Вшанування жертв Бабиного Яру

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Комплекс пам'яток в урочищі Бабин Яр
Поштова марка України 2016 року, випущена на вшанування 75-ї річниці трагедії Бабиного Яру

Бабин Яр — місце поховання понад 110 тис. осіб, жертв різноманітних геноцидів-терорів у 1932-1961 роках. У Бабиному Яру поховані жертви Голодомору, яких було знищено російсько-радянським керівництвом у 1932-33 роках (точні дані по кількості загиблих невідомі), жертви Голокосту, яких було знищено німецько-нацистським керівництвом під час Другої світової війни у 1939—1945 роках (понад 100 тис. осіб., включно з 50 тис. євреїв, 10 тис. українців, борців за незалежність України з ОУН-УПА, та 40 тис. інших національностей включно з ромами, поляками тощо) та жертви Куренівської трагедії 1961 року (понад 1,5 тис. осіб).[1].

Російсько-радянська політика пам'яті у питанні Бабиного Яру[ред. | ред. код]

Тривалий час радянська влада намагалася замовчати трагедію у Бабиному Яру. Надзвичайна державна комісія зі встановлення і розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників та їхніх спільників і заподіяних ними збитків громадянам, колгоспам, громадським організаціям, державним підприємствам СРСР підготувала наступний звіт[2] (1943):

« Гитлеровские бандиты произвели массовое зверское истребление еврейского населения. Они вывесили объявление, в котором всем евреям предлагалось явиться 29 сентября 1941 года на угол Мельниковой и Доктеревской улиц, взяв с собою документы, деньги и ценные вещи. Собравшихся евреев палачи погнали к Бабьему Яру, отобрали у них все ценности, а затем расстреляли.  «

Але у 1944 році його було цензуровано[3]:

« Гитлеровские бандиты согнали 29 сентября 1941 года на угол Мельниковой и Доктеревской улиц тысячи мирных советских граждан. Собравшихся палачи повели к Бабьему Яру, отобрали у них все ценности, а затем расстреляли. «

Лише після велелюдного стихійного мітингу з нагоди 25 роковин трагедії 29 вересня 1966 року за участю відомих дисидентів Івана Дзюби та Віктора Некрасова, про неї почали говорити на державному рівні[4].

У 1965 році був оголошений закритий конкурс на найкращий пам'ятник жертвам Бабиного Яру. Найкращими були визнані проекти відомих київських архітекторів Й. Каракіса і А. Мілецького[5]. Однак представлені проекти «не вписувалися» у світогляд тодішньої влади, і конкурс закрили, а в жовтні 1966 року в сквері в південній частині яру був встановлений зовсім інший гранітний обеліск, на місці якого в 1976 році був відкритий вказаний нижче пам'ятник[6]. Відкриття пам'ятника було зустрінуте жорсткою критикою за межами СРСР за те, що євреї не були згадані особливо.

Перелік пам'ятників[ред. | ред. код]

Пам'ятники в Україні[ред. | ред. код]

Пам'ятники у Бабиному Яру та поблизу[ред. | ред. код]

Меморіальний камінь
Пам'ятник розстріляним євреям «Менора»

У Бабиному яру та поблизу нього встановлено 25 пам'ятників, зокрема:

