Вулиця Ярослава Мудрого (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вулиця Ярослава Мудрого
Львів
Вигляд на вул. Ярослава Мудрого з висоти Святоюрської гори
Вигляд на вул. Ярослава Мудрого з висоти Святоюрської гори
Район Залізничний
Назва на честь Великого князя Київського Ярослава Мудрого
Історичні відомості: колишні назви
Ґрудецько-Яновська, Бема Ю., Мердерештрассе, Бема Ю.
польського періоду (польською) Gródecko-Janowska, Bema J.
радянського періоду (українською) Бема Ю.
радянського періоду (російською) Бема Ю.
Загальні відомості
Протяжність 505 м.
Поштові індекси 79016[1]
Транспорт
Рух двосторонній
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки № 21,29[2]
Державні установи Залізничний районний відділ ГУ Державної міграційної служби України у Львівській області
Поштові відділення ВПЗ № 16 (вул. Городоцька, 87)[1]
Забудова сецесія, класицизм, конструктивізм, радянська забудова 1950-х, сучасна забудова 2000-х-2010-х років
зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
commons:Вулиця Ярослава Мудрого у Вікісховищі

Ву́лиця Яросла́ва Му́дрого — вулиця у Залізничному районі Львова. Вона розпочинається Т-подібним перехрестям з вулицею Городоцькою, далі до неї прилучаються кілька невеликих вулиць та площ — Голубовича, Морозенка, пл. Князя Святослава, Гушалевича, Магазинова. Закінчується чотирьохпроменевим перехрестям з вулицями Шевченка та Ярослава Пстрака.

Історія[ред. | ред. код]

У ХІХ столітті район навколо сучасної вулиці Ярослава Мудрого був місцем розташування військових, що, зокрема, відображено і в назвах (сучасних та колишніх) вулиць. Тому цю дільницю Львова активно не забудовували і лише 1885 року було розплановано площу, яку того ж року назвали на честь польського полководця, учасника Листопадового повстання 1830-1831 років, будівничого Юзефа Бема (нині — площа Князя Святослава). Ще у 1840-х роках у касарнях Фердинанда квартирував цісарсько-королівський регімент артилерії, а вся прилегла територія була зайнята майданами для муштри та військових вправ, складами-магазинами, стайнями та іншими будівлями, більшість з яких збереглась донині.

Під час листопадових боїв 1918 року касарні Фердинанда були західним бастіоном оборони війська ЗУНР. 4 листопада польські військові намагались штурмувати їх. Однак українцям удалось не лише відбити атаки поляків, але й повернути втрачений Католицький дім (нині муніципальний театр імені Лесі Українки) та утримувати їх до 21 листопада. У ніч проти 22 листопада 1918 року підрозділи та командування галицького війська разом з урядом ЗУНР відступили зі Львова.

7 вересня 2018 року на вул. Ярослава Мудрого та вул. Шевченка відбулися навчання військової служби правопорядку, метою яких було відпрацювання оборони та захисту військового об’єкту.[3]

Забудова[ред. | ред. код]

У забудові вулиці переважають архітектурні стілі сецесія, класицизм, конструктивізм, радянська забудова 1950-х років, сучасна забудова 2000-х-2010-х років. Декілька будинків є пам'ятками архітектури місцевого значення[2].

№ 1. П’ятиповерховий житловий будинок, збудований у 1950-х роках, де на першому поверсі за часів СРСР містився магазин готового одягу, у 2000-х роках — крамниця «Замки». На початку 2010-х років тут містилося відділення «Астра Банку», а нині — відділення ПАТ «Кредобанк».[4]

№ 3. За Польщі тут містилася фабрика зброї «Арма», нині — туристична агенція «Атлантидатур».

№ 5. У 1950-х роках тут була контора автобусно-таксомоторного вокзалу, нині — житловий будинок.

№ 7. Тут в лютому 1884 року, для покращення пожежної безпеки міста, було споруджено перші спеціальні приміщення пожежної сторожі із казармами для пожежників, стайнями для 24 пар коней. Від радянських часів ці приміщення займав військкомат Залізничного району м. Львова.[5] 1 грудня 2007 року почався процес об’єднання військових комісаріатів, так, Личаківський, Шевченківський та Залізничний — у Личаківсько-Шевченківсько-Залізничний ОРВ, який переїхав в одне з приміщень штабу Західного оперативного командування на вул. Батуринській, 2. Саме приміщення колишнього військомату Міністерство оборони України передало на баланс ЛКП «Агенція ресурсів ЛМР» 6 травня 2009 року, яке на початку 2018 року продало це приміщення ТзОВ «Торговий комплекс „Базар України“».[6]

