Вяо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

59°26′17″ пн. ш. 24°54′43″ сх. д. / 59.43806° пн. ш. 24.91194° сх. д. / 59.43806; 24.91194Координати: 59°26′17″ пн. ш. 24°54′43″ сх. д. / 59.43806° пн. ш. 24.91194° сх. д. / 59.43806; 24.91194

Вяо
—  Мікрорайон Таллінна  —
Країна Flag of Estonia.svg Естонія
Повіт Flag of et-Harju maakond.svg Гар'юмаа
Місто Flag of Tallinn.svg Таллінн
Район Flag of Lasnamäe district, Tallinn, Estonia.svg Ласнамяє
Населення (01.01.2014[1])
 - Усього 130 чол,
Мікрорайон Вяо позначено червоним на тлі району Ласнамяє, позначеного жовтим
Мікрорайон Вяо позначено червоним на тлі району Ласнамяє, позначеного жовтим

Вяо (ест. Väo) — один з мікрорайонів Ласнамяє, міста Таллінн. Утворений на території колишнього села Вяо, приєднаного до Таллінна в 1975 році[2]. В ньому знаходиться кар'єр, де видобувається вапняк. А також електростанція на відновлюваних природних джерелах. Крім того, в Вяо бере початок Талліннська окружна дорога, а також знаходиться озеро Тоома і струмок Вяо[2].

Історія[ред.ред. код]

В'їзд до Таллінна з боку Нарви

В результаті розкопок, проведених в XIX ст., на території Вяо було знайдено декілька стародавніх поховань часів ранньої бронзової доби, які вказують на те, що люди вже проживали тут в 10—7 століттях до нашої ери. В 1984 році в Вяо були виявлені сліди поселення площею близько 5 км², які були датовані раннью залізною добою[2]. Перші письмові згадки про село Вяо з'являються в Данській поземельній книзі, яка заснована на переліку населених пунктів північної Естонії, складеній данськими монахами під час «Великого естонського перепису», який проводився в 1219—1220 роках. Село в ній згадується під назвою Uvæ tho[2].

В XV ст. в селі було 13 хуторів і водяний млин[3].

Під час Північної війни село було розорене і незважаючи на близкість до Таллінна, господарства так і не були відновлені до другої половини XIX ст. В 1920-х роках в селі почалось активне будівництво будинків[2]. В XIX ст. на території села знаходилась миза Вяо, якій належали розташовані тут три корчми. Частина хуторів знову була знищена під час Другої світової війни. В серпні 1941 року в Вяо пройшли бої між Вермахтом та Червоною армією (див. Талліннська оборона (1941)). Після війни німецькі військовополонені побудували проходяще через територію села Ленінградське шосе, яке зараз носить назву Петербурі тее[2]. В 1949 році в селі був утворений колгосп Єдність (ест. Üksmeel), який в 1950 році був об'єднаний з колгоспом імені Арнольда Соммерлінга. В 1975 році село Вяо і село Прійсле були приєднані до Таллінна. У 2009 році в мікрорайоні була запущена електростанція Вяо.

Енергетика та промисловість[ред.ред. код]

Електростанція Вяо

У мікрорайоні функціонує теплоелектростанція Вяо, яка виробляє електроенергію з відновлюваних джерел. Потужність електростанції — 5 мегаватт електроенергії та 49 мегаватт теплової енергії. Як паливо використовується тирса та торф[4]. В минулому в Вяо відбувався видобуток вапняку. В даний час в вапняковому кар'єрі знаходиться пункт переробки будівельних відходів.

Населення[ред.ред. код]

По даним самоуправління Таллінна, на 1 січня 2014 року населення Вяо складало 130 чол. Чоловіче населення склало серед них 50 %. Естонці складають 37% жителів мікрорайону.

Таблиця демографії
2008 2010 2011 2012 2014
129 123 116 127 130

Транспорт[ред.ред. код]

Через мікрорайон пролягає єдиний автобусний міський маршрут: № 55 (по вулиці Панеєлі), а також декілька приміських маршрутів: №№ 104, 104A, 104B, 106A, 152, 152B, 153, 154, 156 (по вулиці Петербурі теє)[5].

Джерела та посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Peeter Kuulpak. Tallinna asumid // Tallinn Arvudes 2014. — Tallinn : Tallinna Linnakantselei, 2014. — P. 53. — 187 p. — ISBN 978-9949-17-310-5.
  2. а б в г д е Robert Nerman, Leho Lõhmus|2013|p=161—162
  3. 16 Поселений Ласнамяэ. — Газета Ласнамяэ, 2009. — № 93 (100).
  4. Андрес Таукар (2009-01-23). Электростанция Вяо начала производство электричества (et). Ben Enegry. Процитовано 2014-12-01. 
  5. Tallinna ametlik veebikaart (et). Tallinn.ee. Процитовано 2014-12-17.