  • Комплекс пам'яток на місці масового знищення мирного населення та військовополонених в урочищі Бабин Яр під час гітлерівської окупації (між вулицями Юрія Іллєнка, Дорогожицькою та Олени Теліги) — пам'ятка історії (1976—2001 роки) [Постанова Кабінету міністрів України № 1761 від 27.12.2001 р. «Про занесення пам'яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України»].
  • Комплекс пам'яток на місці масового знищення мирного населення та військовополонених в урочищі Бабин Яр під час гітлерівської окупації (між вулицями Юрія Іллєнка, Дорогожицькою та Олени Теліги) — пам'ятка історії (1941—1943, 1976—2001 роки) [Постанова Кабінету міністрів України № 928 від 3.09.2009 р. «Про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України»][7].
Пам'ятка національного значення[ред. | ред. код]
  • «Пам'ятник радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному Яру». Відкритий 2 липня 1976 р. Автори — скульптори М. Лисенко, В.Сухенко, О. Вітрик, архітектори А. Ігнащенко, Л.Іванченко, В. Іванченков[8].
« Тут у 1941—1945 роках німецько-фашистськими загарбниками були розстріляні понад сто тисяч громадян міста Києва і військовополонених.  «
Пам'ятки місцевого значення[ред. | ред. код]
  • Пам'ятний знак «Менора», встановлений 29 вересня 1991 р., у 50-ту річницю першого масового розстрілу євреїв.
  • Пам'ятний знак розстріляним у Бабиному Яру дітям. Відкритий 30 вересня 2001 р. біля виходу зі станції метро «Дорогожичі».
  • Пам'ятник жертвам нацизму біля перетину вулиць Дорогожицької та Оранжерейної, з символічним зображенням концтабору та написами «Пам'ять заради майбутнього» і «Світові, знівеченому нацизмом». Апостроф у слові «Пам'ять» зроблено у вигляді латинської літери «u» («українці») зі штампом «Ost» («остарбайтери»). Встановлений у 2005 р.
  • Дерев'яний хрест у пам'ять про розстріляних членів ОУН та поетеси О.Теліги. Встановлений 21 лютого 1992 р., у 50-ту річницю розстрілу Олени Теліги та її соратників. У 2006 р. біля нього вмонтовано плити із переліком 62 імен загиблих мельниківців. Історик Андрій Усач доводить, що принаймні двоє із зазначених — Созонтій Пиндуляк та Роман Фодчук — насправді загинули за інших обставин і не були поховані в Бабиному Яру[9].
  • Пам'ятник жертвам Куренівської трагедії 1961 року, встановлений 13 березня 2006 р., у 45-ту річницю катастрофи.
  • 1 грудня 2009 року відкрито пам'ятник підпільниці, Герою України Тетяні Маркус на розі вулиць Дорогожицької та Олени Теліги.
  • Дерев'яний хрест у пам'ять про розстріляних священнослужителів за заклики до захисту Вітчизни від німецьких загарбників. Хрест на місці розстрілу 6 листопада 1941 р. архімандрита Олександра (Вишнякова) та протоієрея Павла за заклики до спротиву німецьким окупантам. Встановлений у 2000 р.
  • Встановлений камінь з написом: «В пам'ять про ромів, розстріляних у Бабиному Яру»
  • Встановлений камінь на ознаку спорудження єврейського центру «Спадщина». Закладений 29 вересня 2001 р., у 60-ту річницю першого масового розстрілу євреїв.
  • Три могильних насипи над урвищем з чорними металевими хрестами, встановленими невідомим автором. На одному з хрестів напис: «И на этом месте убивали людей в 1941. Господи упокой их души».
  • Дорога скорботи (від вул. Юрія Іллєнка до пам'ятного знаку «Менора»).
Щойно виявлені пам'ятки[ред. | ред. код]
  • Склеп родини Качковських.
Пам'ятні знаки, які відображають різні сторінки трагедії Бабиного Яру[ред. | ред. код]
Ромська Кибитка
  • В'язням Сирецького концтабора, встановлений в 90-ті роки на розі вулиць Дорогожицької і Парково-Сирецької.
  • Київським футболістам — на вул. Грекова, 22-а.
  • Пацієнтам психіатричної лікарні, розстріляним в 1941—1942 рр. — на території Кирилівської лікарні.
  • Пам'ятний знак початку «Дороги скорботи» на перетині вул. Юрія Іллєнка та Дорогожицької.
  • Пам'ятник-нагадування про Бабин Яр і його жертви (Пам'ятник знаходиться на перетині вулиць Кирилівської і Петропавлівської на Подолі).
  • Пам'ятник Олені Телізі на перетині вулиць О. Теліги та Ю. Іллєнка.
  • Православний храм у честь ікони Божої матері «Всіх скорботних Радість» у Бабиному Яру[10].
  • Монумент «Ромська Кибитка», у пам'ять про жертви Геноциду ромів 1941—1943 років, відкритий 23 вересня 2016 року[11].
Галерея[ред. | ред. код]
Пам'ятник у Нахлаті Іцхаку в Ізраїлі. Напис згори івритом — «Бабин Яр»