№ 8. Триповерхова чиншова (прибуткова) кам’яниця кінця XIX століття, в архітектурному оздобленні якої переплелися стилі — історизм та класицизм. Від моменту побудови вона належала художникам Ісааку та Маурицію Флекам.[7] Події українсько-польського протистояння 1918 року, значною мірою, торкнулися й цієї кам’яниці. Комплекс військових касарень Фердинанда, що знаходилися неподалік кам'яниці був важливим пунктом для українських військ та перешкоджали польським «орлятам» просуватися далі до середмістя, тому його втримати галичанам було необхідно. До того ж, керівництво розглядало їх як плацдарм для майбутнього наступу на львівський двірець. 7 листопада новопризначений командант українськими військами у Львові Гриць Коссак вирішив переломити ситуацію на фронті та дав команду почати контрудар. На стрільців у касарні Фердинанда покладали найвідповідальніше завдання — прориватися до залізничного двірця. Для виконання цього відповідального завдання старшим було призначено четаря Романа Купчинського, котрий мав у розпорядженні лише 56 стрільців. Вдосвіта 9 листопада бійці непомітно вирушили із касарень та дворами добрались до двох будинків на вулиці Бема № 2 та № 8. Польські вояки, що там знаходилися, були заскочені зненацька та в паніці покинули кам’яниці. За певний час поляки прийшли до тями та розпочали масований обстріл кам'яниць, зайнятих українцями. Обстріл спричинив пожежу, але через непрацюючий водогін, її не було чим гасити. Підрозділ Купчинського тримав оборону та сподівався на підкріплення, але воно до вечора таки не прийшло. Коли у стрільців майже закінчились набої, сенсу продовжувати бій не залишилось: Купчинський дав наказ відступити назад до касарень. Спроба наступу українців провалилася.[8] На часі Другої Речі Посполитої у цьому будинку була Перша крайова фабрика виробів із мармуру Круліка. Нині тут звичайний житловий будинок.[7]

№ 9. За Польщі тут містилася єврейська школа для німих дітей, директором якої був Юзеф Бардах.[9] У другій половині 1940-х-1950-х роках там працювала лазня № 4 Львівського лазнево-ванного тресту.[10]

№ 10. Тут від 1940 року діяв львівський лікеро-горілчаний завод № 4.

№ 11. На місці цього п’ятиповерхового житлового будинку було депо кінних трамваїв, які у Львові з'явились 1879 року. Його було ліквідовано у 1907 році.[11] У 1950-х роках у вцілілих будівлях колишнього депо працював молокозавод. П'ятиповерхівка збудована наприкінці 1960-х років, де першому поверсі від часів СРСР міститься магазин «Продукти», а також одне з приміщень займає кафе-бар.

№ 12. Житловий будинок.[12]

№ 12а. Двоповерховий будинок, де за Польщі містилися крамниці шкіряних товарів «Поліхемія» та тканин «Вільорко». У другій половині 1940-х-1950-х роках там містилася артіль «Червоний прапор» Львівського Облхімхарчпромсоюзу.[13] Нині це приміщення займає сервісний центр Залізничного районний відділу ГУ Державної міграційної служби України у Львівській області.

№ 12в. Житловий комплекс, що складається з одного двосекційного чотириповерхового будинку клубного типу[14] з вбудованими нежитловими приміщеннями, збудований у 2015-2016 роках будівельною компанією «Мій дім» та у квітні 2016 року зданий в експлуатацію.[15]

№ 15. Двоповерхова наріжна кам'яниця кінця ХІХ століття. За Польщі тут діяла синагога «Аґудас Ахім», а також було поштове відділення № 15,[16] нині там продуктовий магазин «Еколан».

№ 18. За Польщі тут функціонувала кузня Твожидла.

№ 21. Житловий будинок. Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1636.

№ 29. Житловий будинок. Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1637.

№ 33. В цьому будинку міститься готель «Престиж», номерний фонд якого складається з 10 номерів категорій — люкс, напівлюкс, стандарт. В готелі діє однойменний ресторан-бар.[17]

№ 39. За Польщі тут діяла синагога «Агудат Шломо», збудована 1899 року за проектом львівського архітектора Саломона Рімера, а 1902 року прибудоване приміщення до будівлі синагоги, також виконане за проектом С. Рімера.[18] Нині цієї адреси не існує.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Поштові індекси та відділення поштового зв’язку України: Львів-16
  2. а б Список будинків — пам’яток архітектури м. Львова
  3. Озброєні військові на вулицях Львова стурбували містян (Фото)
  4. Ярослава Мудрого вул. Житловий будинок (№ 1)
  5. Дудыкевич Б. Справочник. Львов... — С. 139.
  6. На місці будівлі військового комісаріату у Львові незабаром з'явиться багатоповерхівка?
  7. а б Іпатов Є.«Вісімка» на вулиці Бема, або історія одного будинку
  8. Битва за Львів
  9. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa: rocznik dziewiętnasty, 1916. — S. 7, 398. (пол.)
  10. Дудыкевич Б. Справочник. Львов... — С. 162.
  11. Вулиця Бема — Ярослава Мудрого
  12. Вулиця Ярослава Мудрого та будинок № 12 на фоні Святоюрської гори
  13. Дудыкевич Б. Справочник. Львов... — С. 177.
  14. ЖК вул. Ярослава Мудрого
  15. ДАБІ: дані будови
  16. Lwów. Jego rozwoj i stan kulturalny... — Dzial informacyjny — S. 9. (пол.)
  17. Готель «Престиж»
  18. Гельстон Й. Синагоги у Львові // Ї. Незалежний культурологічний часопис. — 2008. — № 51. — С. 289.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]