Вусач дубовий великий західний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вусач дубовий великий західний
Cerambyx cerdo cerdo Linnaeus, 1758
Cerambyx cerdo cerdo Linnaeus, 1758
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Справжні багатоклітинні тварини (Eumetazoa)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Підклас: Крилаті комахи (Pterygota)
Інфраклас: Новокрилі (Neoptera)
Надряд: Голометабола (Holometabola)
Ряд: Жуки (Coleoptera)
Підряд: Всеїдні жуки (Polyphaga)
Інфраряд: Кукуїформні (Cucujiformia)
Надродина: Хризомелоїдні (Chrysomeloidea)
Родина: Вусачі (Cerambycidae Latreille, 1802)
Підродина: Церамбіціни (Cerambycinae Thomson, 1860)
Рід: Вусач дубовий (Cerambyx)
Вид: Вусач дубовий великий (Cerambyx cerdo Linnaeus, 1758)
Підвид: Вусач дубовий великий західний
Cerambyx cerdo
Linnaeus, 1758
Посилання
Вікісховище: Category:Cerambyx cerdo
Віківиди: Cerambyx cerdo
EOL: 3397950
МСОП: 4166
NCBI: 1365228


Вуса́ч дубо́вий вели́кий за́хідний (Cerambyx cerdo Linnaeus, 1758 = Cerambyx heros Scopoli, 1763 = Cerambyx luguber Voet, 1778 = Cerambyx cerdo var. major Linnaeus, 1758) — підвид жуків з родини Вусачів.

Вагомий внесок у вивчення екології та господарського значення виду зробив український ентомолог Д. Ф. Руднєв.

Природоохоронний статус[ред. | ред. код]

Вид занесений до Червоної книги України.

Поширення[ред. | ред. код]

C. cerdo приналежний до європейської групи видів у складі європейського зоогеографічного комплексу. Ареал охоплює Європу, Кавказ та прилеглі регіони. Вказаний підвид зустрічається тільки в Західній і Центральній, а також частково у Східній Європі. В Карпатському Єврорегіоні поширений, майже, виключно в передгірних районах Закарпаття й Передкарпаття, причому на Закарпатті цей вид доволі часто трапляється в поясі передгірних дубових лісів, а на Передкарпатті його поширення є дуже спорадичним.

Екологія[ред. | ред. код]

Жуки трапляються на гілках та стовбурах дерев, часто в місцях ушкодження стовбурів, з яких витікає сік, і яким вони живляться. Літ триває з травня по липень включно.

Морфологія[ред. | ред. код]

Імаго[ред. | ред. код]

Великий вид (довжина самців і самок — 20-55 мм). Вусики довші за тіло, 1-й членик потовщений, 3-5-й — вузлуваті, решта члеників плоскі, із сильно сплющеним зовнішнім краєм. Передньоспинка опукла, з перетяжками, на диску у складках неправильної скульптури, з гострим горбом по бічному краю. Надкрилля довгі, звужені до вершини, в зморшкуватій скульптурі. Відросток передньогрудей на вершині вертикально спадає. Відросток середньогрудей широкий, на вершині глибоко вирізаний. Западини передніх тазиків заокруглені або ледь вирізані зовні у вигляді кута. Тіло смолисто-чорне, надкрилля чорні, просвічують бурим або рудим на вершині.

Личинка[ред. | ред. код]

Личинка C. cerdo досягає 65-85 мм в довжину і 13-18 мм в ширину. Голова жовта з чорним переднім краєм. Є по 3 вічка з кожної сторони і поодинці на дорзальній і вентральній поверхнях скронь. Скроні без реберця в задній частині. Верхня губа поперечна, піднята посередині. Пронотум в поздовжніх боріздках в основній частині. Ноги з 4 члениками і кігтиком. Терґіт задньогрудей, стерніти середньо- і задньогрудей, а також мозолі черевця грубо ґранульовані.

Життєвий цикл[ред. | ред. код]

Заселяють переважно дуби (живі дерева і пні), рідше інші листяні породи. Личинка живе під корою, де, живлячись, вигризає довгі звивисті ходи. Перед заляльковуванням, вона вгризається в деревину, прокладаючи короткий гачкоподібний хід, який завершується лялечковою камерою. В цій камері личинка створює своєрідну стінку з дрібної тирси, яка закриває личинковий хід. Така стіночка забезпечує стабільний температурний режим в камері та захищає від зовнішніх ворогів, які могли б потрапити в личинковий хід. Лялечка формується восени або в кінці літа й жук зимує в лялечковій камері, виходячи на поверхню лише наступного року, на початку літа. Він спершу прогризає отвір в личинковий хід, а від так прогризає кору й виходить назовні.

Значний внесок у вивчення біології цього виду зробив український ентомолог М. С. Грезе.

Особливості[ред. | ред. код]

Жуки підроду Cerambyx є еволюційно прогресивнішими, ніж підроду Mesocerambyx.

Література[ред. | ред. код]

  1. Бартенев А. Ф. Обзор видов жуков-усачей (Coleoptera: Cerambycidae) фауны Украины // Вісті Харківського ентомологічного товариства. — 2003 (2004). — 11, № 1-2. — с. 24-43
  2. І. К.  Загайкевич. Таксономия и экология усачей. — К.: Наукова Думка, 1991. — 420 с.;
  3. Заморока А. М.  Жуки-вусачі Івано-Франківської області // мат. конф. «Проблеми вивчення та охорони біорізноманіття Карпат і прилеглих територій». — Івано-Франківськ, 2007. — с. 131–132;
  4. Łomnicki M. Catalogus Coleopterorum Haliciae. — Leopoli, 1884. — S. 1-43;

Посилання[ред. | ред. код]