Пам'ятники за межами України[ред. | ред. код]

Вшанування жертв Бабиного Яру. Карта розташування: Земля
Бабин Яр
Бабин Яр
Денвер
Денвер
Гіватайім
Гіватайім
Сідней
Сідней
Меморіали, що вшановують жертв Бабиного Яру

Пам'ятник жертвам Бабиного Яру встановлено на цвинтарі Нахалат Іцхак в м. Гіватайім. Меморіал було зведено над фрагментами кісток з Бабиного Яру, які були захоронені на цвинтарі. Кістки були вивезені з України трьома студентами американського коледжу в липні 1971 року. Меморіал був відкритий в 1972 році прем'єр-міністром Ізраїлю Голдою Меїр. Щорічна церемонія проходить в день Йом-Ха-Шоа (День Голокосту).

28 вересня 2014 р. у передмісті Сіднею Бонді, в якому є велика російськомовна єврейська громада, збудовано меморіал жертвам масового знищення Бабиного Яру. Пам'ятник був відкритий мером та Малкольмом Тернбуллом[12]. Зведення пам'ятника було ініціативою Виконавчої ради австралійського єврейства та її директора Олександра Рівшина, який народився в місті Києві, де відбувалася різанина. Англійська частина напису на пам'ятнику: «In memory of the Jews of Kiev, massacred at Babi Yar by the Nazis and their Ukrainian Collaborators, and in recognition of the suffering of Soviet Jewry»[13].

Меморіал "Бабин Яр"[ред. | ред. код]

Пам'ятник менорі на території національного меморіалу "Бабин Яр"

Національний меморіальний центр «Бабин Яр» (український проєкт)[ред. | ред. код]

У 2005 Президент України Віктор Ющенко підписав Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, релігій і церкви та наказав розглянути до 15 жовтня 2005 року питання щодо створення в установленому порядку державного історико-культурного заповідника «Бабин Яр»[14]. В. Янукович оголосив комплекс пам'яток в урочищі Бабин Яр у м. Києві Державним історико-меморіальним заповідником «Бабин Яр» з віднесенням його до сфери управління Міністерства культури і туризму[15]. КМУ прийняв пропозицію MKT та Інституту національної пам'яті щодо передачі Державного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» до сфери управління зазначеного Інституту[16].

У березні 2007 року на території Бабиного Яру було створено Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр» з метою вшанування та увічнення пам'яті жертв війни і політичних репресій.[17][18].

У 2010 ураховуючи значення державного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» для увічнення пам'яті жертв нацистських переслідувань та з метою сприяння дальшому розвитку заповідника Президент України Віктор Ющенко постановив надати державному історико-меморіальному заповіднику «Бабин Яр» статус національного і надалі іменувати його — Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр»[19].

На базі Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» планується створення Меморіального центру «Бабин Яр», проект якого у лютому 2019 році представили українській громадськості українські історики Інституту історії України НАН.[20][21][22][23][24][25]

Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» (МЦГБЯ, російський проєкт)[ред. | ред. код]

У вересні 2016 році російські олігархи Міхаіла Фрідмана, Павла Фукса та Германа Хана ініціювали створення приватного Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» (МЦГБЯ) на території Бабиного Яру. Цей проєкт викликав суттєві застереження у представників наукової спільноти та єврейської громади України через накинуту російськими спонсорами-замовниками олігархами Фрідманом, Фуксом, та Ханом неприйнятну антиукраїнську ідеологію меморіалу. Проєкт назвали «троянським конем» російського президента Володимира Путіна, з допомогою якого він збирається нав'язувати світові російський антиукраїнський наратив що українці антисеміти, націоналісти, фашисти, та нацисти.[26][27][28][29][30] У травні 2020 року з закликом до української влади зупинити антиукраїнський проєкт меморіалу про Бабин Яр спонсорований за гроші російських олігархів у часи російської військової агресії в Україні виступили понад 750 українських інтелектуалів.[28]

У мистецтві[ред. | ред. код]

