проводились реконструкції. Над вікнами першого поверху, в місцях розміщення замкового каменю вмонтовано гротескні маски сатирів. На другому поверсі — рельєфи з військовими символами. Подібні рельєфи з обладунками знаходились до 1939 року на причілку, що не зберігся. Класичний доричний портик прикрашений скульптурами Марса і Венери. Усі скульптури виконані ймовірно Матвієм Полейовським. Статуї Марса і Мінерви у 1850 році було реставровано, можливо — перероблено Паулем Ойтельє[22]. Існує також версія, що скульптура Мінерви виготовлена Полейовським, а Марса — Ойтельє. У архітектурі будинку поєднується стиль бароко із рисами раннього класицизму[23][24].

№ 12. Будинок має прохід у двір, другий вихід із якого влаштовано зі сторони будинку на площі Ринок, 29. Тут 1803 року розміщувався найстаріший у Львові торговельний пасаж.[25]

Докладніше: Пасаж Андреоллі

№ 16. Будинок на розі з вулицею Шевською. Має другу адресу — Шевська, 18. Нині це готель «Леополіс». До 1939 року тут, на першому і другому поверхах розміщувалась книгарня та магазин антикваріату Давида Ґрунда. Справу продовжено його сином Бернардом, по смерті батька 1929 року. Давид Ґрунд займався друком листівок із краєвидами Львова. Аналіз проведений львівською дослідницею Іриною Котлобулатовою, свідчить, що загалом було видано не менше ніж півмільйона таких листівок (близько 500 краєвидів)[26]. Будинок зведений у 17791780 роках за проектом будівничого Антона Косинського і був відомий як «Пробощівська кам'яниця»[16]. Реконструйований у 1850, 1874, 20052007 роках[27].

№ 18. Державний природознавчий музей. Початково — палац Юзефа Щепанського. Архітектор ймовірно П'єр Дені Ґібо. Перебудований у 1830-х роках архітектором Вінцентом Равським старшим у формах зрілого класицизму. 1868 року палац придбав граф Володимир Дідушицький. Після реконструкці у сюди перенесено так звану Поторицьку бібліотеку, а 1880 року влаштовано відкритий для усіх відвідувачів музей[28][29]. Від 1995 року зачинений, проводиться реконструкція приміщення. 23 вересня 2008 року будівлю музею внесено до переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації[12].

До будівництва палацу, на цьому місці було три домоволодіння, історія яких прослідковується ще з першої половини XVI ст. Найвідомішим із них є будинок із броварем, у котрому 1527 року виникла грандіозна пожежа, що знищила увесь дерев'яний готичний Львів. Дивним чином вцілів лише францисканський монастир, що стояв напроти цього ж будинку і сусідній із ним Низький замок.[29]

№ 22. Будинок Народного Дому. Споруджений у 18511864 роках на місці бібліотеки Львівського університету, що згоріла внаслідок обстрілу міста 1848 року. Автори проекту Вільгельм Шміт і Сильвестр Гавришкевич. З часом інституція і сам будинок були опановані «русофілами» і до Першої світової війни були осередком їх діяльності. Тут знаходилась чоловіча академічна гімназія, бібліотека і ряд інших переважно громадських установ. В цьому будинку відбулась перша прем'єра театру Руська бесіда[30][31] Тут же 19 жовтня 1918 року була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка, яку очолив Євген Петрушевич. Від радянського часу тут знаходиться Будинок офіцерів, а в часи незалежності також розмістився один із кінотеатрів мережі «Кінопалац»[32].

Втрачені будівлі[ред.ред. код]

Первинна готична дерев'яна забудова вулиці донині не збережена (втрачена під час пожежі 1527 року). Практично не дійшли до нас і пізніші будівлі в стилі ренесансу. Найбільш ранні збережені споруди належать до XVIII ст. Із втрачених споруд, найвизначнішими були: Низький замок, Костел Святого Хреста із францисканським монастирем, Тринітарський монастир, шпиталь Святого Духа з костелом. Нині на їх місці знаходяться нові споруди, або незабудовані площі.

