Вєнцеслав Новак

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вєнцеслав Новак
Novak vjenceslav.jpg
Народився 11 вересня 1859(1859-09-11)
Сень
Помер 20 вересня 1905(1905-09-20) (46 років)
Загреб
·сухоти
Поховання Мірогой
Підданство Австро-Угорщина
Національність чех
Діяльність письменник, журналіст
Знання мов хорватська[1]
Конфесія католицтво
IMDb nm0996006

Вєнцеслав Новак (*Vjenceslav Novak, 11 вересня 1859 —†20 вересня 1905) — хорватський письменник, журналіст, перекладач, музичний критик. Мав прізвисько «Хорватський Бальзак».

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у м. Сень 1859 року. Його батько був чехом за національністю, а мати німкенею з родини баварців, що перебралися до Хорватії. Навчався спочатку у своєму рідному місті, а потім в Загребі.

У 1879 році влаштувався на посаду вчителя у м. Сень, на якій перебував до 1884 року. В цей час, у 1881 році, розпочинається його літературна діяльність. З 1884 року навчався музиці у Празі, після завершення якого у 1887 році влаштувався вчителем музики до педагогічного коледжу Загреба. Помер від сухот у Загребі у 1905 році.

Творчість[ред. | ред. код]

Для прози Новака характерні соціальні теми, часто звертався до зображення села. У романі «Павло Шегота» (1888 рік) показано вплив міста на людину, яка пішла із села. Побут і звичаї села зображені в «Підгірських оповіданнях» (1889 рік).

В традиціях Августа Шеноа створює роман «Під Нехаєм» (1892 рік), присвячений проблемі національно-визвольної боротьби в Хорватії.

У романі «Нікола Баретич» (1896 рік) письменник критикував ідеали буржаузного суспільства і протиставляв йому «природне життя». В цьому романі позначається вплив модернізму.

У романі «Останні Стіпанчичі» (1899 рік) події епохи ілліризму проектуються на сучасність, тема його — розвиток капіталізму, зростання міст і розорення дворянства. Роман відрізняється стрункістю розвитку сюжету, глибиною психологічного аналізу.

У повістях «З підвалів великого міста» і «В бруд» Вєнцеслав Новак зображує життя робочої бідноти, бездомних і знедолених.

Наприкінці життя у творчості письменника посилюється суб'єктивізм, що відчутно у романі «Два світи» (1901 рік), «Перепони» (1905 рік), а також проявляється натуралізм у романі «Тіто Дорчич».

Також Новак професійно займався створення музики. Найвагомішим твором є «Гармонія» 1890 року — збірка музичних композицій для органу.

Джерела[ред. | ред. код]

  • ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.