У 1945 році Дмитро Клебанов, український композитор і диригент єврейського походження, написав у свою Симфонію № 1 («Бабин Яр»). Тематичний матеріал симфонії був пронизаний єврейськими мелодіями, а апофеозом став скорботно-траурний вокаліз, так нагадує єврейську поминальну молитву Кадиш. Після заборони на виконання симфонії, композитора відсторонили від посади Голови Харківської організації Спілки композиторів і на довгі роки відсунули присвоєння йому звання професора. Симфонію виконали лише через 45 років, у 1990 році в Києві, але Клебанова вже не було в живих. Про Бабин Яр писали Віктор Некрасов, Євген Євтушенко, Яким Левич, Валентин Галочкин, Олександр Шлаєн, Захар Трубаков, Дмитро Клебанов, Єфрем Баух, Ілля Левітас. Вiдомi поема Є. Євтушенка, роман А. Кузнєцова.

Трагедії присвячена Симфонія № 13 сі-бемоль мінор, op. 113 Шостаковича. Роботу над симфонією Дмитро Дмитрович почав ще в березні 1962 року. Основою тексту стали п'ять творів поета Євгена Євтушенка: «Бабин Яр», «Гумор», «В магазині», «Страхи», «Кар'єра». Перше її виконання відбулося в Москві 18 грудня 1962 року. Вдруге симфонія була виконана в Мінську в березні 1963 року.

Про Бабин Яр знято низку фільмів, зокрема «Бабин Яр. Уроки історії» (1981), «Бабин Яр. Правда про трагедію» (1991, режисер — Олександр Шлаїн), фільм «Бабин Яр» 2002, фільм «Бабин Яр» 2003, фільм «Дамський кравець».