Низький замок[ред.ред. код]

Названий так на противагу іншому — Високому замку, що знаходився на горі у північно-східній частині міста. Будучи збудований 1270 року, відносився до найдавнішої забудови і пізніше ввійшов у склад нового обнесеного муром «середмістя». На території знаходилась мурована каплиця св. Катерини Олександрійської, що первинно була руською церквою. Після завоювання Львова польським королем Казимиром, замок виконував функцію неофіційної королівської резиденції. Неодноразово зназнавав пошкоджень, зокрема під час нападів литовського князя Любарта 1340, 1353; від пожежі 1565 року; під час пограбування міста шведськими військами у 1704 році. Багатократно реконструйований. Через брак коштів поступово занепав і 1802 року був розібраний на будівельний матеріал. Нині територія, на якій знаходився замок, частково зайнята театром ім. Заньковецької, частково — будівлею Національного музею. Певна частина території не забудована, на ній влаштовано сувенірний ринок. Коротка вуличка, що перетинає територію, де раніше був замок (між Національним музеєм і ринком), 1991 року отримала назву «Низький замок»[33]. Наразі жодних археологічних досліджень на вільних від забудови територіях колишнього замку не проводилось.[34]

Докладніше: Низький замок

Костел Святого Хреста[ред.ред. код]

Закладений в середині XIV століття. Дослідники припускають, що, польський король призначив для костелу ділянку на котрій стояла дерев'яна православна руська церква. Храм був зорієнтований таким чином, що виходив до нинішньої Театральної вулиці тильною частиною. Із заходу монастирська територія межувала з міським оборонним муром, півночі — з Низьким замком, від сходу огороджений стіною, що відділяв від нинішньої вулиці Театральної, а з півночі знаходилась будівля єзуїтської колегії (будинок № 13), що збереглась донині. Це був готичний, тринавовий храм із дуже видовженим презбітерієм. До храму примикала будівля монастирських келій. Під час йосифінської касати 1785 року монахів примусово виселено до монастиря при Костелі Непорочного Зачаття. За кілька років храм переобладнано на театр, а монастирські будівлі — на редутову залу (приміщення для балів). Храм сильно постраждав під час обстрілу Львова генералом Вільгельмом Гаммерштайном у 1848 році, після чого був розібраний. Нині на його місці знаходиться середня школа № 62 (будинок № 15).[35]

Шпиталь Святого Духа[ред.ред. код]

Заснований королем Казимиром III у 1356 році. Займався не стільки лікуванням, скільки доглядом за знедоленими людьми, самотніми старцями із середовища міщан. У XIV столітті шпиталь отримав ряд суттєвих пожертвувань, зокрема сусідні земельні ділянки, котрі дозволили будівництво костелу. Увесь комплекс був завершений до 1408 року. У 1527 і 1564 роках потерпів від пожеж. Двічі перебудований у 1659 і 1734 роках. Під час останньої перебудови отримав два додаткові поверхи і через перевантаження несучих конструкцій шпиталь завалився 1780 року. Певний час ділянка напроти цього комплексу мала назву «Шпитальна Святого Духа». Територія колишнього шпитального комплексу залишається незабудованою. Нині це площа Івана Підкови, що примикає до вулиці Театральної із заходу. До цього мала назву «Площа Святого Духа».[36]

Костел Святої Трійці і монастир тринітаріїв[ред.ред. код]

Комплекс будувався із перервами протягом 17031731 років. Автор проекту невідомий. Ймовірно це був хтось із родини італійських архітекторів Белотті. 1748 року сильно постраждав від пожежі. Реконструкцією займався Бернард Меретин. Храм був оздоблений фресками Станіслава Строїнського. Фігури святих при хвіртках виготовлені Себастьяном Фесінґером. Під час обстрілу Львова 1848 року зруйнований. Руїни костелу перебудовані у 18751898 роках на греко-католицьку Преображенську церкву. Проект виготовлений Сильвестром Гавришкевичем. Існував також нереалізований проект перебудови 1850 року авторства Антона Фреха.[37] На місці зруйнованих монастирських келій споруджено будівлю «Народного дому».[31]

Археологічні дослідження[ред.ред. код]

1977–1978, 1997[ред.ред. код]

У 19771978 та у 1997 роках Львівською міською експедицією Інституту суспільних наук АН УРСР, Державним історико-культурним заповідником у Львові та Львівським історичним музеєм проведено охоронно-рятівні роботи на місці Святодухівського шпиталю, колишньої міської гауптвахти (нині площа Підкови, що примикає до вулиці Театральної). Встанолено, що найглибший культурний шар містить сліди поселення доби раннього заліза ХVIII ст. до н. е. Знайдено залишки забудови Шпиталю Святого Духа з XIV ст. кам'яний рельєф з гербом Львова і датою — 1608 рік, чотири захоронення в тому числі одне жіноче із монетою XIV ст. За 25 м від фундаментів шпиталю знайдено залишки так званого «високого муру».[38].

1987[ред.ред. код]

У 1987 році Львівська міська експедиція Інституту суспільних наук АН УРСР проводила охоронне спостереження та розкопки під час земляних робіт по спорудженню підземного переходу між будівлями школи № 62 (будинок № 15) і колишнього Палацу піонерів. Культурний шар простежений до глибини 4,5 м. Під дерев'яними балками знайдено залишки керамічного посуду XVIII століть до н. е. Вище, на глибині 3 м знайдено залишки фундаменту монастиря францисканців, зруйнованого 1848 року. Знайдено також залишки дерев'яного мосту, перекинутого через рів, що вів до Полтви[39].

1997[ред.ред. код]

У 1997 році Археологічна експедиція Інститу релігієзнавства Львівського музею історії релігії провела розкопки у підземеллях Костелу єзуїтів (будинок № 13). Роботи проводились переважно у криптах (вівтарна частина). Розчищено лучкову арку під гніздами балок перекриття, фрагмент муру з нішею для зброї, фрагмент готичного порталу ранішої за часом споруди, уламки посуду[40].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Перелік вулиць і поштових відділень на сайті львівської дирекції Укрпошти Переглянуто 25 липня, 2010
  2. Вуйцик В. С. Будівельний рух… — С. 116.
  3. Енциклопедія Львова. — Т. 3. — С. 182.
  4. ЛьвівNEWS «Київстар» відкрив у центрі Львова новий центр обслуговування абонентів Переглянуто 3 серпня, 2010
  5. Гарасимович Пйотр Віталіс // Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 499.
  6. Ґубриновичі // Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 648.
  7. Вуйцик В. С. Нові штрихи до творчої біографії Бернарда Меретина // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Комісії архітектури та містобудування. — Львів, 2001. — Т. 241 (CCXLI). — С. 519–520.
  8. Архітектура Львова с. 127, 128
  9. Архітектура Львова… — С. 145.
  10. Архітектура Львова… — С. 590, 591.
  11. Архітектура Львова… — С. 284; Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 569; Biriulow J. Rzeźba… — С. 131.
  12. а б Закон України Про Перелік памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації на сайті Верховної Ради України. Переглянуто 11 вересня, 2010
  13. Biriulow J. Rzeźba… — S. 165.
  14. Архітектура Львова… — С. 291, 292, 590.
  15. Biriulow J. Rzeźba… — S. 171.
  16. а б Вуйцик В. С. Будівельний рух… — С. 118.
  17. а б Вуйцик В. С. Державний історико-архітектурний… — С. 173.
  18. Архітектура Львова… — С. 497.
  19. Архітектура Львова… — С. 412, 494.
  20. Вуйцик В. С. Державний історико-архітектурний… — С. 35.
  21. Центр міської історії центрально-східної Європи / Фрагмент інтер'єру кавярні «Мистецтво» Переглянуто 30 серпня, 2010
  22. Biriulow J. Rzeźba… — S. 17.
  23. Архітектура Львова… — С. 154, 155, 208.
  24. Вуйцик В. С. З історії львівських кам'яниць… — С. 145–148.
  25. Турчин С. Пасажі Львова. Історія розквіту та занепаду // Будуємо інакше. — № 3-4, 2001. — С. 34.
  26. Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 645, 646.
  27. Енциклопедія Львова. — Т. 3. — С. 435.
  28. Архітектура Львова… — С. 192
  29. а б Вуйцик В. С. З історії львівських кам'яниць… — С. 148–151
  30. Архітектура Львова… — С. 293, 294
  31. а б Вуйцик В. С. З історії львівських кам'яниць… — С. 164, 165.
  32. Контакти. Офіційний сайт мережі Кінопалац. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2011-02-05. 
  33. Мельник Б. В. Довідник перейменувань… — С. 43.
  34. Могитич Р. І. Низький замок у Львові. До питання реконструкції первісного вигляду. // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація» — Вип. 11, Львів, 2000. — С. 49—58. — ISBN 966-95066-4-8.
  35. Архітектура Львова… — С. 72, 71.
  36. Архітектура Львова… — С. 72.
  37. Архітектура Львова… — С. 132, 133, 307, 308.
  38. Мацкевий Л. Г. Археологічні… — С. 76, 77.
  39. Мацкевий Л. Г. Археологічні… — С. 82.
  40. Мацкевий Л. Г. Археологічні… — С. 78, 79.

Джерела[ред.ред. код]

Додаткова література[ред.ред. код]

  • Мельник Б. В. Вулицями старовинного Львова. — Львів : Світ, 2002. — С. 133—144. — ISBN 966-603-393-3.
  • Мельник І. В. Львівські вулиці і кам'яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 145—151. — ISBN 978-966-7022-79-2.

Посилання[ред.ред. код]