27 вересня 2021 року Національний банк України випустив дві ювілейні монети до 80-ти річчя трагедії.[31]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. БАБИН ЯР. resource.history.org.ua. Архів оригіналу за 6 грудня 2017. Процитовано 5 грудня 2017. 
  2. Минкин, Александр. Блоги / Александр Минкин: Над могилой. Эхо Москвы (рос.). Архів оригіналу за 6 грудня 2017. Процитовано 6 грудня 2017. 
  3. JEWS IN THE SOVIET UNION - 1941 TO PRESENT: images pg.60. www.friends-partners.org. Архів оригіналу за 28 вересня 2012. Процитовано 6 грудня 2017. 
  4. Історія з грифом «Секретно». Бабин Яр: пам'ять і політика. Архів оригіналу за 15 листопада 2017. Процитовано 6 грудня 2017. 
  5. Євген Оленин. Мемориал. «Телекритика». Архів оригіналу за 17 серпня 2012. Процитовано 13 серпня 2012. 
  6. [[https://web.archive.org/web/20170720185712/http://berkovich-zametki.com/Nomer44/Safian1.htm Архівовано 20 липня 2017 у Wayback Machine.] [1]] Діна Саф'ян. Дві трагедії Бабиного Яру.
  7. M.Zharkikh. Київ м Теліги вул. Бабин Яр. www.pslava.info. Архів оригіналу за 6 грудня 2017. Процитовано 6 грудня 2017. 
  8. письменник, Станіслав Цалик; краєзнавець. Блог історика. 1976 рік: відкриття пам’ятника в Бабиному Яру. BBC Україна. Архів оригіналу за 30 листопада 2017. Процитовано 6 грудня 2017. 
  9. Усач А. Проблематичний мартиролог: жертви ОУН(м) у Бабиному Яру [Архівовано 6 грудня 2017 у Wayback Machine.].
  10. Православний храм у честь іконі Божої матері «Всіх скорботних Радість» у Бабиному Яру [Архівовано 2013-07-03 у Wayback Machine.] — (рос.)
  11. Відкриття монумента «Ромська Кибітка» у Бабиному Яру. Архів оригіналу за 6 вересня 2017. Процитовано 6 грудня 2017. 
  12. Remembering Babi Yar. J-Wire (en-AU). 29 вересня 2014. Архів оригіналу за 2 березня 2018. Процитовано 2 березня 2018. 
  13. Honouring the victims of Babi Yar - The Australian Jewish News. The Australian Jewish News (амер.). 3 жовтня 2014. Архів оригіналу за 23 січня 2018. Процитовано 2 березня 2018. 
  14. РОЗПОРЯДЖЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 1172/2005-рп Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, релігій і церкви | Бабин Яр. babynyar.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 6 грудня 2017. Процитовано 6 грудня 2017. 
  15. ПОСТАНОВА Про Державний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр" | Бабин Яр. babynyar.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 6 грудня 2017. Процитовано 6 грудня 2017. 
  16. РОЗПОРЯДЖЕННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ Про передачу Державного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр" до сфери управління Інституту національної пам'яті | Бабин Яр. babynyar.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 6 грудня 2017. Процитовано 6 грудня 2017. 
  17. Про Державний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр". Законодавство України (укр.). Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 2 жовтня 2018. 
  18. Кабінет Міністрів України - Про затвердження плану заходів у зв'язку з 75-ми роковинами трагедії Бабиного Яру. www.kmu.gov.ua (ua). Архів оригіналу за 2 жовтня 2018. Процитовано 2 жовтня 2018. 
  19. Указ Президента України Про надання державному історико-меморіальному заповіднику "Бабин Яр" статусу національного | Бабин Яр. babynyar.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 6 грудня 2017. Процитовано 6 грудня 2017. 
  20. Яр пам'яті. reporters.media, 28 вересня 2019
  21. Концепція комплексного розвитку (меморіалізації) Бабиного Яру з розширенням меж Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» [Архівовано 30 червня 2020 у Wayback Machine.]. resource.history.org.ua, 2019
  22. Концепція комплексного розвитку (меморіалізації) Бабиного Яру з розширенням меж Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр». Авт. кол.: Г. Боряк (голова), В. Гриневич, М. Гутор, Н. Кашеварова, С. Кот, В. Крупина, Ф. Левітас, О. Лисенко (заст. голови), В. Нахманович (заст. голови), Т. Пастушенко (секретар), І. Патриляк, А. Подольський (заст. голови), І. Пошивайло, О. Сабецька, В. Сімперович, М. Тяглий, А. Шуляр, В. Яременко. Київ: Міністерство культури України; НАН України. Інститут історії України; Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр». 2019. 119 стор. (На правах рукопису)
  23. У Києві представлена концепція меморіалізації Бабиного Яру [Архівовано 29 червня 2020 у Wayback Machine.]. radiosvoboda.org, 6 лютого 2019
  24. Скандал з російським проєктом у Бабином Яру змусив заговорити про український [Архівовано 29 червня 2020 у Wayback Machine.]. radiosvoboda.org. 19 травня 2020
  25. Казус Бабиного Яру і доля національного музею Голокосту. Українська правда _Життя. Архів оригіналу за 2 жовтня 2018. Процитовано 2 жовтня 2018. 
  26. Бабин Яр: до чого тут політична воля, олігархи та «конфлікти пам'яті». censor.net.ua/ua/, 22.06.2019
  27. Бабин Яр: шоу на кістках у театрі абсурду [Архівовано 30 червня 2020 у Wayback Machine.]. istpravda.com.ua, 2020
  28. а б Звернення української культурної та наукової спільноти щодо меморіялізації Бабиного Яру. Критика. травень 2020. Архів оригіналу за 21 червня 2020. Процитовано 4 червня 2020. 
  29. «Проблема — не в Хржановському, проблема — в Путіні» — Зісельс про проєкт у Бабиному Яру [Архівовано 29 червня 2020 у Wayback Machine.]. radiosvoboda.org, 14 травня 2020
  30. Йосиф Зісельс про проєкт Бабиного Яру: Це «троянський кінь», якого Путін «дарує» Україні [Архівовано 29 червня 2020 у Wayback Machine.]. pravda.com.ua/ukr, 14 травня 2020
  31. НБУ вводить в обіг дві монети до роковин трагедії у Бабиному Яру. www.ukrinform.ua (укр.). Архів оригіналу за 27 вересня 2021. Процитовано 3 жовтня 2021. 

Посилання[ред. | ред. код]